Вивчення Біблії: Проповідь “Орієнтири в житті віри” (Вихід 13:1-22)
ОРІЄНТИРИ В ЖИТТІ ВІРИ
Ключовий вірш 2 : "Посвяти Мені кожного перворідного, що розкриває всяку утробу серед Ізраїлевих синів, серед людини й серед худоби, для Мене воно!"
В минулих двох проповідях ми розглядали 12ий розділ книги Вихід і її значення для Ізраїльського народу і для нас із вами. Цей розділ повний символів і паралелей, які незмінно приводять нас до іншої події, вселенського масштабу — до смерті Ісуса Христа на хресті за гріхи світу.
Остання кара відбулась. В усій єгипетській землі піднявся плач, якого не було і якого не буде. Навіть первісток фараона, який сам вважався богом, вранішньою і вечірньою зорею, не уник суду. Ізраїль вийшов з Єгипту. Спорядженні для дороги, за відділами своїми, збагачені єгипетськими скарбами, з діжами своїми загорнутими в одіж вони вирушили в дорогу. В історії Ізраїлю почалася нова ера. Вони стали на дорогу незвіданого і попереду їх чекало повністю нове життя. І в 13ому розділі ми не знайдемо багато подій, але ми знаходимо тут дещо інше. Тут Бог через Мойсея повторює і роз’яснює їм закони про Пасху та про свято опрісноків. І в цих роз’ясненнях Він дає їм загальні орієнтири, загальний напрям для нового життя. Це дещо схоже на те, як студентам-першокурсникам дають перші настанови про університетське життя. В декілька майбутніх років їм потрібно буде багато чому навчитись, стати дорослими і відповідальними. Але зараз, в перші дні навчання їм треба принаймні знати де знаходиться бібліотека і деканат, як правильно вести конспекти і слухати лекції. Цей розділ — дороговказ, але нам вкрай необхідно знати і розуміти, те чого він вчить, щоб не заблукати на довгій дорозі віри, що чекає нас попереду. Нехай Господь проведе і наставить нас зараз в цьому уривку.
ОРІЄНТИР І: ПЕРВІСТКИ НАЛЕЖАТЬ ГОСПОДУ.
Подивіться вірші 1,2: “І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: Посвяти Мені кожного перворідного, що розкриває всяку утробу серед Ізраїлевих синів, серед людини й серед худоби, для Мене воно!”
Тут ми бачимо, як Бог проголошує Свої абсолютні і нероздільні права на усе первородне в Ізраїлі. Усе чоловічої статі, що розкриває утробу: чи то домашня худоба, чи то їхні сини — воно повністю належить Господу.
Як саме мало здійснюватись це посвячення? Про це Бог говорить у віршах 12-16. Якщо це чиста тварина, як от, наприклад, вівці — вона має бути принесена в жертву Богу. Якщо це нечиста тварина, як от, наприклад віслюк — його не можна принести в жертву Богу (пролити кров на жертівник), його треба або забити, або викупити, принісши в жертву чисту тварину. Якщо ж мова йшла про синів Ізраїлю, то, звичайно, їх також не можна було приносити в жертву (Бог ненавидить людські жертви), їх також треба було викупити за срібло.
На якій підставі Бог проголошує первістків Своєю власністю? Подивіться вірш 15: “І сталося, коли фараон учинив запеклим своє серце, щоб не відпустити нас, то Господь повбивав усіх перворідних в єгипетськім краї, від перворідного людського й аж до перворідного худоби. Тому то я приношу в жертву Господеві все чоловічої статі, що розкриває утробу, а кожного перворідного синів своїх викупляю”.
Тобто підставою цього є те, що коли Господь побивав усіх перворідних в Єгипті, Він викупив життя первістків Ізраїлю кров’ю пасхального ягняти. Це — замісна жертва: життя ягняти була взята замість їхніх життів. Також нам треба пам’ятати, що закляттю підлягали тільки первістки, і кров ягняти проливалась саме за первістків, усіх інших це не стосувалось.
Хто ж такі первістки, і чому їх роль така важлива? Первісток — це перший плід чи перший син. Це начаток сили і верх гідності. Це саме дороге і саме очікуване. Погодьтесь: коли ви щось робите, то самий перший плід, самий перший успіх — це те, що приносить найбільше радості, те, що справді дороге. Перша гарна оцінка, перший плід в посадженому саду, перша зарплатня, перша дитина. Це речі, які ми пам’ятаємо і так високо цінуємо в своєму житті. Це речі, які так часто викликають у нас гордість і задоволення: “я зміг!”, “я досяг!”.
У стародавньому світі первістки мали особливий статус. Зазвичай первісток отримував подвійну частину у спадку і залишався управляти майном свого батька. Тому кожен батько, дивлячись на свого первістка, бачив в ньому не тільки любого сина, але і того, хто продовжить його справу.
І ось про такі речі Господь говорить Своєму народу: “для Мене воно!”
Що ж значить для нас цей факт? На що вказує нам цей перший орієнтир?
По-перше, ми вчимося тут величності Бога, Його першості над усім творінням. Як часто ми забуваємо про це. Так часто ми бачимо в світі споживацьке ставлення до Бога, коли люди, коли ми самі дивимось на Бога не як на Господа, а як на засіб. Засіб для зцілення, засіб для збагачення, засіб для створення сім’ї, для отримання благословення…. Господи, дай! Господи, чому Ти не даєш?.. Але Бог — це не засіб, це Той, кому належить уся сила, уся велич і уся влада. Я, моє життя, мої діти… увесь цей видимий і невидимий величезний всесвіт… усе це створено Богом і для Божої слави, а не для задоволення моїх потреб і забаганок.
Ми говорили, що Бог дає тут базові орієнтири для життя віри. Ось це і є найперший і найбазовіший орієнтир — Бог є найбільший, і я живу та існую для Його величної слави. І коли ми віддаємо Богу, особливим чином присвячуємо Богові своїх первородних, ось те саме перше, саме головне, саме цінне, що маємо в житті — тим самим ми визнаємо цю Божу вищість, що Він достойний цього і Він достойний навіть більшого. Бо Він є Той, хто Є. Амінь.
По-друге, ми вчимося, що в Ісусі Христі Бог зробив нас Своїми і змінив наш статус. Згадайте: до кого мала відношення кров пасхального ягняти? — тільки до первістків. Тоді про що говорить нам той факт, що Кров Агнця Божого була пролита за нас? Про що говорить те, що в цьому світі саме Церква освячена Богу? — це говорить, про те, що через Ісуса Христа — первістка серед багатьох братів (Рим.8:29) Бог створив із нас Свою Церкву первороджених, на небі написаних (Євр.12:23).
В Ісусі Христі, як Церква первістків, ми отримуємо Божі благословення.
В Ісусі Христі, як Церква первістків, ми отримуємо небесний спадок, Його вічне Царство.
В Ісусі Христі, як Церква первістків, ми стаємо управителями над Божим маєтком, царями і священиками Богу в цьому світі.
В Ісусі Христі, Його Кров’ю і завдяки Його заслугам, великий Бог говорить про нас: “для Мене воно!” (2), “ти є Мій і Я не відмовлюсь і не покину тебе”.
В Ісусі Христі ми можемо приходити до Бога, як до свого Батька, і знаємо, що Він чує і приймає нас, як Своїх дітей. Амінь.
ОРІЄНТИР ІІ: СВЯТО ОПРІСНОКІВ.
Подивіться вірші 5-7: “І станеться, коли Господь уведе тебе до краю ханаанеянина, і хіттеянина, й амореянина, і хіввеянина, й євусеянина, що про нього присягнув був батькам твоїм, щоб дати тобі Край, який тече молоком та медом, то ти будеш служити ту службу того місяця. Сім день будеш їсти опрісноки, а дня сьомого свято для Господа! Опрісноки будуть їстися сім тих день, і не побачиться в тебе квашене, і не побачиться в тебе квашене в усім Краї твоїм!”
Взагалі, про свято опрісноків усі вірші 3-10. В чому полягало свято, і як його треба було святкувати? — євреї мали з року в рік в належний час впродовж одного тижня очищати свої доми і в майбутньому весь Край від будь якого квасного тіста: “не побачиться в тебе квашене в усім Краї твоїм!”
Для чого Бог дав їм це свято? Вірші 3 і 8 говорять про це дуже чітко — щоб пам’ятали самі, і щоб навчили своїх синів. Бог хотів, щоб цим святом євреї в усі роди згадували, як Бог сильною рукою вивів їх із єгипетського рабства. Вони тікали з Єгипту, дуже поспішно. В них не було часу розводити тісто, чекати поки воно підійде і випечеться. Вони несли своє тісто на плечах своїх і нашвидкоруч, при нагоді, пекли прісні хліби собі на поживу.
Тому свято прісних хлібів мало на меті нагадувати їм в усі роди про ту швидку втечу з Єгипту. Але також, мало воно і інше духовне значення. Ми зачіпали вже цю тему, коли вивчали 12ий розділ. Прісний хліб, це хліб, який не піддавався дії закваски. Тому прісні хліби, які євреї їли в пустелі не мали нічого спільного з хлібом рабства, яким їх годував фараон. Викуплення стало моментом початку нового життя для євреїв, і так само викуплення Кров’ю Ісуса Христа стало початком нового життя і для нас, Церкви Христової. Тому і в Новому Заповіті ми отримуємо веління святкувати нашу Пасху “не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистости та правди!” (1Кор.5:8).
На що вказує нам цей другий орієнтир, свято опрісноків? Він вказує, що християнське життя — це життя посвяти і освячення. Нам треба залишити стару розчину: гріхи і давні звички, той спосіб життя, який ми мали до зустрічі з Христом, щоб тепер жити для праведності. Щоб тепер жити для слави Божої. І з милості Своєї Господь справді Сам очищує і звільняє нас від старої розчини гріха.
Їсти прісний хліб — це їсти слово Боже і Самого Ісуса Христа, насичуватись Ним. Бо Він — це хліб життя, в якому нема жодної закваски гріха чи неправди. Амінь.
ОРІЄНТИР ІІІ: СЛІДУВАННЯ ЗА БОЖИМ КЕРІВНИЦТВОМ.
З Єгипту до Ханаану вела не одна дорога. Було взагалі декілька шляхів. І найближчим і найкоротшим із них був шлях дорогою землі филистимської. Кажуть цим шляхом з північної частини Єгипту до півдня Ханаану можна було дістатись за 5 днів. Але була проблема — цією дорогою часто користувались війська єгиптян, там напевне можна було зустріти їхні прикордонні загони. Також і Ханаанську землю населяли сильні і войовничі народи. Ізраїльські чоловіки не були сильними воїнами, вони були рабами, які місили і сушили цеглу. Тому вірш 17 каже, що Бог не повів їх короткою дорогою, щоб вони не пожалкували і не повернулись до Єгипту, побачивши серйозну війну. Замість цього Бог повів їх в пустелю, щоб там виховувати із них справжній Божий народ, який свого часу зможе оволодіти обіцяною землею.
Подивіться вірші 21, 22: “А Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в стовпі огню, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі. Не відступав удень стовп хмари тієї, а вночі стовп огню з-перед обличчя народу!”.
В цій подорожі євреї мали перед собою видимі ознаки Божої присутності і Боже керівництво вело їх в пустелю. Подібно до цього стовпа хмари і вогню, Бог і зараз перебуває з Своєю Церквою Духом Святим.
Стовп не залишав Ізраїля ні вдень ні вночі. Навіть коли вони нікуди не йшли, він був перед їхніми очима. Навіть коли вони грішили і поставали проти Бога, стовп залишався перед ними, Бог нікуди не дівався. Цей стовп став захистом для них, коли їх намагався переслідувати фараон і цей стовп йшов перед ними і вів їх до Божої мети.
Ми тут усі зібралися молоді, енергійні, ефективні. Ми ставимо перед собою мету і хочемо досягти її найкоротшим шляхом. Але третій орієнтир, стовп вогню і хмари вчить нас слідувати за керівництвом Духа Святого, бо “Буває, дорога людині здається простою, та кінець її стежка до смерти” (Прип.14:12). Дух Святий — це той самий інший Втішитель, якого Господь Ісус обіцяв послати нам (Ів.15:26). І, так само, як стовп вогню ніколи не залишає нас, перебуває із нами, наставляє і навчає нас. І коли ми заблукали, коли не знаємо, куди йти, нам потрібно всього лише підняти очі і звернутись до Нього, і Він вкаже шлях до перемоги, шлях до життя.
В цьому розділі ми розглянули три орієнтири для життя віри: “віддавати Богу первістків”, “їсти прісний хліб” і “слідувати за Божим керівництвом”. Вони вчать нас шанувати Бога, як Бога, і пам’ятати, що Він зробив в наших життях; освячувати своє життя і шукати чистоти Ісуса Христа; цілком покладатись на керівництво Духа Святого в своєму житті. Я молюся, щоб Господь допоміг нам завжди тримати ці орієнтири в полі свого зору, щоб рухаючись за ними ми справді росли Божим народом на Божу славу в цьому поколінні.
(п. Йонатан)