Вивчення Біблії: Проповідь “Зодягніться в повну Божу зброю” (До ефесян 6:10-17)

ЗОДЯГНІТЬСЯ В ПОВНУ БОЖУ ЗБРОЮ

До Ефесян 6:10-17

Ключовий вірш 11 : “Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських”

Війна — це та річ, яка супроводжує людство усю його історію. Прихильники теорії еволюції навіть жартують, що якщо якась мавпа вперше взяла палицю в руки, то не для того, щоб викопати корінець, а щоб вдарити нею іншу мавпу. Але, з тих пір, як сторони конфлікту почали вдаватись до військової стратегії і тактики замість того, щоб просто з дубцем бігти одне на одне “стінка на стінку”, чи не найголовнішим для солдата став обов’язок твердо зберігати відведене йому в бою місце і роль. Принципи війни не змінювались тисячоліттями і книги з військової стратегії китайських чи давньо-римських авторів залишалися актуальними навіть до початку ХХ століття, до того часу, коли з’явилася зброя масового ураження, міжконтинентальні та балістичні ракети, хімічна зброя і т.ін. Тим не менше, і сьогодні одним з головних завдань воїна є — тримати свою позицію. І нам не потрібно далеко ходити за прикладами. Здадайте лишень героїчну оборону міжнародного аеропорту “Донецьк” українськими бійцями, яких за стійкість в народі назвали “кіборги”. Для того щоб взяти контроль на летовищем ворог поклав неймовірну кількість людської сили та техніки, але “кіборги” вистояли і залишили аеропорт лише тоді, коли від нього вже зовсім нічого не лишилося, через 242 дні оборони. Захисники Донецького аеропорту стали прикладом стійкості і мужності перед лицем ворога, героями новітньої історії України.

В уривку, який ми вивчаємо сьогодні Павло також закликає віруючих до війни і до стійкості в цій війні. Можливо, це дещо несподівано, бо в минулих уривках він описував прекрасну картину християнського суспільства, де панує взаємна любов, повага та покірність. І ми могли подумати, що християнське життя таке мирне та спокійне, що в ньому нема конфліктів та боротьби. Однак, це не так. Боротьба є. Про це говорить наш досвід і про це говорить Боже слово. Поки ми живі, ця боротьба не вщухає ні на мить. І, я впевнений, кожен із нас відчув цю боротьбу в своєму житті.

В цьому уривку Павло нагадує нам, 1 — який характер цієї боротьби, 2 — хто є ворог і в чому його міць, а також, 3 — які засоби ми маємо для перемоги. Власне, про ці 3 речі і говоритимемо сьогодні. Тож нехай Дух Святий зараз проведе нас і навчить тактиці та стратегії духовної війни, щоб ми могли вистояти і перемогти.

Подивіться вірші 10-12: “Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби”.

Іноді, читаючи послання ап. Павла, нам буває нелегко прослідкувати його думку. Здається, він починає з одного, потім раптово перескакує на інше, а закінчує третім. Тим більше, що ми вивчаємо його листи по шматочкам і між вивченнями проходить певний час. Тому, військова тематика у вірші 10 може видатись дещо несподіваною і “як сніг на голову”. Ще більший подив викликає перше слово 10го вірша: “нарешті”. Тобто, ось ці слова Павла про війну якось пов’язані з тим, що він говорив раніше і є певним завершальним пунктом в переліку дій, до яких він закликав віруючих раніше.

Про що ж йшлося в попередніх серіях? Давайте пригадаємо. Ми можемо простежити думку Павла, починаючи з 4го розділу, де він переходить до практичних настанов церкві. Там він закликав нас поводитись гідно Божого покликання (4:1): а саме, жити чисто, відкинути старого чоловіка і вдягнутися в нового, створеного за Богом у справедливості і святості правди (4:24). Говорити одне одному правду, бути ласкавими одне до одного, пробачати, втікати від нечистості. Жінкам — слухатись чоловіків, чоловікам — любити жінок, дітям — бути слухняними батькам, батькам — не засмучувати дітей і т.д. І ось, врешті решт, Павло закликає нас укріплюватись Господом і воювати з дияволом.

Але як пов’язані між собою, наприклад, пошана до батьків і боротьба із дияволом? Виявляється прямо пов’язана. Дивіться, коли ми читаємо про усі ті речі, до яких Павло закликає церкву, нам хочеться, щоб саме так і було в нашому житті, в наших сім’ях. Правда? Але ось парадокс: хоча нам дуже сильно хочеться, щоб так було, коли ми пробуємо жити згідно Божої волі, виявляється, це зовсім не просто. Кожного разу доводиться робити зусилля. Іноді значне зусилля. Кожного разу щоб любити жінку, так як вчить мене Писання, турбуватись про дітей, так як закликає Біблія, втікати від гріховних спокус… кожного разу це боротьба і напруження усіх моїх духовних сил. І, як виявляється, боротьба не тільки проти власного егоїзму, розбещеності чи ліні, а ще й проти лихої диявольської волі, що панує в цьому світі.

І хтось тоді може спитати: “Як же так? Я думав, що оскільки Ісус переміг гріх і сатану, то боротьбі вже кінець”. І це буде дуже слушне запитання. В мене свого часу воно також виникло. Я — спасенний християнин, чому ж спокуси досі діють на мене? Ми мріємо опинитись в тихій гавані, але коли перший запал і захоплення спадають, знаходимо себе посеред поля битви, посеред жорстокого бою і сили темряви сильні як ніколи. Спокуси нікуди не поділися, ворожі стріли страху, обману і засудження завдають ран і пекучого болю. А потім приходить день злий, коли в одній точці сходяться диявольська спокуса, моє грішне бажання і можливість безкарно вчинити гріх, і, здається, встояти просто не можливо.

Але, якщо ми будемо уважно читати Біблію, то побачимо, що ця боротьба — це і є нормальний стан речей. Ця боротьба є частиною Божого задуму на спасіння і освячення Церкви. Бог сам поклав їй початок ще в Едемському саду, де Він говорить: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту” (Бут.3:15). Також Ісус не обіцяє Своїм учням спокійного життя. Навпаки, попереджає, що вони зустрінуться з гонінням світу і з атаками сатани. Він не обіцяє звільнення від боротьби, Він обіцяє перемогу в боротьбі: “І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її” (Матв.16:18).

В ході Другої світової війни були битви, які переломили хід подій. До них лінія фронту повзла в один бік, а після них — в інший. Наприклад, Сталінградська битва, Курська дуга та ін. В якийсь момент усім стало зрозуміло, в тому числі і німцям, що гітлерівська коаліція кінець кінцем програє цю війну, це виконаний факт і це лише питання часу. Однак це розуміння не зупинило бойових дій і після цих переломних битв було ще багато жорстоких і кровопролитних зіткнень. Перемога, що її Ісус здійснив над гріхом і дияволом — це також звершений факт, це реальність в якій ми живемо, але це не значить, що сатана складе руки і здасться. Це дуже яскраво описано в книзі Об’явлення 12. Там змальована грандіозна битва між небесним воїнством та сатаною і його посіпаками. І ось змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, скинений додолу (Об.12:9), він переможений Кров’ю Агнця та словом засвідчення (Об.12:11), на небесах радість… але далі там сказані такі слова: “Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!” (Об.12:12). Ось до стійкості в битві з цим ворогом, нас і закликає ап. Павло.

Ну що ж, з характером цієї боротьби ми, здається, хоча б трішки розібрались. Тепер треба розібратись з ворогом і його засобами. Подивіться вірші 11, 12 ще раз: “Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби”.

Отже, хто наш противник? — диявол та його посіпаки, духи злоби. Що ж ми можемо знати про супротивника з цих віршів?

По-перше те, що він дуже хитрий і добре знає людське серце, наші слабкі місця і грішні схильності і вміло використовує це. Диявол не атакує прямо, він заходить здалеку. Викручується, підлещується, лякає і використовує усі методи впливу, щоб звести християнина.

Він не каже чоловікові: “піди, зрадь дружину”. Він каже: “ти так багато працюєш, а твоя жінка цього не розуміє, не цінує, напевне інша зробить тебе щасливим”. Він не каже дітям: “не слухайтесь батьків”, він каже: “ти вже достатньо дорослий, самостійний і сучасний, а батьки старомодні, вони тебе не розуміють”. Він не каже: “йди, будь рабом хтивості”, він каже: “в тебе є фізіологічні потреби, нема нічого поганого в тому, щоб їх задовольнять… це не гріх” і т.д.

Але чи не найбільше він встиг в тому, щоб переконати світ і навіть віруючих в тому, що його нема, що він безсилий, що концепція “диявола” застаріла і несучасна і вже не потрібна. Переконати в тому, що усіляким бідам можна знайти якесь раціональне пояснення в межах матеріального світу. Тому так часто людина, маючи духовну проблему, шукає людського рішення і раз за разом програє в своїй війні.

По-друге, що він має владу. Павло використовує слова: “початки, влади, світоправителі” не для того, щоб описати якусь диявольську ієрархію, а для того, щоб показати, що в цьому світі сатана наділений великою владою яка проявляється в різних сферах цього світу. Він діє в життях окремих людей і довгий час ми самі жили під цією владою і діяли “за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних” (Еф.2:2).

Спокушаючи Ісуса, диявол: “вивів Його на гору високу, і за хвилину часу показав Йому всі царства на світі. І диявол сказав Йому: Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю, кому хочу, її” (Лук.4:5,6). Тобто, він діє на рівні політичних та соціальних систем, які панують в цьому світі. І ми бачимо, як цей світ все сильніше і сильніше відгороджується від Бога та Його істини.

Сила і влада диявола настільки великі, що ми не можемо самотужки протистояти йому. Для того, щоб встояти перед його атаками, нам потрібна Божа могутність і Божа зброя.

По-третє, наш ворог — дух злоби. Могутність і владу можна застосовувати на добро, а можна на зло. З якими б словами сатана не приходив в наші життя, його задум завжди злий.  Він приходить, щоб красти й убивати та нищити (Ів.10:10). Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім (Ів.8:44). Якою б принадною не була його спокуса — за нею завжди смерть.

По-четверте, він — дух. Часто диявольські хитрощі і спокуси приходять в наші життя в дуже явному, тілесному вигляді. Ми сердимось на людину, сваримось з людиною, спокушаємось через людину. Тому завжди є спокуса воювати проти людини, проти тіла і крові. Нема людини — нема проблеми. Але це не так. Павло звертає нашу увагу на те, що проблема і причина цих спокус і труднощів глибше — вона лежить в сфері духовного. Диявол через своїх служителів діє в життях людей. Нам потрібно знати це і боротися не з людьми, а з дияволом, з гріхом, обманом і темрявою.

Що ж ще сказати про диявольські хитрощі? В передмові до книги “Листи Крутеня” К. С. Льюїс сказав: “Коли йдеться про дияволів, то в цьому питанні людство схильне скочуватись до однієї з двох рівновеликих і протилежних за змістом помилок. Перша полягає в тому, що люди не вірять у їхнє існування, друга – в тому, що вони не тільки вірять в існування дияволів, а й виявляють до них надмірну й нездорову зацікавленість. Самим дияволам однаково подобаються обидві помилки: вони захоплено вітають як матеріаліста, так і чародія”.

І це справді так, якщо ми будемо ігнорувати існування диявола, його владу і хитрощі, якщо все будемо приписувати людині, фізіології та психології, тоді ми не станемо шукати Божої сили, Божого захисту, повної Божої зброї. Неозброєні, безсилі перед могутнім духом ми тоді будемо терпіти поразку за поразкою і не зможемо встояти ніколи.

Які ж засоби ми маємо для перемоги в духовній війні?

Подивіться вірші 13-15: “Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру” (Еф.6:13-15).

Перше, що ми маємо знати про це спорядження — що це Божа зброя. Тобто така зброя, яку викував, випробував і довів до досконалості Сам Бог. В Старому Заповіті Господь воїнств воює, щоб захистити і відомстити за Свій народ. “І Він зодягнув справедливість, як панцер, а шолома спасіння на Свою голову, і зодягнув шати помсти, як одяг, і покрився горливістю, мов би плащем!” (Iс.59:17) І тепер ця повна зброя належить Йому, але Він наділяє цією зброєю і Свій народ.

Павло описує тут 6 основних деталей озброєння римського піхотинця.

Пояс. Римські вояки не носили штанів, тому пояс слугував іншим цілям. Він виготовлявся з товстої шкіри і по-перше, скріпляв до купи усю амуніцію, по-друге, до нього чіплявся меч. В мирний час люди носили довгий одяг, римляни та греки — туніки. Пояс був потрібен для того, хто приготував себе до війни, до дії.

Поясом християнина є правда, або ж істина. Християнин, який перебуває в солодкому обмані чи самообмані, який не готовий слухати істину, навчитись істині, покаятись перед Божою істиною це — легка здобич для диявола. Тому нам потрібно тренувати себе у стосунках з істиною, любити істину. Правда про те, що Бог закликає нас до війни — не проста і не дуже приємна, але якщо ми не приймемо її і не будемо готуватись, то точно не встоїмо дня злого.

Броня. Броня покривала верхню частину тулуба воїна, захищаючи його груди, серце і печінку. Бронею християнина є праведність. Праведність захищає серце християнина від ударів сатани. Кожного дня сатана приходить для того, щоб звинувачувати обраних Божих. І правда в тому, що його звинувачення не безпідставні. Він говорить: “подивися, ти сьогодні зробив такий гріх, і другий і третій… як ти можеш називати себе християнином, Бог відвернеться від тебе, Він тебе не захистив від спокус і т.д.” І коли ми дивимось на свої вчинки на своє життя, то бачимо, що він має рацію. Я справді чиню гріхи. Ми не можемо сховатись за своєю праведністю, але нашою праведністю став Христос. Його Кров’ю ми омиті і виправдані. В Рим.8:33 Павло каже: “Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує”. Якби ми спробували самі себе виправдати, це б виглядало так само недолуго, як виправдання Адама та Єви, коли вони згрішили. Але Бог прийняв жертву Христа як плату за нашу виправдання. Тому, хоча іноді ми самі собі не можемо знайти виправдання, але в Ісусі Христі вже виправдані перед Богом.

Взуття. Взуттям воїна були шкіряні сандалі, іноді з додатковою бронею. Босими ногами далеко не зайдеш, тому солдату було потрібне якісне і добротне взуття. Взуттям християнина є готовність Євангелії миру. Євангелія миру — це звістка про те, що Бог вже примирив нас із Собою і один з одним через Ісуса Христа. Ця звістка вселяє в нас впевненість, що Бог з нами і за нас. Ця звістка дає нам готовність зустріти будь які удари, бо “Коли за нас Бог, то хто проти нас?” (Рим.8:31).

Подивіться вірші 16, 17: “А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже” (Еф.6:16,17).

Наступна частина спорядження — це щит. Знаменитий римський скутум. Великий щит, розміром 1.2м х 0.75м, вагою 8-10кг, збитий з міцного дерева і обтягнути шкірою та металом. За ним римський воїн був захищений, а при необхідності, вояки ставали разом і будували з щитів “черепаху”, так що до них не можна було підступитися з жодної сторони.

Щитом християнина є віра, або ж тверде і цілковите уповання на Христа і Його заслуги. Цей щит гасить стріли лукавого. Коли сатана атакує нас страхом, коли звинувачує, коли торкається найпотаємніших струн душі, нам нікуди дітися, нікуди втекти, єдине, що нам залишається, це повністю покластись на Христа, на Його любов, на Його спасіння які явилися в моєму житті. На те, що хоча я слабкий, та Він буде сильний завершити ту роботу, яку почав в мені.

Далі, шолом. Якщо тіло можна було майже повністю сховати за щитом, то для того, щоб щось бачити, голова мала стирчати не захищена ним. Тому голову потрібно було захистити окремо. Шолом був і надійним захистом і прикрасою воїна.

Шоломом християнина є Боже спасіння. Сатана намагається зруйнувати впевненість, в Божому спасінні, яку ми маємо з Божих обіцянок і свідчення Духа Святого. Його зброя сумніви та різні темні думки. Під його ударами ми почуваємо себе слабкими і незахищеними, наші відчуття обманюють нас. Але Павло спонукає нас тут вдягнути шолом Божого спасіння. Нагадує, що наше спасіння — це не те, що ми заслужили. Це цілковито Божий дар і Божа милість. “Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим.8:38,39)

І, останнє, меч. Це єдина частина спорядження назначена не тільки для захисту але і для нападу. Мечем християнина Павло називає Боже слово. Ми бачимо приклад того, як з Божим словом Ісус в пустелі відбив усі спокуси лукавого. Але, просто взяти в руки меч — не значить перемогти. Мечем потрібно вміти володіти. Тому нам також треба відточувати вміння володіти Божим словом. Не лінуватися, але щодня присвячувати час вивченню Божого слова, роздумам над ним, щоб коли в день злий сатана наблизиться зі своїми хитрощами, ми могли сміливо зустріти його лицем до лиця, протистати йому твердою вірою від слова Божого, і втече від нас.

І останнє, що я хотів сказати про цю війну. Це послання — до Церкви і про Церкву. В цьому посланні Павло порівнює Церкву з тілом, члени якого нерозривно зв’язані одне з одним. В 1Кор.12:26 коли Павло вдається до тієї ж аналогії, він каже: “І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться”. Те саме стосується і нашої духовної боротьби. Це не є особиста справа кожного. Атака сатани — на церкву. І одна людина може стати тією діркою, через яку диявол добереться до інших. Тому нам потрібно стояти твердо, знаючи, що зараз я захищаю не тільки свою віру, а і тих хто стоїть поруч, моїх братів і сестер.

Сам Павло також дуже добре знав цю війну і знав, що не може сам здійснювати службу Євангелії, тому вже в наступних віршах просить церкву постійно молитись за нього і підтримувати в духовній боротьбі.

Наприклад, зараз ми готуємо конференцію. Це також спільна справа. Я вірю, що Бог буде працювати через цю конференцію в наших серцях і в нашій церкві. Тому ми можемо бути також впевнені, що буде діяти і сатана. Тому нам потрібно бути особливо готовими і міцно стояти в Божій любові і благодаті.

Навіщо Павло пише нам ці рядки? Не для того, щоб нас налякати. Наша сила, міць і захист, наша зброя — все це від Бога. Він веде цю битву і цю війну. І в цих рядках, Павло стоїть, як генерал перед військами, збадьорюючи нас бути міцними і стійкими, твердо покладатись на Бога і брати силу в Нього. Господь — сила моя. Господь навчає мої руки війні. Сьогодні ми встоїмо. Сьогодні і дня злого ми переможемо з Богом на славу Його. Амінь.

(п. Йонатан)