Вивчення Біблії: Проповідь “Царство, що навіки не зруйнується” (Даниїла 2)

Царство, що навіки не зруйнується

Даниїла 2

Ключовий вірш 44 : “А за днів тих царів Небесний Бог поставить ца́рство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде ві́ддане іншому наро́дові. Воно потовче́ й покінчи́ть усі ті царства, а само буде стояти навіки.”

Минулого разу ми дивилися, як Даниїл з друзями пішли проти системи і залишились вірними Богу. Сьогодні ж ми займемось ламанням системи.

Прочитаємо вірші 1,2:

1 А за другого року Навуходоносорового царюва́ння присни́лися Навуходоносорові сни. І занепоко́ївся дух його, і сон його утік від нього.

2 І сказав цар покли́кати чарівникі́в та заклиначі́в, і чаклуні́в та халде́їв, щоб розповіли́ царе́ві його сни. І вони поприхо́дили, і поставали перед царськи́м обличчям.

Царю наснилося щось таке, що він прокинувся в холодному поту і не міг більше заснути. Бог інколи використовував сни, щоб донести людям важливу інформацію. Так в книзі Буття Йосип тлумачив сни фараона, у яких говорилося про важливі наслідки для всього царства. Сон Навуходоносора так його вразив, що він захотів обов’язково дізнатись його значення. Він покликав всіх, кого в той час можна було назвати “вченими”: чарівників, екстрасенсів і астрологів. У наш час їх назвали б шарлатанами, але ці люди дійсно мали багато особливих знань, чим і користалися, щоб їх талант вважали божественним. Навуходоносор підозрював, що вони його дурять і просто проїдають бюджет. Коли я працював в науковому інституті, у коридорі цілими днями група вчених обговорювала футбол, а зарплата їм йшла за кількість проведеного на роботі часу. Навуходоносор би і тут щось запідозрив. Тож цар дав мудрецям тест на придатність до тлумачення таємниць: вони мали дізнатися і сам сон, а не лише його значення. Тільки в ті часи за погану роботу знімали не премію, а голову. Халдеї ж (астрологи) мали на свій захист залізний аргумент:

10 Халдеї відповіли́ перед царем та й сказали: „Нема на суходо́лі люди́ни, що могла б об’явити цареву справу, бо жоден великий та панівни́й цар не питався такої речі від жодного чарівника́ й заклинача́ та халде́я.

11 А справа, про яку питається цар, тяжка́, і немає таких, що об’явили б її перед царем, окрім богі́в, що не мають своїх ме́шкань ра́зом із тілом“.

Наука ще не має таких методик, сказали вони, бо не було держзамовлення. А якимось надлюдським істотам до нас немає діла, і вірити в них варто лише в серці, а в житті на них краще не покладатися. Ці авторитетні люди були безсилі. Більше того, вони говорять царю в обличчя, що він теж безсилий. І це була фатальна помилка.

Книга Даниїла гарно описує Навуходоносора як видатну людину. Він мріяв про панування і успішно його досягав. Він хотів, щоб його царство було найсильнішим і найславнішим. У 27-му вірші 4-го розділу він захоплюється своїми успіхами:

Цар заговорив та й сказав: „Чи ж це не вели́чний Вавилон, що я збудував його на дім царства мі́ццю поту́ги своєї та на славу моєї пишноти́?“ (4:27)

Одна ця фраза гарно говорить про його ставлення до власної могутності і до думки про його обмеженість. В його царстві він сам і був найвищим авторитетом. Ніякої конституції, демократії чи парламенту. Все, що хотів Навуходоносор, він отримував. Але цей випадок показав, що його влада не всесильна. Мудреці фактично сказали йому: ти –людина, тому ти не можеш мати все, що хочеш. Ти обмежений. Тож не дивно, що цар розгнівався і наказав вигубити всіх вавилонських мудреців.

Але тут на сцену виходить Даниїл. Прочитаємо вірші 16-18:

16 І Даниїл увійшов, і просив просити від царя, щоб дав йому ча́су, і він об’явить цареві ро́зв’язку сна.

17 Тоді Даниїл пішов до свого дому, і завідо́мив про справу товариші́в своїх, Ананію, Мисаїла та Азарію,

18 щоб просили милости від Небесного Бога на цю таємни́цю, щоб не вигубили Даниїла та товариші́в його ра́зом з рештою вавилонських мудреці́в.

Даниїл теж розумів, що людських здібностей недостатньо для розв’язку задачі. Також Даниїл розумів, що неможливо заставити Бога відкрити таємницю. Більше того, євреї були завойовані і відведені у вигнання до Вавилону через те, що відступили від Бога і почали робити всяке зло. Можна було думати, що Бог їх залишив і вже ніколи не відповість. Але Даниїл вірив, що Бог не десь далеко, що до Нього можна звернутись і Він вислухає молитву. Коли ми молимось, Бог не зобов’язаний нам відповідати. Навіть якби Бог засудив всіх людей за гріхи до знищення, це було б справедливо і у нас не було б підстав для апеляції. Єдине, що ми можемо – просити Бога про милість. Саме це й зробили Даниїл з друзями. І вірші 19-23 говорять нам, що молитва була почута, і Бог відкрив Даниїлу суть справи. Як ми найкраще можемо відчути, що Бог живий? Коли наші сили і можливості закінчуються, і Бог дає Свою силу, яка виходить за межі нашого розуміння.

Даниїл пішов до царя, і що він тому розповів? Погляньмо на вірші 27-30:

27 Даниїл відповів перед царем та й сказав: „Таємни́ці, про яку питається цар, не можуть об’явити цареві ані мудреці́, ані заклиначі́, ані чарівники́, ані віщуни́.

28 Але є на небеса́х Бог, що відкриває таємниці, і Він завідо́мив царя Навуходоно́сора про те, що́ бу́де в кінці днів. Твій сон та виді́ння твоєї голови на ложі твоїм — оце вони:

29 Тобі, ца́рю, прихо́дили на ложе твоє думки́ твої про те, що́ буде потім, а Той, Хто відкриває таємницю, показав тобі те, що́ буде.

30 А мені ця таємниця відкрита не через мудрість, що була б у мені більша від мудрости всіх живих, а тільки на те, щоб об’явити царе́ві роз́в’язку, і ти пізна́єш думки́ свого серця.

По-перше, він запевняє, що це не він, а Бог дає царю відповідь, тому і сон, і його тлумачення є певними. Коли ми проповідуємо слово Боже, ми це робимо не тому, що ми кращі за інших, а тому що слово Боже –це те, на що варто покладатися. Один пастор нещодавно давав інтерв’ю, і коли йому сказали “Ви ж така легендарна особистість”, він відповів: “Я – звичайний. Але цим і чудовий наш Бог, що бере звичайних людей і робить через них незвичайні речі”. По-друге, Даниїл підкреслює мету царевого видіння: цар міркував про те, що буде далі, і Бог йому на це відповів. “Що буде далі” –це важливе питання, яке не всі задають. Коли занадто добре або занадто погано, ми схильні жити одним днем і не думати про майбутнє. Також хтось говорить: „Будем їсти, пити і дивитись серіали, бо ми взавтра вмрем!“ (1Кор.15:32). Але думати про те, що буде далі, дуже корисно. Даниїл обіцяє царю, що той пізнає думки свого серця (30), тобто, отримає відповідь на те, що його насправді турбує.

І далі Даниїл розповідає сон і тлумачить його.

31 Ти, ца́рю, бачив, аж ось один великий бовва́н, — бовван цей величе́зний, а блиск його дуже си́льний; він стояв перед тобою, а ви́гляд його був страшни́й.

32 Цей бовва́н такий: голова його — з чистого золота, груди його та раме́на його — зо срі́бла, нутро́ його та стегно́ його — з міді,

33 голі́нки його — з заліза, но́ги його — частинно з заліза, а частинно з глини.

34 Ти бачив, аж ось одірва́вся камінь сам, не через ру́ки, і вдарив бовва́на по нога́х його, що з заліза та з глини, — і розторо́щив їх.

35 Того ча́су розторо́щилося, як одне, — залізо, глина, мідь, срі́бло та золото, і вони стали, немов та поло́ва з то́ку жнив, а вітер їх розві́яв, і не знайшлося по них жодного слі́ду; а камінь, що вдарив того бовва́на, став великою горою, і напо́внив усю землю.

Великий, і навіть величезний, бовван, був зроблений з різних матеріалів: голова золота, далі шар срібла, потім мідь, тоді залізо, а самий низ – композитна суміш низької якості, залізо і глина. Це була не просто людиноподібна статуя. Боввани були тим, чому люди поклонялися, що було для них важливим. Мабуть, цей бовван був настільки важливим для царя, що його знищення таємничим каменем нагнало на царя жах і відібрало сон. Що ж так мучило Навуходоносора? Читаємо тлумачення у віршах 37-43:

37 Ти, ца́рю, цар над царя́ми, якому Небесний Бог дав царство, вла́ду й міць та славу.

38 І скрізь, де ме́шкають лю́дські сини, польова́ звірина́ та птаство небесне, Він дав їх у твою руку, та вчинив тебе пану́ючим над усіма́ ними. Ти — голова, що з золота.

39 А по тобі постане інше царство, нижче від тебе, і царство третє, інше, що з міді, яке буде панувати над усією землею.

40 А царство четверте буде си́льне, як залізо, бо залізо товче́ й розбиває все, так і воно стовче́ й розі́б’є, як залізо, що все розбиває.

41 А що ти бачив но́ги та па́льці частинно з ганча́рської глини, частинно з заліза, то це буде поді́лене царство, і в ньому бу́де трохи залізної міці, бо ти бачив залізо, змішане з глейко́ю глиною.

42 А пальці ніг частинно з заліза, а частинно з глини, то й частина царства буде си́льна, а частина буде ламли́ва.

43 А що бачив ти залізо, змішане з глейко́ю глиною, то вони змішані бу́дуть лю́дським насінням, а не будуть приляга́ти одне до о́дного, як залізо не змішується з глиною.

Царя, звісно, турбувало царство. Він багато сил поклав, щоб збудувати і розширити своє царство. І можливо він одного разу, як Віллі Вонка, побачив у себе сиву волосину, і задумався, що ж буде з його царюванням далі? Еклезіаст від схожих роздумів засумував:

¹⁸ І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені, ¹⁹ а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрі́в був під сонцем? Це марно́та також. (Еклезіаст 2:18,19)

Сон показав, що царство Навуходоносора і будь-яке інше людське царство закінчиться. Більше того, царство, яке буде після, названо “нижчим” від нього. Після срібного царства буде мідне, потім залізне, яке врешті, змішавшись з глиною, стане настільки слабким, що бідолашний бовван порушить всі закони опору матеріалів. З кожною наступною ітерацією царство ставатиме все слабшим. От так і відбувається те, що люди називають словом “прогрес”. Свавілля одного правителя перетворюється у свавілля багатьох. А сучасна демократія поступово скочується у свавілля нерозумного натовпу, якому всі мають скоритись. Але далі стається несподіване:

44 А за днів тих царів Небесний Бог поставить ца́рство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде ві́ддане іншому наро́дові. Воно потовче́ й покінчи́ть усі ті царства, а само буде стояти навіки.

45 Бо ти бачив, що з гори відірва́вся камінь сам, не руками, і пото́вк залізо, мідь, гли́ну, срі́бло та золото. Великий Бог об’явив царе́ві те, що станеться по́тім. А сон цей певний, і певна його ро́зв’язка!“

Камінь відірвався від гори без людського втручання і вдарив боввана так, що зламалися не лише слабкі ноги, а все повністю: і залізо, і мідь, і срібло і навіть золото. Всьому, що уособлюювала собою ця статуя, прийшов кінець. А камінь почав рости і заповнив всю землю. Боже послання царю означало: всьому, що ти будуєш, прийде кінець, і нічого не залишиться. Але те, що робить Бог, охопить увесь світ і ніколи не зламається.

Коли Бог творив людину, Він робив це з метою, щоб людина панувала:

І сказав Бог: „Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над мо́рською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі“. (Буття 1:26)

Тому у кожної людини є бажання будувати своє царство. Хтось хоче царювати над світом чи країною, а хтось –в межах власної кімнати, кожен згідно своїх сил. Як Навуходоносор, ми навіть уві сні зайняті своїми планами. Але є одна проблема, про яку Ісус сказав так:

Відповів їм Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха́. (Івана 8:34)

Ми бачимо, як влада псує політиків. Ми не дуже любимо тих, хто отримує владу, щоб користуватися нею заради себе. Точно так виглядає будь-яка людина, що намагається владарювати над своїм життям заради себе. Гріх робить нас безпорадними, так що ми робимо те, що самі ж ненавидимо. І тому будь-яка влада, що зневажає Бога, рано чи пізно стане нежиттєздатною. Так само, як у Даниїла, єдиним виходом для нас є Божа милість, і цю милість Бог дав нам в Ісусі Христі. Христос заплатив за наш гріх Своєю кров’ю, щоб ми, вірою в Нього, звільнилися від гріха і жили для Бога. У книзі Об’явлення сказано:

⁹ І нову́ пісню співають вони, промовляючи: „Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був зако́лений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого пле́мени, і язика, і наро́ду, і люду. ¹⁰ І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, — і вони на землі царюватимуть!“ (Об’явлення 5:9,10)

Христос звільняє нас від рабства гріха і повертає здатність царювати. Ми можемо панувати, лише коли дозволимо Богу панувати в нашому житті.

Христос є тим каменем, що запанує над усім світом. Він не миттєво заповнив землю, а поступово. У посланні до Ефесян сказано:

²² І все впокорив Він під ноги Йому́, і Його дав найвище за все — за Голову Церкви, ²³ а вона — Його тіло, по́вня Того, що все всім наповня́є! (Еф.1:22,23)

Ісус обіцяв, що навіть сили адові не переможуть Його церкву. Зараз Церква – це присутність Божого Царства у світі. Іноді ми думаємо, що Бог посилає нам погані обставини, і дратуємось. Насправді це Він нас посилає в погані обставини як агентів Його царства, щоб наповнити і такі обставини Своєю присутністю через нас. Треба пам’ятати про Бога, де би ми не були, не лише на Богослужінні, але і вдома, на уроках чи на роботі.

Чи зрозумів послання Навуходоносор? Частково зрозумів, але не погодився. Вже в наступному розділі він висилає Даниїла у відрядження, а сам робить такого боввана, як бачив уві сні, але повністю золотого, і спалює в печі усіх, хто відмовиться йому кланятись. Цим він заявляє: ні, моє царство ніколи не припиниться! Все буде по-моєму і всі це мають визнати! І тому Богові довелося навчати його більш дієвими методами. Але зараз важливо, чи зрозуміли послання ми. Все буде по-моєму і в кінці зруйнується? Чи належатиму до Божого Царства і буду збирати скарби вічні, які ніколи не знищаться?

Останнім часом ми не знаємо, чого очікувати від політичної системи. Зі сходу нас хочуть завоювати, з заходу до влади часто приходять сили з марксистським підгрунтям, а ми самі вибираємо тих, хто вміє лише брехати і красти. Але що ми знаємо точно – це що Боже царство завжди в фіналі. Зникнуть держави, ідеології, партії і компанії, а слово Боже перебуватиме вічно. Ми можемо покладатися на нього, що б не сталося.

Прочитаймо ще раз ключовий вірш:

⁴⁴ А за днів тих царів Небесний Бог поставить ца́рство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде ві́ддане іншому наро́дові. Воно потовче́ й покінчи́ть усі ті царства, а само буде стояти навіки.

(п. Ной)