Вивчення Біблії: Проповідь “Оголошення 10 заповідей” (Вихід 20:1-11)

Оголошення 10 заповідей

(Частина І. Заповіді 1-4)
Вихід 20:1-11
(8): Пам’ятай день суботній, щоб святити його!

Якби я спитав вас зараз: “яким є головне заняття християнина?”, що би ви відповіли мені? Можливо хтось сказав би: молитва, і це було б добре. Інший — вивчення Божого слова, і це також добре. Третій — проповідь Євангелії, і це також прекрасно. Але усе це — різні форми чогось одного. Усе це — різні форми нашого поклоніння Богу.
Перший пункт Вестмінстерського катехізису запитує: “В чому полягає найважливіше і найвище призначення людини?” І відповідає: “Найважливіше і найвище призначення людини полягає в тому, щоб прославляти Бога і вічно перебувати з Ним у блаженстві”. Бог створив нас для Себе і тому ми знаходимо мир, щастя і самих себе лише тоді, коли своїм життям поклоняємось і прославляємо Його. Саме тому і я, коли стаю за кафедру чи проводжу якесь служіння, першим ділом віддаю славу Спасителю Ісусу Христу. Це не просто завчена формула. Це для того, щоб я пам’ятав, що те, що я тут стою і те, що казатиму — це все має служити Божій славі. Це для того, щоб віддати моєму Господу належне. Це потрібно мені, і я так дякую Богу, за те, що Він відкрив, як саме я можу служити і поклонятись Йому.
Сьогодні ми починаємо вивчати 10 заповідей. Це дуже відомий і дуже важливий уривок. В цих заповідях Бог відкрив Своєму народу самого Себе. Те, про що Ной, Авраам, Ісаак та Яків лише здогадувались, Бог об’явив Своїм людям і закарбував ці слова на камені, щоб кожен міг прочитати. Я думаю, дуже мало є людей, які б не чули про ці заповіді. Але я сам не розумів про що вони говорять, доки не почав розбирати цей уривок докладно. Чомусь, я думаю, це стосується не тільки мене. Сьогодні ми розберемо перші 4 заповіді. Їх ще називають першою скрижаллю. Вони регламентують, якими мають бути стосунки між людиною і Богом. Вони вчать, як ми можемо догодити Господу і жити щасливим життям. Тож нехай Божий Дух благословить нас зараз і відкриє нам Божу істину.
Подивіться вірші 1,2: “І Бог промовляв всі слова оці, кажучи: Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства”.
Зараз Бог збирався дати Своєму народу заповіді, кожна з яких звучала, як “ти повинен робити одне” і “тобі не можна робити іншого”. Ці заповіді будуть регламентувати життя єврейського народу в різних сферах. Ними в їхніх життях будуть збудовані певні межі, заходити за які не можна. Тобто, це не рекомендації, які можна проігнорувати. Це чіткі накази і заборони.
Яка перша думка виникає в людини, якій кажуть: “ти повинен робити те чи інше”? Звичайно, перше питання буде: “чому, на якій підставі я повинен обмежувати себе?” Тому, даючи Свого Закона, Бог починає з того, що нагадує їм, хто Він такий і чому Він має право вимагати в них виконання цих заповідей. Як же Бог зображений в цих віршах?
По-перше: Я Господь. Ви пам’ятаєте, яке слово перекладене, як Господь у книзі Вихід? Це — ЯХВЕ, Єгова, Сущий Бог, який був є і буде. Бог, більший за весь всесвіт. Бог, який Своїм словом наказав із темряви засяяти світлу і з нічого створив небо і землю. Це Він встановив фізичні закони, за якими існує всесвіт. Але також, Він встановлює і інші закони: духовні, етичні, будь які інші і Він, будучи Господом, також має право вимагати, щоб ці закони виконувались.
По-друге, Бог твій. Божий народ — це народ заповіту, народ, який перебуває в особливих стосунках із Богом. В минулому розділі ми читали, як на Боже слово ізраїльський народ відповів: “Усе, що Господь говорив, зробимо!” (19:8). Вступаючи в заповіт із Богом, в СЗ через обрізання, в НЗ через хрещення, ми не тільки отримуємо Божу обітницю, що Він буде турбуватись про нас і благословляти. Але також, ми беремо на себе зобов’язання слухатись Божого слова і виконувати Його волю.
По-третє, Він той, хто вивів їх з єгипетського рабства. Їхнє життя в рабстві було страшним і дуже важким, але Бог втрутився і звільнив їх, нормально було би, якби їхньою відповіддю була вдячність та слухняність. Але, я думаю, тут йдеться про дещо більше. Подумайте, живучи в Єгипті євреї не знали Бога, не знали, хто Він такий і яка Його воля про них. Через вихід вони взнали Бога. Взнали, що Бог який судив богів Єгипту — святий; що Бог, який провів їх через море — могутній; що Бог, який годував їх хлібом з неба і напував водою зі скелі — милостивий і благий до них. І якщо цей милостивий і сильний Бог дає їм зараз Свої заповіді, то ці заповіді також не для того, щоб вони загинули чи були нещасні, вони — для того, щоб людина жила благословенним життям в мирі з Богом і з іншими. Амінь!
Мотив Божих заповідей до нас сьогодні такий самий, як і раніше — благий. Чи вірите ви, що Бог — це Господь, Який встановлює закони? Чи згідні творити Його волю? Чи вірите, що Його заповідь добра до вас?
Якою ж є перша заповідь? Подивіться вірш 3: “Хай не буде тобі інших богів передо Мною!”
Перша заповідь встановлює єдиний можливий об’єкт поклоніння для людини. Хто це? – це один лише Господь. Амінь.
Світ в якому жили євреї, був світом з багатьма богами. В Єгипті вони бачили багато єгипетських богів. В Ханаані — ханаанських, а в Вавилоні — халдейських. Одні боги обіцяли людям щедрі жнива, інші — насолоди, треті — здоров’я і т.д. Людина могла прийти і кожному з цих богів принести жертву, заручитися його підтримкою і в цьому ніхто не бачив жодної проблеми. Власне, таке служіння було більше схоже на політику, ніж на поклоніння: тут домовився, тут пішов на компроміс, тут прикрив тили, зробив так, щоб усі були задоволені і при цьому ти не маєш жодних зобов’язань по відношенню до цих богів, як не маєш зобов’язання перед продавцем у магазині. Але Бог-Господь обрав Собі інший тип взаємин із людиною. Він обрав заповітні стосунки. Це більше схоже на шлюб, де двоє беруть на себе взаємні зобов’язання. Це стосунки, які вимагають посвяти і любові. Як чоловік, пов’язаний з дружиною не може мати одночасно стосунки з іншими жінками, бо це є перелюб. Так само і тут Бог каже: якщо ти пов’язаний зі Мною, ти не можеш служити іншим богам, ти не можеш служити ідолам.
Що таке ідоли? Що таке інші боги? Вірш 4 каже, що це може бути що завгодно, те що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Тобто будь що в цьому світі людина може взяти і зробити своїм ідолом. Якщо в древньому світі ці ідоли мали якесь фізичне втілення: в камені, чи в дереві, то сучасні люди не потребують цього. Людина просто бере щось, що належить цьому світу: багатство, здоров’я, насолоди, успіхи… і робить з цього собі ідола, і починає жити заради цього.
Чому руйнуються сім’ї? Вони руйнуються не лише через злі речі: алкоголь, перелюб чи насильство. Вони руйнуються також, коли жінка відчуває, що чоловік любить роботу більше за неї. Або, коли чоловік відчуває, що для дружини її батьки важливіші за шлюб. Або, коли жінка цілком занурюється в дітей і забуває, що Бог зробив її одним тілом з її чоловіком. Робота, батьки, діти — це все гарні речі, але коли зламаний порядок, коли це стає ідолом, тоді стосунки руйнуються. Бог каже: так не повинно бути. Я — твій Бог, нехай не буде тобі інших богів передо Мною! Ніщо і ніхто не може зайняти місце Бога в твоєму серці і в твоєму поклонінні! Амінь!
Про що ж говорить нам друга заповідь? Подивіться вірші 4-6: “Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей”.
Чесно кажучи, я сам, поки не почав досліджувати, не розумів різниці між першою та другою заповідями. Але вона є і вона дуже значна. Якщо перша заповідь говорить про об’єкт поклоніння. То друга — про форму, про те, як саме ми маємо чи не маємо поклонятись Богу.
Ідоли, яким поклонялись древні люди мали дуже конкретну форму. Ось бог з тілом людини, а головою яструба. Ось бог у вигляді крокодилу, а ось — у вигляді теляти. Якщо ти потреш йому пузо чи лоба — то буде тобі щастя. Власне, ці божества мало чим відрізнялись від людей, які їм поклонялись, хіба що мали більші можливості.
Але Бога не бачив ніхто і ніколи. Ми не можемо зобразити Бога, тому що Він не такий, як усе творіння. Він не такий, як будь що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Тому в цілому світі ви просто не знайдете засобів щоб зобразити Бога. І все, що ми знаємо про Нього — це те, що Він Сам нам відкрив. Відкрив у справах Своїх рук, відкрив в Біблії, відкрив в Ісусі Христі і продовжує відкривати Духом Святим. Друга заповідь не просто забороняє служити ідолам. Вона забороняє поклонятися самому Богу через видимі образи. Вона забороняє служити Богу так, як служать ідолам.
Людині важко служити невидимому Богу, тому автоматично ми намагаємось спростити Бога, загнати його в свої рамки. Багато людей просто придумує собі бога, уявляє його собі і служить йому, але цей бог не має нічого спільного з величним Богом Біблії. Ми зустрічаємось з Ним лише коли Він цього хоче і лише на Його умовах. Невидимому Богу можна поклонятися лише вірою. Він не прийме формальної жертви: залишив ягня біля боввана і пішов геть. “Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись” (Iван.4:24). Амінь.
Про що говорить третя заповідь? Подивіться вірш 7: “Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно”.
Третя заповідь говорить про те, як ми маємо ставитись до Бога в поклонінні. Через строгість цієї заповіді з часом євреї взагалі перестали кликати Господнє ім’я, і замість нього вживали різні Божі ознаки. Але Бог не заповідав не призивати Його Ймення взагалі. Навпаки, Писання спонукає нас кликати Господнє ім’я. Бо “кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться” (Дiї.2:21). Але Бог — святий і Його ім’я — також святе, Він не дозволить щоб грішники нехтували Його ім’ям. Що значить кликати Господнє ім’я надаремно?
В Лев.18:21 говориться: “А з насіння свого не даси на жертву Молохові, і не зневажиш Імени Бога свого. Я Господь!”. Тобто, Боже ім’я зневажається, коли божі люди поводять себе, як нечестивці. Коли ти називаєш себе християнином, але при цьому поводишся гірше ніж невіруючі: порушуєш закон, береш чи даєш хабарі, живеш в блуді і розбещеності і т.ін.
Боже ім’я, це те, що євреї призивали, коли скріплювали між собою обіцянку чи договір. Але, якщо один з них наперед знав, що він обмане, Бог не хотів мати з цим нічого спільного. Подібним чином сучасні люди призивають Боже ім’я, щоб приховати свій обман. Продавець каже: “Богом клянусь, воно свіже” і продає гнилий товар, чи зламану машину, чи щось подібне. Бог ненавидить це.
Боже ім’я надаремно призивається, коли призивається легковажно, без належної поваги. Бог відкрив нам Себе для того, щоб ми святили Його ім’я. Для того, щоб в Його імені ми знайшли спасіння. Зовсім не для того, щоб використовувати його в якості сполучника в реченні. Тож “не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно”.
Чого ж навчає нас четверта заповідь? Подивіться вірші 8-11: “Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його”.
Четверта заповідь говорить нам про час для поклоніння. Звичайно, ми маємо бути християнами усі 7 днів на тиждень 24 години на добу: і вдома, і в церкві і на роботі. Так само, як євреї мали бути Божим народом весь час. Але Бог вподобав Собі, коли ми відділяємо один день для особливого служіння Йому.
Що значить відділити день для Господа? — це значить робити в цей день не те, що ти робиш завжди. Для древньої людини це значило утриматись від праці. Коли кожен день був боротьбою за виживання дуже не просто було довіритись Богу і в один день замість того, щоб робити роботу молитись разом з сім’єю, роздумувати про Бога і служити Йому.
Для євреїв це була субота. Для нас, віруючих Нового заповіту, таким днем стала неділя — день коли воскрес Господь Ісус воскрес із мертвих. Це не є абсолютним приписом, тому деякі церкви, не маючи можливості зібратись в неділю, збираються в суботу, чи в п’ятницю. Але незмінним залишається принцип — один день Господу. Ми не утримуємося в цей день від роботи. Але освячуємо його тим, що разом, як церква Божа збираємось в домі Божому. Освячуємо його тим, що разом, як Божий народ, слухаємо Боже слово в проповіді і приймаємо Його. Тим, що разом здійснюємо заповідані Господом таїнства, як, наприклад, причастя і оновлюємося в союзі з Ним.
Сьомий день це те, що Господь дав для людини. Щоб ми мали можливіть відпочити і оновитися в Ньому, в Його слові. Чи любите ви день Господній? Чи чекаєте його, щоб зібратися з братами і сестрами і, як один Божий народ з’єднатися з ними в поклонінні, яке угодне Богу?
Я не дарма на початку говорив, що головне і найвище призначення людини — це поклоніння Богу. В цьому поклонінні ми знаходимо мир із Богом і самих себе. Не дивно, що перші 4 заповіді відкривають нам саме питання поклоніння. Кому ми поклоняємось, в якій формі, з яким серцем і коли. Благий Бог відкрив нам шлях, як ми можемо приходити до Нього, як можемо догодити Йому, яке служіння справді приємне Йому і яке служіння Він прийме. Це — благодать для нас.
І я хотів би, щоб ви подумали ось ще про що. Те, що про Бога і його волю знали Ной, Авраам чи Яків — це були лише уривки, лише якісь туманні, розмиті знання. Але тут в 10 заповідях Бог кристально чітко закарбував на камені, хто Він такий, яке Його серце, чого Він очікує від людини. Те, про що раніше можна було лише здогадуватись, тут сформульовано кристально чітко. Але зараз я чую таку думку від різних людей, іноді навіть від відомих служителів, що ці заповіді більше не важливі і не обов’язкові через благодать Ісуса Христа. Любі мої це не так. Ось, що говорив Бог через пророка Єремію про нас, служителів Нового заповіту: “Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!” (Єр.31:33).
Той закон, що раніше був викарбуваний на камені Бог Духом Святим написав на серцях тих, хто любить Його. В Новому заповіті ці заповіді не відмінились, не стали далі від нас. Навпаки, вони стали ще ближче, вони стали частиною нас самих, щоб ми від серця в дусі та в правді могли служити і поклонятись нашому Господу сьогодні, коли ми зібралися, як Його народ і повіки. Тож я молюся, щоб Дух Святий більше і більше відкривав нам значення цих слів, відкривав нам самого Бога в Його заповідях, щоб ми могли втілювати їх в своєму житті. Щоб Господь зробив наше життя — життям поклоніння. Щоб Його благодать щедро проливалась на цей народ Божий і народжувала в нас хвалу і вдячність. Хай Господь зробить нас людьми, які поклоняються Йому так, як Він того вартий. Амінь.

(п.Йонатан)