Вивчення Біблії: Проповідь “Коли справді послухаєте Мого голосу” (Вихід 19:1-6)

Коли справді послухаєте Мого голосу

Вихід 19:1-6
(5, 6): “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам”

Любі брати й сестри, ось і пройшли усі свята і ми знову повертаємось до вивчення книги “Вихід”. Так цікаво, що в новому році ми починаємо вивчати цю книгу саме з 19го розділу. Тому що, взагалі, книгу “Вихід” за смислом можна умовно розбити на 2 частини: до 19го розділу і після нього, до гори Сінай і біля неї. Тут, біля цієї гори певним чином змінюється форма стосунків між Богом і Його народом. Ті стосунки, які Бог вирішив мати з Ізраїлем набувають конкретної форми і Господь вчить їх, що це значить — бути Божим народом. І, звичайно ж, ці події мають відображення в Новому Завіті і їхній смисл і сутність стають зрозумілими нам через Ісуса Христа.
Уривок, який ми сьогодні вивчаємо досить відомий для багатьох з нас. Особисто я в минулому році чув проповідь по цьому уривку як мінімум три рази. Однак, зазвичай, розбираючи його, ми думаємо про те, як саме ми маємо жити виконуючи роль царства священиків в цьому світі. Але сьогодні я пропоную вам подивитись на цей уривок з дещо іншої точки зору. Давайте ми подумаємо зараз: “хто такий Бог завіту?”, “як Бог приводить грішника до Себе?”, а також: “які благословення Бог посилає в життя Своїх обраних?”. Нехай Господь відкриє нам розум і серце, щоб Боже слово і Дух Його діяли в нас і змінювали для Господньої слави.
Подивіться вірші 1,2: “Третього місяця по виході Ізраїлевих синів із єгипетського краю, того дня прибули вони на Сінайську пустиню. І рушили вони з Рефідіму, і ввійшли до Сінайської пустині, та й отаборилися в пустині. І отаборився там Ізраїль навпроти гори”.
Отже, де і коли опинилися Ізраїлеві сини? Вірш 1 говорить, що пройшло вже три місяці з того часу, як вони вийшли з Єгипту. Що таке три місяці? Здається, це не так вже й багато. Зазвичай, коли життя тече спокійно, ми оглядаємось назад і лише дивуємось, що час пролетів так швидко. Однак, для євреїв ці три місяці були дуже не прості. Пригадайте, які пригоди трапились їм дорогою. Спочатку, вони змушені були поспішно, посеред ночі тікати з Єгипту, ніхто навіть не встиг напекти пиріжків у дорогу. Потім їм довелося втікати від Єгипетської армії по дну моря. Потім вони зустрілись з розчаруванням, небезпеками пустелі, голодом, спрагою, війною. Напевне зараз, коли вони оглядалися назад, вони дивувались і казали: “невже пройшло тільки три місяці, здається ми вже кілька років ходимо цією пустелею”, а спогади про Єгипет, напевне, здавались їм спогадами про інше життя.
Але ось вони зупинились біля гори Божої, Хориву. Що це було за місце? Це було те саме місце, де Мойсей пас отари свого тестя Їтра і де Бог з’явився йому, відкрив йому Своє ім’я ЯХВЕ і послав в Єгипет, вивести синів Ізраїлевих із рабства. Тоді, у відповідь на сумніви Мойсея, Бог сказав йому: “та Я буду з тобою! А це тобі знак, що Я послав тебе: коли ти виведеш народ із Єгипту, то ви будете служити Богові на оцій горі” (Вих.3:12). Мойсей скорився і пішов. Вихід з Єгипту був непростою справою, багато разів усе висіло на волосині. Іноді здавалося, це взагалі не можливо. Але ось, пройшло не так багато часу і Мойсей знову стоїть перед горою Божою, а поруч його народ напинає свої намети, огороджує худобу, розводить вогні і ставить варитися смачну манну кашу. Вже не раби. Я думаю, Мойсей почувався ніби уві сні: “нам вдалося!”, “неймовірно! Бог все таки зробив це!”
Чи відчували ви щось подібне в своєму житті? Чи бачили, як те, що здавалося неможливим раптом здійснилося? Чи бачили, як Бог відповів на молитву і те, про що міг лише мріяти, стало реальністю? Ми завжди можемо цілком покладатись на Божі вірні обіцянки. Той, хто вірить Йому, не буде посоромлений. Коли Бог вирішив щось зробити, Йому не завадить навіть найбільша армія в світі. Чому люди розчаровуються в Богові? – тому що очікують того, чого Бог насправді не обіцяв, тому що хочуть, щоб Бог виконував їхню волю, замість того, щоб шукати Божої. Але коли ми діємо згідно Господньої волі, коли уповаємо на Його обіцянки, тоді, так само, як і Мойсей, одного дня ми прийдемо до гори Божої і прославимо Господа за Його вірність і милість в наших життях. Амінь!
Серце Мойсея було сповнене радості і вдячності. Тому не дивно, що він не зволікаючи піднявся на гору, на зустріч Богу. І Бог також прийшов до нього. Там на горі Бог промовив Мойсею слова, які той мав переказати Ізраїльському народу. В цих словах Бог відкриває їм Свою благодать, показує, чого Він очікує від них і обіцяє пролити Своє особливе благословення в їхні життя.
Подивіться вірші 3, 4: “А Мойсей увійшов до Бога. І кликнув до нього Господь із гори, говорячи: Скажеш отак дому Якова, і звістиш синам Ізраїля: Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе”.
Перше, що Бог робить — Він нагадує євреям, як саме вони опинились біля цієї гори. Спочатку Він нагадує їм, хто вони такі: вони — дім Якова та сини Ізраїля. Бог уклав Свій завіт з Авраамом (Бут.12:1-3). Він оновив цей завіт з Ісаком (Бут.26:3), а потім явився Якову і ще раз затвердив цей завіт із ним (Бут.28:13-15). В цьому завіті Бог обіцяє кожному з патріархів благословити і примножити їхнє потомство, зробити його величним, дати йому землю і через них благословити увесь світ. Люди, які стояли перед Хоривом — це були не просто якісь випадкові раби, яких Мойсей понабирав в Єгипті, це були нащадки Авраама, Ісака та Якова про яких Бог обіцяв раніше. І те, що вони опинились тут також було не випадковою подією — просто Бог продовжував виконувати Свій завіт з Яковом. Не мідіянці, які недалеко звідси жили і випасали свої отари, не амалик, який неподалік звідси грабував каравани, а нащадки Якова, які ніколи навіть не збирались йти в цю пустелю, опинилися перед горою Божою, щоб тепер вступити у завіт з Богом.
Щоб вони опинились тут Бог вчинив дивовижні справи. Щоб звільнити Свій народ з рабства, Він вилив на Єгипет та його богів 10 страшних кар. Фараон опирався до останнього, щоб не послухатись Бога, щоб втримати Ізраїля у своїй владі. Але хто він проти Бога? Ізраїль вийшов на свободу. Це Бог зробив, євреї палець об палець не вдарили, щоб це відбулося.
Бог провів їх через море і пустелю. Це також було чудо. Скільки їх було? Два, може три мільйони людей + худоба. Такий натовп просто фізично не міг вижити три місяці в пустелі. Для них не було ні води ні їжі. Навколо них були розбійники і вороги. Але Бог ніс їх, як на крилах орлиних. Стрімко, потужно, велично. Іноді в них дух перехоплювало від цієї висоти і швидкості, від сили Божої дії. Іноді вони кричали: поставте нас на місце, ми нікуди не хочемо йти. Але вони були в цілковитій безпеці під захистом Божої руки.
І ось Бог їх привів. Куди? — до Себе. Ніхто не може прийти до Бога і сказати: “ось, ми прийшли, будемо з Тобою укладати завіт і будемо Твоїм народом”. Це Бог забажав мати із ними стосунки. Це Він забажав укласти із ними Свій завіт. Це Він забажав благословити їх особливим чином. І Він зробив усе необхідне, щоб це здійснилося.
Які благословення Бог обіцяє послати в життя Свого народу? Подивіться вірші 5, 6: “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам”.
Тут йдеться про три основних благословення:
1. “Ви станете Мені власністю більше всіх народів”. Що ми хочемо зробити своєю власністю? Ми хочемо володіти чимось цінним, чи не так? Люди хочуть придбати у власність дорогий будинок чи надійний автомобіль. Але євреї тільки-но звільнилися від рабства. Вони були бідні, весь час нарікали, жалілися і були дуже невдячні. Вони не виглядали, як щось цінне. Але Бог по Своїй благодаті вирішив зробити їх Своїм народом, Своєю власністю.
Люди оцінюють одне одного по різним критеріям: на скільки цю людина корисна, на скільки значна, чим володіє, як вдягаються і т.д.. Тому багато людей відчувають себе нікчемними і нікому не потрібними. Але Бог Сам робить Свій народ цінним і особливим. Це як відносини між дітьми і батьками: для людини зі сторони всі діти виглядають приблизно однаково, але для кожного батька ось ці діти особливі. Не тому, що вони чимось визначні, а просто тому, що вони мої. Так само, як люди турбуються про свої скарби, так і Бог слідкує за нами і береже, як зіницю свого ока (Повт.З.32:10).
2. “Ви станете Мені царством священиків”. У сучасному світі люди дуже слабо розуміють Божу святість. Вихованим в егоцентричній культурі людям здається, що людина є найбільшою цінністю і мірилом всього, що нема жодної проблеми в тому, щоб наблизитись до Бога. Багатьом здається, що вони роблять Богу велику послугу, коли просто приходять до церкви чи вирішують зробити щось правильне. Але в часи Старого завіту до Бога могли наближатись лише ті, кого Він сам обрав і покликав, тобто священики.
Коли хтось самовільно брав на себе привілей священика, результат завжди був плачевний. Наприклад, цар Узійя з 2Хр.26 після багатьох успіхів і перемог став дуже гордий. Він подумав: “я цар, чи не цар?” і прийшов в храм, щоб кадити Богу. Священики відмовляли його, але він був непохитний. Але Бог не кликав його до служіння в храмі. Тому не дивлячись на усі його успіхи, багатства та високе положення він був вражений проказою і решту свого життя провів вкритий ганьбою.
Привілей священика в тому, що він може наближатись до Бога. В Ізраїлі Бог не дав священикам в спадок землю, бо вони вже мали більшу цінність, їхнім спадком був сам Бог. У нас час є багато музикальних кумирів. Тисячі людей збираються на їх концерти, тратять власні гроші, час, сили, штовхаються у натовпі біля сцени лише щось побачити їх та почути. А якщо їм вдасться доторкнутися до нього чи взяти автограф, то відчувають себе на 7-ому небі від щастя. Але наскільки незрівнянно більший привілей поклонятись Богу і бачити Його велич і славу. Людина, яка побачила Божу славу, ніколи не зможе забути цього, тому що нічого в цьому світі не може порівнятися з цим.
3. “Ви станете народом святим”. Бог робить Свій народ святим у двох смислах. Перший — Він відділяє Свій народ від інших людей. Другий — Святий Бог робить їх схожими на Себе, дає їм святість і ростить в Свій святий образ. Щоб в їхніх законах, в їхньому побуті, в їхньому ставленні одне до одного увесь світ бачив Бога і Його святість і любов.
Благословення, які Бог обіцяв Ізраїлю на Сінаї, це ті самі благословення, які отримує і кожен віруючий в Ісуса Христа. Ап. Петро в 1Петр.2:9 говорить нам: “Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого”.
Тобі здається, що життя не має ні смислу ні вартості? — ні, каже Бог. Я зробив тебе Своїм дорогоцінним скарбом, Я турбуватимусь про тебе і берегтиму. Твоя цінність походить не від твоїх заслуг, а від тієї любові, яку Бог вилив у твоє життя.
Ти відчуваєш себе недостойним приходити до Бога? — це ок, ми справді недостойні, але Він каже: це Я освячую твоє життя, Я роблю тебе Моїм священиком. Живи відповідно до свого високого покликання, живи святим і славним життям.
Когось ваблять гріхи і цінності цього світу? — але все, що є в цьому світі, це пожадливості тіла, пожадливості очей і гордість, це не збагатить тебе ніколи, це зруйнує твоє життя. Але в Бог приводить нас до Самого Себе і в Ньому ми знаходимо чистоту, красу, славу і велич.
Хтось не бачить смислу життя, вважає його скучним? — але Бог поставив нас в цьому поколінні звіщати чесноти Того, Хто спас нас і покликав із темряви до дивного світла Свого. Служіння Богу — це не скучна справа, це — славна справа. Воно дає таку радість і насолоду, з якою нічого у цьому світі не може зрівнятися. Амінь.
За якої ж умови євреї могли отримати усі ці благословення? Подивіться вірш 5 ще раз: “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя!”
Бог очікував від них двох речей: рішення справді (тобто не формально, по справжньому) послухати Божого голосу і дотримувати (тобто не ламати) заповіту з Ним.
Нам потрібно розуміти, що ці слова не значать, що працюючи для Бога Ізраїль може заробити собі Божу прихильність і усі ці благословення. Тому що вони вже мали Божу прихильність, Він вже явив благодать, спас і привів їх до Себе. Також вони не значать, що, коли вони робитимуть якісь вчинки, то стануть достойними називатись царством священиків і народом святим. Ми говорили вже, що ніхто не може сам себе назначити священиком, тільки якщо Бог покличе. Послух Божому слову — це не причина Божої благодаті, це її наслідок. Тому, що Бог так полюбив мене, тому що Він носив мене, як на крилах, тому що Він явив Свою благодать і спасіння в моєму житті. Тому, я відповідаю любов’ю, вдячністю, покірністю і вірою.
Покора, якої Бог очікує від Ізраїля в Сінайському завіті, це та сама покора якої Бог очікував в завіті з Авраамом. В Бут.22:18 Бог каже: “І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу”. І це та сама покора, якої Бог очікує від нас в Новому завіті. В Євр.5:9 каже “А вдосконалившися, Він (Христос) для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння”. Завіт з Авраамом, Синайський завіт і Новий завіт який Господь Ісус скріпив власною Кров’ю — це все різні вираження одного і того самого завіту Божої благодаті. В кожному випадку Бог є його ініціатором і людина не додає до цього завіту жодного пункту, жодного рядку. В кожному випадку Бог є його звершителем. Бо, як Авраам не міг власними силами стати батьком багатьох народів, так само і Ізраїль не міг власними зусиллями зробити себе цінними для Бога чи стати такими святими, щоб бути Божими священиками. Так само і ми не можемо нічого додати до праведності Христа і лише приймаємо те, що Він здобув для нас Своєю смертю і воскресінням. І в усіх цих завітах, щоб отримати благословення, від людини вимагається лише одне — не формальне виконання якихось приписів, а покірність від віри, що діє любов’ю. Амінь.
В цьому уривку ми знаходимо Бога завіту. Бога, який добровільно кладе на Себе зобов’язання по відношенню до грішних людей. Бога, який вірно виконує Свій заповіт і проливає благословення в життя тих, кого покликав. Це не взаємовигідне співробітництво. Нам нема чим збагатити Бога, а Він дає нам усе. Але це благодать Божа, яка проливається щедро в наші життя. Все що потрібно, щоб отримати благословення цього завіту — вірою прийняти Божу благодать і покоритись Його волі, Його праведності, Його слову. Я молюсь, щоб Господь допоміг нам вірою жити в цьому поколінні, як царство священиків і святий народ, щоб через нас весь світ бачив Його славу. Амінь!

(п.Йонатан)