Вивчення Біблії: Проповідь “Десять заповідей (ч.2)” (Вихід 20:12-17)

Десять заповідей

(Частина II – любов до людей)

Вихід 20:12-17
Ключовий вірш 20:12: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!»

Сьогодні ми вивчаємо другу частину заповідей – заповіді 5-10. Вона описує, якими мають бути наші стосунки з іншими людьми. Стосунки з людьми такі важливі. Із стосунків складається наше життя. Фактично усе наше життя визначається тим, які стосунки ми маємо з Богом і з іншими людьми. Багато людей не люблять інших людей, хоча самі є людьми. Вони кажуть: «Чим більше я пізнаю людей, тим більше люблю собак». Вони готові жити разом з котами і собаками, але не з іншими людьми. Однак ми не можемо втекти від людей, ігнорувати стосунки із ними і жити самі по собі. Ми повинні навчитися цінувати інших людей і будувати з ними стосунки. Хай Господь сьогодні благословить нас.

П’ята заповідь: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» Коло інших людей починається з батьків. Батьки – це самі близькі люди, від яких перші роки повністю залежить життя дітей. Ми не вибираємо собі батьків – Бог вибирає їх за нас. І Він не радиться з нами, якими мають бути наші батьки. Бог вибирає нам батьків і через них дає нам життя. Пізніше, коли ми виростаємо, а батьки старіють, нам потрібно турбуватися про них, щоб вони не відчували себе непотрібними чи самотніми. Якось, коли царя Давида лише помазали на царство, йому прийшлося несолодко через заздрощі його попередника – царя Саула. Давид, переховувався від нього в печері Адуллам. В 1 Сам.22:3 написано: «І пішов Давид ізвідти до Моавської Міцпи, та й сказав до моавського царя: Нехай прийде батько мій та мати моя, і будуть із вами, аж поки я буду знати, що зробить мені Бог». Серед небезпеки Давид пам’ятає про своїх батьків і пристроює їх у безпечне місце. Сам Ісус, уже страждаючи на хресті, просить Свого учня Івана потурбуватись про Його матір. Ісус не забув про матір навіть у останню хвилину.

І у цієї заповіді є продовження: «щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» Бог обіцяє довге і насичене життя тим, які шанують своїх батьків. Виявляється, довгота і повнота нашого життя залежить від наших стосунків до батьків. Тому питайте їх думку і поважайте її, приїздіть до них в гості і привозьте своїх дітей, запрошуйте їх до себе в гості, піклуйтесь про них. Ми повинні показати своїм дітям, як потрібно ставитись до батьків, тому що наші діти будуть ставитись до нас так само, як ми ставимось до наших батьків. Діти усе бачать і всьому навчаються. І якщо влітку ми ідемо на море, а не в гості до наших батьків, то можете очікувати сумну і самотню старість. Дуже сумно бачити людей, які ігнорують, або навіть насміхаються над своїми батьками, називають їх «стариками» і підвищують на них голос. У Старому Заповіті з цього приводу сказано: «Проклятий той, хто легковажить свого батька та свою матір!» (Повт.З.27:16). Ісус з цього приводу повторив слова закону: «Хто злорічить батька чи матір, – хай смертю помре». Давайте шанувати своїх батьків.

Шоста заповідь: «Не вбивай!» Шоста заповідь захищає людське життя і забороняє самовільно забирати його. Коли ми читаємо історію, то бачимо, що історія – це історія вбивств. Наприклад, друга світова війна забрала близько 50 млн. людських життів. У світі без Бога у житті людини немає особливої цінності. Тому що у цьому світі людина – це просто більш розумна тварина. І, якщо є необхідність, людей можна знищувати, як знищують тварин. У Вінниці є птахофабрика, одна з найбільших в Європі. Що таке птахофабрика? Птахофабрика – це машина з масового вбивства птиці. За одну годину там вбивають 46 тисяч курей. Однак ніхто не б’є на сполох, тому що життя птиці не цінується дуже високо, і коли перед людьми стоїть вибір – їсти м’ясо чи їсти одні овочі, багато хто схиляється в сторону м‘яса. Нацисти вважали Євреїв людьми другого сорту, створили фабрики масового вбивства людей і вважали себе вправі знищувати їх, як знищують тварин. Сталін говорив: «Немає людини, немає проблеми». При його правлінні було вбито близько 600 тисяч людей. У світі без Бога у житті людини немає ніякої цінності, і життя легко можуть відібрати з тих чи інших міркувань.

Однак в Бозі життя людини – дуже цінне, тому що вона створена за образом і подобою Бога. Воно настільки цінне, що Сам Божий Син Ісус прийшов, щоб постраждати і померти за нас. І, заповідавши «Не вбивай», Бог ясно показав, що оберігає людське життя.

Ісус розширив значення цієї заповіді, сказавши: “Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній” (Мф.5:21-22) Це говорить про те, що людину можна вбити по різному. Її можна довести до вбивства, що також є по суті, вбивство. Ще один вид вбивства – це аборти. Християни сучасного часто закидають християнам Англії у минулому, як вони могли миритися з такими явищами як рабство і дитячий труд у той час, коли вони мали значно більший вплив на суспільство, ніж зараз. Але і сучасні християни часто миряться з абортами, які по своїй суті є вбивством. Тезис про те, що ще ненароджена дитина не являється дитиною є хибним і з медичної, і з юридичної точки зору. Але багато сучасних людей заради власної зручності і егоїзму легко погоджуються з ним. Тому жінка, яка каже що у неї «без варіантів» і робить аборт, або хлопець, який взнавши про вагітність дівчини, покидає її, чим часто спонукає її до аборту, є вбивцями.

Ця заповідь забороняє і самогубство. Наше життя належить Богові. Не ми даємо собі життя, і не ми вправі забирати його – навіть у самих себе. У країнах, де перемогло християнство, піклуються про людське життя. Там піклуються про своїх солдатів на війні, і не роблять із них «гарматне м’ясо». Там піклуються про життя літніх людей, безнадійно хворих людей, про життя інвалідів. І, навпаки, у суспільстві, де християни не мають великого впливу, життя людини часто не варте нічого.

Сьома заповідь: «Не чини перелюбу!» Перелюб – це є подружня зрада. Таким чином ця заповідь захищає сім’ю. Коли Бог створив Адама, то побачив, що той є дуже самотнім. І він створив для нього дружину і об’єднав їх у сім’ю. Ще у раю Бог створив сім’ю і поставив її одиницею суспільства. Сім’я – це священний союз, який не можна розривати. Не буває міцного суспільства без міцних сімей. Коли сім’ї руйнуються, немає де виховувати дітей, не росте наступне покоління, без сім’ї люди відчувають себе самотніми і втомленими, і таке суспільство руйнується. І ніщо так не руйнує сім’ю, як перелюб. В книзі Буття Бог сказав: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Бут.2:24). Сім’я і перелюб – це повністю несумісні речі і виключають одна одну, тому що вони руйнують одне тіло, яке складають чоловік і дружина.

Ісус Христос розширив значення цієї заповіді, сказавши: «Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мф.5:27-28). Тепер перелюбом є не лише перелюб на ділі, але навіть в думках – дивитися на жінку з пожадливістю уже є перелюбом! У більш широкому сенсі ця заповідь захищає людину від сексуальних гріхів. Бог створив чоловіка і жінку – значить, Бог створив сексуальність. І Бог обмежив її дію шлюбом. У цьому випадку – це велике благословіння. Але якщо вона невірно використовується, то приводить людину до загибелі. Ап. Яків сказав: «Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть».

Восьма заповідь: «Не кради!» Іншими словами вона каже: «Не будь злодієм». Ця заповідь захищає людське майно, тобто наше з вами майно, і майно інших людей. Бог поважає право власності людини і захищає його.

У світі без Бога крадіжка – це норма життя. Є навіть прислів’я: «Не вкрадеш, не проживеш». Комуністи обіцяли селянам землю. Але коли вони прийшли до влади, до забрали у людей все. Фактично, вони були звичайними бандитами. Моє дитинство пройшло у Радянському Союзі. Ця система безсовісно крала у людей, і люди відповідали їй тим же – так же безсовісно крали у системи – фактично це була країна тотальних крадіжок. Люди тягнули усе і звідусіль: з колгоспів, з фабрик і заводів, магазинів і т.д. Я виріс у селі і кожен день спостерігав, як люди тягнули з колгоспу все, що бачили. На жаль люди крадуть і зараз. Корупція, яка по суті є крадіжкою – це одна з хронічних хвороб нашого суспільства.

Божі заповіді дані для нашого добра. І заповідь «не кради» також. Люди крадуть, тому що думають, що від цього їх життя стане краще. Але насправді вони через крадіжки вони втрачають Боже благословіння. Завоювання обіцяної землі Ізраїльським народом на початку проходило досить успішно. Під час завоювання міста Єрихон Бог наказав знищити усе в місті. Але один чоловік залишив собі одяг і золото, які йому сподобались. Після цього весь народа спіткала гірка поразка. Бог на це сказав: «Ізраїль згрішив, і вони переступили Мого заповіта, що Я наказав їм, і взяли з заклятого, а також крали, і обманювали, і клали поміж свої речі» (Ісус Н.7:11). Дійсно, крадучи, люди втрачають Боже благословіння.

Іноді крадіжку легко ідентифікувати. Наприклад, пограбувати чиюсь квартиру, чи викрасти автомобіль – це є звичайна груба крадіжка. Але є інші, приховані крадіжки, які не так легко ідентифікувати. Багато крадіжок у торгівлі. Запитують продавця: «А ця ковбаса свіжа?», він відповідає «Свіжа!», а насправді зовсім не так. Продавець вкрав стільки, скільки заплатив покупець. Багато крадіжок у рекламі. Наприклад, реклама каже, що без дорогого смартфона ти відстав від життя і не зможеш нормально спілкуватися з іншими. І молодих людей це зачіпає. І вони лізуть із шкіри, і віддають останні гроші щоб придбати ці гаджети. Так недобросовістні рекламодавці крадуть у людей гроші. Можна вкрасти у людини час. Це коли ми запізнюємось, і заставляємо людей чекати, при цьому навіть не попереджаємо їх про це. Так, ви просто крадете їх час. Можна вкрасти чиїсь думки. Наприклад, прочитав я десь думку, яка мені сподобалась, і видав її за свою – не посилаючись на автора – і усі подумали який я розумний – це крадіжка. Не платити або не повністю платити свій внесок на конференцію – це також крадіжка – у тих, хто платить за тебе.

І люди навіть крадуть у Бога. В Мал.3:8-10 Бог каже:

8 Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: Чим ми Тебе обманили? Десятиною та приносами!
9 Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь!
10 Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?

Усе, що в нас є, належить Богу. Віддаючи Йому частину ми признаємо це. І потім це ж до нас повертається. Ми – віруючі. І нам потрібно довіряти Богу. Крадіжка – це є недовіра Богу, ми не віримо, що Бог дає нам найкраще, і намагаємося здобути щось неправдою. Нам потрібно вірити, що Бог дає нам найкраще. Якщо у нас чогось немає – значить воно нам зараз непотрібне. Якщо буде потрібне потім – Бог дасть. Якщо воно зіпсує нас, Бог не дасть. Нам потрібно довіряти Богові і вірити в Його любов.

Дев’ята заповідь – «не свідкуй неправдиво!» Дев’ята заповідь захищає людську честь. Вона пов’язана з тим, що ми говоримо. Лише подумайте, Бог не дав здатності розмовляти тваринам, але дарував цю здатність людині. Тварини бачать, як і люди – іноді значно краще, вони чують, як люди, але вони не можуть розмовляти, як люди. Людський язик наділений величезною силою, він може підбадьорити і надихнути людину, а може принизити і стерти її в попіл. У книзі Буття ми зустрічаємо Йосипа, якого називають тінню Ісуса Христа. Одного разу, коли він був рабом в будинку високопоставленого чиновника, на нього звернула увагу його дружина. Коли нікого не було в будинку, вона схопила Йосипа і сказала: «Лягай же зо мною!» Йосип вирвався з її обіймів і втік. Тоді вона звинуватила Йосипа в тому, що той прийшов до неї щоб лягти з нею. За це Йосипа запровадили до в’язниці. Інша історія пов’язана з Тим, чиєю тінню був Йосип – з Ісусом Христом. На суді у синедріону первосвященики відчайдушно шукали, в чому б звинуватити Ісуса, та не знаходили. В Мк.14 написано:

57 Тоді деякі встали, і кривосвідчили супроти Нього й казали:
58 Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотворний, і за три дні збудую інший, нерукотворний.

Це два приклади неправдивих свідчень, з-за яких постраждали невинні люди, і навіть Сам Господь Ісус. Якось Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів.8:44). Нам потрібно знати, що неправда приходить від диявола. Він знає, наскільки могутню силу має неправда, і використовує її по повній. Але прийде час, коли диявол буде переможений. В Об.2:10 написано: «І я почув гучний голос на небі, який говорив: Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його, бо скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч!»

Тому нам потрібно дуже обережно ставитись до того, що ми кажемо про інших людей, і до того, що кажуть про інших інші люди. Бо за кожне слово, яке ми скажемо, ми дамо відповідь. Коли хтось приходить до нас щоб пліткувати про інших – не варто його слухати. Але і нам самим не можна говорити неправди на інших. Навіть коли хтось поступає незрозуміло, все рівно потрібно дуже обережно говорити, тому що ми не знаємо всього. Коли я їду в автомобілі, і хтось грубо «підрізає» мене, в мене часто виривається: «Ідіот!» Це є неправдиве свідчення. Я насправді не знаю, чи є правдою те, що я сказав. Може він зовсім не ідіот, а освітчена і чесна людина, волонтер, чи борець з корупцією, який поспішає на термінову справу.

У наш час стали стандартом так звана медійна боротьба, коли в тих чи інших цілях у пресі чи на телебаченні випускають наперед невірні відомості, так звані «fake news». В Інтернеті і на телебаченні взагалі дуже багато неправди. Як нам ставитись до цього? Не можна просто бездумно все читати і усьому вірити. Якось Клайв Льюїс прийняв рішення не читати газет, так як не був впевнений, що все, що там пишуть – правда, і навіть те, що правда, не має для нього великого значення. Він не став гнатися за дешевими сенсаціями, а читав багато книг, вивчав мови, розмірковував про істину і багато навчався. В результаті він став письмеником, який написав про християнство так, що його почули. Хай Господь дасть нам мудрість контролювати те, що ми чуємо і що кажемо.

Десята заповідь. Давайте прочитаємо її разом: «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (17) На відміну від попередніх заповідей, остання говорить не про справи, а про бажання: «Не жадай…» Ми усі люди, і ми усі чогось бажаємо. Напевно, лише мертві нічого не бажають. І бажання можуть бути самими різними: хтось бажає кращий автомобіль, хтось бажає вищу зарплату, хтось бажає краще здоров’я. В самих по собі бажаннях немає нічого поганого. Багато різних бажань протягом дня проносяться у нашій голові. Але проблеми починаються, коли бажання переростає в заздрість. А заздрість – це гріх. І вона приводить до тяжких наслідків. У книзі Дій 5 описано, як Апостоли звершали великі справи. Кількість послідовників Христа зростала, безліч людей приходили до Апостолів щоб послухати Євангеліє і уздоровились. І написано:

17 А первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддукейської єресі, переповнились заздрощами,
18 і руки наклали вони на апостолів, і до в’язниці громадської вкинули їх.

Через заздрощі вони посадили у в’язницю невинних людей. В Мф.27:18 написано, що Пілат «знав, що Його (Ісуса) через заздрощі видали». Через заздрощі Ісуса видали і засудили на смерть. Заздрощі – це страшний гріх, який призвів навіть до смерті Божого Сина.

Якось ап. Павло написав: «Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі» (Фил.4:12). Ап. Павло написав ці слова, сидячи в темниці за проповідь Євангелія. Він був апостолом. У цей час первосвященики в Єрусалимі служили в розкішному храмі, одягалися в дорогий одяг і їли на бенкетах. Але Павло не заздрив їх. Тому що він навчився жити в любих умовах і дякувати Богу за те, що мав.

Ісус сказав: «Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його». Заздрість – це недовіра до Бога. Ми не віримо, що Бог дає нам найкраще, ми думаємо, що Бог дає краще сусідам. Якщо чогось немає – то це мені зараз не потрібно, якщо у інших є – їм більше потрібно. Тому не заздрити – це є акт віри.

Зараз багато говорять про так звані Європейські цінності і європейський рівень життя. Звідки це прийшло у Європу? Це прийшло через Реформацію. Реформатори закликали людей повернутися до Біблії і будувати своє життя на основі Божого слова. У цьому році святкують 500-річчя Реформації. Біблія принесла в Європу шану до батьків, повагу до людського життя, повагу до людського майна – у цих країнах в людини не можуть взяти і просто так «віджати» бізнес, і повагу до людської гідності. Суспільство, побудоване на основі Божого слова прекрасне, схоже на маленький рай, у той час як суспільство без Божих заповідей – це справжнє пекло. Хай Господь допоможе нам практикувати Божі заповіді і будувати гарні стосунки з іншими людьми.

п. Яків