РОЗУМІННЯ ТАЄМНИЦІ ХРИСТОВОЇ

До ефесян 3:1-13

Ключові вірші 5,6 : “А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам, що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обітниці в Христі Ісусі через Євангелію”

Сьогодні ми продовжуємо вивчення послання до Ефесян і розбираємо першу частину 3го розділу. Як ви, напевне, пам’ятаєте в минулому розділі Павло говорив про те, як Бог через Христа зробив поган частиною Свого народу, Своєї Церкви. Вони (а так само і ми з вами) були мертві в гріхах, далекі від Бога і в нас не було жодної підстави надіятись на Бога Ізраїлю. Як процитував п. Авраам покійного Бендукідзе: “Україна жодного разу не згадується в Біблії”. Обітниці, дані Божому народу ніяким чином не стосувались нас. Але тепер в Христі Ісусі ми, колись далекі, стали стали близькі Христовою кров’ю. Ісусом Христом Бог зруйнував перепони які були між Богом та людьми, так само, як між юдеями та поганами. З юдеїв, так само, як з поган Бог створив нове суспільство, міжнаціональне, таке різноманітне та різнобарвне, — Церкву Божу, яка представлена тут як тіло Христа, як улюблена Божа сім’я, та як храм, в якому перебуває Бог.

В цьому уривку Павло розповідає про свою роль в Божій історії, але що ще важливіше: він розповідає про роль Церкви в Божій історії. Бог відкрив йому таємницю і ця таємниця має стати явною через його служіння та через Церкву. Що це за таємниця прихована у віках? Яким є Божий задум для нас? Якою є наша роль в Його історії? Хай Господь зараз відкриє нам розум і серце і нехай Дух Святий наставить нас зараз на всяку Божу істину.

Подивіться вірші 1,2: “Через це я, Павло, є в’язень Ісуса Христа за вас, поган, якщо ви тільки чули про зарядження Божої благодаті, що для вас мені дана”.

Павло тут називає себе в’язнем Ісуса Христа, тому що в цей час перебував у в’язниці. Але чому він туди потрапив? Може він зробив щось лихе? Може порушив закон чи закликав когось до бунту? – Ні. Павло потрапив у в’язницю за проповідь Євангелії про спасіння в Ісусі Христі.

Що таке Євангелія? Євангелія — це блага звістка (добра новина) для усіх людей. Це звістка про Божу любов і милосердя до грішників. Це звістка про прощення гріхів, про звільнення від осуду і смерті. Але ось в чім парадокс: ті, хто служить проповіді цієї Євангелії неодмінно зустрічаються з труднощами, гоніннями та утисками, так само, як і Павло. Значною мірою причина, з якої проповідь Євангелії зустріла такий шалений опір серед юдеїв були якраз язичники. Тому що те, що для поган звучало як дивовижна звістка примирення, для юдеїв на голову не налазило.

Наприклад, коли ми читаємо про арешт Павла у 22 розділі книги Дій, то бачимо дуже характерну картину. Павло розповідає юдеям історію свого навернення. Він говорить про те, як гнав Церкву, як приймав участь у вбивстві Стефана. Вони мовчать. Він розповідає про те, як Господь зустрів його на дорозі. Вони мовчки слухають його, не перебиваючи. Їм було цікаво, коли він розповідав, як молився і не знав, чим може бути корисний для Бога в Єрусалимі і околицях. Але, як тільки він сказав слова: “Але Він (Господь) до мене промовив: іди, бо пошлю Я далеко тебе, до поган!”, ніби буря здійнялася, юдеї почали верещати, жбурляти свою одежу, кидати порох у повітря і гукати “Геть такого з землі, бо жити йому не годиться!…” (Дії.22:21-23).

Але, проповідувати язичникам примирення в Христі, звіщати Божу благодать, будувати Церкву Божу з юдеїв, так само, як з поган і було тим дорученням (зарядженням), яке Павло отримав від Бога. Чому ж цього не могли прийняти і зрозуміти юдеї? Чому служіння язичникам так сильно дратувало їх? — тому що їм здавалось, що це суперечить усьому, що Бог говорив до них в Старому заповіті. Це було занадто неочікувано, ніхто не міг цього передбачити. Тому Павло говорить про це, як про таємницю, яку йому відкрив Бог.

Скажіть, ви любите відкривати таємниці, досліджувати і знаходити щось нове? Якщо так, то зараз у нас є прекрасний шанс разом з апостолом Павлом приступити до таємниці Божого задуму. В цьому світі є багато таємниць і нам так цікаво відкривати їх і пізнавати щось нове. Але чи є якась таємниця більша і цікавіша ніж пізнання Божого задуму? Тому, пристебніть ремені, нас очікує багато дивовижного і неочікуваного.

Подивіться вірші 3-6: “Бо мені відкриттям об’явилась була таємниця, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розуміння таємниці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам, що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обітниці в Христі Ісусі через Євангелію”.

Що ми тут одразу находимо на поверхні? Павло говорить тут про існування якоїсь таємниці. Слово “таємниця” повторюється в цьому уривку декілька раз: у вірші 3, 4 та 9. У вірші 5 під словом “вона” також ховається таємниця. А у вірші 11 вона ховається під словами: “відвічна постанова”. Якщо одне поняття повторюється в Біблії так часто, то що це значить? — що це дуже важливо і треба звернути увагу. Підемо далі.

Як ця таємниця характеризується? Вірш 9 говорить: “та висвітлити, що то є зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе”. Іншими словами ця таємниця — це те, що Бог задумав здійснити ще у вічності. Це те, що Він планував. Те, чого Він хотів. Те, що було в Його серці навіть перше, ніж світ був створений.

Також, вірш 5 каже: “А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам…”. Більше того, вірш 11 каже, що вона не була оголошена і духовним створінням, таким, як ангели. І її не можна було дізнатись ніяким чином, не можна було здогадатись чи вивести якусь закономірність. Але що сталось? Сталось те, що тепер через Духа Святого Бог відкрив її апостолам і пророкам, в тому числі і Павлові.

Спробуйте уявити собі, що творилося в Павловому серці, коли він думав про це. Він ніби бере підзорну трубу і дивиться назад. Що він бачить? Він бачить великих служителів минулого через яких Бог могутньо працював, яким Бог відкривав Свою волю і Самого Себе. Він бачить Ісаю і Єремію, Давида, Мойсея і Авраама. Це мужі через яких Бог велично працював в минулому. Але їм не була відкрита ця таємниця.

Тоді він дивиться ще далі. Що він бачить? Він бачить небесних ангелів і демонів темряви, які від початку творення світу спостерігали за дивовижними Божими ділами, які бачили те, чого не могло бачити людське око. Але і їм не була відкрита ця таємниця.

Що ще він бачить? Він бачить, як зараз, в його час, те, що було приховане, Духом Святим відкрилось апостолам, так само як і йому самому. Це так, ніби Бог розгорнув перед ним Своє серце і показав, що в ньому було від самої вічності, що саме Він хотів зробити, який благий, який величний, який дивовижний Його задум який “…Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім” (11). Задум, який Він здійснив, коли послав в цей світ Сина, щоб Він вдягнувся в тіло і став таким, як ми, щоб Він піднявся на хрест, пролив Свою Кров і вмер за наші гріхи. Щоб Він повставши з мертвих став нашим Спасителем і знову повернувся в славі і величі, щоб відновити весь світ і представити його Богу.

Вірш 4 каже: “з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розуміння таємниці Христової”. Це саме Боже серце відкривається зараз перед нами. Чи не хвилюється ваше серце? Павло каже, що читаючи Писання ми пізнаємо Божий задум. Він вчить нас тут правильному ставленню до Писання. Він показує, з яким серцем, з яким питанням ми маємо відкривати свої Біблії. Не просто для того, щоб збільшити багаж своїх знань і вивчити нові слова, але для того, щоб пізнати таємницю Христову: “Боже, дай мені знайти тут Ісуса Христа, навчи мене довіряти Його обітницям, дай мені знати Твоє серце, розуміти Твою волю і пізнавати Тебе в Ісусі Христі”. Амінь.

Що ж далі бачить Павло, досліджуючи цю таємницю Христову? Далі він переходить від загального “телескопічного” бачення до дуже конкретних речей і знаходить там недослідиме багатство (8) і найрізнішу мудрість (10) Божу. Він бачить, що Бог захотів здійснити і що здійснив в Ісусі Христі. Він бачить в чому проявилася дія Євангелії. Що ж тепер потрапляє в його поле зору? — Церква. Таємниця Христова, те, що Бог здійснив через Ісуса Христа відкривається зокрема в тому, як Він будує Свою Церкву з язичників так само, як з юдеїв.

Подивіться ще раз вірші 5, 6: “А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам, що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обітниці в Христі Ісусі через Євангелію”.

Павло дивиться на Церкву і бачить дещо дивовижне. Він бачить, як з двох непримиримих, ворожих таборів: євреїв та поган, тих, хто завжди був розділений стіною, Бог бере тих, хто надіється на Христа і з них Він будує новий народ Божий, Свою Церкву. І це вражає Павла, бо це було неможливо. Коли ми відкриваємо Біблію і читаємо Старий заповіт, то дуже ясно бачимо, що Божий задум — для євреїв. Вони — нащадки Авраама. Їм належать Божі обітниці. З ними Бог уклав Свого заповіта, їм дав Закона, їм дав скинію і храм, щоб бути серед них і з ними. Єдиний спосіб, як погани могли приєднатись до цього задуму — стати частиною єврейського народу: прийняти обрізання крайньої плоті, прийняти усі закони і настанови за якими жили євреї і жити, як євреї. Але, як виявилось, Божий задум від самого початку сягав далеко за межі єврейського народу та юдейського царства. В Ісусі Христі Бог відкриває дещо нове. В Ісусі Христі Бог примирив двох (юдеїв і поган) в одному тілі (церкві) забивши ворожнечу на хресті (2:16). В Ісусі Христі погани (ми з вами) — більше “не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога” (2:19). В Ісусі Христі і юдеї і погани разом отримують один і той же спадок і благословення, разом приймають участь в одній обітниці і взагалі є одним народом, одним тілом. Амінь.

І тут ми бачимо, що Церква — це не просто якийсь “запасний” план Бога, до якого Йому довелось вдатись, тому що євреї не змогли вчинити того, що від них очікувалось в Заповіті. Церква — це і є основний план, який Бог реалізовував в Своїй історії. І це треба розуміти. В Гал.3:13,14 Павло свідчить: “Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас… щоб Авраамове благословення в Ісусі Христі поширилося на поган, щоб обітницю Духа прийняти нам вірою”. Тобто навіть коли Бог стояв перед Авраамом і говорив йому: “І благословляться в тобі всі племена землі!” (Бут.12:3), Він вже тоді мав Собі цю мету: створити цей новий мультинаціональний, різноманітний, різнобарвний народ під одним Головою, одним Спасителем, одним Месією Христом.

Брати і сестри, ви розумієте, до якої таємниці ми тут приступаємо? До таємниці Церкви Божої. В наш час індивідуалізму велич цієї таємниці часто ігнорується. Нам здається: ось я вірую в Ісуса Христа серцем і це між мною і Богом, а все інше — не важливо. Людям часто здається, що важливі тільки особисті стосунки з Богом, а церква — це просто якась надбудова, опція, не дуже важлива. Що церква — це просто місце спілкування віруючих, або структура для виховання і адміністрування. Але це не так. Церква — це не просто якийсь побічний продукт Божої роботи і спасіння. По великому рахунку наше спасіння і полягає в тому, що Бог бере нас від світу і Духом Святим запечатує в Ісусі Христі, роблячи нас частиною Церкви. І Христос помер і воскрес не тільки для того, щоб виправдати наші гріхи, але і для того, щоб усиновити нас, зробити Божою сім’єю. Не тільки для того, щоб з’єднати нас з Богом, але щоб з’єднати нас одне із одним містичним, органічним союзом в Ісусі Христі. Церква — це те, що задумав Бог від вічності, це те, що будує і оновлює Бог від вічності. Церква — це те, як Бог працює в цьому світі, звіщаючи таємницю Євангелії. Амінь.

В чому ж Павло бачив своє призначення і призначення Церкви в світі? Подивіться вірші 9-11: “та висвітлити, що то є зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім”.

Коли Павлу відкрилася ця таємниця про Божий задум спасіння в Христі Ісусі і про роль Церкви, він не міг залишатися байдужим. Він був захоплений цією дивовижною роботою Христа і планом Бога. Він вважав своє покликання служити язичникам і проповідувати Євангелію величезним і незаслуженим даром Божої благодаті і привілеєм (8). І так само, як Павло став джерелом Божого об’явлення для Церкви, так, згідно Божого задуму, і Церква має являти Христову таємницю і Божий задум світові, в якому ми живемо і навіть світу духовному.

Божий славний задум стає явним для світу і через проповідь Євангелії Церквою, так само і через сам факт існування Церкви як моделі нового суспільства, нового Божого народу в цім світі. І коли нам спасенним чи ангелам в небесах відкривається ця найрізніша Божа мудрість в Ісусі Христі, нам нічого не лишається, як тільки схилитись перед Богом в хвалі і прославити Його. Іван описує це в книзі Об’явлення так: “І нову пісню співають вони, промовляючи: Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, і вони на землі царюватимуть! І я бачив, і чув голос багатьох Анголів навколо престолу, і тварин, і старців, і число їх було десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч. І казали вони гучним голосом: Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення! І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки!” (Об.5:9-13). Амінь.

Подивіться вірш 13: “Тому то благаю я вас не занепадати духом через терпіння моє через вас, бо воно ваша слава”.

Цікаво, що Павло закінчує цей уривок так само, як і почав його — згадкою про свої страждання заради Христа і Церкви. Слава і страждання завжди йдуть поруч в Новому заповіті. Господь Ісус увійшов в славу через страждання. Але тут Павло говорить про дещо інше. Він вказує, що його страждання лише підтверджують Божий задум на будівництво Церкви і спасіння язичників. Церква була такою важливою для Павла, тому що вона є такою важливою для Бога. І якщо Церква займає таке важливе місце в Божій історії, то вона також повинна займати відповідне місце і в наших життях. Чи можна легковажно ставитись до того, до чого Бог так серйозно ставиться? Нам потрібно старатись і прагнути стати відповідальними членами помісної церкви, як прояву Церкви Христової. І коли ми, як Павло, будемо бачити в Церкві не просто будівлю, якесь непорозуміння, чи місце для спілкування, а оголошення Христової таємниці, Божу сім’ю і храм Божий, те, над чим Бог постійно працює, тоді ми самі будемо прагнути добра Церкві. Прагнути більш живих богослужінь і більш близьких стосунків. Тоді і в наших серцях, як в серці Павла буде бажання молитися за інших і сповіщати Христову таємницю цьому світові. Нехай Господь будує з нас прекрасну церкву, через яку Він буде прославлений і явлений цьому світу. Амінь.

(п. Йонатан)