Вивчення Біблії: Проповідь “Бог, що говорить з небес” (Вихід 20:18-26)

Бог, що говорить з небес

Вихід 20:18-26

(22): “І промовив Господь до Мойсея: Отак скажеш до Ізраїлевих синів: Ви бачили, що Я говорив з вами з небес”

В двох минулих уривках ми розібрали 10 заповідей, які Господь дав Своєму народу. В них подана сконцентрована Божа воля щодо людини. Ця воля блага і досконала. Ці заповіді розповідають, як наші життя і суспільство можуть бути насправді благословенними і щасливими. І сам цей факт, що Бог приходить до Свого народу, щоб укласти із ним заповіт — це дещо унікальне і дивовижне. Вчені історики і релігієзнавці погоджуються, що за межами Біблії, в язичницькому світі, немає взагалі нічого схожого на ці заповіти між Богом та людиною. Чому ж Бог вирішив мати стосунки з грішниками?

Роздумуючи про внутрішнє життя Божої Трійці, американський пастор і богослов Джонатан Едвардс прийшов до висновку, що сам по собі Бог є безмежно щасливий. В Ньому існує спільність Осіб, які проливають одне на одного радісну і прославляючу любов. “Навіщо ж творить ця безмежно добра, досконала і вічна сутність?”, — запитує Едвардс. І відповідає: не для того, щоб усунути якийсь недолік в Собі, а для того, щоб розповсюдити цю радісну любов направлену не на себе, а назовні. Для того, щоб Бог і люблячі істоти створені Ним в кінці кінців з’єдналися в любові.

Ми — егоїсти самі по собі і любимо тільки себе. Але Божі заповіді вчать нас любити Бога, любити ближнього і турбуватися про його добро. Ці заповіді вчать нас радіти в любові. Вони носять дуже загальний характер, тому в наступних розділах Господь пояснює, як застосовувати їх в різних сферах людського життя і в суспільстві.

В сьогоднішньому уривку ми вчимося про особисте поклоніння. Бог трішки ширше розкриває сутність першої та другої заповідей, щоб ми знаходили справжню благодать в тому, як і коли приходимо до Нього. Нехай Господь зараз направляє наші думки і працює в наших серцях, і навчить нас поклонятися Йому в дусі та в істині.

Подивіться вірші 22, 23: “І промовив Господь до Мойсея: Отак скажеш до Ізраїлевих синів: Ви бачили, що Я говорив з вами з небес. Не будете робити при Мені богів із срібла, і богів із золота не будете робити собі”.

Тут Господь пояснює, чому поклоніння ідолам, і навіть поклоніння самому Богу з допомогою рукотворних зображень є неприпустимим. Чому? — бо “Ви бачили, що Я говорив з вами з небес”, каже Господь.

Десять заповідей, про які ми говорили минулі рази були дані євреям самим Богом. Вони не знайшли якісь таємні написи в пустелі. Вони не були передані через якісь божественні сувої. Вони були дані навіть не через посередника. Бог Сам зійшов, щоб проголосити їх Своєму народу.

Про це йдеться у віршах 18 — 21. Ви пам’ятаєте, що Бог наказав людям впродовж трьох днів освятитись і очиститись. Коли вони були готові, в назначений день Він зійшов з небес. Гора була оповита мороком, полум’ям і димом. Це видіння було таким страшним і величним, що не тільки народ, але й сам Мойсей сказав: “Я боюся й тремчу!” (Євр.12:21). Люди не витримали такої величної присутності Бога, тому вони попросили, щоб Бог говорив із ними не безпосередньо, а через Мойсея.

Тепер, коли вони лицем до лиця зустрілись з Богом, чи могли вони зобразити цього Бога в золоті, в сріблі, в камені чи в дереві? Чи побачив хтось якийсь конкретний образ, який можна було би тепер поставити перед собою, щоб вклонятись йому? — Ні.

Якого ж Бога вони побачили? Вони побачили Бога, який говорить із ними з небес. Про що ж це свідчить нам?

По-перше, це свідчить, що Бог є Бог з небес. Він не належить цьому світу. Ми говорили про це, коли розглядали другу заповідь. Хоча творіння носить відбиток благих і могутніх Божих рук, хоча людина створена за образом і подобою Бога, все це — лише мала частина того, ким Бог є. Він відрізняється від всього творіння. Пророк Ісая описуючи Бога, Який діє в цьому світі запитує: “І до кого вподобите Бога, і подобу яку ви поставите поруч із Ним?.. І до кого Мене прирівняєте, і йому буду рівний? говорить Святий” (Iс.40:18,25).

Через зустріч з Богом євреї отримали багато чого. Вони отримали величезне враження від Його могутності, вони відчули Його святість, навчилися страху Божого і отримали Його заповіді. Але чого вони не отримали, так це — жодного видимого образу, який можна було би передати нащадкам.

Цей світ просто немає засобів, щоб зобразити Бога в Його величі, в Його силі і могутності. Найщиріше золото і самоцвіти тьмяніють у сяйві Його слави. Найглибший розум і фантазія опускають руки перед Творцем неба і землі. І навіть наші слова, поняття якими ми оперуємо безсилі описати Бога, якщо їх не оживить Дух Божий, що в нас перебуває. Амінь.

По-друге, це свідчить, що Бог говорить. Бог не дав нам видимого образу, але Він дав нам Своє слово. І ми вчимося тут, що служіння Богу — це не поклоніння якомусь образу, це стосунки з Ним основані на Його слові.

Поклонятися ідолам легко. З ними не потрібно мати якісь стосунки і вони мовчать. Як це зручно… ти просто приходиш, говориш що тобі хочеться і не треба нічого слухати. Ти відвертаєшся від свого ідола і залишаєшся таким самим, як і був. Це ніби замовлення у ресторані робиш. Людям подобається говорити і не дуже подобається слухати, а тим більше слухатись. Іноді ми сердимось на своїх дітей, коли доводиться повторювати їм щось по кілька разів, але насправді ми — такі самі. Наш Бог — живий і Він говорить до нас, чи чуємо ми?

В слові Бог відкриває нам хто ми є. В слові Він відкриває нам звідки взявся цей світ і куди прямує. В слові Він відкриває нам закони за якими все збудоване. В покірності цьому слову ми знаходимо благословенне життя. В слові Господь відкриває нам самого Себе. І Його слово змінює нас ізсередини, так що ми не можемо лишатись такими ж як були, після зустрічі з цим Богом.

Заклик, один з тих, що найчастіше звучать в Біблії — це заклик послухатись Божого слова. Тому що Господнє слово — це не просто якась інформація, яку можна знайти в довіднику. Це слово, яке має безпосереднє застосування і значення для наших життів. Тому сьогодні, коли ми зібралися разом щоб поклонятися Богу ми робимо багато чого: молимось разом, співаємо разом, поклоняємось разом. Але найбільшу частину цього служіння займає проповідь Божого слова, коли ми разом слухаємо, що говорить нам Бог у Своєму слові.

З яким серцем, з якою думкою ви прийшли сьогодні на це служіння? Для того, щоб почути лекцію про життя і вірування давніх євреїв? Чи для того, щоб почути Боже слово, яке оживить мене, яке зцілить мене, яке буде світильником моїй нозі і світлом моїй дорозі? Слово, яке відкриє мені любов і славу Господню? Слово, яке дасть моєму серцю страх Божий, щоб не грішити? (20) Істинне поклоніння Господу народжується і воно глибоко вкорінене в слові, яке Він говорить з небес в наші серця. Нехай Господь навчить нас слухати і слухатись Його слова, щоб поклонятись і служити Йому так, як цього бажає Він. Амінь.

Подивіться вірші 24, 25: “Ти зробиш для Мене жертівника з землі, і будеш приносити на ньому свої цілопалення й свої мирні жертви, і дрібну худобу свою, і велику худобу свою. На кожному місці, де Я згадаю Ймення Своє, Я до тебе прийду й поблагословлю тебе. А коли зробиш Мені жертівника з каменів, то не будеш будувати його з обтесаних, бо ти підносив би над ним знаряддя своє, і занечистив би його”.

Тут Бог дає ізраїльтянам настанови щодо облаштування жертовника. Сьогодні нам важко уявити собі служіння Богу з принесенням жертв з кров’ю тварин: чи то цілопалення, чи мирна жертва чи будь яка інша. Спробуйте уявити, якби приходячи на Богослужіння ви б проходили повз двір повний різної худоби, і підходили би до жертовника, на якому горів би невгасимий вогонь і навколо б усе було просякнуте запахами смаженого м’яса, диму і крові. Ми ніколи не бачили нічого подібного, однак древній світ не знав інших видів поклоніння. І Бог відкриває, яким саме мав бути Його жертовник.

По-перше, він мав бути дуже простим: зроблений з землі чи складений з дикого каменю. Це сильно відрізнялось від звичаїв язичницького світу. Поганські релігії будували величезні жертовники прикрашені різними зображеннями, оздоблені золотом та камінням, щоб на них вшановувати своїх богів. Вони вважали, що чим більший і пишніший вівтар, тим більше вони підносять свого бога. Прикладом може бути Пергамський вівтар. Вважається, він був присвячений Зевсу. Ви можете побачити його, якщо відвідаєте музей в Берліні. Свого часу цей вівтар вважався одним з чудес світу. Це була величезна споруда прикрашена багатьма статуями і античними барельєфами в 120м загальної довжини. Сам він має 9м висоти, і на верхівці там стояв жертовник, до якого ведуть сходи шириною в 20м.

Цю величну споруду древній цар на честь перемоги над ворогами збудував для якогось нікчемного божка, який крав, обманював, зраджував дружину і не мав сили і мудрості контролювати навіть своїх підлеглих, не кажучи вже про весь світ. Але Той, хто справді достойний хвали. Той, хто створив небо і землю і все, що наповнює їх, вічний, славний, благий Бог не захотів Собі такого вівтаря. Навпаки, Його жертовник мав бути на стільки простим, на скільки це можливо.

Чому так? Тому що Бог хотів, щоб ті хто приходить до Нього думали не про прекрасний витвір людських рук, не про те, чого досягла людина і, можливо, досяг сам поклонник. Він хотів, щоб приходячи до жертовника, людина думала про милостивого Бога, Який благословляє тих, хто кличе Його ім’я.

Так легко втратити внутрішній смисл за зовнішнім блиском, за якимись досягненнями. Але істинне служіння не потребує блискучого каміння, воно вимагає поклоніння серця. Як Бог не хотів пишних жертовників тоді, так само сьогодні Він не хоче формального служіння. Він байдужий до зовнішнього благочестя позбавленого внутрішнього змісту і сили. В Ісусі Христі Він застерігає нас від поверхневого, лицемірного служіння словами пророка Ісаї: “Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!” (Матв.15:8). Бога цікавить не кількість жертв, не красота жертовника, не зовнішній вигляд побожності, але серце того, хто приходить до Нього. Амінь.

По-друге, в служінні має підноситись не поклонник чи жертва, а Бог, тому жертовник мусить бути низький. Подивіться вірш 26: “не будеш входити до Мого жертівника ступенями, щоб не була відкрита при ньому твоя нагота”.

Що таке сходи перед жертовником? — це спроба людини наблизитись до Бога. Якщо ми подивимось на більшість релігій світу, то вони спрямовані саме на те, щоб людина могла наблизитись до божества. Саме про це нам говорять величезні зіккурати Вавилонії чи Південної Америки, висоти і дубрави з якими боролись пророки в Ізраїлі і таке інше. Ці сходи завжди присутні, якщо не у фізичній формі, то в якійсь іншій. Люди намагаються наблизитись до божества, відчути його присутність різними способами: це може бути якийсь наркотичний транс, фізичний зв’язок з служительками культу, це можуть бути якісь мантри, барабани, танець шамана… будь що інше, покликане дати людині відчуття наближення до бога. Але чи наближають, насправді, ці сходи когось до Бога? — ні. Ці сходи лише відкривають, що ми голій й босі, вкриті ганьбою і не маємо нічого, з чим могли би прийти до Святого. Ці сходи — просто марна спроба грішника відірватися від землі.

Нам потрібно берегти себе від таких намагань будувати стосунки з Богом на основі своїх зусиль чи відчуттів, на основі свого піднесення через якісь справи, чи духовні практики. Наприклад, сучасні християни іноді намагаються в хвалі через музику і емоційні переживання викликати в собі відчуття Божої присутності. Коли Бог справді приходить до нас в поклонінні, це прекрасно і не може порівнятись ні з чим. Але Божа присутність не досягається нашими зусиллями. Єдине, як людина може зустрітись з Богом — це не тоді, коли ми піднімаємось до Нього, а тоді, коли Він сходить благословити упокорене серце (24). Амінь.

Взагалі, вірш 24 дає нам дивовижну обіцянку, що Господь благодатно прийме наше служіння і щедро благословить нас, коли ми поклоняємось Йому у відповідності до Його слова і волі. Для древніх людей гостро стояло питання: “де поклонятися?”, так щоб Господь почув і відповів. Але Ів.4:23 Господь каже, що настав час, коли важливим є питання не “де?”, а “як?”, бо “наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців”. Ми не можемо прийти до Бога в своє ім’я, чи в ім’я своїх заслуг, але знаємо, що коли збираємось в ім’я Ісуса Христа, то Він є серед нас, Він діє посеред нас і нагороджує нас дарами Своєї благодаті. Він той, хто віддав Себе за нас в жертву угодну Богу. Він той, хто зробив жертовник непотрібним. Він той, хто нас, “що колись далекі були”, зробив близькими (Еф.2:13) Богу Кров’ю Його. Амінь.

Сьогоднішнє слово відкриває нам Бога, який говорить до нас з небес. Цей Бог — не німий бовван, якому байдуже твоє життя. Цей Бог милостиво захотів мати з тобою стосунки, захотів благословити тебе. Цей Бог відкрив нам Свою волю в Писанні і навчив приходити до Нього в служінні. Нехай Господь зробить нас людьми, які слухають і слухаються Божого слова і людьми, які в покірності Божому слову приносять прекрасні плоди угодні Богу. Амінь.

п.Йонатан