Вивчення Біблії: Проповідь “Створені у справедливості й святості правди” (До ефесян 4:17-32)

СТВОРЕНІ У СПРАВЕДЛИВОСТІ ТА СВЯТОСТІ ПРАВДИ

До ефесян 4:17-32

Ключовий вірш 24 : “і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди”

Ми продовжуємо розбирати 4й розділ послання до Ефесян. Нагадаю, що в цьому розділі Павло перейшов від доктринальної частини до практичної. Від опису того, що Бог зробив до опису того, що маємо робити ми, віруючі в Ісуса Христа. І в цьому 4му розділі він рухається за звичною нам схемою: “від загального до конкретного”. Ви пам’ятаєте, з якого заклику починається цей розділ… Павло просить, щоб усі віруючі “поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас”. Бог покликав Собі новий народ, Він будує нове суспільство. Церкву, в якій далекі і близькі примирені, мають однаковий доступ до Отця в Сині. Церкву, в якій ми стали домашніми для Бога, і збудовуємось на на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є сам Господь Ісус (2:17-20). Це нове суспільство характеризується єдністю, бо маємо одного Отця і віримо в одного Господа і з’єднані одним Духом. Це нове суспільство характеризується також різноманітністю. Ця різноманітність проявилась в різних дарах, якими Христос обдарував Свою Церкву. В дарах, якими ми покликані служити одне одному. Також, це нове суспільство характеризується новою етикою. Новими стосунками. Новими нормами поводження і моральністю. І ось сьогоднішній наш уривок якраз і є про цю нову етику яка діє серед Божих дітей. На чому базується ця етика? До якого поводження закликає нас Господь? Як ми можемо дотримуватися Його високих стандартів? Про це сьогодні подумаємо через цей уривок.

Подивіться вірші 17-19: “Отже, говорю я це й свідкую в Господі, щоб ви більш не поводилися, як поводяться погани в марноті свого розуму, вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець, вони отупіли й віддалися розпусті, щоб чинити всяку нечисть із зажерливістю”.

До чого закликає Павло віруючих в цих віршах? — щоб вони не поводились більше так, як поводяться погани. І далі Павло певним чином описує поведінку притаманну поганам: вони запаморочені розумом, відчужені від Божого життя, вони отупіли (тобто їхні серця та совість стали твердими, нечутливими), вони віддалися розпусті, вони з зажерливістю (тобто роблять і не насичуються) чинять усіляку нечистість.

Я не думаю, що нам зараз потрібно докладно розбирати, що там криється за словами “нечистість”, “розпуста”, “зажерливість” і т.д. Павло говорить про це більш детально в Рим.1, в 2Тим.3, в 1Кор.6 і т.д. Більше того, кожен з нас сам знає, яка поведінка криється за цими словами. Але я хотів би відмітити тут дві речі.

Перше. Коли ми читаємо ці слова, в нас перед очима з’являється образ хтивої, страшної, розбещеної людини. Але коли ми дивимось навкруги, на невіруючих з якими стикаємось на роботі (не усі працюють в християнських організаціях :)), в транспорті, в магазині, то ми бачимо не так вже й багато настільки зіпсованих людей. Більше того, іноді ми бачимо невіруючих, які поводяться краще, ніж віруючі. Як же нам розуміти слова Павла? Павло не говорить тут, що усі грішники весь час роблять усі гріхи, які тільки можна зробити. Він окреслює речі які притаманні грішному суспільству в цілому.

Розум не відродженого грішника запаморочений. Тобто, людина може мати виключний блискучий інтелект і знати багато вражаючих речей. Але як тільки мова заходить про Бога, про духовний світ, така людина як мале дитя. Те, що очевидно для будь кого, хто має Духа Божого, для невіруючого — взагалі незрозуміле. Як це може бути? – дуже просто. Ви ж усі, напевне, дивились фільм “Блискучий розум” про прінстонського математика Джона Неша. Ця людина отримала Нобелівську премію з економіки, але в той же час не могла розрізнити уявне від реального. Потужний інтелект, та викривлений розум.

Також, Павло каже, що грішник відчужений від Божого життя. Тобто його дух мертвий, “вони — плоть” каже Бог про таких людей в історії про Ноя. Не маючи Бога в розумі, не маючи Божого Духа, грішник і діє відповідним чином: мотиви його дій — марнотні, направлені на догоджання грішній зіпсованій природі. І навіть, якщо грішник не поводиться, як тварина, все одно він є рабом гріха. Розум викривлений, совість пригнічена, бажання — злі, і т.д. Я певен, кожен з нас дуже добре знає це на власному досвіді. Бо усі ми були такими, робили неправду і такі речі, про які зараз соромно згадувати, і не могли від того звільнитись, а головне, що навіть і думки такої не виникало, бо то було нормально. Але з Божої милості, через Його покликання прийшли і омились, і освятились, і виправдались іменем Господа Ісуса Христа й Духом Бога нашого (1Кор.6:11). Амінь!

Друге. Заклик відрізнятись в своїх діях від поган — це не якийсь новий заклик чи правило, яке вводить Павло в своїх посланнях. Чи не щось нове, характерне лише для Нового Заповіту. Це заклик, який звучить до Божого народу зі сторінок Писання майже від самого початку. Бог розрізняє синів Сифових та Каїнових. Бог відділяє Ноя від усього іншого світу. Бог відділяє Авраама і навчає його ходити перед Богом і бути непорочним. Ізраїльський народ… всюди, де ми знаходимо людей, яких Бог називає Своїми, ми також знаходимо і Божий заклик до них жити життям, яке відрізняється, чинити не так, як погани, бути святими, бо Бог — Святий. Амінь. “І ви будете додержувати наказів Моїх, щоб не чинити чого з тих гидотних постанов, що роблені перед вами, і не споганитеся ними. Я Господь, Бог ваш!” (Лев.18:30).

Павло вдається до аргументації, яка дуже схожа на ту, що ми чуємо в Старому Заповіті. Чому покликані мають відрізнятись в своїй поведінці від поган? Подивіться вірші 20, 21: “Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі”. Павло вказує нам на Христа, на те, ким Він є і на те, ким ми є, ким Він зробив нас.

У віршах 22-24 він вказує на принцип, за яким має змінитись наше життя: зняти старе, брудне і неправедне і вдягнути нове, чисте і святе; відкинути погане і робити добре. А потім він багато разів застосовує цей принцип в конкретних речах. Зняти старий образ — відкинути неправду, і вдягнути новий — говорити правду. Зняти старе — перестати красти, і вдягнути нове — почати працювати і жертвувати. Зняти старе — перестати говорити речі, які руйнують, і вдягнути нове — казати слова, що будують і т.д.

Чесно кажучи, це все дуже прості речі, ніякої вищої математики. Але тут в нас виникає питання: чи не таку саму етику ми знаходимо і в інших релігіях та філософіях світу? Подивіться на конфуціян, на будистів, на мусульман, на сучасних гуманістів чи давніх греків. Чи не всі вони кажуть, що красти — це погано, а бути щедрим — добре? Чи не усі вони вчать, що брехати — це погано, а говорити правду добре? — усі! В чому ж тоді принципова різниця? Якщо ви будете розглядати лише сам моральний кодекс християнства, то ви і не побачите великої різниці. Але різниця є в тому, що Біблія ніколи не розглядає моральну поведінку саму по собі. Вона не каже: перестань красти і почни працювати бо це правильно. Це справді правильно, але це не те, про що говорить Павло.  Він говорить про те, що коли ти роздратований ти не можеш просто сказати собі: “Стоп! Я не повинен дратуватись! Це не правильно!” і все, роздратування, як рукою зняло. Або, коли брешеш, ти не можеш просто сказати: “ні! не можна брехати, це неправильно!” і перестати брехати. Це не працює. І, я певен, ви самі це добре знаєте. І я це знаю.

Коли я почав вивчати Біблію то усвідомив себе грішником: я був повний роздратування, я заздрив своїм друзям і жив розпусним життям. Тоді я почав боротись з гріхами, але в мене нічого не виходило. Чому? Тому що замість того, щоб прийти до Христа і уповати на Нього, я говорив до самого себе: “Що? Ти знову заздриш? Як ти можеш так робити? Хіба тобі не соромно? Нормальна людина ніколи так не вчинить! Християнин ніколи так не вчинить!” Але це взагалі не допомагало. Накручування себе не звільняє від гріха.

В інший час в мене був період, коли я намагався боротись з гріхом викликаючи в собі жалість до Ісуса. Я казав собі: “подивися, як Господь мучився через твій гріх, це твої гріхи забивали цвяхи в Його святі руки, ти маєш бути вдячний, тобі має бути соромно”. Але це також не допомагало. Бо коли я так думав, то надіявся не на те, що Господь зробив, а на те, що я достатньо добра, моральна людина, щоб пожаліти Ісуса. Але жалість також не звільняє від гріха.

Що звільняє від гріха? — Євангеліє! Кров Ісуса, яка змиває всякий гріх. Амінь.

Тому Павло не каже тут: “Отже, говорю, щоб ви більш не поводилися, як погани, бо це неправильно”. Що він каже? Він каже: бо “ви не так пізнали Христа” (20), або іншими словами, “бо ви пізнали, що Христос не такий”. Бо ви навчилися Його особистості, пізнали, що в Ісусі — правда (21), бо Він — пробачив ваші гріхи (32), бо Він — викупив вас, і на день викуплення запечатав вас Духом Своїм, і цей Дух тепер живе, перебуває в кожному з нас весь час (30). Бо Він зробив вас членами одне одному, Церквою (25). Бо Він кожного з нас зробив новим створінням, новим чоловіком, каже Павло. Який це чоловік? Подивіться ще раз вірш 24: “створеного за Богом (є Божим образом) у справедливості й святості правди”. Тобто, бачите, кожного разу Павло звертає нашу увагу на те, хто є Бог, на те, що Він зробив для нас, або те, ким Він зробив нас. Що ж значить: оновлюватись духом розуму і зодягатись в нову людину? — це не щось інше, як вірою приймати ту нову природу, яку дав мені Бог і діяти згідно цієї нової природи. Амінь.

Які ж конкретні речі нам потрібно зняти з себе?

Перше, це брехня. Вірш 25: “Тому то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного”. Чому ми обманюємо? Чому не говоримо правди? Тому що самі не довіряємо і очікуємо, що люди не приймуть, не зрозуміють, засудять. Але чому ми маємо говорити правду до ближнього? — бо ми члени один для одного. Павло говорить про стосунки між віруючими. Святість — це не якийсь містичний стан спілкування з Богом, який не стосується інших людей. Не можна бути святим у вакуумі. І стосунки між віруючими — це дуже близькі стосунки, ми говорили про це, коли порівнювали Церкву з тілом. Це схоже на шлюб, в шлюбі також двоє стають одне тіло. Це дуже близька дружба. Це союз в Христі і через Христа. Але що робить брехня зі шлюбом, з дружбою? Брехня руйнує стосунки, руйнує сім’ю і так само завдає шкоди церкві. Тому, каже Павло, кажіть правду одне одному.

Друге, це гнів. Подивіться вірші 26,27 і 31: “Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте!.. Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою”.

Про гнів нам потрібно знати декілька речей. Ми бачимо тут, що Павло допускає наявність гніву в житті віруючого, але також покладає межі для нього. Гнів — це нормальна природна емоція. Ми читаємо в Писанні про праведний Божий гнів, який піднімається на всяку неправду людини. Ми знаємо, що ми створені Богом, як Його образ і зрозуміло, що і в нас самих всяка неправда повинна породжувати гнів. Християнин не може залишатись байдужим, коли навколо нього відбувається зло та беззаконність.

Ми можемо знайти в Біблії не один приклад прояву такого праведного гніву. Наприклад так говориться про, Пінхаса, сина священика Елеазара. Бог був розгніваний через гріх Ізраїлю і вся громада сиділа і плакала перед скинією, а в цей час один молодий чоловік пішов і у всіх на очах привів в свій намет жінку, Моавитянку, ніби насміхаючись з Божих велінь. Тоді Пінхас взяв списа і прибив обох до землі. За це Бог дав йому вічний заповіт миру та священства для його нащадків (Чис.25:6-13). Коли ми читаємо Євангелії, то можемо знайти, що були ситуації, коли і Господь Ісус виявляв гнів. Наприклад в Мар.3:5, в історії з сухоруким, коли Він бачив, як фарисеї використали Божу суботу і каліцтво людини для того, щоб підловити і звинуватити Ісуса. Або коли Він очистив храм від торгівлі. І т.д.

Нам потрібно знати, що гнів — це нормальна реакція на неправду, несправедливість, на всяке зло. Але також нам потрібно знати, що Біблія не виправдовує гріх який ми вчинили в гніві. Нам здається, що якщо я щось зайве зробив в стані гніву, в стані афекту, то це нічого. Але Павло каже: гнівайтесь, та не грішіть.

У багатьох із нас є діти. В мене також є діти. І відомо, що діти не завжди поводяться гарно. Іноді ти приходиш з роботи, втомився, хочеш трішки відпочити. А тут діти б’ються між собою, обманюють, виявляють неслухняність. І тоді в тобі загорається гнів, ти йдеш кричиш, сваришся. Вони зробили тобі неприємно і ти в свою чергу намагаєшся зробити неприємно їм. Потім відходиш, згадуєш, як ти їх любиш, як швидко вони ростуть, а ти так мало часу з ними проводиш і починаєш картати себе за цей спалах гніву і нестримність. І віруючі батьки вдаються тоді до іншої крайності: наступного разу ти тамуєш цей гнів і взагалі нічого не кажеш, але цей гнів з’їдає тебе з середини і ти не знаєш, що робити. Більше того, якщо ти ніяк не будеш реагувати на непослух, бійку, обман, тоді твої діти ніколи не дізнаються, як це погано. Тоді вони матимуть проблеми в стосунках з іншими, і в усьому в своєму подальшому житті.

Як діяти в такій ситуації? По-перше, потрібно зрозуміти, що викликало гнів. Якщо це гнів через те, що тобі не дали відпочити, то треба покаятись, що ти зробив свій відпочинок своїм ідолом. Покаятись в тому, що хотів зробити дітям так неприємно, як вони зробили неприємно тобі. Але далі треба також зрозуміти, що в цій ситуації справді є об’єкт на який повинен бути направлений цей гнів — це непослух, бійка, обман. І тоді вже направити цей гнів не на дітей, а на ось це конкретне зло. І з пристрастю і переконливістю говорити до них, як це страшно коли в твоєму житті є обман, ненависть і т.д. Це вже не ти проти дітей. Це ти разом з дітьми проти їхньої проблеми, проти конкретного зла.

“Сонце нехай не заходить у вашому гніві”, тобто не можна дозволяти, щоб гнів тривав довше, ніж це необхідно. Бо він як рак, як гіркота роз’їдає людину зсередини.

“І місця дияволові не давайте!”, каже Павло. “Бо гнів людський не чинить правди Божої” (Як.1:20). Стан гніву, це така вузька стежина, на якій дуже важко втриматись і не послизнутись, і диявол знає це і використовує гнів також, щоб руйнувати стосунки.

Наступне: крадійство. Вірш 28: “Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному”. Це 8 заповідь. Але Павло каже не просто перестати обкрадати інших будь чим. Він йде далі: каже, що треба стати джерелом благословення, трудитись так, щоб забезпечити себе і мати можливість допомогти нужденному.

Четверте: використовувати слова, які будують, а не руйнують. Вірш 29: “Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує”. Скільки разів я був свідком того, коли хтось помилився, сталася проблема, але люди замість того, щоб вирішувати проблему, шукають винних. Або, наприклад, дитина впала, забилася, а мама замість того, щоб втішити сварить її за незграбність. Це не конструктивна поведінка і неконструктивні слова. Слова які руйнують, а не збудовують.

І останнє: прощення. В молитві “Отче наш” Ісус вчить Своїх учнів казати: “і прости нам борги наші, як і ми пробачаємо боржникам нашим”. Але Павло тут перевертає цей принцип, він каже: “А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!” (32). Чому люди не можуть пробачати одне одного, живуть в непрощенні, не можуть спілкуватись і роками зберігають образи? — Павло відповідає тут: тому що вони ніколи не пережили, не відчули Божого прощення. Коли Бог прощає наші гріхи, зцілює рани наших сердець, коли ми усвідомлюємо, яку велику благодать отримали в Ісусі Христі, то просто не можемо зберігати злість і непробачення до інших.

Новий народ Божий, Церква Божа потребує нової етики, нових норм і правил поведінки. Але ми не можемо звести християнство до якогось кодексу, до якихось справ які треба робити чи не робити. Ця нова етика вона виростає з природи Бога, з того, ким є Бог і ким Він вже зробив нас в Ісусі Христі. Ми не можемо умертвити гріх своїми якимось зусиллями, але Христос вже зробив це. Одягнутись в нового чоловіка — це не якась ще одна нова заповідь, якої ми не можемо виконувати. Це заклик жити вірою відповідно до тієї нової природи, яку Бог дав нам Своїм Духом в Ісусі Христі. Це заклик знову і знову спрямовувати свої думки до Ісуса і того, що Він здійснив, до того ким Він є, щоб наш розум, думки і бажання оновлювалися і змінювалися за Його образом, щоб наші справи і поводження являли Його славу цьому поколінню. Амінь.

(п. Йонатан)