Вивчення Біблії: Проповідь “Закони Бога на горі Сінай” (Вихід 21,22)

Закони Бога на горі Сінай

Вихід 21-22

Ключові вірші 21:1-2: «А оце закони, що ти викладеш перед ними: коли купиш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю».

У 1994 р. в невеликій Африканській країні Руанді відбулася страшна різанина – за три місяці було знищено більше 1 мільйона людей. Одна народність країни, яка складала етнічну більшість – народність хуту, знищувала іншу – етнічно меншу тутсі. Про ці страшні події пізніше було знято фільм «Готель Руанда». Саме страшне полягало в тому, що переважна більшість обох народностей вважали себе християнами. Проблема полягала не лише в тому, що одні християни вбивали інших, проблема полягала в тому, що людське суспільство впало на рівень геноциду. Очевидно, що в якийсь момент щось пішло не так, і людська ненависть і злість вийшли назовні зі страшною силою. Ми живемо у людському суспільстві, де неминуче трапляється багато проблем: хтось щось у когось вкрав, хтось завдав шкоди чужому здоров’ю чи майну. І навіть серед християн, на жаль, трапляються такі події, тому що вони не стали безгрішними, прийнявши Христа. Як нам ставитись до різних людських провинностей? І у суспільства людей є 2 варіанти: або вони створять суспільство на основі Божих заповідей, у якому можна нормально жити, або ж вони переб’ють одне одного, як зробили ці 2 народності у Руанді.

Сьоднішнє слово нагадує нам адміністративний і кримінальний кодекси, і, власне, такими і являються. Признаюся не є великим задоволенням читати кодекси законів. Більше того, ці закони були написані близько 3700 р. тому назад, і багато з них, наприклад, закони про рабів, здається не мають великого значення у наш час. З іншої сторони, без правильних законів ніколи не можна побудувати суспільства, у якому можна жити. Добрий приклад це суспільство США, де усе тримається на законах. Навіть для того, щоб оформити візу, потрібно перечитати і оформити дуже багато документів. У цьому слові немає цікавих і видовищних історій. Тут описаний внутрішній механізм – як працюють Божі заповіді на практиці, і як на їх основі будувати суспільство. Вивчати їх – це тонка і копітка робота. Але якщо ми переборемо нудьгу, яка приходить коли ми відкриваємо ці 2 розділи, і вникнемо в них глибше, то відкриємо для себе нові можливості і благословення. Хай Господь дасть нам терпіння і працьовитість сьогодні.

Перше, закони про рабів (21:2-11). Подивимося на вірш 2: “Коли купиш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю”. У той час могло трапитися так, що людина попадала у рабство. Людину могли продати у рабство батьки через бідність, вона могла продати сама себе, її могли продати по вироку суду або ж через її злочини. В рабство продавали довічно. Але якщо таке сталося з євреєм, його не можна було тримати у рабстві довічно – можна було лише 6 р. На 7-ий рік його потрібно було відпустити на волю. Більше того, кожен 50-ий рік був ювілейний. І на ювілейний рік також потрібно було відпустити на волю усіх єврейських рабів. І якщо ти взяв раба за, скажімо, 2 р. до ювілейного, то хоча ще не пройшло належних 6 р., його все рівно потрібно було відпустити. Колись усі євреї були рабами в Єгипті. Але Бог прийшов і кров’ю тварин викупив їх від рабства і зробив вільними. По суті вони – вільні люди. У житті може статися різне, і тимчасово вони можуть знову потрапити до рабства. Але лише тимчасово. Не більше ніж на 6 р. Це нагадує нам те, що ми не маємо ставати чи то рабами людей, чи то рабами похотей.

Подивіться на вірш 7: “А коли хто продасть дочку свою на невільницю, не вийде вона, як виходять раби”. У наш час лише у страшному сні може приснитися, коли хто продасть свою дочку у рабство. Але нам потрібно знати, що у той час люди жили у дуже жорсткому суспільстві. Щоденно вони боролися за своє виживання. Комусь це вдавалося, але були і такі, хто просто не міг прогодувати свою сім’ю. У цьому випадку батьки мали прийняти важке рішення: або лишити дочку вдома де вона може померти від голоду, або ж ризикнути і віддати її у рабство до заможних людей, де у неї будуть значно більші шанси вижити і влаштуватися у житті. І багато батьків вибирали друге, не тому, що не любили своїх дочок, а тому, що вважали, що так буде для них краще. Дуже часто при цьому, продаючи свою малолітню дочку у рабство, батьки надіялися, що сам власник, чи його син, візьме її собі дружиною, коли та підросте. Однак, якщо цього не відбувалося, її було заборонено продавати іноземцям. Навпаки, власник мав обходитися з нею чемно і потурбуватися про її добробут. Якщо він цього не бажав робити, то мав її відпустити на волю. У той час у багатьох спільнотах жінок не вважали за повноцінних членів суспільства, і у них не було прав. Але як же приємно бачити, що Божі закони захищали права жінок і відкривали їм нові можливості!

Друге, закони про вбивць (12-25). У шостій заповіді написано: “Не вбивай”. Життя людини має надзвичайну цінність, тому що людина створена за образом і подобою Бога. Тому Бог серйозно ставиться до вбивства і передбачив сурове покарання за вчинення вбивства. У віршах 12-25 розглядаються різні вбивства і покарання за них. Ці закони дуже нагадують сучасний кримінальний кодекс. Вбивство буває різним: обдуманим наперед, навмисним і випадковим.

Обдумане наперед вбивство (14) – це коли людина планує, готується і очікує на відповідну можливість щоб здійснити свій хитрий і підступний намір. Таке вбивство навіть не розглядається суспільством, вбивця ніяк не захищений. Його дозволено забирати на смерть навіть від жертівника. Часто біля жертівника люди шукали спасіння, вважалося що там живе сам Бог. Але біля жертівника вбивця знаходив лише смерть, тому що святий Бог засуджує вбивство.

Буває, що людина не мала наміру вбивати, але сильно розгнівався і вдарила людину так, що та помирала (12). Такий мав померти. Бог вважав за потрібне упокорити зло і жорстокість в народі.

Однак були випадки, коли вбивство було дійсно ненавмисним і випадковим (13). Наприклад, під час роботи сокира зірвалася і вбила чоловіка. У цьому випадку ця людина мала можливість спастися. Пізніше Бог назначив спеціальні міста-сховища, де людина, яка ненавмисно здійснила вбивство, могла спастися від месників. Ці міста є свого роду прообразом Христа, де ми, грішники, можемо сховатися, розкаятися у своїх гріхах і знайти прощення і Божу милість.

Прочитаємо разом вірші 15, 17:

15. А хто вдарить батька свого чи матір свою, той конче буде забитий.
17. І хто проклинає батька свого чи свою матір, той конче буде забитий.

П’ята заповідь навчає: «Шануй свого батька та матір свою» (20:12). Бог дуже сурово карає порушення цієї заповіді. Якщо хтось вдарить батька свого чи матів свою, то отримає таке саме покарання, як і вбивця. Це каже про те, що жорстокість і неповага до батьків прирівнюється до вбивства, і таку людину карали як вбивцю. Навіть прокльони в сторону батьків прирівнювалися до вбивства, і за це карали смертю. Через батьків Бог дає людині життя. Якби не батьки, він просто не жив би. Тому той, хто б’є батьків чи проклинає їх, паскудить суспільство, самі основи створіння, саме життя. Він проклятий, тому що пошана до батьків – це благословіння, а прокльони батькам несуть прокляття. У Повр.З. 27:16 написано: «Проклятий той, хто легковажить свого батька та свою матір!» У Ноя було 3 сини. Молодший із них Хам якось насміявся над своїм батьком, чим показав до нього неповагу. Одним цим він наслав прокляття на весь свій рід. Людина, яка проклинає, фізично жива, але духовно вона фактично мертва.

Подивіться на вірш 16: «А хто вкраде людину і продасть її, або буде вона знайдена в руках його, той конче буде забитий». Работоргівля чи утримати людину в заложниках за викуп каралося смертю. Це було рівноцінно посяганню на людське життя. Ніхто не має на це права. Бог захищає людське життя і його права. Ніхто не має права відноситися до людини як до тварини, і ставитися до людини, яка носить образ і подобу Бога, як до худоби, яку можна вільно продавати на базарі. Це є по суті вбивство, крадіжка людської душі, продаж людського життя, яке не належить тобі. Така людина каралась смертю.

У віршах 18-27 розповідається про покарання за різні види каліцтва. Якщо під час бійки один покалічить іншого, то має оплатити трати на лікування і реабілітацію. Коли хто вдарить свого раба або невільницю і той помре, то власник, буде покараний. У той час раби вважалися людською власністю і з якими можна робити все, що захочеться. Але Божий закон забороняв забирати в них життя, тому що у цього життя є інший Господар. Відношення до вільних і до рабів різнилося, і ступінь покарання за вбивство чи каліцтво вільного чи раба також була різною. І тим не менше, закон обмежував свавілля і жорстокість власників. Якщо вони наносили каліцтва своїм рабом – вибивали око чи зуба, то втрачали своїх рабів – мали відпустити їх на волю.

У віршах 28-37 розповідається про битливого вола. Віл – це потужна робоча сила, але була і інша сторона цього: люди і інші тварини жили в постійній небезпеці поряд із цією страшною твариною. Якщо віл несподівано заб’є людину, то його потрібно було вбити, а м’яса його не їсти, тому що на ньому кров вбитого. Однак якщо власник вола знав, що його віл битливий, але нічого не робив, тоді, якщо віл вб’є людину, то кров цієї людини буде уже не на волові, а на його власникові і це вже буде розглядатися як вбивство. Правда, у цьому випадку було дозволено давати викуп за свою душу, який буде накладений.

У віршах 33,34 написано: «А коли хто розкриє яму, або викопає яму й не закриє її, і впаде туди віл або осел, власник ями відшкодує, верне гроші власникові його, а загинуле буде йому». Тут говориться про покарання через безпечність і безвідповідальність. В мінусі мав лишитися не той, хто постраждав, а хто проявив безпечність.

Третє, закони про злодіїв (22:1-4) Прочитаємо разом вірші 1-4:

1 Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив.
2 Але як засвітило сонце над ним, то є на ньому провина крови. Злодій конче відшкодує, а якщо він нічого не має, то буде проданий за свою крадіжку.
3 Якщо та крадіжка справді буде знайдена в руці його живою, від вола аж до осла, до ягняти, то нехай відшкодує удвоє.
4 Коли хто випасе поле або виноградника, і пустить свою худобу й буде випасати на чужому полі,

Вбивство злодія на місці злочину вночі кваліфікувалося як ненавмисне вбивство і не каралося смертю, так як власник, захищаючи свою власність, міг не зорієнтуватися куди і як бити. А ось в денний час вбивство злодія прирівнювалося до навмисного вбивства, так як власник міг уникнути його, але зробив навмисно. Таке вбивство, навіть злодія, каралося смертю.

Спійманий злодій мав відшкодувати ціну вкраденого. Якщо йому нічим було заплатити, то його продавали в рабство, а виручені гроші йшли в плату за крадіжку.

Прочитаємо вірші 20-21:

20 А приходька не будеш утискати та гнобити його, бо й ви були приходьками в єгипетськім краї.
21 Жодної вдови та сироти не будеш гнобити;

У той час в Ізраїлі були 3 категорії самих не захищених громадян: приходьки, вдови і сироти. Cуспільство того часу було дуже консервативним. Іноземцям було вкрай важко адаптуватися у ньому. На них часто вішали клеймо «не місцевого», «не свого» і всіляко утискали і гнобили їх. Бог заборонив це робити Ізраїльтянам. Вони повинні були пам’ятати, що і самі колись були приходьками в Єгипетськім краї. Вдови і сироти у той час були беззахисні. У них легко можна було відібрати те останнє, що вони мали, можна було ігнорувати чи гнобили – вони не могли постояти за себе. Але Бог попередив: у них немає захисника на землі, але Він Сам буде захищати їх:

22 якщо ж ти справді гнобитимеш їх, то коли вони, кличучи, кликатимуть до Мене, то конче почую їхній зойк,
23 і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки ваші вдовами, а діти ваші сиротами.

Подивіться на вірші 24-26:

24 Якщо позичиш гроші народові Моєму, бідному, що з тобою, то не будь йому, як суворий позичальник, не покладеш на нього лихви.
25 Якщо дійсно візьмеш у заставу одежу ближнього свого, то вернеш її йому до заходу сонця,
26 бо вона єдине накриття його, вона одіж на тіло його; на чому він буде лежати? І станеться, коли буде він кликати до Мене, то почую, бо Я милосердний

Заробляти гроші можна, але не на бідняках. Бідняки кожен день борються за своє виживання. Іноді вони жили на межі виживання і заради їжі були готові віддати останнє – навіть свій одяг. Закон забороняв забирати в них саме необхідне.

28 Не будеш спізнюватися, щодо жертов, із щедрістю збіжжя та з плинами твоїми. Перворідного з синів своїх даси Мені.

Жертви збіжжя потрібно було приносити Богу як вдячність за те, що Той дав їм у користування обіцяну землю. Вони мали пам’ятати, що усе, що мають, дано їм Богом.

Коли ми вивчали початок книги Вихід, то стали свідками досить видовищних подій: чудове, прямо неймовірне спасіння Мойсея, 10 кар, які Бог послав на Єгипет, потім вихід з Єгипту. Але потім народ мав пройти пустелю. Це було дуже непросто. І ось тут Бог навчає людей закону. Це також непросто, і не так видовищно. Комусь це може здатися нудним і нецікавим. Але тут Бог формує внутрішній стержень людей. Вони повинні навчитися будувати суспільство, у якому можна жити. Цього не можна зробити без відповідних внутрішніх змін всередині людей. Зараз люди хочуть змін. Але вони не хочуть змінюватись самі та змінювати свої звички. Люди шукають щастя. Але якщо вони не готові змінюватись, якщо не готові вивчати і слідувати Божим заповідям, то щастя їм не бачити, як власних вух. Об’явлення, яке Бог дав людям на горі Сінай, складалося з 2 частин. Перша – це закон, друга – як побудувати скинію, місце, де перебував Бог. Бог планував через цих людей побудувати скинію – місце, де людина зустрічалася з Богом. Але для цього вони повинні були підготуватися. Християнство не відмінило закону. Християнам також потрібно поважати людське життя, людське майно, відповідати за свої вчинки і карати зло. Християнське суспільство – це не там, де тисячолітня історія, а там, де люди виконують Божі заповіді. У Старому Заповіті людину стримували від зла багато в чому страхом покарання. У Новому Заповіті нами має рухати любов. Ісус сказав: «Люби свого ближнього як самого себе!» (Мк.12:31) Він Сам показав, як це робити, віддавши за нас Своє життя. І Бог дає нам сили любити інших.

Коли комуністи прийшли до влади у Росії, то сказали селянам: «ми заберемо землю у панів і дамо вам». Селяни не любили комуністів, але купилися на безкоштовну землю. Схожу аферу комуністи пробували зробити у Афганістані. Прийшовши до влади, вони сказала місцевим селянам: ми заберемо землю у шахів, роздамо її вам. Ваші борги шахам можете більше не платити. Дивовижно, але селяни, які були мусульманами, сказали: «Ми на це не підемо. Наші борги ми будемо віддавати. Взяти безкоштовно землю – означає вкрасти. Ми цього не зробимо. Ми будемо за неї платити». Так почалася сумнозвісна Афганська війна. Сумно, що часто християнські спільноти поступають зовсім не як християни. Це тому, що християнська спільнота – це не там, де люди називають себе християнами, а та, де вони виконують Божі заповіді.

Хай Господь допоможе нам слідувати Його заповідям і будувати суспільство, де люди люблять одне одного.

п.Яків