Вивчення Біблії: Проповідь “Христос – Голова Церкви” (До ефесян 1:21-23)

ХРИСТОС — ГОЛОВА ЦЕРКВИ

До ефесян 1:21-23

Ключовий вірш 22 : “І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви”

Уривок, який ми вивчаємо сьогодні знову дуже короткий. Це продовження молитви Павла про церкву і усіх віруючих.

Згадайте, про пізнання яких трьох речей церквою молився Павло?

По-перше, це славна надія, в якій Бог покликав нас.

По-друге, це багатство славного спадку, що Бог дав Своїм дітям у Христі.

І третє, це безмірна велич Його сили, якою Він діє в нас.

Власне, питанню величі Божої сили присвячено весь кінець цього розділу.

І, здавалось би: Бог — Всемогутній, це значить, що Він може все. Що ще можна знати про велич Його сили? Але ми бачимо, що Павла не цікавить якась абстрактна Божа сила: “що Бог міг би зробити?” Його цікавить, як могутня Божа сила насправді діяла в історії і продовжує діяти в нас. Тобто, підхід Павла дуже практичний і зрозуміло, чому. Нам також, можливо було би цікаво попрактикуватись у роздумах, що міг би зробити Бог. Але знати, що Він насправді робить і планує робити в світі і в моєму житті для нас життєво необхідно. Амінь.

Отже, з цих віршів ми взнаємо, що ми віруємо за дією цієї сили (19). Тобто, що людину не можна переконати стати християнином, не можна якось примусити чи загітувати бути віруючим. Для того, щоб з невіруючого зробити віруючого потрібна сила, яка воскресила Христа із мертвих, сила Божа. І Бог вже подіяв цією силою в наших життях. Амінь.

Далі, ця сила виявилась, власне, в воскресінні Христа (20). Бог зруйнував владу смерті. Не просто підняв Христа, щоб Він колись знову помер, як Лазар чи інші. Але посадив Його на Небесах по правиці Своїй. Зробив Його первістком серед усіх, хто очікує вічного спасіння, тобто нас із вами. Амінь.

Ця сила також виявляється в тому, як Христос керує світом і в тому, як Він керує Церквою. І, власне, це саме ті питання, які ми і маємо розглянути сьогодні.

Якою владою наділений Христос? Як Він править Церквою? Що таке Церква? Як сила і життя Христа, Його воскресіння, стають нашою силою, нашим життям і воскресінням? Тож, нехай Господній Дух відкриє очі нашого серця, щоб ми зрозуміли величність Божої сили, що продовжує діяти в нас зараз.

Подивіться вірш 21: “вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутньому”.

Щоб не відриватись від контексту, краще звичайно прочитати і вірш 20. В цьому уривку Павло вказує нам те місце, або ж те положення чи роль, яку посів Христос після того, як воскрес і піднявся в Небеса. Яке це місце? — Він посаджений по правиці Отця. Іншими словами, Отець прославив Сина і наділив Його найвищою владою у всесвіті. Тут немає неоднозначностей, бо Павло пояснює, що значить сидіти по правиці Божій у вірші 21, — це значить бути вище від усякого уряду, і влади, і сили… вище від усього створеного світу.

Чи задумувались ви колись над тим фактом, що Христос не просто буде правити цим світом колись, що Він не просто Господар тільки Церкви, а що Він вже наділений найвищою владою і в цілім світі нема жодної сили ні фізичної, ні духовної, ні юридичної, ні будь якої іншої, яка могла б завадити Йому виконати Свій задум?

Це може здаватись неймовірним, бо коли ми дивимось навколо, то бачимо багато сил, які непокірні істині, які налаштовані вороже і до Бога і до Церкви. І це справді потужні сили. Такі сили, з якими часто ми самі не можемо боротись. В часи Павла Церква зазнавала гонінь і переслідувань. Сьогодні, здається, по всьому світі церква програє війну секуляризму, безбожності та розбещеності. При чому одразу на всіх фронтах: і в тому, що стосується сім’ї, і в тому, що стосується освіти і виховання дітей, і в тому, що стосується культури, моральності, законів і т.ін. Ми стикаємося з дією просто таки непереборних сил, коли виходимо за двері церкви. Але найбільша боротьба відбувається не “десь там”, а всередині нас, в наших серцях. Щодня ми стикаємось з різними спокусами і дією духовних сил. Сатана атакує віруючих на усіх можливих рівнях і ми не знаходимо сил в самих собі, щоб простояти цьому тискові.

Але це слово дає нам розраду, бо “не тільки в цім віці, але й у майбутньому” (тобто зараз і назавжди) Христос вже посаджений вище всього створеного світу. Йому належить уся влада. І ніщо не зашкодить Йому здійснити Свою волю і виконати Свій благий задум про оновлення творіння і спасіння Церкви. Коли Павло роздумує над цією верховною владою Бога над усім творінням в посланні до Римлян, то каже: “Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим.8:38,39).

Хоча зло яке існує в світі реальне і не вигадане, і ми стикаємось з ним кожного дня свого життя, тим не менше ми можемо бути впевнені в Ісусі Христі, в Його обітницях, в Його любові. І, навіть коли ми проходимо через долину смертельної темряви, маємо знати, що Господь не полишає нас і тримає наші життя в Своїй сильній руці. Амінь.

Розповідаючи про визначне піднесення Христа, Павло не зупиняється на описі воскресіння Ісуса з мертвих і також йому не достатньо просто вказати, що Христос панує над усім творінням. Апостол намагається передати значення цього тріумфу для Церкви. Він хоче показати, як саме ця велика сила діє в нас і для цього він вдається до метафори, зображуючи Церкву, як тіло Христа, а Христа — як Голову Церкви. Подивіться вірші 22 і 23: “І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!”.

І перед тим, як ми почнемо розбирати це порівняння, давайте відмітимо, що 1) Павло любив цю метафору, він вдається до порівняння церкви з тілом також в посланні до Римлян, та до Коринфян 2) це не єдина модель. Союз віруючих з Христом — це основа богословської думки Павла і це одна з центральних тем Писання. Щоб пояснити цей союз вже в 2ому розділі цього послання Павло вдається до інших порівнянь: він називає віруючих співгромадянами Царства і сім’єю Бога. Він порівнює Церкву з будівлею. Також ми знаходимо описання стосунків між Христом та Церквою, як Жениха та нареченої, як виноградини та гілок та ін. Кожне з цих порівнянь є моделлю, тобто вони не описують союзу віруючих з Христом вичерпно, але зображують різні його аспекти.

Про що ж нам говорить порівняння церкви із тілом Христа? Найперше про те, що ми об’єднані з Христом і одне з одним не просто якось інтелектуально, юридично чи механічно. Ми з’єднані органічно. Не в тому смислі, як органічно з’єднані між собою батьки і діти. А в тому смислі, що в нас вирує одне і те ж саме життя. Тобто на стільки близько, на скільки це взагалі можливо.

Коли ми розглядаємо людське тіло, то можемо побачити, що воно містить в собі різні органи: ось є пальці, руки, ноги, вуха. Однак ми не говоримо про тіло, як про набір окремих органів, які якось пов’язані між собою. Сутність тіла в тому, що усі частини складають одне ціле. Усі частини перебувають в органічній єдності. Мої пальці не просто якось пришиті до долонь, це живий зв’язок, який пронизує усе тіло в однаковій мірі.

Крім того, що зв’язок між Христом і Церквою є органічним, він також є і духовним. Щоб зобразити це, знову вдамось до аналогії з тілом.

Мій палець став моїм не тому, що захотів цього: побачив підходяще тіло і приєднався до нього. А тому, що виріс із цього тіла. Хоча хірурги сьогодні роблять чудеса, але все одно це не від пальця залежить, до якого тіла його причеплять. Подібне ж справедливе і для церкви. Ми стаємо частиною церкви не тому, що так одного разу захотіли чи вирішили, а тому, що Бог робить нас частиною Церкви і це робить Дух Святий. В 1Кор.12:13 Павло каже: “Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне… і всі ми напоєні Духом одним”. Немає нашої заслуги в тому, щоб стати частиною Церкви Божої. І я думаю, вірне і зворотнє твердження: ми не можемо і перестати бути частиною Церкви з одного свого бажання, як палець, який виріс разом з тілом не може відпасти від нього.

Про що говорить нам те, що Христос — це Голова Церкви? Поза усіляким сумнівом це говорить про те, що Христос має усю повноту влади в Церкві. Вона належить Йому і не може належати якійсь людині чи групі людей. Жодна людина не має права панувати над народом Божим, бо це буде узурпація Христової влади. Хоча деякі “посади” в церкві є виборними, на інші ми призначаємо когось або шукаємо волонтера, тим не менше ми робимо це з молитвою і віримо, що це Бог, турбуючись, про церкву дає їй служителів з відповідними дарами. І оскільки уся влада в Церкві належить Христу, то влада тих, хто поставлений керувати церковною організацією має тільки декларативний характер, базується на Писанні і використовується тільки задля користі членів церкви.

Однак слова, що Христос — це Голова Церкви говорять не тільки про Його панування над Божим народом. Не тільки про те, що усе, що ми робимо ми маємо робити на Його славу і з покірності Йому, так як це відбувається в організаціях чи царствах. Ця аналогія набагато глибша.

Задумайтесь, що повинно статись для того, щоб я поворухнув рукою? Спочатку в моїй голові народжується бажання. Потім воно перетворюється на нервовий імпульс, який передається від мозку до певної групи м’язів, і в результаті ми бачимо, як рука ворушиться.

Подібний ланцюжок розвертається і в зворотньому напрямку, коли ми чогось торкаємось. Палець не розуміє, що сталось, але нервовий імпульс іде до мозку і мозок визначає, це боляче, чи приємно, корисно чи ні. Таким чином, зображуючи Христа, як Голову Церкви Павло показує Його як Того, хто контролює і координує діяльність усього тіла. Як Того, хто наповнює Церкву силою руху і сприйняття, тим самим даючи їй життя і напрямок.

Чи думали ви коли не будь про Церкву, як про організм? Не в тому смислі, що віруючі в церкві мають різні функції, як різні органи в тілі. А саме про органічний зв’язок, який існує між нами. Про те, що ми є Церквою не тому, що маємо спільну мету і схожий образ мислення. Не тому, що подобаємось одне одному і не тому, що нам усім подобається щось одне, наприклад, вивчати Біблію. Не тому, що одного разу ми вирішили об’єднатись, як люди об’єднуються в організації. А тому, що ми стали організмом, тілом Христа. Дух Святий зробив нас тілом Христа. І зв’язок, який є між нами усіма і Христом — живий і духовний, такий зв’язок через який життя Христа, Його воскресіння, Його сила є також і нашим життям, воскресінням і силою. Амінь.

“Без Мене нічого чинити не можете ви” каже Христос в Ів.15:5. І це справді так. Що собою являє орган, відрізаний від тіла? Це просто купа м’яса, не здатна до жодної дії. Але коли він з’єднаний з усім тілом і з головою, тоді він наповнюється силою і дією і може виконувати своє призначення. Так само і ми нічого собою не являємо від’єднані від Церкви і від Христа. Але об’єднані з Ним, скеровані Його волею, сповнені Його силою ми виконуємо своє служіння і живемо плідним і прекрасним життям на славу Божу. Амінь.

Ще одне означення Церкви, яке Павло дає нам в цьому уривку — це повнота. Давайте ще раз прочитаємо вірші 22, 23: “І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!”.

В якому смислі Церква є повнотою Христа? Тут можливо два погляди. По-перше Церква є виявленням тієї повноти, що є в Христі, бо Він наповнює Церкву. Він дає нам Своє життя, Свою праведність, посилає нам усі Свої блага і турбується про Церкву весь час.

З іншого боку Церква — це доповнення Христа. Звичайно, Христос, як Бог і одна з осіб Трійці для Своєї повноти і досконалості не має потреби в Церкві. Однак, коли ми говоримо про Божий задум на спасіння Церкви, про справу Христа і славу, яка відкрилась і має відкритись в цьому величному спасінні, то справді Церква є повнотою Христа. Як для батька дім не є повний, коли нема його дітей, як чоловік не є повним без дружини, так Христос захотів вважати Себе не повним, аж доки не з’єднає нас із Собою. Христос показує Себе творінню через Церкву. Він працює в цьому світі через Церкву. Він захотів з’єднатися з нами і це є найвища слава Церкви.

Вестмінстерське сповідання віри дає наступне означення Церкви: “Вселенська Церква невидима і складається з повного числа обраних, які жили в минулі часи, живуть зараз і тих, хто житиме в майбутньому, з’єднаних під Христом, Головою Церкви. Церква є Наречена Христа, тіло Його, повня Того, що все всім наповняє”.

Воно називає Церкву невидимою, і далі вводить поняття також і видимої церкви. Це необхідно, тому що коли ми дивимось на церкву, ми бачимо різне. Одні люди бачать сім’ю, інші — організацію. Для одних вона гідна довіри, для інших — давно себе дискредитувала. Комусь на розум приходить думка про універсальність церкви, інші бачать маленьку помісну общину. Але коли Христос дивиться на Церкву, Він бачить одне — тих, кого Він полюбив і за кого віддав Себе. Не організацію, але організм, Який Він наповнює Своїм життям, силою і любов’ю. Організм, який в голові-Христі, бере кожен імпульс для дії, кожну мотивацію і силу для життя. Церкву, яка виконає Божу волю в кожному поколінні і принесе Богу прекрасний плід. Хай Господь Духом Своїм відкриє очі нашого серця, щоб ми справді в своєму житті пізнали безмірну велич Божої сили, що діє в нас і жили, як Церква — тіло Христове, виконуючи Його волю і являючи Його Самого цьому поколінню.

(п. Йонатан)