Вивчення Біблії: Проповідь “Пісня Мойсея” (Вихід 15:1-21)
ПІСНЯ МОЙСЕЯ
Ключовий вірш 15:2 : "Моя сила та пісня Господь, і Він став на спасіння мені! Це мій Бог, і прославлю Його, Він Бог батька мого, і звеличу Його!"
У фільмі “Кароль. Людина яка стала папою” Кароль, майбутній папа Римський, каже одному комуністу: “Там, де ви бачите лише одну темряву, я бачу світло”. І сьогодні ми будемо вчитися разом бачити світло там, де інші люди бачать лише одну темряву, або не бачать нічого. Сьогоднішній уривок – це пісня – від самого початку і до кінця. Звичайно, пісню потрібно співати, а не читати по ній проповіді. Але, на жаль, не збереглося мелодії цієї пісні. Також я не дуже добре співаю. Тому нам прийдеться задовольнятися проповіддю.
Прочитаємо разом вірші 1-3:
1. Тоді заспівав Мойсей та Ізраїлеві сини оцю пісню Господеві, та й проказали, говорячи: Я буду співать Господеві, бо дійсно звеличився Він, коня й верхівця його кинув до моря!
2. Моя сила та пісня Господь, і Він став на спасіння мені! Це мій Бог, і прославлю Його, Він Бог батька мого, і звеличу Його!
3. Господь Муж війни, Єгова Йому Ймення!
В минулому розділі ми бачили Ізраїльтян у крайньому відчаї і читали дуже гіркі слова, які вони казали: “Чи це не те саме ми говорили до тебе в Єгипті, кажучи: Позостав нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!” (14:12) Зараз багато сперечаються про те, як знайти економічне дно, як дізнатися, що економіка точно сіла на дно і далі немає куди. Якщо говорити про духовне дно – то ось воно, саме у ньому знаходилися Ізраїльтяни у минулому розділі. Вони тільки звільнилися з Єгипетського рабства, їм була обіцяна земля, у якій текли молоко і мед, їм здавалося що потрібно простягти руку, і вони її отримають. І тут їх спіткало велике розчарування. Коли їм здавалося, що скоро ця земля буде у них у кишені, вони попали у пастку: спереду них було море, позаду за ними гналася елітна Єгипетська армія з надсучасною зброєю – колісницями. У них не було ніяких шансів. Діти і жінки почали плакати. Багато чоловіків посивіли за лічені хвилини. І от у цей момент Ізраїльтяни сказали ці самі гіркі слова, які лише можна сказати: “Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!” Бог так багато зробив Своєму народові. Але вони фактично сказали: “То все марно. Краще б Ти нас не чіпав”. У цей час вони не бачили Всемогутнього Бога, Який переміг єгипетських ідолів і сильною рукою звільнив їх з рабства у самої потужної Імперії того часу. Далі полії розвивалися дуже стрімко. Бог розсунув води моря, Ізраїльтяни пройшли по ньому, а коли Єгипетська армія захотіла зробити те саме, води моря зійшлися. За одну ніч справа була зроблена. Уся армія потонула у морі. Перші дев’ять кар знищили економіку Єгипту, остання – 10-а – спричинила демографічну кризу. Тепер у морі загинули елітні єгипетські війська. Єгипет не скоро оговтався від таких потрясінь. І ось у цьому слові Ізраїльтяни не побігли зразу до обіцяної землі. Вони зупиняються, обертаються назад, і дивляться на події, які тільки що відбулися і розмірковують, що ж насправді сталося.
Вони пережили важкі часи. Але тепер, завдяки цьому, вони почали помічати те, чого раніше не бачили. Вони почали бачити Бога. Подивіться на ці вірші – вони кажуть: “Я буду співать Господеві, бо дійсно звеличився Він, – коня й верхівця його кинув до моря!” Бог був великий завжди. Але раніше вони не помічали цього. Та через ці події вони помітили, яким великим є Бог! Раніше вони бачили лише силу єгипетських коней і вершників. Але тепер вони побачили силу Бога, який розтрощив їх, як сухе гілля.
У вірші 2 вони кажуть: “Моя сила та пісня – Господь, і Він став на спасіння мені”. Ізраїльтяни зрозуміли, що їх сила – то ніщо. Своєю силою вони нічого не змогли б вдіяти з Єгипетською армією. Інше діло – Господь. Його сила стала їх силою, і Він спас їх. У вірші 3 вони назвали Бога “Мужем війни”. Вони думали, що Бог не допоможе їм у війні. Але помилилися. Вони були вражені, з якою легкістю Бог розправився з Єгипетською армією. Вони зрозуміли, що Бог більше, ніж усі їх проблеми разом узяті. Вони зрозуміли, що Бог може вирішувати навіть такі великі проблеми, як Єгипетська армія, яка тебе переслідує.
Тут ми вчимося тому, що таке хвала. Хвала – це не просто гарна пісня. Члени нашої групи хвали – це не просто музиканти, не артисти. Хвала – це також не просто почуття і емоції. Хвала – це значно більше. Хвала – це вміння пильно подивитися на Бога і побачити Його велич, святість і славу. І тоді, коли ми побачимо який Бог і що Він робить, то будемо хвалити і славити Його. Насправді Бог завжди великий і славний, і робить багато. Наприклад, якщо ви сьогодні вранці проснулися і відчули себе живим, то це вже є велика Божу робота і справжнє. Тому нам не потрібно кожен день переходити через Червоне море. Потрібно просити Бога щоб Він відкрив наші духовні очі і ми побачили, як багато Він робить для нас. Тут ми вчимося двом речам.
По-перше, коли наші духовні очі відкриті, ми можемо славити Бога завжди, не лише у часи великих перемог, але і в такі часи, коли все навколо виглядає темно. Коли ми читаємо Псалми Давида то нам може здатися, що у нього було таке успішне і безхмарне життя, що більше нічого не лишалося, як писати Псалми і співати. Але у Пс.62, коли Давид знаходився у пустині юдейській, ховаючись від Саула, і його життя фактично висіло на волоску, він написав:
2 Боже Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води…
3 Я так приглядався до Тебе в святині, щоб бачити силу Твою й Твою славу,
4 ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють!
Давид прославляв Бога навіть у крайній пітьми навколо. Це тому що він бачив Бога і його милість. Люди, які прославляють Бога можуть здатися дивними, тому що часто ззовні не видно причини для їх радості. Учасники нашої групи хвали можуть здатися дивними. І ті, хто їм підспівує, також можуть здатися дивними, тому що не видно причин і для їх радості. Але насправді якщо наші духовні очі відкриті, то ми завжди бачимо те, що робить Бог, і можемо завжди співати і дякувати Йому.
Здається природнім, що Ізраїльтяни тут славлять Бога, тому що Бог тільки що спас їх від неминучої смерті. Але насправді є багато випадків, коли люди навіть після великої справи не хвалили Бога. В історії про 10 прокажених, яку розповів Ісус, усі десятеро зцілилися. Але лише один із них прийшов, припав до ніг Ісуса і славив Його. Невдячні люди, що б для них не зробили, будуть лише жалітися. Тому хвала і слава – це робота Святого Духа в серці людини.
По-друге, у хвалі має бути свідчення. Хвала – це не просто спів про те, що ми відчуваємо або що нам подобається. Це не просто наші враження і почуття. В хвалі має бути наше свідчення того, що зробив Бог. Іноді після конференції пишуть, що на конференції була гарна осінь, були гарні дерева і гарне листя. І так як вони люблять осінь, то конференція їм сподобалась. Це не свідчення, це просто емоції. Свідчення – це що Бог зробив і робить у нашому житті.
Тут видно, наскільки Ізраїльтяни зросли духовно через ці випробовування. Раніше вони не звертали уваги на Бога. Їх цікавило лише те, що Бог їм дасть – звільнення з полону, краще життя, земля, у якій течуть молоко і мед. Але тепер вони почали звертати увагу на Бога. Вони побачили, що Бог – великий. Вони почали співати про нього. Вони побачили, що Бог – всесильний, і переміг сильних ворогів. Коли вони побачили такого Бога, пройшов їх внутрішній страх, і вони відчули себе дійсно вільними. Вони сказали: “Це мій Бог …” У них з’явилася особиста віра.
Подивимось на вірші 6-10:
4. Колесниці фараонові й військо його вкинув у море, а вибір його трійкових у Червоному морі затоплений.
5. Безодні їх позакривали, зійшли до глибин, як той камінь!
6. Права рука Твоя, Господи, вславлена силою, правиця Твоя трощить ворога, Господи!
7. А Своєю безмірною величчю Ти розбиваєш Своїх заколотників, посилаєш палючий Свій гнів, він їх поїдає, немов ту солому!
8. А подувом ніздер Твоїх вода скупчилась, вир спинився, немов та стіна, потоки загусли були в серці моря!
9. Нахвалявся був ворог: Поженусь дожену! Попаюю здобичу, душа моя сповниться ними! Меча свого вихоплю я, і понищить рука моя їх!
10. Та дмухнув Ти був духом Своїм і закрило їх море: вони потопились в бурхливій воді, немов оливо!
Якби тоді було телебачення, то в новинах об’явили б: “Як стало відомо із офіційних джерел, Єгипетська армія потонула у морі”. І все. І перейшли б до інших новин. Але автор пісні не дивиться на ці події поверхнево. Йому недостатньо знати, що армія потонула у морі. Він обертається назад, уважно вдивляється в них, знову і знову прокручує їх у своїй пам’яті. Він не хоче пропустити якоїсь важливої деталі. Ось колісниці і елітне Єгипетське військо. Фараон хвалився їм, воно вважалося непереможним, але Бог легко вкинув його у море і вони пішли на дно як камінь, кинутий у воду. Раніше єгипетська армія вселяла у Ізраїльтян жах. Тепер же вони побачили, що вона як солома, яку так легко спалює Божий гнів. Вони зрозуміли, що боялися того, хто як олово просто потонув у бурхливій воді.
Сучасні люди надто спішать. Вони важливі і серйозні речі пропускають мимо, тоді як на неважливих речах фокусують свою увагу. В результаті в них голові лишається лише багато сміття – багато неважливих і непотрібних знань. Можливо у нас є свої страхи у житті. Але коли ми зупиняємось у життєвому бігу і пильно вдивляємось у те, що робить Бог, то наші страхи проходять.
Люди хочуть побачити щось цікаве, хочуть отримати нові знання і враження. Для цього вони тратять багато грошей і часу, їздять туди і сюди, у ту країну і цю країну. Але насправді нам потрібно прийти до Бога і побачити Його самого і те, що Він робить. І для цього нам не потрібно багато грошей. Це можна зробити тут і зараз. Якось я прочитав в проповіді одного священика про листа, якого Джон Толкієн написав своєму синові. Ви, звичайно, знаєте, хто такий Джон Толкієн – він був професором Оксфордського університету, написав роман “Володар перснів” і був добрим другом Клайва Льюїса. Якщо передати цього листа своїми словами, то він писав приблизно так: “Синку, можливо у тебе є спокуса знайти церкву, де гарно співають, де яскравий проповідник, де гарна архітектура, куди ходять гарно одіті люди. Або ж церкву, де багато гарних і багатих людей. Але якщо ти любиш Христа, то такі речі не будуть важливі. Ти можеш сидіти в якійсь бідній зубожілій церкві, слухати скучну проповідь, і з тобою на Богослужінні буде 2-3 чоловіки, і церква буде старою і невідремонтованою. Але якщо, синку, ти будеш сидіти і розуміти, до Кого ти прийшов, якщо Христос буде займати твій розум, якщо ти будеш молитися Йому – то, знай, синку, що ти маєш віру”.
В Притчах є такі слова: “Усі дні погані в сумного…” (15:15 (переклад Хоменко)). Чому усі дні погані? Тому що сумний. А чому сумний? Тому що усі дні погані. Як же вирватися із цього замкненого кола? Потрібно залишити свою гордість і впертість і подивитися на Бога, який Сам великий і робить великі справи. А “Веселе ж серце завжди бенкетує”. Коли серце бенкетує? Це лише в одному випадку: коли ми маємо Христа. Бог міг зразу дати Ізраїльтянам обіцяну землю, у якій текли молоко і мед. Але він хотів дати їм Самого Себе. Тому ці випробування були не даремні – через них Ізраїльтяни вчилися знати і цінувати Самого Бога.
Подивіться на вірш 13: “… Ти ввів у мешкання Своєї святині!” І вірш 17: “Ти їх уведеш, і їх посадиш на гору спадку Твого, на місці, яке вчинив, Господи, житлом Своїм, до Святині Господньої, що поставили руки Твої”. Бог вів Ізраїльтян до мешкання Своєї святині, на гору спадку Свого, до Своєї Святині. Фактично Бог вів Свій народ до Себе. Через ці непрості випробування народ зрозумів, що насправді Бог їх любить і бажає привести туди, же живе сам (17).
На заключення: усі ми так і чи інакше проходимо через різні страждання і випробування. І вирішальну роль тут має наше ставлення до них: якщо в труднощах ми будемо лише скаржитись і нервуватись, то станемо фізично, душевно і духовно хворими людьми, з хворою нервовою системою. Але якщо ми будемо шукати Христа, то знайдемо Його і побачимо велику Божу любов до нас. І тоді ми зможемо разом з Мойсеєм та Ізраїльтянами співати цю пісню.
(п. Яків)