Вивчення Біблії: Проповідь “Скеля живої води — Ісус Христос” (Вихід 17:1-7)

Скеля живої води — Ісус Христос

Вихід 17:1-7
Ключовий вірш 6: “Ось Я стану перед лицем твоїм там, на скелі в Хориві, а ти вдариш у скелю, і вийде із неї вода, і буде пити народ! І зробив Мойсей так на очах старших Ізраїлевих”

В минулому уривку ми вивчали про те, як Бог вчив Свій народ покладатись на Нього в питанні щоденного хліба і забезпечення. В наших життях завжди є багато турбот про майбутнє, про сім’ю і дітей, про забезпечення. І багато людей просто захоплені, полонені цими турботами, так що в них немає часу підняти свої очі від землі і подивитись на Бога. Але Бог вчив нас, що усіляке благословення і плід приходять з небес, тому ми завжди маємо піднімати свої очі до Бога і найперше шукати Царства Божого і правди Його, а свої турботи і переживання довірити Йому. Він піклується про нас. Як прекрасно знати це.
Але в сьогоднішньому уривку ми знову находимо Ізраїль неспокійним, в нужді. В них скінчилась вода і не було ніякого джерела, навіть гіркого, щоб напитися з нього. В цьому уривку Бог вчить їх пити зі скелі. І так само як з Пасхою, чи з багатьма іншими подіями книги Вихід значення цих подій ми можемо в повноті зрозуміти тільки в світлі Євангелії і Божої роботи, що здійснилась через Ісуса Христа. Цю скелю, яка в пустелі дає воду Божому народу Павло називає Христом. І я молюся, щоб Господь зараз відкрив нам очі і розум до розуміння Його слова. Щоб в усілякій спразі, в усілякій недостачі ми навчились приходити до Христа і знаходити насичення і втамування спраги в Ньому.
Подивіться вірші 1,2 : “І рушила вся громада Ізраїлевих синів із пустині Сін на походи свої з наказу Господнього, і отаборилася в Рефідімі. І не було води пити народові. І сварився народ із Мойсеєм, і казали вони: Дайте нам води, і ми будемо пити! А Мойсей їм сказав: Чого ви сваритеся зо мною? Нащо випробовуєте Господа?”
Громада Ізраїлевих синів залишила пустелю Сін і вирушила до Божої гори, Хориву. Йти залишалось зовсім не багато, але характер місцевості змінився. Вони повернули вглиб Сінайського півострова і тепер навколо них були скелі і камінці. Їх наступна зупинка відбулась в місцевості Рефідім і тут із ними сталось декілька важливих подій. Перша з них — пригода з нестачею води.
Взагалі, коли я думаю про те, як Бог дивовижним чином вів цей народ через пустелю, годував їх і турбувався про них, я завжди вражений. Дуже легко зрозуміти скептиків, які піддають сумніву історичність цих подій. Близько двох мільйонів людей з їхніми стадами. Як вони могли вижити в пустелі, де нема ані їжі, ані води? Як вони могли виживати там впродовж 40 років? Але наш Бог справді великий, могутній і добрий до Свого народу.
Тим не менше подорож євреїв пустелею не була прогулянкою, вони зустрілись з багатьма труднощами. Яка проблема виникла в них цього разу? — в них закінчилась вода, каже вірш 1.
Вони вже стикались з подібною проблемою. Ми вивчали про це два тижні тому. Тоді Бог привів їх до джерела Мари і там зробив для них гірку воду солодкою. Але зараз води знову не було.
Як Ізраїльський народ відреагував на це? — так само, як зазвичай. Вони знову почали скаржитись, ремствувати і звинувачувати свого лідера, Мойсея. Тут написано, що вони сварилися з ним. І ситуація була вже дуже серйозною. Вони не просто тихенько собі бурчали. Вони не просто були невдоволені і роздратовані. Вони висунули проти Мойсея дуже конкретні звинувачення. Які? — вірш 3: “Нащо це ти випровадив нас із Єгипту? Щоб повбивати спраглого мене та синів моїх, та отари мої?”. Ситуація була об’єктивно важкою, ми можемо їх зрозуміти. Хто ж був винен в тому, що так сталось? Бога вони не бачили і на Нього замахнутись не могли, але Мойсей ось був, перед ними. І справа вже дійшла до того, що народ був готовий побити його камінням.
Напевне в багатьох, коли прочитали ці рядки виникло питання: “що? Невже вони знову скаржаться? Чи є ще якийсь такий дурний народ?” Нам здається, що в цей момент вони повинні сказати одне одному: “дивись, в нас скінчилась вода, але Господь із нами, давайте молитися і побачимо, що Бог зробить цього разу”. Але вони знову скаржаться, знову невдоволені.
Нам легко винести таке судження, бо ми не є частиною цієї історії. Ми дивимось на них згори, з перспективи. Ми можемо взяти Біблію і за кілька годин побачити декілька століть історії цього народу. Що ми побачимо в цій історії? — ми побачимо терплячого Бога, Який вірно і з любов’ю турбувався про Свій народ. Він відповідав на кожну їхню потребу. Їм потрібно було звільнення — Він давав їм звільнення, потрібен хліб — давав хліб, потрібен захист — давав захист. Кожен раз Бог вірно і терпляче забезпечував кожну їхню потребу. Але проблема в тім, що євреї не мали цієї перспективи. Вони не дивились на історію згори, вони були частиною цієї історію. І з їхньої точки зору, це не Бог терпляче забезпечував їх, це вони терпляче, чи, може, не дуже терпляче, але проходили через усі випробування.
Тому, Ізраїлеві сини почали ремствувати на Мойсея, свого лідера. Але, як ми бачимо, проблема була значно глибша. Насправді, вони повстали не проти Мойсея, а проти Божого керівництва. “Чого ви сваритеся зо мною? Нащо випробовуєте Господа?”, каже Мойсей. Бо вони справді випробовували Господа. Опинившись у важкій ситуації, вони казали (7): “Чи є Господь серед нас, чи нема?” Іншими словами, вони думали: “якщо Господь справді з нами, чому тоді весь час трапляються проблеми? Якщо Господь із нами, чому нам так хочеться пити?”
Бог здійснював їхній вихід, їхнє спасіння. Але їм здавалось, що Він робить це зовсім неправильно. Якби вони вирішували самі, то ніколи би не прийшли ні до Мари, ні сюди, в Рефідім, де немає води.
Чи не так само буває і в наших життях? Ми дивимось на євреїв в пустелі, чи на учнів Ісуса і думаємо: “як вони так можуть чинити? Як можуть не розуміти очевидного? Я би точно не так робив!” Але коли самі опиняємось у важкій ситуації, коли є загроза, коли є щось важке… рішення молитись, довіряти Богу приходить не автоматично, правда? Завжди є боротьба. Ми не бачимо Бога, який терпляче турбується про нас, ми бачимо себе і думаємо: “скільки ще я можу це терпіти?”. Так само, як в тих давніх євреїв, в нас виникає питання: “якщо Бог зі мною, чому тоді в мене є ця спрага, ці проблеми?” Я пам’ятаю дуже чітко один момент в своєму житті, коли в мене були певні проблеми в аспірантурі, я казав: “Господи, я знаю, що Ти добрий і проведеш мене через ці події, але чи не можна зробити так, щоб в такі ситуації взагалі не потрапляти?” Звичайно, більшість з нас вже не на тому рівні, щоб вголос сперечатись з Богом і скаржитись на Нього. Ми скаржимось на обставини життя, на інших людей. Але в серці кожен знає, що за цими подіями, все одно є Бог, і кінцевий об’єкт моїх нарікань і невдоволення — Він.
Що ж каже Бог у відповідь на ці скарги Ізраїлю та на молитву Мойсея? Подивіться вірш 5: “І сказав Господь до Мойсея: Перейдися перед народом, і візьми з собою декого з старших Ізраїлевих, а палицю, що нею ти вдарив був Річку, візьми в свою руку, та й іди!”
Бог наказав Мойсею взяти палицю Божу в руку, декого з старійшин і пройтись перед народом. Навіщо Він це наказав? Давайте ми подумаємо, що значила ця палиця Божа в руках Мойсея.
Ця палиця була єдиною зброєю, яку Бог дав у руки Мойсея, коли послав його до Єгипту. Палиця, або жезл була символом влади і правосуддя в єврейській і в багатьох інших давніх культурах. Згадайте, як Мойсей застосовував цю палицю раніше. Коли він простягав її, Бог здійснював Свій суд над Єгиптом. Коли Мойсей простягнув палицю на Ніл, вода стала кров’ю, а потім звідти посунули жаби. Він вдарив палицею по пилюці і піднялися рої мошок. Мойсей простягнув палицю і Бог розділив води моря, а потім поховав у морі усе фараонове військо. Євреї знали, на що здатна ця палиця в руках Мойсея.
Ми можемо спробувати уявити собі цю картину. Ось стоїть невдоволений народ, а ось урочисто іде Мойсей з палицею і з ним старійшини Ізраїлю. В повітрі висить напруга. Зараз комусь точно буде непереливки. Можливо Бог хотів, щоб Мойсей тепер підняв свою палицю проти свого народу? Може в Бога таки урвався терпець слухати ці скарги? Я думаю, євреї не на жарт перелякались в цю мить. Але що сталося насправді?
Подивіться вірш 6: “Ось Я стану перед лицем твоїм там, на скелі в Хориві, а ти вдариш у скелю, і вийде із неї вода, і буде пити народ! І зробив Мойсей так на очах старших Ізраїлевих”.
Насправді ж, Мойсей підійшов до скелі, на якій перед його лицем став Сам Бог. Він вдарив палицею в скелю і звідти потекли потоки води для усіх спраглих. Що сталося? Замість того, щоб вдарити грішника, палиця Божа вдарила скелю. Замість покарання і суду вони отримали милість, щедру милість і благодать від Бога. Тому Павло, згадуючи ці події, і розглядаючи їх в світлі Євангелії, говорить в 1Кор.10:4 “і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос!”.
Знову ми бачимо, як події СЗ отримують новий смисл і значення в світлі Євангелії. І одночасно, через ці події нам стає зрозумілішим те, що здійснив Господь на хресті.
Пустеля, в якій опинились євреї вказує нам на світ, в якому ми живемо. Цей світ — непривітне місце, правда? Життя тут не є легким. В нас часто трапляються різні негаразди і труднощі і ми починаємось скаржитися на Бога. Чи справді Він зі мною? Чи справді Він розуміє мої потреби? Іноді нам, як Йову хочеться постати перед Богом і запитати: “що Ти знаєш про мою біль? Що Ти знаєш про мою спрагу?” Але Богу буде, що відповісти на це питання. Знаєте, якою буде відповідь? — Він покаже нам хрест, де Син Божий прийняв людський і Божий осуд, і, вмираючи в стражданнях, Він каже: “Прагну!” (Ів.19:28) Любі мої, якщо є хтось в цьому світі, хто справді розуміє твої страждання, твою спрагу, то це Христос.
Як пустеля не має води, так цей світ не має нічого, що може наситити наші душі, що може втамувати духовну спрагу людини. Все, що ви знайдете тут — це брудні калюжі, які не врятують нікого. Я міг би вам розповісти зараз про жінку з Самарії, яка намагалась втамувати свою спрагу коханням чоловіків, але ви вже чули цю історію. Я міг би також розповісти, як сам намагався залити свою спрагу пивом і розвагами, але вона також відома більшості з вас. Тільки Ісус втамував мою спрагу, тільки Ісус втамує спрагу твоєї душі. Чого ти шукаєш в цьому світі? Чим ти хочеш наситити свою душу? Не шукайте дарма, в світі цьому нема, бо життя і щастя лиш у Нім.
Без живої води від Ісуса Христа, наше життя сухе. Ти можеш ходити до церкви, читати Біблію, слухати проповідника і все правильно робити, але все одно будеш відчувати, що чогось не вистачає, що життя безплідне. Досить часто ця духовна сухість призводить до таких самих проблем, які мав Мойсей із євреями в пустелі: з’являється роздратування, сварки і конфлікти. І це зрозуміло, бо спрага є, а розуміння, як її втамувати — немає. Нам потрібна жива вода від Ісуса Христа, і Він запрошує нас: “Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його” (Ів.7:37-38). Він — скеля живої води в пустелі, в Нього є чим наповнити твою душу і зробити твоє життя, як дерево над водним потоком: плідним, рясним, благословенним. Амінь.

(п.Йонатан)