Вивчення Біблії: Проповідь “Манна у ковчезі” (Вихід 40:1-38; 16:33-36)

МАННА У КОВЧЕЗІ

Вихід 40:1-38; 16:33-36

Ключовий вірш 16:33 «І сказав Мойсей до Аарона: Візьми одну посудину, і поклади туди повний гомер манни, і постав її перед Господнім лицем на сховок для ваших поколінь»

На минулих Богослужіннях ми подивилися на скинію із висоти пташиного польоту. Ми побачити там двері і подвір’я, жертівник і умивальник, стіл для показних хлібів, свічник, жертівник для куріння. Потім ми спустилися нижче, і розглянули ці речі детально. Далі там була ще одна кімната, яка називалася святе святих. У цій кімнаті стояв ковчег. Минулого разу ми розмовляли про нього. У ковчезі знаходилося 3 речі: таблиці з 10 заповідями, посудина з манною і пізніше туди поклали палицю Аарона. Біля кришки ковчегу людина зустрічалася з Богом. Ковчег – це був наче Божий дім. Люди кладуть у своєму домі що важливо для них. IT-ики ставлять потужні комп’ютери, спортсмени ставлять кубки, які вибороли на змаганнях. А Бог у Своєму домі наказав покласти лише ці 3 речі. Пильно вдивляючись у них ми бачимо, що важливо для Бога. І сьогодні ми подумаємо про одну з цих 3 речей, а саме манну. Чому Бог наказав покласти саме її? В чому її значення? Що це каже про Бога? Що це означає для нас? Питань багато, але про все по порядку.

Щоб зрозуміти походження манни, нам потрібно буде повернутися трохи назад, до того періоду, коли Ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Пройшло близько 1,5 міс. як вони залишили Єгипет. Звичайно, вони взяли з собою трохи припасів у дорогу, надіючись, що за 1,5 міс. вони точно доберуться до обіцяної землі. Але до землі вони не добралися, а припаси почали кінчатися. Перед людьми замаячіла перспектива голоду. Голод – це дійсно страшно. Коли перші люди жили в раю, у них було всього вдосталь. Бог сказав: «… оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, – нехай буде на їжу це вам!» (Бут.1:29) В раю у людей було достатньо їжі. Але коли вони втратили рай, Бог сказав Адаму:

17 І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя.

18 Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.

19 У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.

Тепер земля почала давати не лише плоди, але й бур’ян. Щоб наїстися, людині доводилося працювати у поті лиця, але й тоді це не завжди вдавалося. Перед нею замаячіла перспектива голоду. Тут ми знаходимо і перший страх голоду. І цей страх передається з покоління в покоління грішних людей. Він передався від Адами через покоління до Ізраїльтян. І коли по дорозі з Єгипту до обіцяної землі у них закінчилася їжа, цей страх дав про себе знати.

Наскільки голод страшний добре видно із скарги людей Мойсею. Вони казали: «Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м’яса, як ми їли хліба досить! Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір…» (16:3). Голод був настільки страшний, що люди були готові повмирати в рабстві, але над горшками з м’ясом, ніж вільними, але від голоду.

І тоді Бог сказав: «Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба» (16:4). І з того часу з неба почав падати хліб, який Ізраїльтяни назвали манною, вона була білою, а на смак як тісто з медом (16:31). Цей хліб падав щоденно. Правда, він не падав у суботу, але напередодні люди набирали на два дні. Цей хліб навіть падав, коли Ізраїльтяни грішили і масово відходили від Бога, наприклад, коли зробили ідола – лите золоте теля і стали поклонятися йому. Манна падала, коли Ізраїльтяни скаржилися, і коли їх кусали отруйні змії. Вона перестала падати лише тоді, коли воні увійшли в обіцяну землю, по якій текли молоко і мед, і почати їсти плоди тієї землі.

Посудина з маною, поставлена в ковчезі, навчає нас 3 речам.

Перше, їжу дає нам Бог. З самого початку людина була створена залежною і від фізичної, і від духовної їжі. Людина не може жити без них. У наш час дуже розповсюджена ідея людської незалежності і самодостатності. Скрізь пропагується що людина має бути незалежною і самодостатньою. Пропагуються такі собі супермени і супервумени. У наш час, коли так легко добути їжу – достатньо піти у супермаркет, і добути щось попити – кавові автомати стоять на кожному кроці, так легко створюється ілюзія людської незалежності. Але на ділі людина дуже залежна. Вона має їсти тричі на день. Вона має щось пити. І їй потрібна духовна їжа, їй потрібна любов, розуміння, визнання. Без духовної їжі людина відчуває себе рослиною, а не людиною. Людина залежна від їжі, і має це визнати. Залежність від їжі означає залежність від Бога, тому що усю їжу – і фізичну, і духовну дає Бог. Усе, що ми маємо, їжа, яку ми їмо тричі на день – усе прийшло від Бога. Ми щасливі, коли знаємо, що все прийшло від Бога, і дякуємо Йому за це. Християни дають десятину, тому що знають, що усе що вони мають – від Бога, і цим шанують його. Вони дякують Богові за щоденну їжу. Коли ми дякуємо Богові перед їжею, це впокорює, тому що ми усвідомлюємо свою залежність від Нього.

Друге, справжня їжа християн – Христос і Боже слово. Друга причина, з якої Бог сказав поставити у ковчезі манну – показати, якою має бути справжня їжа християн. У книзі Повт.З.8:3 Бог сказав: «І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною, якої не знав ти й не знали батьки твої, щоб дати тобі знати, що не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина». Протягом 40 років Ізраїльтяни харчувалися одною манною. Вони не мали великого різноманіття в їжі, яке ми маємо зараз. Вони не їли бананів і шоколаду. Вони їли одну манну. Звичайно, у них з манни було 1000 страв, і тим не менше, це все ж була одна і та сама манна – варена, жарена, печена, сира і так далі. Протягом 40 р. вони носили один і той же одяг. Написано, що він не зношувався, але ж то був один і той же. Написано, що цим Бог впокорював їх. Він навчав, що щастя у житті і саме життя людини не залежить від того, наскільки дорогу чи різноманітну їжу вона їсть і наскільки різноманітно вдягається. Люди цього світу думають, що щастя людини в тому, щоб їсти дорогу їжу, чи часто ходити в ресторани, чи кожен день вдягати щось нове. Коли вони виходять із супермаркету із повним візком продуктів, їх обличчя сяють від щастя. Вони турують без утоми дорогу до супермаркету, і проводять дні у шопінгу. Але Бог навчав їх, що щастя у іншому. Щастя у тому, щоб бути з Богом у заповіті, мати з Ним спілкування і пізнавати Його. Бог навчав їх довіряти йому їх щоденні потреби, і цінувати спілкування і стосунки із Ним Самим.

Ісус Христос навчав:

48 Я хліб життя!

49 Отці ваші в пустині їли манну, і померли.

50 То є хліб, Який сходить із неба, щоб не вмер, хто Його споживає.

51 Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам.

«Хліб життя» означає, що нам якщо ми хочемо мати життя, то маємо споживати цей хліб. І цим хлібом є Христос, Який зійшов із неба. Хто буде споживати Його, той буже жити повік. Його хліб – це Його тіло, яке Він дав за життя світові. Ісус говорить тут про Свої страждання на хресті, де Його тіло було віддане за нас. Він залишив нам причастя, щоб ми через нього згадували про Його жертву.

У нагірній проповіді Ісус навчав: «Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?» (Мф.6:25). Ісусу було шкода бачити, як люди журячись про дрібне, забувають про головне: журячись про їжу, люди втрачають життя, а журячись про одяг – своє тіло.

Третє, нам потрібно щоденно приходити до Бога за їжею. Бог давав манну Ізраїльтянам щоденно, рівно на один день. Вони не могли зробити запасів. Те, що було приховано «про запас» згнивало. Манна з’являлася рано вранці, а потім, коли сонце розігрівалося, танула. Той, хто запізнювався, лишався голодний. Це було непросте тренування. Але вони мали його пройти – щоденно їсти Божий хліб з неба. Коли я дивлюся фільми про тварин, то іноді шкода, що людина не може харчуватися як, скажімо удав, який може їсти один раз в місяць, а весь інший час грітися на сонці і відпочивати. Але людина створена інакше. Їй потрібно їсти щоденно. І духовна їжа їй потрібна щоденно. Тому вона також має пройти це тренування – навчитися щоденно їсти Божий хліб так само, як вона їсть фізичний.

Проблема багатьох християн у тому, що вони не їдять щоденно Божий хліб. Вони шукають радість життя і втіху у тому, щоб добре їсти, гарно вдягатися, коли справи ідуть добре, гроші збираються, кредити виплачуються, будинки будуються, а діти ростуть і не хворіють. І хоча це само по собі непогані справи, християнин має жити не цим. Він має жити Христом і Божим словом.

У моєму Facebook я підписаний на сторінку, на якій виставляють цитати Коррі тен Боом (Corrie ten Boom) – нідерландської християнки, яка за часів нацистів переховувала Євреїв, ризикуючи своїм життям, і життям своїх близьких. Вона жила у страшний час, коли багато хто втратив надію, зійшов із глузду від страхів і переживать, втратив совість. Але вона вижила, і спасла багато життів, тому що жила Божим словом. Одними із її улюблених були слова Христа «Не бійся». Я уявляю собі картину, коли більшість людей поруч із нею жили у страху. Але вона переборола страх, тому що їла їжу Христа. Ми живемо у невизначений час, в умовах агресії Росії, у час, коли зненацька ми дізнаємося, що знайомі нам люди захворіли на рак, ми живемо в час економічної нестабільності, корупції, жахливих доріг і ще багато жахливої спадщини, яка дісталася нам з часів «процвітаючого» соціалізму. У людей так багато переживань, що вони їдять їх зсередини, як рак. Але переживання не забирають проблем, вони забирають лише нашу силу жити і боротися. Але є інший шлях – ми можемо жити не нашими переживаннями, а Божим словом. Щоденно ми можемо їсти слова Христа «Не бійся», приймати їх, з надією дивитися на майбутнє, і мати силу робити наші щоденні справи.

Якось, коли я був студентом і лише повірив у Христа, сидячи у гуртожитку я почув звуки дискотеки. Не те щоб я дуже полюбляв дискотеки, але добре пам’ятаю, як подумав: «ось де справжнє життя – музика, веселощі, натовп, нові знайомства, а я – що тут роблю на самоті у кімнаті гуртожитку». Мені здалося, що справжнє життя проходить мимо мене. І у той час я згадав слово з Ів.10:10 «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали». І я вирішив довіряти Ісусу, я взяв це слово і почав жити з ним. Пройшов час, і я дійсно переконався, що це слово правдиве – справжнє життя не в шумних натовпах одноманітних людей, а у Христі. Іноді мені попадаються на очі відомості про моїх знайомих, які полюбляли шумні вечірки. Хтось уже двічі розведений, хтось погорів на хабарі, хтось відсидів, хтось просто втомився від життя. Але я відчуваю, що з Христом після 40 справжнє життя лише починається. Я можу будувати нові плати, відкриваються нові перспективи.

У царя Давида було все: царство, людське визнання, велика сім’я, він був гарним поетом і музикантом. Але коли він думав що прийде час, коли він має померти, то йому ставало страшно і сумно. У Пс.22 він написав: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!» (Пс.22:4) Давид вирішив довіряти Богу – своєму доброму пастирю. Він водив його у житті, давав перемоги в битвах, втішав і зміцнював у стражданнях. І він буде його добрим пастирем і в останній час його життя на цій землі. Він жив у старозаповітні часи, і не знав багато про воскресіння, як знаємо ми зараз. Але він довіряв Богу і свої останні дні, і нове життя, як довіряв життя у цьому світу.

Який Ваш ключовий вірш на цей рік? Разом з яким словом ви зараз боретесь проти своїх гріхів, проти проблем, проти викликів? Давайте пам’ятати, що християни мають харчуватися Божим словом.

(п. Яків)