Вивчення Біблії: Проповідь “Кров Заповіту” (Вихід 23,24)

Кров Заповіту

Вихід 23,24

Ключовий віршу 24:8

“І взяв Мойсей тієї крови, і покропив на народ, та й сказав: Оце кров заповіту, що Господь уклав із вами про всі оці речі!”

Впродовж останніх кількох тижнів ми докладно вивчали про укладення заповіту між Богом та Ізраїлем. В розділі 19 ми бачимо угоду про наміри, де Бог закликає Ізраїля бути Його народом, а вони відповідають своєю готовністю. В 20-ому розділі Бог дає їм 10 заповідей, як 10 загальних принципів, які мають керувати їхнім життям. В розділах 21-22 ми розглядали, як ці заповіді мали застосовуватись в конкретних життєвих ситуаціях. І ось сьогодні ми підходимо до кінця, коли заповіт врешті решт укладено і скріплено. Перша частина розділу 23 продовжує тему попередніх і розкриває сутність 9ої заповіді, а далі йдеться про стосунки між Богом та Його народом, про заповіт та кров. Цю подію згадує Господь Ісус, коли на таємній вечері дає Своїм учням нові ознаки Нового Заповіту. Давайте ми уважно розглянемо цей уривок, щоб коли сьогодні трішки пізніше ми будемо приймати хліб і чашу причастя, ми могли краще розуміти ту благодать і ті стосунки, до яких Господь покликав нас в Ісусі Христі. Нехай Господь направить нас зараз в цій проповіді.

Перше, про ставлення до істини (23:1-9).

Подивіться вірші 1,2: “Не будеш розносити неправдивих поголосок. Не покладеш руки своєї з несправедливим, щоб бути свідком неправди. Не будеш з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшости, щоб перегнути правду”.

Дев’ята заповідь каже: “Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!” (20:16). Ця заповідь захищає честь та добре ім’я людини. І це дуже важливо. Честь, це така річ яку не можна помацати руками, однак від неї залежить дуже багато. Свої гроші ви можете захистити з допомогою сейфу. Ви можете звести певні “стіни”, щоб захистити свою сім’ю. Але як захистити своє добре ім’я? Значною мірою воно залежить від милості суспільства, в якому ми живемо. Ти можеш робити все тільки добре, але якщо хтось захоче спаплюжити твоє добре ім’я, то ніщо не стане йому на заваді.

Тому, тут Бог каже: “не будеш розносити неправдивих поголосок”. Неправдиві поголоски — це така річ, яка дуже швидко розповсюджуються. В нас навіть є приказка: “пішло, як брехня по селу”, в сучасному контексті вона може звучати, як: “пішло, як брехня по інтернету”. Жовта преса, скандали пов’язані з відомими людьми — все це дуже цікавить людей. Чомусь людям подобається чути це, копирсатись в чиїсь брудній білизні, і не тільки чути, але і переказувати іншим.

Але Бог каже, що така поведінка є неприпустимою для Його народу. Є немало свідчень, як така пущена поголоска руйнувала людині життя, і, навіть, коли на основі таких слухів люди засуджували невинного. Зазвичай, мало хто бере на себе труд перевіряти слухи перед тим, як розповідати їх ще комусь. Тому новини про чергову “зраду”, черговий негатив дуже швидко розповсюджується.

Покластись на слухи — легко, а для того, щоб знайти істину, потрібно докласти зусиль. Та це варто того, бо в наш час, коли завдяки інтернету інформація стала такою доступною, вплив від однієї брехні може бути дуже великий. Нам потрібно бути особливо уважними, коли ми говоримо чи пишемо про когось щось лихе, не знаючи, насправді, правда це чи ні.

В цих віршах ми знаходимо багато застережень і для тих, хто свідчить і для тих, хто судить і для підсудних. Якщо коротко, то усі вони говорили, що в будь якому випадку не можна виправдовувати неправду, і називати чорне — білим. Іноді це буває не просто. Коли навколо нас є суспільна змова і більшість людей вважають, що, наприклад, невелика корупція, відкати, подружня невірність — це не такі вже й погані, і загалом, прийнятні речі, то не легко стояти твердо і казати, що це — зло. Люди виправдовують злі вчинки важкими обставинами: вони кажуть: “я вкрав, бо був голодний”, “не ми такі, жизнь така”. Але, якими б не були обставини, неправда завжди залишається неправдою. Також Бог утримує Свій народ від хабарів і подарунків, бо завдяки їм ми також дуже легко змінюємо свою точку зору на те, що правильно, а що ні. Є багато причин, чому люди виправдовують неправду і є багато способів для цього. Але ми не можемо чорне зробити білим, як би не старалися і як би цього не хотіли. Ми легко виправдовуємо свої гріхи обставинами, слабкістю або загальною думкою. Тому нам може здаватись, що і наші гріхи Бог пробачає, тому, що вони нічого не варті. Але це не так. У вірші 7 Господь каже: “Я не всправедливлю несправедливого”. В очах Бога — гріх, це завжди гріх, як би ми самі не виправдовувались. Єдине, чому ми можемо мати впевненість, що Господь пробачає нам і приймає нас — це Кров Ісуса Христа, бо “Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу” (1Iван.2:2). Благодать, яку ми отримали в Ньому не применшує наших провин, вона примножує Божу славу, любов, яку Він виявив нам і Його справедливість.

Друге, закони про свята і суботи (23:10-19).

Подивіться вірші 10-12: “І шість літ будеш сіяти землю свою, і будеш збирати її врожай, а сьомого опустиш її та полишиш її, і будуть їсти вбогі народу твого, а позостале по них буде їсти польова звірина. Так само зробиш для виноградника твого, і для оливки твоєї. Шість день будеш робити діла свої, а сьомого дня спочинеш, щоб відпочив віл твій, і осел твій, і щоб відідхнув син невільниці твоєї й приходько”.

Ми вже не одноразово говорили про четверту заповідь і її значення. В цьому уривку вона відкривається іще з одного боку. Тут говориться про сьомий день і сьомий рік в контексті відпочинку і турботи про те, що Бог тобі довірив.

В сьомий день правовірний юдей міг облишити свою роботу і зробити благочестивий вираз обличчя, а всю роботу покласти на своїх наймитів, рабів та худобу. Але так не повинно бути. В часи, коли ніхто навіть і не думав про трудову етику, профсоюзи, соціальні програми чи захист тварин, Господь потурбувався про них. Так само Господь потурбувався про землю, щоб вона не була виснажена надміру і про вбогих землі.

Закон сьомого дня і сьомого року вчать нас турбуватись про те, що Бог доручив в наші руки, а не просто по-хижацькому вичавлювати з нього усі соки задля наживи. Від самого початку Бог поставив людину не власником, а управляючим над усім Його світом, і цей принцип залишається незмінним і сьогодні.

Подивіться вірші 15-17: “Будеш дотримувати свято Опрісноків; сім день будеш їсти опрісноки, як наказав тобі, окресленого часу місяця авіва, бо в нім ти був вийшов з Єгипту. І не будете являтися перед лицем Моїм з порожніми руками. І свято жнив первоплоду праці твоєї, що сієш на полі. І свято збирання при закінченні року, коли ти збираєш з поля працю свою. Три рази на рік буде являтися ввесь чоловічий рід твій перед лицем Владики Господа”.

Бог встановив три свята, коли всі чоловіки мали збиратися разом. Це свято Опрісноків — тиждень після Пасхи. Під час цього свята вони мали згадувати те, як Бог вивів їх з рабства в Єгипті і дякувати за це нове життя, яке вони отримали.

Друге — свято перших плодів, день П’ятидесятниці. Як раз починався сезон збирання врожаю і перші плоди вони мали принести Богу, визнаючи, що все, чим вони володіють — це від Бога.

Третє — свято врожаю, свято кучок. Коли вже всі сільськогосподарські роботи завершено, врожай зібрано і згромаджено в комори, вони збирались, щоб дякувати Богу за ті плоди, якими Він їх благословив.

Бог хотів, щоб Його народ справді був народом, а не союзом племен. Щоб вони збирались перед Його лицем, щоб вони мали стосунки з Ним і одне із одним, і щоб вони разом раділи.

Знаєте що мені нагадує опис цих святкових зібрань? — опис Церкви. Багато хто думає про церкву, як про місце, куди ми ходимо. Але, насправді, це дещо інше. Це якраз і є святкове зібрання, де ми разом славимо Господа за благодать спасіння, яке Він дав нам в Крові Агнця. Де ми молимось, щоб Господь благословив наші починання і дякуємо за те, що Він вже дав. Це святкове зібрання, де ми мусимо мати спілкування з Богом і одне з одним. Не як відвідувачі ресторану, де кожен окремо сам собі наївся і пішов, а як гості весільного бенкету, де панує радість і любов. Ці свята — образ Небесного Царства, де Бог радіє разом зі Своїм викупленим народом і благословляє його.

Ми вже говорили раніше про заповіт, як про взаємні зобов’язання скріплені кров’ю. Слова “зобов’язання” і “кров”, напевне, звучать дещо зловісно і не дуже радісно. Але ось в цих віршах ми якраз бачимо, до яких стосунків Бог приводить нас через Свій заповіт — до святкового зібрання, де панує радість, єдність, вдячність і любов.

В кінці розділу 23 Бог дає Своєму народу обіцянки щедрих благословень. Він берегтиме їх в дорозі і приведе в обіцяну землю. Він вижене перед ними ворогів і благословить їхній хліб та воду. Він дасть їм здорових дітей і усуне з посеред них хвороби. Бог благословить їх усім необхідним і дасть всього подостатком… якщо вони будуть вірні Йому і Його заповіту. Декілька разів навіть в цьому короткому уривку Бог застерігає Свій народ від ідолопоклонства.

Подивіться віршу 32,33: “Не складай умови з ними та з їхніми богами. Не будуть сидіти вони в твоїм Краї, щоб не ввести тебе в гріх супроти Мене, коли будеш служити їхнім богам, бо це буде пастка тобі!”. Союз з хананеями і їхніми богами неодмінно призведе їх до гріха проти Бога. Писання каже: “Хто Господа любить, ненавидьте зло!” (Пс.96:10). Не можливо одночасно бути другом Богу і другом гріху. Амінь.

Третє, кров заповіту (24:1-18).

Розділ 24 описує, як саме було укладено заповіт між Богом та Його народом. Взагалі, структура цього заповіту (розділи 19-24) дуже сильно нагадує структуру хетських договорів, які застосовувались в той час. Тут присутні усі ті самі складові. І ось зараз, коли усі необхідні слова вже було сказано, коли сторони досягли згоди і весь народ одноголосно сказав: “Усе, про що говорив Господь, зробимо!” (3), прийшов час скріпити цей заповіт.

Подивіться вірш 4: “І написав Мойсей всі Господні слова. І встав він рано вранці, та й збудував жертівника під горою, та дванадцять кам’яних стовпів для дванадцяти Ізраїлевих племен”.

Заповіт укладається між двома сторонами. В даному випадку однією стороною є Божий народ, другою — Бог, представлений жертовником. І 12 камінних стовпів повинні були виконувати роль свідків заповіту.

Далі Мойсей приніс жертви цілопалення і мирні жертви. Жертва цілопалення — це те, що цілком віддавалося Богу. Вона символізує собою повне посвячення себе Богу та смирення. Лій мирної жертви спалювався на жертовнику для Бога, в той час, як м’ясо з’їдали священики та люди. Мирна жертва символізує примирення і спілкування між Богом і людьми

Потім Мойсей розділив кров жертов на 2 частини. Одну з них він вилив на жертовник, а іншою — покропив народ. Це була одна і та сама кров. Кров жертви назначеної Богом і угодної Богу. І спочатку вона вилита на жертовник і лише потім, коли вона прийнята Богом, як кров примирення і заповіту, лише тоді нею покроплено народ. Упокорившись перед Божим законом, очистившись кров’ю угодної Йому жертви цей народ вступив у заповітні стосунки зі святим Богом небес і землі і став Божим народом. Вони були грішні, але Він освятив і очистив їх. Вони не мали жодних підстав наблизитись до Бога, але Він наблизив їх до Себе. Бог благодатно прийняв їх не тому, що вони стали праведні, а тому що Він Сам виправдав і очистив їх перед Собою.

Подивіться вірш 8: “І взяв Мойсей тієї крови, і покропив на народ, та й сказав: Оце кров заповіту, що Господь уклав із вами про всі оці речі!”. А тепер порівняйте їх з іншими словами з Нового Заповіту: “А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!” (Матв.26:27,28)

Боже слово, жертовник і кров — це засоби благодаті, які Бог дав Своєму народу. Кожного разу відкриваючи Писання, кожного разу приступаючи до жертовника і крові грішна людина могла укріпитися в вірі і в стосунках з Богом. Так само, як ми укріплюємося в вірі і оновлюємося в єдиності з Ісусом Христом через причастя. Тому що в Новому Заповіті жертовник і кров тварин Господь Ісус замінив хрестом і Своєю Кров’ю. Слова Заповіту, написані на скрижалях і сувоях нині Він Духом Святим написав на серцях Свого народу. Він став жертвою приготовленою Богом і прийнятою Богом, Агнцем Божим, що на Себе бере гріхи світу. Тому в посланні до Євреїв Павло говорить: “Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він (Христос) тих, хто освячується. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: Оце заповіт, що його по цих днях встановляю Я з ними, говорить Господь, Закони Свої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю!.. Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє” (Євр.10:14-20).

В таємній вечері Господь Ісус дав нам нові засоби благодаті — хліб і вино, які ми приймаємо на згадку про Нього, щоб знову і знову укріпитися в вірі, оновитися в благодаті і пережити єднання із Ним, яке дає нам Дух Господній. Тому сьогодні, коли ми прийматимемо хліб та чашу, ви згадайте бідних і обідраних рабів посеред пустелі, яких Бог прийняв в Своїй благодаті і зробив Своїм народом і священством царським. Бо рівно те саме Він зробив і для нас, коли знайшов в гріхах, в немочах, в хворобах і темряві і покликав у чудове світло Своє, омив Кров’ю Нового Заповіту Свого і Духом Святим посадив нас в Ісусі Христі на небесах. Амінь.

В подальших віршах описується, яку благодать отримали євреї завдяки крові заповіту. 70 старійшин прийшли в Божу присутність, споглядали славу Його і їли в Його присутності і Він був із ними, благословляючи Свій народ. Це образ небесного бенкету єднання Бога і Його Церкви. Це та близькість, яку отримали і ми, через Кров Нового Заповіту. Амінь.

Бог кличе нас бути людьми заповіту. Люди заповіту — це ті, хто вирішив виконувати Божу волю в своєму житті і в своєму поколінні. Люди заповіту — це ті, хто запечатаний кров’ю заповіту. Народ Божої власності — царство священиків і народ святий. Хай Господь допоможе нам берегти цей заповіт в своєму житті і жити в благословеннях, які Бог проливає на нас через цей заповіт. Амінь.

п.Йонатан