Вивчення Біблії: Проповідь “І вічно Живого хвалив я та славив” (Даниїла 4:1-34)

І ВІЧНО ЖИВОГО ХВАЛИ́В Я ТА СЛА́ВИВ

Даниїла 4:1-34

Ключовий вірш 31 : “А на кінці́ тих днів я, Навуходоно́сор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвали́в я та сла́вив, що Його панува́ння — панува́ння вічне, а царство Його — з поколі́ння в покоління”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати книгу пророка Даниїла, 4ий розділ. Так само, як і в минулих розділах, події Бібілійного оповідання розгортаються навколо особи царя Навуходоносора. Більш того, оповідання ведеться від його імені. Це його свідчення про зустріч зі Святим Богом Ізраїлю.

Також, це останнє з відомих нам втручань Бога в життя царя. Щоразу Бог вражав його серце все глибше. В цьому уривку ми бачимо остаточний удар по гріху та гордості Навуходоносора. На відміну від попередніх розділів, Даниїлу і його друзям не загрожує небезпека. Однак, хоча Бог звертається безпосередньо до царя, наука, якої Бог навчає його стосується не лише Навуходоносора, але кожної людини, і нас з вами. Цар немало заплатив, щоб вивчити цей урок. Нехай Господь зараз зробить наші серця м’якими, щоб нам вірою слухати і коритися Божому слову.

Подивіться вірші 1 та 2: «Я, Навуходоно́сор, був спокійний в своєму домі, і щасливий у пала́ті своїй. Я бачив сон, і він настра́шив мене, а думки́ на моєму ложі та виді́ння моєї голови налякали мене».

Як ми бачимо з цих віршів, час до якого відносяться описані в уривку події був періодом, коли в царстві Навуходоносора панував мир. Його вороги були впокорені, війни закінчилися. В нього вже не було потреби мотатися по всьому світу в сідлі разом зі своїм військом, як він це робив більшу частину свого правління. Тепер він спокійний. Тепер прийшов час, коли він, можливо вперше за своє царювання, міг зупинитися, і роззирнутися, і побачити чого досяг. А досяг він справді багато.

Його батько, цар Набопаласар, швидше за все не міг похвалитися давністю роду. Принаймні на встановлених ним пам’ятних таблицях, батько підписувався, як «нічий син». Тим не менш він побудував гарну військову кар’єру в ассирійській армії. Став намісником Вавилонії. А потім, скориставшись політичною ситуацією, відділився від Ассирії, проголосивши себе царем Халдеї. Він воював разом зі своїм сином і переміг. Свою столицю він вирішив заснувати у старовинному Вавилоні.

На той момент Вавилон являв собою сумне видовище. Його стіни були зруйновано ассирійцями. Його канали засипано. Будівлі розвалювалися. Однак Набопаласар почав відбудовувати місто. Навуходоносор продовжив батькову справу і досяг дивовижних результатів. Швидше за все на момент, до якого відноситься наш уривок, більша частина робіт була вже завершена. Що це були за роботи?

Він оточив місто декількома рядами високих і міцних стін і широкими водяними ровами. Він побудував новий величний палац. Він відновив і прикрасив головні ворота Вавилону, браму Іштар, оздоблену зображеннями богів в звіриних подобах. Щоб втішити свою дружину він збудував висячі сади, одне з чудес світу. Щоб вшанувати свого бога, Мардука, він звів вежу висотою в 90м, на вершині якої знаходився храм. Ця вежа носила назву «наріжного каменю неба і землі». Збудована «на грудях пекла, так, щоб його вершина досягла неба». Від палацу на одному кінці міста до храму Мардука на іншому, вела дорога, викладена кам’яними плитами, на кожній з яких був напис: «Я – Навуходоносор, цар Вавилону, син Набопаласара, царя Вавилону. Я виклав кам’яними плитами з Шаду цю дорогу процесій до храму великого бога Мардука. Мардук, пане, даруй нам вічне життя».

Раніше міста будувалися з сирової цегли. Але це був не дуже надійний матеріал. Навуходоносор почав будувати з обпаленої цегли, яка не боялася води. Кожна цеглина, яку він використовував для будівництва мала клеймо з його іменем. За Навуходоносора Вавилон став справді величезним і прекрасним містом в якому мешкало приблизно 200 тис. людей. І все в цьому місті носило печать імені царя.

Але, не дивлячись на те, що в царстві панував мир і спокій, як бачимо, в серці царя було не спокійно. Історія Навуходоносора – це дуже гарна ілюстрація того, що «сон гордих є сном тривожним». Вірш 2 каже: «Я бачив сон, і він настра́шив мене, а думки́ на моєму ложі та виді́ння моєї голови налякали мене». Що стається, коли в тебе все добре і раптом ти бачиш поганий сон? – ти просто забуваєш його. Але, як бачимо, сон, який побачив Навуходоносор, налякав його, підживив і розбурхав ті тривоги і страхи, які жили в серці царя.

Так само, як і минулого разу, коли царю наснився пророчий сон, він покликав своїх мудреців, щоб вони пояснили його значення. Та хоча сон сам по собі мав досить явні ключі для тлумачення (наприклад, Божий Сторож говорить, що в дерева буде відібране людське серце і дане йому серце звірине і т.д.), ніхто не дав царю якоїсь притомної відповіді. Можливо ці мудреці просто боялися говорити царю щось неприємне. Швидше за все цар і сам розумів, що цей сон – про нього і що він не віщує йому нічого приємного. Хотів зрозуміти, що ж буде і водночас боявся дізнатися правду. Інакше чому він аж в останню чергу покликав Даниїла? Вірш 5 каже: «І аж останній прийшов перед мене Даниїл, якому ім’я́ Валтаса́р, як ім’я́ мого бога, і що в ньому дух Святого Бога…» Як показала практика Даниїл та його друзі не завжди робили або говорили те, що могло б сподобатися царю.

У віршах з 7-14, цар переповідає Даниїлу зміст свого сну. Уві сні він бачив велике дерево, вершина якого сягала неба, а його обвід – до кінця всієї землі. В його тіні жили різні тварини і птахи і годувалися його плодами. Однак в якийсь момент приходить небесний Сторож і наказує зрубати це дерево, але залишити неушкодженим його корінь, щоб дерево могло відновитися. Мета, для чого це дерево має бути зрубане, і на 7 часів йому буде дане серце звірине замість людського – щоб пізнали «живі, що над лю́дським царством панує Всевишній, і кому схоче, дає його, і низько́го з людей ставить над ним» (14).

В цього сну є дещо спільне з тим видінням, яке цар бачив раніше, у другому розділі. Так само як і тоді, в центрі сну є величезний об’єкт, який закриває собою увесь світ і він явно асоціюється з царем. Так само, як і в попередньому сні, цей центральний обʼєкт знищено за Божим велінням. Ми дуже явно бачимо в цих снах верховну владу Бога над людською силою й міццю. Однак, є в цих снах і те, що відрізняє їх. Якщо в минулому сні статуя була уособленням земних царств в цілому, то в цьому сні, дерево – це сам цар Навуходоносор. Те, що спіткало це велике дерево має статися не просто з кимось, не просто з якимось абстрактним царством, а з самим царем.

І є ще один момент, який відрізняє ці два сни. В першому сні величезний бовван зруйновано навіки, так що йому немає відновлення. Однак другий сон обіцяє царю майбутнє. Дерево зрубують, але не викорінюють: «Та позоставте в землі пня його кореня» (12). Образ пня в путах залізних та мідяних (15) вказує на обмеження, та все ж він залишається живим. Це явно вказує, що зрубування буде очищенням та обрізанням зайвого. Це не просто кара з небес і покарання за гріхи. Це навчання, дисципліна. Це болісний процес, але його мета – виправлення та спокута.

Є велика різниця між покаранням від судді і покаранням від батька. Чи не так? Суддя має бути безсторонній. Його мета – щоб злочин було покарано і справедливість відновлена: «око за око». Але мета батька – не в тому, щоб відновити справедливість, а в тому, щоб відновити і виправити сина. Писання неодноразово порівнює труднощі, які Господь дозволяє в житті Своїх дітей, з батьківською дисципліною (напр. Прип.3:11-12). Вони є свідченням любові і небайдужості. Сон Навуходоносора – це не просто пророцтво про те, що має статися з ним. Це серйозне, але любляче попередження царю від Бога. І, як ми бачимо далі, саме так цей сон сприйняв Даниїл. Тому він не просто повідомляє царю, що з ним має статися, але пояснює чому і як цього можна було б запобігти.

Подивіться вірші 16-24. У вірші 16 ми бачимо, що Даниїл вражений почутим. Він на цілу годину остовпів і не знав, що казати. Я не думаю, що він мовчав, тому що боявся за своє життя. З тексту видно, що Даниїл щиро співпереживає царю. Не дивлячись на те, що цей цар захопив і зруйнував його батьківщину, а його самого переселив до чужої землі, Даниїл турбується про царя. Він діє справді, як Божа людина, як пастир для царя. Не зловтішається і не намагається підсолодити гірку правду. Він розуміє, що царю доведеться пройти через важке випробування. Більше того, він вказує царю вихід.

Подивіться вірші 23-24: «А що сказали позоставити пня ко́реня дерева, — твоє царство позоста́неться тобі, якщо ти пі́знаєш, що панує небо. Тому́, царю, нехай буде до вподо́би моя рада тобі, — зламай же свої гріхи́ справедливістю, а свої провини — милістю для вбогих, щоб твій мир був довготрива́лий».

У вихованні не буде потреби, якщо його мета вже досягнута. Цар має пізнати, що хоча він – великий цар, який панує над великою імперією, втім над ним самим панує небо. Це небо, а точніше Володар Неба і Землі має певні вимоги стосовно Своїх підданих, стосовно царя. Якщо цар впокориться перед цією небесною владою, якщо розкається в своїх гріхах і почне жити відповідно до Божих велінь, правити зі справедливістю, являти милосердя, тоді його мир буде довготривалий.

Чи прийняв цар до уваги пораду Даниїла? Ми не знаємо цього точно. Думаю, він прислухався до неї. Можливо під враженням від сну, він навіть намагався зробити щось доброго і змінитися. Однак, є речі, змінити які може лише Бог. Речі, щодо яких людського співчуття, слів, турботи чи любові не достатньо. Горде серце грішника, це саме така річ. Наші горді і грішні серця, це саме така річ. Мене завжди вражають слова ап. Павла в Еф.1:19-20, де він каже: «і яка безмірна ве́лич Його сили в нас, що віруємо за ви́явленням поту́жної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його…». Ми стали віруючими через виявлення тієї самої Божої сили, якою Бог воскресив Ісуса Христа із мертвих. Наших сил, дій і любові, як пастирів, ніколи не буде достатньо для того, щоб змінити серце одного грішника, якщо Бог не докладе руку, щоб діяти в цьому серці Духом Святим. І справжнє диво благодаті полягає в тім, що Господь в любові діє в наших серцях, і через нас – в життях інших людей, змінює нас і ростить в образ Христа.

Вірш 25 каже: «Усе це сталося над царем Навуходоно́сором». Через рік, коли почуття від сну вже вляглися, цар прогулювався по царському палаці у Вавилоні. Можливо він вийшов на дах і побачив все те, що побудував. Кожна цеглинка цієї величі мала клеймо з його ім’ям і царськими титулами. Гордість переповнила його серце і він вигукнув: «Чи ж це не вели́чний Вавилон, що я збудував його на дім царства мі́ццю поту́ги своєї та на славу моєї пишноти́?». Вірш 28 каже: «Ще це слово було в у́стах царськи́х, коли з неба впав голос: „Тобі гово́рять, ца́рю Навуходоно́соре: Оце царство відхо́дить від тебе!»

На якийсь період часу («сім часів» про які говорить видіння) Навуходоносор втратив свій розум. Можливо йшлося не про сім років, як часто думають. Все ж таки це дуже довгий період для політичного життя в такому бурхливому регіоні. Але все ж це був достатній час, щоб в царя встигли відрости кігті, як у рябця і волосся, як пір’я орлине.

Вірш 31 каже: «А на кінці́ тих днів я, Навуходоно́сор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвали́в я та сла́вив, що Його панува́ння — панува́ння вічне, а царство Його — з поколі́ння в покоління».

Розум повернувся до царя так само раптово, як і був взятий. І коли це сталося, як і було звіщено уві сні, цар повернувся до свого царського життя. Але він вже був зовсім не той самий, що раніше. Немає свідчень про те, що цар навернувся до юдаїзму і почав служити єдиному Богу Ізраїля. ОднакПрофесор СЗ П. Фергюсон в своєму дослідженні про Навуходоносора зазначає, що за свідченням істориків в правлінні Навуходоносора явно проявляється два періоди. До першого відносяться численні написи та таблиці в яких цар прославляє себе та свої діяння. Тоді як в другий, цар майже нічого не пише, а коли і пише, то не стільки про себе, скільки про служіння богам. Цар став скромним. Однією з назв царського палацу стало: «місце, де горді змушені підкорятися».

Цар вже зустрічався з Богом Ізраїля раніше. Коли Даниїл розказав царю його перший сон і розтлумачив його, Навуходоносор звелів, щоб Богу Ізраїля у Вавилоні приносили любі пахощі (2:46). Він захотів, щоб Бога Даниїла шанували поряд з іншими шанованими богами Вавилону.

Після подій у 3му розділі, цар визнав Бога Ізраїлю справді могутнім, жоден інший бог не може рятувати так, як він. І на законодавчому рівні ввів покарання для того, хто казатиме щось лихе про цього Бога (3:29-30).

Але в кінці 4го розділу ми бачимо царя, який сам, особисто впокорюється, вшановує, хвалить і дякує Богу Ізраїля за те, що Він вчинив в житті царя. Він пізнав Бога, як вічно Живого і Всевишнього. Його царство – вічне, з покоління в покоління (31). Він пізнав також, що люди в порівнянні з Богом «пораховані за ніщо» (32). Всі народи землі і кожна людина залежать від Бога цілковито в усьому. Він пізнає Бога, як справедливого Бога і визнає свій гріх.

Головний урок 4го розділу, який засвоїв цар і який маємо засвоїти і ми – те, що над людським царством панує Всевишній. Джон Ньютон казав: «єдина політична заява, яка мене по-справжньому втішає, це: Господь Царює!» Він справді царює і це дає нам силу і впевненість в цьому поколінні жити задля Його слави. Були часи, коли віруючі мали політичні важелі впливу на суспільство і були часи, коли не мали, навіть, навпаки, були гнані. Але Господь незмінно сильний діяти, сильний спасати і змінювати, як окремих людей, так і цілі народи. Коли ми дивимося на політичний і економічний хаос в нашій країні, нам варто пам’ятати, що Господь панує над людським царством і робити те, що в нашій силі для змін, для слави Його Царства. Коли ми дивимось на пандемію, на те, як змінився світ за останні два роки, нам так само треба пам’ятати, що Господь царює. Коли ми стикаємося з якимось неприємними подіями в наших життях, нам потрібно втішатися надією на Бога, Який вище за всі ситуації, Який різні ситуації і навіть задуми лихих людей використовує на добро Своїм дітям.

Але головне, чому нам потрібно пам’ятати, що над людським царством панує Всевишній, це тому, що починаючи з Еденського саду, кожен з нас намагається будувати своє царство. Ми будуємо плани, ми хочемо самі визначати, що є добре, а що зле. Ми намагаємося знайти якийсь спосіб, формулу, щоб Бог виконував наші бажання. Не Твоє, а моє царство хай буде. Але результат цього завжди один і той самий – страх, невпевненість, тривожні сни і падіння. Але коли ми впокорюємося під міцну Божу руку, коли починаємо молитися: «нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя», тоді в наші життя приходять мир і благословення від Небесного Царя.

(п. Йонатан)