Вивчення Біблії: Проповідь “Виховання ізраїльтян у пустелі” (Вихід 14-18)

ВИХОВАННЯ ІЗРАЇЛЬТЯН У ПУСТЕЛІ

Вихід 14-18

Ключовий вірш 15:2 : “Моя сила та пісня — Госпо́дь, і Він став на спасі́ння мені! Це мій Бог, — і просла́влю Його, Він Бог батька мого, — і звеличу Його!”

Сьогодні ми подивимося цілих сім історій, які трапилися під час блукань Євреїв по пустелі. Хтось може запитати: «Чому я маю вивчати історію Єврейського народу? Мене вона не цікавить! Чому не краще вивчати історію України?» Звичайно, ми маємо вивчати і добре знати історію України. Але чому нам потрібно вивчати ці історії із життя Єврейського народу? Світло на це питання проливає ап. Павло у 1 Кор.10. Спочатку він коротко описує деякі події, які сталися в житті Євреїв, а потім у вірші 11 каже:

¹¹ Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку…

Він тут каже коринтянам: те що сталося у пустелі з Євреями – це приклади того, що зараз стається з Вами. Те саме справедливе і до нас: це саме може статися і стається з нами. Тому нам потрібно знати ці події, щоб знати, що нас чекає у християнському житті.

Одна із самих болючих проблем у житті людей – не проблема «очікування – реальність». Один брат розповідав, як великим бажанням поступив на факультет астрономії, тому що сподівався, що викладачі будуть відкривати їм таємниці далеких галактик. Натомість викладачі розповідали їм про сумнівні теорії та писали перед ними нудні формули. Він був розчарований. Можливо хтось був розчарований поїздкою на море, тому що очікував побачити море, як на фотографіях в Istagram, а побачив брудну калюжу, повну водоростей та медуз, в яку було гидко заходити. Одна жінка розповідала про розчарування у шлюбі, тому що сподівалася на романтичне життя, а натомість її чоловік проводив вечори за пивом перед телевізором. Її розчарування було таким сильним, що вона скаржилася на нього своїм студентам. Наш світ переповнений оманливими сподіваннями. Та, напевно, найбільшою трагедією в житті людини є такі оманливі сподівання у її християнському житті. Якось я сказав моєму пастирю: «Дякую, що запросили мене на вивчення Біблії». Вона відповіла: «Насправді я запросила тебе у Боже Царство». Християнське життя – це шлях в Боже Царство. І найбільша трагедія коли люди збиваються з цього шляху через оманливі сподівання.

У цих історіях Біблія дає нам кілька прикладів, щоб ми побачили, що очікує нас у християнському житті, щоб ми не будували ілюзій та могли приготуватися. Подивімося сьогоднішні історії.

Перше, загибель Єгиптян у Червоному морі (14:1-31) Таким чином після десяти кар Ізраїльтяни врешті решт вирвалися з Єгипту – землі свого рабства. Вони відсвяткували Пасху і направилися в обіцяну землю. Вони твердо вирішили залишити Єгипет, своє рабське життя і почати нове життя. Проблема була в тому, що фараон так не вирішив. Коли фараон усвідомив, що втратив кількасот тисяч рабів, він послав армію наздогнати їх та повернути (14:5-7). Тут ми бачимо, що диявол просто так не відступає. Диявол ніколи не відступає. Він завжди робить спроби повернути нас в рабство до старого грішного життя. Один брат сказав: “Я вирішив залишити хіть”. Проблема в тому, що хіть вирішила не залишати його. Фараон повернеться, ми маємо бути готові дати бій.

Бог наказав Мойсею щоб Ізраїльтяни отаборилися перед Червоним морем. Таким чином Ізраїльтяни виявилися в пастці: попереду – море, позаду – потужна Єгипетська армія. Їм здалося, що Бог спеціально завів їх у западню, щоб погубити! І вони почали дорікати Мойсею (11-12):

¹¹ … „Чи через те, що не було гробів в Єгипті, ти забрав нас умирати в пустині? Що́ це вчинив ти нам, щоб вивести нас із Єгипту?

¹² Чи це не те саме ми говорили до тебе в Єгипті, кажучи: Позостав нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам ра́бство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!“

Ці вірші дуже показові, тому що демонструють систему цінностей раба: ілюзія безпеки в обмін на справжню свободу. Фізично Ізраїльтяни були вільні – вони таки вийшли з Єгипту. Юридично вони не були рабами фараону – Бог проголосив їх Своїм народом. Однак в серці вони поки що лишалися рабами. Коли вони зустріли перші труднощі, то захотіли повернутися в Єгипет, в рабство. Це здається неймовірним! Як може людина хотіти повернутися в рабство! Там у них не було ніяких прав. Фараон гнобив їх тяжкою роботою. При кінці він влаштував справжній геноцид цього народу, наказавши вбивати всіх народжених хлопчиків. А зараз Ізраїльтяни згадували це життя як життя, коли вони мали стабільну роботу та зарплату і хотіли до нього повернутися. Це важко пояснити, однак раби так думають. Раби не хочуть самі відповідати за своє життя і не хочуть боротися та платити ціну за свою свободу. Вони лише хочуть стабільну роботу і зарплату. Люди, які хочуть повернутися в Совєтський Союз, тому що там були колгоспи, дешева ковбаса та справжній смачний пломбір – це раби. Є слова, які приписують президенту США Франкліну Рузвельту: «Ті, хто відмовляється від свободи заради тимчасової безпеки, не заслуговують ані свободи, ані безпеки».

В цей час Мойсей сказав до народу: «Не бійтеся! Стійте, і побачите спасіння Господа». Тут видно різницю між рабом і вільним. Мойсей не був рабом. Так склалося, що Мойсей ніколи не був рабом, хоча він народився в Єгипті в сім’ї Євреїв. Напевно Мойсей боявся як і всі армії фараона. Але він перемагав свій страх вірою в допомогу Господа. Віра Мойсея укріпила народ. Далі Бог розсунув води Червоного моря, і народ перейшов по ньому як по суші. Коли ж Єгиптяни погналися за ними, Бог вернув море назад, і всі вони потонули (28). Ізраїльтяни побачили мертвих єгиптян на березі моря. Ті, кого вони лише кілька годин тому боялися, перша армія світу, виявилася всього лише нагромадженням мертвих людей.

Ці події стали доброю наукою для Ізраїльтян. Вони навчалися перемагати свою рабську природу. Раб здається при перших же труднощах, скаржиться і хоче повернутися до попереднього життя. Оскільки всі ми побували в рабстві гріха, то у всіх нас є рабська природа. Тому ми хочемо здатися перед найменшими труднощами, починаємо скаржитися на інших людей та на обставини. Ці події стали уроком для Ізраїльтян: якщо вони почали нове життя з Богом, то повинні боротися з рабською природою, боротися зі страхом, повинні навчатися довіряти Господу.

Друге, Ізраїльтяни славлять Господа за перемогу (15:1-21). В 15-ому розділі Ізраїльтяни славлять Бога за перемогу. Раніше вони думали, що сама потужна в світі – це єгипетська армія. Але через поразку армії Єгипту вони зрозуміли, Який же сильний їх Бог! Адже він переміг озброєне кіннотою та колесницями військо Єгипту – першої армії світу! А їх Богу було достатньо всього дмухнути – і це військо просто потонуло! (10) Що ще важливого зрозуміли через це Ізраїльтяни – це секрет перемоги у труднощах: хоча в них самих немає сили, проте вона є у Бога, і вони можуть і мають покладатися на Нього та довіряти Йому. Звичайно, таке пізнання Бога не було б можливе, якби Ізраїльтяни не пережили вищезгаданих подій. І це була їх нагорода за їх страждання: вони отримали таке пізнання Бога та віру, яких би не могли здобути за інших обставин.

Також вони передумали вертатись назад у Єгипет і утвердилися в своєму рішенні продовжити шлях до обіцяної землі. Подивіться на вірші 16б-17:

¹⁶ … аж поки пере́йде наро́д Твій, о Господи, аж поки перейде народ, що його Ти набув!

¹⁷ Ти їх уведеш, і їх посадиш на го́ру спа́дку Твого, на місці, яке вчинив, Господи, жи́тлом Своїм, до Святині Господньої, що поставили руки Твої,

Дивіться, вони дійсно передумали повертатися в Єгипет, а утвердилися в рішення піти туди, де живе Сам Бог, на гору Його спадку, до Його святині. На нашому шляху віри Бог дає нам не лише тяжкі випробування. Бог дає і перемоги, які зміцнюють нас продовжити шлях віри.

Третє, гірка вода у Марі (15:22-27) Ізраїльтяни продовжили свій шлях від Червоного моря по пустелі. Вони йшли три дні, і не знаходили води. Нарешті в пустелі Мара вони знайшли воду, але її неможливо було пити, бо вона була гірка. Є відоме правило 3*3*3: «Люди можуть прожити 3 тижні без їжі, 3 дні без води і 3 хвилини без кисню». Ці люди були вже 3 дні без вони, і були на межі виживання. Напевно, ці три дні вони кріпилися перемогою над Єгиптянами. Але гірка вода в Марі стала останньою краплею їх терпіння. Їх віра закінчилася, їх терпець увірвався, і вони почати нарікати на Мойсея, кажучи: «Що ми будемо пити?» Здається дивним, що люди, які лише 3 дні тому пережили таку велику перемогу і були свідками явлення Божої сили, тепер знов скаржаться, наче нічого не було. Але ми маємо знати, що люди такі. Вони не змінюються швидко.

Подивіться 25-ий вірш:

²⁵ І він кли́кав до Господа! І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, — і стала вода та солодка! …

Головний висновок, який ми можемо тут зробити, це те що Бог вирішив їх проблему з водою. Багато хто вбачає в дереві, яке Мойсей кинув у воду хрест Ісуса Христа, який також був куском дерева. Ісус, приходячи в усі аспекти нашого життя, забирає звідти гіркоту. Коли ми обертаємося на наше життя, ми бачимо там багато гіркоти. У когось рано помер батько чи мати. У когось батько був алкоголіком. Хтось в дитинстві пережив наругу. Хтось вчинив гріхи, і його мучить совість. Торкніться хреста Ісуса Христа! Ваша гіркота буде зцілена! У вірші 26 Бог каже: «Я – Господь, Лікар твій!» У нашому християнському житті щоб рухатися далі ми маємо дозволити Богові уздоровити наші сердечні рани. Це – дуже важливий етап нашого життя! Дуже важливо прийняти Господа як Свого Лікаря і дозволити Йому доторкнутися ран нашого серця. Часто християни не отримують такого зцілення, і щоб заглушити біль цих ран намагаються багато служити Богові, виконувати багато справ, вести бурхливу діяльність. Іноді вони хочуть створювати сім’ю і знайти це зцілення в чоловікові чи дружині. Однак це ніколи не спрацьовує, і незагоєні рани серця з часом виснажують. Ми маємо вивчити урок: лише Бог є нашим Лікарем!

Четверте, манна з неба (16:1-36). З часом продукти, які Ізраїльтяни винесли з Єгипту, почали неминуче закінчуватися. Перед народом постала проблема голоду. Люди знову почали скаржитися (3):

… „Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім кра́ї, як ми сиділи над горшком м’яса, як ми їли хліба до́сить! Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір“.

Тут з новою силою проявилася рабська та грішна природа людей. Так зазвичай трапляється в критичні моменти життя – люди не можуть приховати і показують все, що у них на серці. Якщо почитати цей вірш то може здатися, що в Єгипті вони тільки й те робили, що сиділи над горшками з м’ясом і мали вдосталь хліба. Вони нічого не згадали про те, що були рабами, що їх народ був приречений на вимирання через влаштований фараоном геноцид, що у них не було ніяких прав! Вони згадували лише м’ясо та хліб!

Проблеми цих людей були очевидні. Як колишні раби, вони цікавилися лише фізичними речами: їжею, сном, відпочинком. В них вони знаходили свої єдині життєві задоволення. Судячи з їх слів, найбільшим задоволенням в їх житті було їсти м’ясо із горщиків. У них не було мрій, не було планів на майбутнє. В Єгипті вони мали рано вставати і йти працювати, тому що їх заставляли це робити наглядачі. Тепер, коли вони були вільні, ніхто їх не заставляв, і вони спали до обіду. Ніхто не тренував їх. Тому хоча вони через Пасху отримали прощення гріхів та нове життя, вони лишалися як діти. Їх потрібно було виховувати.

Бог вирішив проблему з харчуванням Ізраїльтян і послав їм манну з неба. Одночасно з нею він тренував їх, тому що щоб назбирати манну, вони мали рано вставати і йти працювати. Хто спав до обіду – лишався голодним. Також Бог тренував їх берегти суботу. Тварини щоб прогодувати себе мають збирати їжу щодня. Але для людей Бог виділив один день на тиждень, вільних від роботи, щоб вони служили та поклонялися Йому. Вони харчувалися манною упродовж всього свого блукання по пустелі протягом 40 років. Бог піклувався про Свій народ і забезпечив всі його потреби.

Проблема матеріального забезпечення неминуче повстає коли ми слідуємо за Ісусом. І християни часто розглядають своє слідування за Ісусом як загрозу їх фінансовому становищу. Вони мають віддавати свій час, свої фінанси, свої сили, а на заміну що вони отримують? У них лишається менше часу на навчання, на роботу, на дітей, на сім’ю, на піклування про батьків і на їх відпочинок. Їм навіть може здатися, що служіння в церкві це як друга робота, за яку нічого не платять! Все, що нам потрібно, це Мт.6:33, де Ісус сказав:

³³ Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його́, — а все це́ вам додасться.

Щоб рухатися в нашому житті далі, нам потрібно навчитися вирішувати наші фінансові питання з Богом. Якщо нам шкода віддати десятину, чи шкода нашого часу на зібрання чи репетицію, ми не зможемо рухатися далі. Нам потрібно пам’ятати, що Бог 40 років у пустелі давав все необхідне для життя сотням тисяч Ізраїльтян. Бог 40 років у пустелі навчав Ізраїльский народ що Він і тільки Він один дає щоденний хліб.

П’яте, вода зі скелі в Рефідімі (17:1-7) Бог давав Ізраїльтянам щоденний хліб, проте воду вони мали шукати самі. В Рефідімі Ізраїльтяни знову зустрілися з проблемою води. Хоча їжа в них була, але без води вони прожити не могли. Можливо в них почався падіж худоби. Традиційно, вони почали скаржитися (3):

³ І наро́д був там спраглий води. І ре́мствував наро́д на Мойсея й говорив: „На́що це ти ви́провадив нас із Єгипту? Щоб повбивати спраглого мене та синів моїх, та ота́ри мої?“

В цей раз Бог наказав Мойсею вдарити палицею у скелю – і з неї потікла вода. У вірші 7 написано:

⁷ І назвав він ім’я́ того місця: Масса́ та Мери́ва через колотнечу Ізраїлевих синів і через ви́пробування ними Господа, коли казали: „Чи є Господь серед нас, чи нема?“

Дуже шкода, що за кілька попередніх подій Ізраїльтяни так і не навчилися, що Бог перебуває серед них – цей Бог захистив їх від єгипетської армії, зробив солодкою воду у Марі і дав манну з неба. Вони так і не повірили, що Бог серед них. Не вірити Божій обіцянці – це серйозно, і призводить до важких гріхів.

Шосте, перемога над Амаликом (17:8-16) Амаликитяни були родичами Ізраїльтян – потомками Ісава, брата Якова. Але в історії ці дикі племена пустелі його запеклими ворогами. В цей раз Ізраїльтяни мали самі дати бій. Мойсей послав на них військо під керівництвом Ісуса Навина, а сам зійшов на гору молитися за них. Коли Мойсей підіймав свої руки, то Ізраїльтяни перемагали. Коли опускав – програвали. Тоді Аарон та Хур підтримали руки Мойсея поки Ізраїльтяни не перемогли. Ізраїльтяни не були на той час вмілими воїнами, вони не мали сучасної зброї, тому ми можемо сказати, що ця перемога була одержана не військовим вмінням, а молитвою. Молитва – це дуже потужна зброя. Нам потрібно вчитися молитися.

Сьоме, Бог формує команду (18:1-27). В цьому розділі Мойсея відвідує його тесть Їтро. Їтро привів Мойсею його дружину та дітей, який Мойсей тимчасово залишив з ним. Якось Їтро побачив, як Мойсей сам, з ранку до вечора, судить людей. Тоді він дав йому цінну пораду: обрати серед Ізраїльтян здібних людей і розділити з ними тягар служіння. Іншими словами Їтро порадив Мойсею сформувати команду і виховувати лідерів. Мойсей послухався Їтро.

Сьогодні ми коротко розглянули сім історій із життя Ізраїльтян у пустелі. Ми побачили якими були ці люди, і чому їх потрібно було виховувати та тренувати. Вони в основному скаржилися, і лише іноді служили Богові. А ми також основному скаржимося, і лише іноді служимо Богові, чи ми служимо Богові, і лише іноді скаржимося? Ми побачили, як важко їм було приймати Боже виховання та навчатися, перемагаючи свою рабську природу. Боже виховання – це велике благословення для нас. Прочитаємо вірш 15:2: «Моя сила та пісня — Госпо́дь, і Він став на спасі́ння мені! Це мій Бог, — і просла́влю Його, Він Бог батька мого, — і звеличу Його!» Коли ми пам’ятаємо що Бог зробив для нас і славимо Його, то наші духовні очі відкриваються і наше християнське життя наповнюється сенсом і радістю.

(п. Яків)