Вивчення Біблії: Проповідь “Щоб жили ви” (Повторення Закону 1:1-4:14)
ЩОБ ЖИЛИ ВИ
Ключовий вірш 4:1 : "А тепер, Ізраїлю, послухай постанов та законів, що я навчаю вас чинити, щоб жили ви, і ввійшли, й посіли цей Край, що Господь, Бог батьків ваших, дає вам"
Сьогодні ми розпочинаємо цикл проповідей по Повторенню Закону. Це слово, яке Мойсей дав ізраїльтянам перед тим, як вони увійшли в обіцяну землю. Довгих 40 років вони ходили пустелею. Впродовж цих років Бог виховував Свій народ. Він дав їм 10 заповідей. Він дав їм обрядовий і етичний закон, Він терпляче навчав їх, навіть коли вони не корились і бунтували проти Нього.
Ця книга була дуже важливою для Ізраїлю. Цар Ізраїлю, вступаючи на престол мав переписати собі власну копію з цієї книги і потім щоденно читати її і навчатись із неї, щоб мати мудрість служити своєму народові (Повт.17:18-20). Бог поставив нас духовними лідерами для цього покоління, і з цієї книги ми можемо навчитися мудрості служіння своєму народові. Також, цю книгу священники мали читати усьому зібранню під час свята кучок (Повт.31:10). І через вивчення цієї книги ми навчаємося, як нам бути Божим народом в цьому поколінні. Нехай Господь благословить нас на цьому шляху і зараз відкриє нам очі й серце, щоб розуміти і навчатись з Його слова.
Повторення містить 4 великих промови Мойсея. В цих промовах він стисло згадує все те, чого Бог вчив Свій народ і оновлює заповіт із Богом для покоління, що виросло в пустелі. Сьогодні ми розглянемо вступ до першої промови Мойсея.
Де і коли Мойсей проголосив ці слова? Подивіться вірші 1:1-4: “Оце ті слова, що Мойсей говорив був до всього Ізраїля по тім боці Йордану в пустині, на степу, навпроти Червоного моря, між Параном, і між Тофелем, і Лаваном, і Гецеротом, і Ді–Загавом, одинадцять день дороги від Хориву, дорога до гори Сеїру, аж до Кадеш–Барнеа. І сталося сорокового року, одинадцятого місяця, першого дня місяця говорив Мойсей до Ізраїлевих синів усе, що Господь наказав був йому про них, по тому, як забив він Сигона, царя аморейського, що сидів у Хешбоні, і Оґа, царя башанського, що сидів в Аштароті в Едреї”.
Бог вивів Свій народ з Єгипту, показавши дивовижні Свої чудеса і велику Свою силу. Він виявив Свою могутність над фараоном та усім Єгиптом. Він провів Свій народ через Червоне море, як по суші, а військо фараона потопив. Він вів їх пустелею у вогняному стовпі і в хмарі, весь час оберігаючи їх і забезпечуючи усім необхідним. І Він привів їх до гори Хориву (Синай), де і уклав із ними Свого заповіта. Далі перед ними лежала обіцяна земля, куди вони і рушили. Шлях від Хориву до Кадеш-Барнеа зайняв у них 11 днів. Всього 11 днів потрібно було їм щоб дістатись обіцяної землі. Але тоді вони так і не змогли увійти в обіцяну землю. І шлях до наступної спроби зайняв не дні, не тижні і не місяці, до цього моменту вони йшли цілих 40 років. На цьому шляху змінилося ціле покоління євреїв. На цьому шляху вони багато чого навчились. На цьому шляху вони перемогли і захопили два великих царства на лівому березі Йордану. І зараз, окрилені перемогою, вмотивовані, нетерплячі, вони стояли на рівнинах Моавитських прямо навпроти обіцяної землі і готувалися увійти в неї.
Попереду їх очікувала важка боротьба, запеклі битви, сильні вороги і високі стіни фортець. Але про що говорив їм Мойсей на порозі усіх цих подій? Він не давав їм якоїсь хитромудрої стратегії ведення війни. Він не навчав їх тактики битви. Замість цього він нагадував їм усе, чого Бог навчав їх впродовж останніх 40 років. Для молодих і гарячих ізраїльтян головним було — увійти в обіцяну землю, отримати спадок, який Господь обіцяв їхнім батькам. Але Мойсей знав, що набагато важливіше для них — бути Божим народом, бути людьми які знають Бога, які виконують Його волю і людьми, через яких Бог являє Себе світу. Амінь! Тому Мойсей нагадує їм історію. І тут ми бачимо, які саме риси Бог виховував у Своєму народові.
Перше, що ми бачимо, це те, що Божий народ — це народ заповіту. Подивіться вірш 1:8: “Ось Я дав вам цей Край! Увійдіть, і заволодійте цим Краєм, що за нього Господь був присяг вашим батькам, Авраамові, Ісакові та Якову, що дасть його їм та їхньому насінню по них”. Бог Творець уклав заповіт з Авраамом, Ісаком та Яковом. Бог розмножив їх нащадків, як зорі небесні і в належний час вирішив віддати їм обіцяний ханаанський край. На горі Хориві (6) Бог оновив Свій заповіт з нащадками Авраама. Завдяки Ісусу Христу ми також стали людьми Нового заповіту з Богом, заснованого на Крові Спасителя (Лук.22:20), щоб ми були Його народом, а Він був нашим Богом (Єр.31:31-32).
Також, важлива характеристика Божого народу — справедливість і відповідальність. У віршах 9-15 описано, як Мойсей поставив очільників народу. Він обрав мужів мудрих, випробуваних та знаних і поставив їх тисячниками, сотниками, десятниками та урядниками. Таким чином з 600 тис. народу не менше 100 тис. були очільниками різних рівнів. Це мало навчити їх відповідальності за свій народ. Головна ж їхня функція була — чинити справедливий суд. Подивіться вірші 1:16,17: “І наказав я того часу вашим суддям, говорячи: Вислуховуйте суперечки між вашими братами, і розсуджуйте справедливо між чоловіком та між братом його, та між приходьком його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого вислухаєте, не будете боятися обличчя людини, бо суд Божий він! А ту справу, що буде занадто тяжка для вас, принесете мені, і я вислухаю її”.
Бог справедливий, і кінцевий суд належить Йому. Тому Він хотів щоб і посеред Його народу панувала справедливість. Щоб судді не дивились на лице, чи досягнення чи статки, але кожному віддавали за справедливістю.
Далі Мойсей нагадав їм першу спробу увійти до обіцяної землі. Вірші 19-46. Вони швидко дістались туди, але перед тим, як увійти в обіцяну землю народ вислав перед себе 12 шпигунів, по одному з кожного племені. Шпигуни пішли і повернулись через 40 днів. Який звіт вони принесли своєму народу? Вірші 24, 25 кажуть: “І вони відійшли, і зійшли на гору, і прийшли аж до долини Ешкол, та й вислідили його, Край. І взяли вони в свою руку з плоду того Краю, і принесли до нас, і здали нам справу, і сказали: Добрий той Край, що Господь, Бог наш, дає нам!”. Цей Край був справді добрий. Але крім родючої землі і рясних плодів, шпигуни також бачили сильні народи, які жили там. Там жили велетні, рефаї. Там були великі укріплені міста. Шпигуни казали: “були ми в своїх очах немов та сарана, і такими були ми і в їхніх очах”, вони казали: “це край, який поїдає своїх мешканців” (Чис.13:33-34). Такими словами вони налякали народ, так що всі розійшлись по шатрам і плакали, кажучи: “З ненависти до нас Господь вивів нас з єгипетського краю, щоб дати нас у руку амореянина на вигублення нас” (1:27).
Насправді, Бог усіма можливими методами показував їм Свою любов: Він вивів їх з Єгипту, знищив фараона, провів через море, дав Свої благословенні закони, Він щодня турбувався про них і давав хліб із неба. Він давав їм воду зі скелі в пустелі і захищав від хвороб і ворогів. Але замість вдячності євреї казали: “з ненависті до нас Господь вивів нас… на вигублення нас”.
Якою була відповідь Бога на ці нарікання? Подивіться вірші 34-36: “І Господь вислухав голос ваших слів, та й розгнівався, і заприсягнув, говорячи: Поправді кажу, ніхто серед цих людей, цього злого покоління, не побачить того доброго Краю, що присяг Я дати вашим батькам, окрім Калева, Єфуннеєвого сина, він побачить його, і йому Я дам той Край, по якому ступав він, та синам його, через те, що він виповняв наказа Господнього”.
Бог розгнівався. Зі всіх дорослих людей, які стояли на порозі обіцяної землі, увійшли в неї тільки двоє: Калев та Ісус Навин. Навіть Мойсей не міг увійти туди. Звичайно, народ зразу зробив вигляд, що покаявся. Вони оперезались мечами. Вони вирішили йти і воювати, але Бог вже був не з ними. Вірш 42: “Але Господь до мене сказав: Скажи їм: Не вийдете, і не будете ви воювати, бо Я не серед вас, щоб не були ви побиті вашими ворогами”. Але вони знову не послухались Бога і цей день обернувся для них великою поразкою.
Зараз Ізраїль стояв перед обіцяною землею, так само, як і їхні батьки 38 років тому. І зараз Мойсей хотів допомогти їм так само, як допомагав їхнім батькам. Нам є чого навчитися з тих подій.
По-перше, чому ізраїльтяни зазнали поразки? Ворог був занадто сильний? Вони були занадто слабкі? Може вони були не достатньо оснащені? Чи, може, Бог не зміг їм допомогти? — Ні! Причина була не в обставинах, і тим більше, не в Богові. Причина була в їхньому страху і невірстві.
Вони не вірили, що Бог добрий до них і казали: “з ненависті до нас Господь вивів нас”. Вони не вірили, що Бог сильний прогнати їхніх ворогів і боялись загинути під стінами великих міст. Ще до того, як вони вступили в бій з зовнішнім ворогом, вони вже програли в своєму серці.
Перед нами також іноді стоять важкі виклики і великі перешкоди. Бог посилає нас до цього покоління, проповідувати Євангелію. Але, здається, світ надто сильно змінився і ті методи до яких ми звикли вже не діють. Молоді люди не хочуть вивчати Біблію, вони хочуть розважатись. Якщо раніше можна було просто зайти в будь який гуртожиток, постукати в кімнату і почати розповідати студентам про Христа, то зараз на входах стоять турнікети з електронними перепустками і правила стали більш строгі. Але, насправді, все це мало значить, якщо в нас є Божий наказ і Божі обіцянки.
Подивіться вірші 1:29-31: “І сказав я до вас: Не лякайтеся й не бійтеся їх! Господь, Бог наш, що йде перед вами, Він буде воювати для вас, як зробив був з вами в Єгипті на ваших очах, і в пустині, де ти бачив, що Господь, Бог твій, носив тебе, як носить чоловік сина свого, у всій дорозі, якою ви йшли, аж до вашого приходу до цього місця”.
Бог дає нам достатньо причин, щоб не боятись. Подивіться, що каже Мойсей:
– Бог йде перед вами
– Бог буде воювати для вас
– Бог турбується про вас, як про Своїх дітей
Якщо Бог за нас, хто проти нас? Якщо Бог посилає нас проповідувати Євангелію усьому творінню, які обставини можуть перешкодити цьому? Причина поразки — не важкі умови і завдання, і не Бог. Причина поразки — страх і невірство. І зараз, коли нове покоління ізраїльтян стояло на моавитських рівнинах, Мойсей хотів, щоб вони перемогли там, де програли їхні батьки, щоб вони мали віру у благого і Всемогутнього Бога, Який веде Своїх дітей до перемоги. Амінь.
Також ми бачимо ще один важливий момент: хоча Бог не хотів, щоб маловірні і боягузливі увійшли в обіцяну землю, Він також не дозволив їм повернутись до Єгипту. Бог хотів з цього народу виховати нове покоління, яке зможе зробити те, чого не досягли батьки. Бог Сам продовжує Свою історію і виховує Собі служителів, які можуть виконати Його волю в кожному поколінні.
Подивіться вірш 2:1 “І обернулися ми та й рушили в пустиню дорогою до Червоного моря, як Господь промовляв був до мене. І кружляли ми навколо гори Сеїр багато днів”.
Напевне, старому поколінню було зовсім не радісно ходити навколо однієї гори 38 років, знаючи, що ніхто з них не увійде в обіцяну землю. Напевне, і молодому поколінню хотілося швидше рушити в дорогу. Але в Бога була Своя мета — Він ростив і виховував Божий народ. Якби Його мета була просто ввести людей в землю — Він би зробив це. Але ми знову бачимо тут цю важливу думку: отримати у володіння обіцяну землю — не головне в Божому задумі. Головним було, щоб ці люди отримали внутрішні якості Божого народу і в обіцяній землі могли жити, як діти Бога і святий народ.
Між розділами 1 та 2 — 38 років ходіння в пустелі. Але Божа мета була виконана і Бог звелів: “Досить вам кружляти навколо цієї гори, оберніться на північ!” (2:3). Весь цей 2ий і 3ій розділ розповідає про шлях євреїв до обіцяної землі. По дорозі їм довелося перетнути декілька царств. Серед них були нащадки Ісава та Лота. Бог не дозволив ізраїльтянам воювати проти цих народів і сказав, що не дасть їм з їхньої землі ані на стопу ноги. Але також їм треба було перетнути аморейські царства Сигона та Оґа. Ці царі не хотіли пропустити Божий народ і вирішили воювати із ним. Покоління, що виросло в пустелі не знало військової справи. Вони ніколи до цього не воювали. Але в той же час вони ніколи не були рабами і вміли слухатись Господа. Тому вони швидко перемогли треновані ворожі армії і захопили землю на лівому боці Йордану.
Цю землю Мойсей віддав двом з половиною племенам Ізраїлю: Рувиму, Ґаду та половині племені Манасії. Ці племена мали багато худоби і ця земля якраз підходила до їхнього заняття. Однак, те, що вони отримали собі землю у спадок, не значить, що боротьба для них скінчилась. Подивіться вірші 3:18-20 “І часу того наказав я вам, говорячи: Господь, Бог ваш, дав вам цей Край, щоб ви посіли його; узброєні перейдете перед вашими братами, Ізраїлевими синами, усі військові. Тільки ваші жінки, і ваші діти та ваша худоба, я знаю, що худоба ваша велика! будуть сидіти по ваших містах, що я дав вам, аж Господь дасть спочинок братам вашим, як вам, і посядуть також вони той Край, що Господь, Бог ваш, дає вам по той бік Йордану, і вернетесь кожен до спадку свого, що я дав вам”.
Ще одна риса Божого народу — це єдність. Хоча вони всі знаходились в різному становищі і ці два з половиною племені взагалі могли вже залишитись і відпочити, замість цього вони, навпаки, пішли в перших рядах, в авангарді, щоб своїм прикладом і мужністю допомогти іншим своїм братам оволодіти обіцяною землею.
Бог благословляє наші життя. І, отримавши благословення, нам хочеться зупинитись, спочити. Здається, що все чого я хотів, я вже отримав. Може навіть не все, але вже і так добре. Але Бог спонукає нас бути єдиними і не зупинятись на пів дороги. Разом, як один народ, як одне тіло ми маємо трудитись для Господа, щоб отримати всю повноту Його благословень. Амінь.
Подивіться вірші 4:1,2 “А тепер, Ізраїлю, послухай постанов та законів, що я навчаю вас чинити, щоб жили ви, і ввійшли, й посіли цей Край, що Господь, Бог батьків ваших, дає вам. Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшайте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я наказав вам”.
Словами “А тепер, Ізраїлю, послухай” починаються практичні висновки, які слідували з пережитого ізраїльтянами в пустелі. Для того, щоб жити і оволодіти землею, вони в першу чергу повинні мати правильні відносини з Божим словом.
Які це відносини?
1. Слово Бога треба слухати. Навколо нас є багато різної інформації. Ми уважно слухаємо новини з війни, але відмахуємося від популістських промов. Одна інформація є цінною для нас, інша — ні. Комусь може здаватись, що слово Бога не таке актуальне вже, бо багато років вже пройшло і світ помінявся. Комусь може здаватись, що слово Бога це не так важливо. Але слово Бога — це не просто щось цінне, це необхідне, щоб жити. Коли ми відкриваємо Біблію чи приходимо на проповідь, нам треба слухати, що говорить до нас Господь. В цих словах є мудрість, в цих словах є напрямок і в цих словах є життя.
2. Слово Бога треба виконувати. Біблія — дуже практична книга. Ізраїль чув Божі слова при Кадеш-Барнеа. Але вони не послухались Божих слів. Коли Бог казав йти — вони не йшли. Коли Господь казав відступати — вони пішли у наступ. Тому вони всі загинули: хтось у війні, інші — у пустелі. Господь Ісус порівняв тих, хто слухає Його слова але не виконує їх з тими, хто будує на піску, а тих хто слухає і виконує — з тим, хто будує на камені. Боже слово — це не просто інформація до відома, це інструкція з людського життя. І коли ми виконуємо Божу волю, то знаходимо успіх у всяких справах, мудрість для життя і Боже благословення.
3. Слово Бога треба зберігати. Мойсей застерігає свій народ від того, щоб змінювати Боже слово: дописувати або прибирати з нього бодай щось. Усе Боже слово — істина. В Біблії немає неважливих книг. Нам хочеться приймати до серця слова благословення, але не хочеться чути про послух чи страждання. Але Бог дає нам усе Своє слово, щоб цим словом ми жили.
Який наслідок такого ставлення до Божого слова та Його настанов? Подивіться вірш 4:1,6: “А тепер, Ізраїлю, послухай постанов та законів, що я навчаю вас чинити, щоб жили ви, і ввійшли, й посіли цей Край, що Господь, Бог батьків ваших, дає вам… Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд!”
Послух Божому слову веде нас до життя і благословення. Боже слово робить нас мудрими та розумними. І головне: Боже слово робить нас Божим народом, через який Бог буде прославлений серед усіх народів землі.
Подивіться вірші 4:9,10 “Тільки стережися, і дуже пильнуй свою душу, щоб не забув ти тих речей, що бачили очі твої, і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні життя твого, а ти подаси їх до відома синам твоїм та синам твоїх синів, про день, коли стояв ти перед лицем Господа, Бога твого, на Хориві, як Господь говорив був до мене: Збери Мені той народ, і вони слухатимуть слів Моїх, із яких навчаться боятися Мене по всі дні, скільки вони житимуть на землі, та й синів своїх понавчають”.
Ще один обов’язок віруючого щодо Божого слова — навчити своїх дітей, ягнят і наступні покоління правильному ставленню до Божого слова. Той самий принцип ми бачимо і у Господньому велінні світової місії: “навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів” (Мат.28:20) а також у посланні Павла до Тимофія: “А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити” (2Тим.2:2). Ми молимось, щоб Господь працював в серцях наших дітей та ягнят, давав віру, особисті відносини і спасіння, але обов’язок навчити їх лежить на нас і ніхто замість нас цього не робитиме. Тому нам потрібно рости добрими пастирями і досконалими вчителями Біблії для своїх дітей та для цього покоління. Амінь.
В цьому слові Господь вчить нас бути Його народом. Ми ставимо перед собою великі цілі в служінні і досягаємо їх. І це прекрасно. Але що ще більш важливо — щоб при цьому ми були людьми за Божим серцем. Як ми можемо бути Божими людьми в цьому поколінні? — через правильне ставлення до Бога та Його слова. Я молюся, щоб Господь допоміг нам бути уважними до Божого слова і завзято трудитись, щоб розуміти і приймати його. Бути покірними Божому слову і радісно виконувати Його волю в своєму житті. Бути вірними Божому слову, щоб зберігати і приймати усі слова Писання в своєму житті. І бути добрими пастирями і вчителями Божого слова, щоб наших дітей і наступні покоління навчити ходити Божими шляхами і виконувати Його волю. Амінь!
(п. Йонатан)