Вивчення Біблії: Проповідь «Спускатиму дощем вам хліб із неба» (Вихід 16:1-36)

«Спускатиму дощем вам хліб із неба»

Вихід 16:1-36
Ключовий вірш 16:4: «І промовив Господь до Мойсея: Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме, скільки треба на день, щоб випробувати його, чи буде він ходити в Моєму Законі, чи ні»

В минулий раз ми разом з Ізраїльтянами попробували гірку воду, а потім напилися прохолодної і смачної. Сьогодні Боже слово запрошує нас разом з ними поїсти хліба з небес і м’яса. Але Бог не просто поїв Свій народ водою і годував хлібом. При цьому Він навчав їх. І у сьогоднішньому слові вони мали засвоїти один важливий урок: вони мають навчитися їсти хліб з неба.

Подивимося на вірші 1-3:

1 І рушили вони з Єліму, і вся громада Ізраїлевих синів прибула до пустині Сін, що між Єлімом та між Сінаєм, п’ятнадцятого дня другого місяця по виході їх з єгипетського краю.
2 І стала ремствувати вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та на Аарона в пустині.
3 І говорили їм Ізраїлеві сини: Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м’яса, як ми їли хліба досить!
Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір…

Ізраїльтяни залишили Єгипет в середині першого місяця, а зараз був п’ятнадцятий день другого місяця. Значить, пройшло вже близько місяця з того часу, як вони вийшли з Єгипту. Коли вони виходили, то сподівалися на легку і швидку дорогу до обіцяної Богом землі – 3-4 дні, ну, максимум тиждень. Але пройшов місяць, і у них, звичайно, почала закінчуватися їжа. Тут не написано, що вони голодували, звичайно, деякі припаси ще лишалися, наприклад, худоба, яку вони гнали з собою. Також у вірші 15:27 написано, що перед цим вони відвідали оазис Єлім, де було дванадцять водних джерел та сімдесят пальм. Я не знаю, що лишили 2 мільйони людей з дванадцяти водних джерел та сімдесяти пальм. І чи взагалі ті пальми там лишилися. Однак це був невеликий перепочинок і підкріплення. Далі була знову пустеля, а припаси закінчувалися. Іншими словами, вони стикнулися з матеріальними проблемами.

Тут ми бачимо, що після того, як вони вийшли з Єгипту, вони постійно стикалися з проблемами, притому серйозними, які вони не могли ігнорувати. Спочатку їх мало не повбивала Єгипетська армія, потім вони мало не померли від спраги, і ось тепер перед ними замаячіла голодна смерть. Ми хочемо, щоб усе було добре. Але приходять ось такі неприємні проблеми.

Тому виникає логічне запитання: чому так? Звичайно, з однієї сторони ці проблеми логічні, тому що ми живемо у грішному недосконалому світі серед грішних недосконалих людей. Чи може при цьому бути наше життя безпроблемним? Звичайно, ні.

Але з іншої сторони, ці проблеми трапляються з Божим народом, з тими людьми, яких вибрав Бог, і з якими Він перебував і яких Він вів вдень у стовпі хмари, а вночі у стовпі вогню. Бог звичайно міг огородити їх від них, але не зробив цього. Чому так? Люди часто моляться: «Господи, зроби так, що у нас усе було добре», але усе не так добре. І люди запитують: «Чому?»

Відповідь Божа така: проблеми криються у нас самих. Ми повинні змінитись. Ми не можемо лишатись такими, як раніше. Ми – духовні діти, і нам потрібно зростати духовно. Тому нам потрібно вивчити цей урок і переходити до наступного. Не потрібно лишатися на другий рік у першому класі. Потрібно прийняти, і рухатись далі. Є багато людей, які так і застрягли у 1-ому чи другому класі. Усе життя скаржаться, критикують, засуджують інших. І це є неперервний круг. Потрібно вирватися з цього замкненого кругу і рухатись далі.

Подивимося ще раз на вірші 2,3:

2 І стала ремствувати вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та на Аарона в пустині.
3 І говорили їм Ізраїлеві сини: Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м’яса, як ми їли хліба досить! Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір…

За звичаєм, Ізраїльтяни знову почали скаржитись. Вони були дуже молоді духовно і слабкі, і готові були зламатися перед першими ж проблемами. Бог вже спас їх від Єгипетської армії, вже напоїв водою в Марі і дав відпочинок в Єлімі. Але вони вже нічого цього не пам’ятали. Вони не могли думати більше ні про що, крім їжі. Вони згадували хліб і горщики з м’ясом у Єгипті. В дійсності вони не часто сиділи там біля горщиків із м’ясом. Адже вони в Єгипті були рабами. Тому тут вони трошки прикрашають ту реальність, яку мали в Єгипті. Тим не менше, голод і навіть перспектива голоду – страшна річ, і вони радже бажали б бути в рабстві, але ситими, ніж на волі, але голодними.

Однак ми можемо попробувати їх зрозуміти. Раніше вони були рабами. Раби ніколи не займаються власним забезпеченням. Цим займаються їх власники. А раби просто роблять те, що їм кажуть. У Єгипті єгиптяни забезпечували Ізраїльтян. Коли вони робили це погано, то Ізраїльтяни скаржились на них. І ось зараз виникла проблема їжі. Але єгиптян вже не було. То на кого ж було скаржитись Ізраїльтянам. Звичайно, на Мойсея і Аарона. Так вони і зробили.

Тут ми бачимо, що скарги – це результат рабського менталітету. Раб не може сам відповідати за своє життя, не може відкрити новий шлях, не хоче терпіти труднощі заради чогось більшого. Він живе лише сьогоднішнім днем. Нам потрібно виривати з свого серця раба, який лише скаржиться на інших, очікує, що інші мають вирішити його проблеми і сам нічого не хоче робити і навіть не хоче вчитися робити. Якось я прочитав про одного батька, який сказав своїй донці, яка лише вийшла заміж, такі слова: «Дочко, звичайно, якщо ви з чоловіком будете помирати з голоду, то ми вам допоможемо. Але тепер твій чоловік має повністю відповідати за забезпечення вашої сім’ї». На Україні є таке народне прислів’я: «зять любить взять». Це погана звичка. Українські зяті мають змінитися і навчити давати, а не лише брати.

Подивимось на вірш 4: «І промовив Господь до Мойсея: Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме, скільки треба на день, щоб випробувати його, чи буде він ходити в Моєму Законі, чи ні». Виявляється, Бог вже все приготував. Він знав, що Його народу потрібна їжа, і що її вкрай важко діставати в пустелі. І Він приготував найкраще – їжу з неба. Ви ніколи не їли манну з неба? І не попробуєте. Бо це був привілей лише Ізраїльтян протягом 40 років блукання по пустелі. Цю їжу їм не потрібно було заробляти в поті лиця. Вона давалася безкоштовно, виключно по Божій благодаті.

Однак Бог не зробив усе по принципу «Розжуй і в рот поклади». Він не поклав їм усе до рота, так що їм потрібно було лише проковтнути. Тут ми вчимося чотирьом важливим принципам.

По-перше, наше матеріальне забезпечення повністю залежить від Бога. Не лише наше духовне життя, але і матеріальне забезпечення залежить від Бога. В книзі Екл.6:2 написано: «Ось людина, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чому, чого зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав влади їй те споживати, – бо чужа людина те поїсть: Це марнота й недуга тяжка». Бог дає багатство, маєтки та славу. І Бог дає владу це споживати. Якщо Бог не дасть, то не буде нічого. Зараз у Швейцарський банках лежать великі вклади, про які вже більше 50 р. ніхто не звертався. Напевно ці вкладники давно померли. Без Бога люди не можуть навіть споживати багатство. Зараз у світі багато грошей, які їх власники ніколи не потратять, багато будинків, в яких їх власники ніколи не поживуть, і багато автомобілів, яких вони так і не використають. В Ейкл.5:18 написано: «Також кожна людина, що Бог дав їй багатство й маєтки, і владу їй дав споживати із того, та брати свою частку та тішитися своїм трудом, то це Божий дарунок!»

По-друге, вони мали щодня зранку, із дня на день, вставати і збирати її. Так, Бог не зробив усе по принципу «Розжуй і в рот поклади». Бог дав їм їжу, але її потрібно було щоденно збирати і готувати. Тому їжа не діставалася Ізраїльтянам легко, їм потрібно було працювати перед тим, як вони з’їдять свій сніданок, обід і вечерю. Лише подумайте: щоденно їм потрібно було вставати рано вранці, ще до сходу сонця, і іти збирати манну. Не можна було пропустити жодного дня. Тобто можна було пропустити, але тоді лишався голодними. Це була важка одноманітна робота. Але таким чином вони могли їсти тричі на день. Бог вчив їх важко працювати, а не очікувати, коли усе само впаде їм до рота. Хто не хотів працювати, лишався голодним.

Схожим чином Бог годує нас і духовною їжею. Звичайно, ця їжа приходить від Бога, звідки приходила і манна. Але щоб добре поїсти духовно, нам потрібно для цього попрацювати. Недостатньо просто послухати проповідь. Цього дуже мало. Потрібно ще думати. Потрібно задавати питання. Ще краще записувати питання, або записувати чому навчився. Час від часу потрібно написати свідчення, прийти на зібрання і прочитати. Інакше не вдасться нормально поїсти. Звичайна лінь часто є причиною того, чому християни не зростають духовно: тому що вони погано їдять, і тому погано ростуть. Коли я вчився в університеті, то викладачі казали, що студенти, які не задають питань, то або не студенти, або хворі студенти. Ми – це духовні студенти. Тому в нас має бути багато питань. Ми не повинні лишатися на другий рік у першому класі. Потрібно переходити в другий, третій і т.д. Для нього потрібно рости. А для цього потрібно прикласти зусилля.

В-третіх, Бог заборонив робити запаси на завтра. Бог сказав збирати стільки, скільки було необхідно на один день. Хто збирав більше, так щоб лишилося на два чи на три дні, то в залишку манни заводились черви і воно ставало непридатним для їжі. Людям так приємно зробити запас. Коли вони думають про нього, то відчувають тепло біля серця. Так легко покладатися на свої запаси, і думати, що вони гарантують майбутнє і безпеку. Але це не так. Запаси не можуть гарантувати ні майбутнього, ні безпеки. Якось Ісус розповів притчу про одного багача. Він зібрав гарний врожай, склав його до комори і сказав собі: «Душе! Маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий і веселися!» Але у ту ж ніч до нього в гості прийшла смерть. (Лк.12:14-21)

Бог давав Своєму народу лише щоденний хліб. Так Він вчив його покладатися на Нього і довіряти Йому. Бог – це єдиний, на Кого можна покластися. З дня на день вони вчилися покладатися на Бога. Сьогодні вони зібрали хліба на один день. На завтра нічого немає. Але Бог обіцяв: «Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме…» У людей не було назавтра хліба, але була Божа обіцянка, що завтра вранці хліб буде так само, як був сьогодні вранці. Так щоденно вони вчилися довіряти Богу в своєму забезпеченні.

В-четвертих, Бог виділив один день для служіння Йому. Подивіться на вірші 22-26:

22 І сталося шостого дня, поназбирували вони хліба подвійно, два гомери на одного. І посходилися всі начальники громади, і розповіли Мойсеєві.
23 А він сказав до них: Це те, що говорив Господь: Повний спокій, субота свята для Господа взавтра. Що будете пекти печіть, а що будете варити варіть, а все позостале покладіть собі на сховок до ранку.
24 І поклали його аж до ранку, як Мойсей наказав, і не засмерділось воно, і черви не було в нім.
25 І сказав Мойсей: їжте його сьогодні, бо сьогодні субота для Господа. Сьогодні не знайдете його на полі.
26 Шість день будете збирати його, а дня сьомого субота: не буде в ній того.

В шостий день народ повинен був особливим чином підготуватися до сьомого дня. Підготовка полягала в тому, що їм потрібно було зібрати подвійну норму їжі. Сьомого дня манна не випадала, і Бог обіцяв, що зібране шостого дня не зіпсується у сьомий. Таким чином шість днів люди працювали, а в сьомий поклонялись Богу. Деякі в шостий день не зібрали на два дні. Тому в сьомий день не пішли на Богослужіння, а вийшли збирати манну. Але її там не було. Тут ми вчимося тому, що коли потрібно працювати, то потрібно працювати, а коли потрібно служити Богу, то потрібно служити. Якщо у вас на день Богослужіння лишається дуже багато справ, значить ви погано попрацювати у інші 6 днів.

Ісус казав: «Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Ів.6:51). Сьогодні ми говорили про їжу. Бог наказав Своєму народу кожен ранок збирати хліб з неба і споживати його. В цьому була Божа воля. І у наш час ми маємо хліб Божий – це Христос. Він також прийшов із неба і від Бога. Ісус прийшов і віддав Себе для нас. Він дає нам Себе самого. Хто споживає Його, той має життя. Люди шукають церкву, у якій харизматичний проповідник, або гарно співають, або гарно спілкуються. Але це це головне. Головне, це навчитися, день за днем, протягом багатьох років, споживати хліб Божий – Христа. Написано, що манна мала смак – як тісто в меду (31). Люди розпробували її, і вона була дійсно смачною. Нам потрібно їсти і добре розпробувати смак Христа. Багато людей не зробили цього, тому Він здається їм прісним і несмачним. Але ті хто розпробували, то пізнали смак благодаті. У нас у житті багато невдоволення, розчарувань і втоми. Звичайно, ми живемо у грішному світі, ми дуже зайняті, у нас часто щось не виходить. Але коли ми будемо щоденно споживати цю Божу їжу, то знайдемо в ній велике джерело радості і сили щоб робити наші щоденні справи в церкві, вдома і на роботі.

Нам потрібно серйозно ставитись до цього Божого тренування. 40 років, день за днем, Він вчив Ізраїльтян одному – їсти хліб з неба. Багато християн лишаються постійно духовно голодними, тому що роблять багато речей, але не роблять головного – вони не вчаться споживати хліб із неба. А коли людина голодна, то вона невдоволена, втомлена і дратівлива. Хай Господь допоможе Вам пізнати смак Христа.

(п.Яків)