Вивчення Біблії: Проповідь “Тримайтеся голови, Ісуса Христа” (До колосян 2:16-23)
ТРИМАЙТЕСЯ ГОЛОВИ, ІСУСА ХРИСТА
До колоссян 2:16-23
Ключовий вірш 19 : “а не тримаючись Голови, від Якої все тіло, суглобами й зв’язями з’єднане й зміцнене, росте зростом Божим”
Нам довелось зробити невеличку перерву у вивченні послання до Колоссян на час Різдва та новорічних свят. Тому, для того, щоб краще розуміти сьогоднішній уривок і не втратити лінії, вздовж якої рухається думка Павла, давайте коротко згадаємо зміст минулих “серій”.
Тут, другий розділ послання цілковито присвячений боротьбі Павла за віруючих з Колосс та Лаодикії. Павло був добрим пастирем для Божої церкви і, хоча він ніколи не зустрічався з цими християнами особисто, його серце щиро раділо за їхні успіхи і тривожилось через небезпеки, що чатували на них звідусіль. Щоб озброїти колосських віруючих проти різних диявольських обманів він дає їм певні настанови. Тому у вірші 4 він каже: “А це говорю, щоб ніхто вас не звів фальшивими доводами при суперечці”. І далі він дає їм загальний рецепт, як не схибити на шляху віри. Вірш 6 каже: “Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть”. Це те, що насправді потрібно кожному з нас — перебувати в Ісусі Христі, ходити в Ньому, триматися Його в усіх моментах і сферах нашого життя. Потім Павло переходить до конкретних небезпек, які загрожували колосським віруючим. У віршах 8-15 він говорить про небезпеку філософських вчень, які спокушають церкву залишити простоту Євангелії та повноту Христа і десь в іншому місці шукати більшої духовності, більшого знання, більших благословень. Але тільки в Ісусі Христі є повнота спасіння, повнота прощення та повнота перемоги для кожного віруючого. Амінь.
І ось в сьогоднішньому уривку Павло показує нам ще інші небезпеки, які від свободи в Христі ведуть віруючого до поневолення речам цього світу. Павло говорить тут про такі речі, як формалізм та обрядовість, містицизм та аскетизм. Зараз, коли ви тільки почули ці слова, хтось може подумати: це мене не стосується. Але я би не став поспішати з такими висновками. Нехай Господь зараз направить наші думки і серця до Його істини. І нехай відкриє нам свободу і повноту в Ісусі Христі.
Перше, тіні і реальність. Подивіться вірші 16,17: “Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це тінь майбутнього, а тіло Христове”.
Яка проблема виникла в Колоссах? Судячи по всьому, там були віруючі, які в простоті серця та свободі дозволяли собі з’їсти на обід тушкованого кролика з гречкою, або кров’яну ковбасу на вечерю. Вони не дотримувались особливих днів посту і в суботу могли з чистою совістю піти і поремонтувати якійсь вдовиці дах на будинку, замість того, щоб сидіти і нічого не робити. Це з одного боку. А з іншого — були якісь інші віруючі, можливо, колишні юдеї, для яких свинина була, як для багатьох українців якісь личинки чи собачатина. І ось вони казали: “фу, які ви грішники і безбожники, їсте кролика, не постите і в суботу працюєте. Як же ви після цього можете називатись віруючими?”. І ті перші після цього могли подумати: “а і справді: молитися і постити і їсти особливу їжу — це так духовно, а дах ремонтувати — ні”. І наступного разу вже замість того, щоб радіти і трудитись — ці брати сидіти голодні і злі і вже самі засуджувати інших.
В чому ж в цій ситуації бачить проблему Павло? В тому, що віруючим справді потрібно дотримуватись особливих днів і дієти? Чи може в тому, що нам взагалі не потрібно розрізняти їжу та дні і нічого не святкувати? Ні в тому і ні в іншому. Павло каже: “хай ніхто вас не судить”. Проблема тут в формалізмі, який в свою чергу приводить до лицемірства та осуду.
Саме про це говорив Ісус, до фарисеїв в такій самій ситуації, коли вони звинуватили Його учнів в тому, що вони не дотримуються передання і їдять хліб немитими руками: “Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей… Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить” (Мат.15:7-9,11). А стосовно особливих днів Христос говорить: “Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи” (Мар.2:27).
Господь справді дав Своєму народу особливі настанови стосовно їжі і стосовно свят. Але ці настанови були дані не тому, що Богу подобається одне м’ясо більше ніж інше, не тому що баранина корисніша, наприклад, за кролятину. А для того, щоб вони жили, як особливий, освячений народ в Божому благословенні.
Але що робить наша грішна природа? — вона бере Божий дар і обертає на привід гордитися, на якусь заслугу перед Богом. “Дивись, Господь, я сьогодні добре поїв і вдягнув шапку, і прийшов до церкви, правда я молодець? А оті усі, вони не так зробили, вони — не молодці”.
Це може звучати смішно, але насправді, це те, що ми робимо постійно: “я — молодець, я зробив оте і інше: пірнув в ополонку, поставив свічку, 3 рази вивчав Біблію” і т.д. Те, за що нам треба дякувати Богу, як за милість, як за Його дар, ми намагаємось представити, як свою заслугу, побудувати на цьому свою праведність і ще й встигнути засудити когось іншого.
Цих законників можна було би ще якось зрозуміти, якби в НЗ дотримання релігійної чистоти і свят мало б таке саме значення, як в СЗ. Але ж це не так. Подивіться ще раз вірш 17: “бо це тінь майбутнього, а тіло Христове”. Павло каже, що те, що стосувалось СЗ — це тінь. Коли є тінь? — коли є тіло, яке відкидає цю тінь. Що має справжню цінність, образ, чи реальність? Мабуть таки реальність, правда? І зараз, коли Христос явився, коли Він піднявся на хреста і сказав: “звершилося!”, коли помер за наші гріхи і воскрес задля нашого виправдання, коли здійснив наше спасіння. Зараз, коли ми можемо прийти до Нього, продовжувати приходити до тіні — то найбезглуздіша річ, яку тільки можна собі уявити. Чи не так?
Уявіть собі стареньку маму. Її єдиний син пішов до війська, вона давно не чула від нього новин, давно не бачила його. Але в неї в кишені є його фото. І коли є час, вона дістає його, дивиться на сина і мріє, коли він повернеться додому. Може навіть, коли ніхто не бачить, вона цілує його лице. Але ось приходить день і син повертається. Що зробить мама? Вона знов дістане фото, чи побіжить обіймати сина? — звичайно вона піде до сина. Фото має цінність тільки коли сина нема. А коли він є, воно не потрібне.
Любі мої, ви знаєте, що ви вже маєте Сина? Що Духом Своїм Він перебуває в нас кожного дня нашого життя? І коли ми молимось, Він чує наші молитви. І все те, що Він для нас зробив на хресті вже належить нам. Ми не можемо купити чи заробити те, що Бог вже дав нам даром. Але ми можемо служити Господу і одне одному з вдячним серцем і любов’ю, а не формалізмом та осудом. Амінь.
Друге, вдавана скромність, містицизм. Подивіться вірші 18,19: “Нехай вас не зводить ніхто удаваною покорою та службою Анголам, вдаючися до того, чого не бачив, нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом, а не тримаючись Голови, від Якої все тіло, суглобами й зв’язями з’єднане й зміцнене, росте зростом Божим”.
Тут Павло вказує на ще одну небезпеку, з якою стикнулись колосські віруючі. З’явилась людина, або група людей які намагались обманути християн, звести їх і відвернути від простоти віри і Христа вдаючись до удаваної скромності та розповідей про надзвичайний духовний досвід.
Про що йдеться? Йдеться про те, що Бог дав нам деякі засоби з допомогою яких ми можемо знати Його та Його волю і виконувати її. Які це засоби? Перш за все це Біблія, записане слово Боже. Також, в нас є церковна традиція, яка допомагає нам краще розуміти та пояснювати Писання в його історичному контексті. Ну, і звичайно, ми маємо свідчення Духа Святого, Який наставляє нас на всяку правду і відкриває Божу істину. Звичайно, в колосських віруючих всього того не було в такому вигляді, як у нас. Але в них були книги СЗ і євангельське вчення викладене Епафром. Те саме вчення, яке маємо і ми. Проблема в тому, що іноді нам здається, що цього не достатньо. Що це якось занадто просто і скучно. І коли з’являється хтось, хто каже: “я бачив видіння і відкриті небеса”, або “мені з’явився ангел і навчив мене нової мудрості” ми дуже швидко розвішуємо вуха і біжимо слухати, що ж там за нове таке одкровення з’явилось.
Сьогодні також досить часто можна почути якесь нове духовне одкровення від тих, хто пережив клінічну смерть, помер і повернувся, уві сні бачив небеса чи пекло, побачив якісь пророчі видіння і т.д. І багато людей з захопленням розповсюджують такі речі і завжди готові почути все нові і нові подробиці.
Звичайно, Бог може використовувати різні засоби, щоб донести до нас Свою волю та одкровення, однак, не дарма одним з лозунгів Реформації був Sola Scriptura. Це не значить, що крім Біблії нам нічого не потрібно читати. Це значить, що Біблія має найвищий авторитет в питаннях віри і Божого одкровення і нею перевіряється усе інше. Амінь.
Ми не знаємо деталей, щодо цього вчення, що загрожувало колоссянам. Однак, Павло описує нам деякі його прикмети. По-перше, воно характеризувалось удаваною покірністю, по-друге, було якось пов’язане з ангелами і пропонувало нове, можливо більш повне пізнання чи відчуття духовного світу. Можливо ці люди казали: “ми занадто грішні, щоб прийти до Христа, але нам явився ангел, який стане нашим посередником” чи щось подібне. Але, звичайно, це був обман.
Взагалі, нам властиво зміщувати акценти від об’єктивного до суб’єктивного. Від того, ким є Ісус Христос і що Він реально, насправді вже здійснив заради нашого спасіння до того, як ми це відчуваємо. І в цьому криється велика небезпека. Древні містики часів ранньої церкви, радикальні анабаптисти часів реформації, пієтисти XVIIст., крайні харизматичні течії сьогодення — усі вони робили одну і ту саму помилку: залишити Писання і Христа і зосередитись на своїх духовних переживаннях. Це не значить, що відчуття — це погано. Це прекрасно — відчувати під час молитви Божу присутність. Але нам потрібно ясно розуміти і твердо знати, що я спасенний Кров’ю Христа, а не відчуттям тепла в животі. Павло в цих віршах застерігає нас від цього. Виходячи за рамки Євангельського вчення ми віддаляємось від нашого Голови — Христа. Саме Він — джерело всякої духовності. Саме в союзі з Ним, в єднанні з Христом ми справді ростемо зростом Божим. “Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете” (Iван.15:4).
Третє, самовільна служба та знесилювання тіла. Подивіться вірші 20-23: “Отож, як ви вмерли з Христом для стихій світу, то чого ви, немов ті, хто в світі живе, пристаєте на постанови: не дотикайся, ані їж, ані рухай, бо то все знищиться, як уживати його, за приказами та наукою людською. Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знесилюванні тіла, та не має якогось значення, хіба щодо насичення тіла”.
Ще одна небезпека і обман сатани, які загрожують церкві — це аскетизм, або ж намагання досягти більшої духовності через зречення свого тіла, бідність тощо.
Багатьма діячами церкви тіло сприймалось, як вмістилище гріха, тому його треба було жорстоко впокорювати. Наприклад, біографія засновника християнського монашества Антонія, говорить, що він ніколи не переодягався і не мив ноги. Ще далі пішов Симеон Стовпник, який 36 років просидів на стовпі висотою 15м. Він вважав, що для того, щоб досягти духовності потрібно віддати тіло на волю стихій і віддалитись від світу. І є ще багато-багато таких прикладів.
Але чим насправді є цей аскетизм? Це — ще одна форма, яку приймає той дуалізм, про який ми говорили минулого разу. Одні кажуть, що оскільки тіло — зло, а дух — добро, то можна робити все, що хочеш, це не зашкодить духу. Інші — що дух, в такому випадку треба визволити з полону тіла і починають займатись усім тим.
Що потрібно сказати з цього приводу? По-перше, Писання відкидає такий дуалізм. Бог створив людину такою, яка має і тілесну і духовну сутність. Він же назначив людині жити в тілесному світі. Так було до гріхопадіння, так має бути і після воскресіння. Матеріальне, саме по собі не є злим. Ми помиляємось, коли кажемо, що стан нашого тіла взагалі не впливає на духовний стан. Наприклад, якщо я з’їм забагато м’яса, я буду хотіти спати і не зможу молитись. Багато людей стають дуже дратівливими, коли голодні і т.д.
Так само ми помиляємось, коли надаємо тілу занадто великого значення і шукаємо більшої духовності через самозречення. Справді, коли мені потрібно серйозно молитись або покаятись, іноді корисним є на деякий час взяти піст. Антиохійська церква постила і молилась перед тим, як послати Павла з Варнавою в першу місіонерську подорож. Іноді також Бог закликає нас до самозречення. Наприклад, місіонерам часто доводиться обмежувати себе в чомусь. Але це робиться не для того, щоб досягти духовності, а для того, щоб виконати Божу волю.
Причина безплідності аскетизму вказана у вірші 23: “Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знесилюванні тіла, та не має якогось значення, хіба щодо насичення тіла”. Хоча зовні, він здається проявом духовності та мудрості, насправді він безсилий. Це таке саме догоджання собі, а не Богу. Це самовільна служба і спроба виставити себе кращими, ніж ми є насправді. Ісус застерігав Своїх учнів від цього кажучи: “А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно” (Матв.6:16-18).
Шотландський проповідник XIXст. Олександр Макларен писав про це так: “будь який аскетизм — це швидше потурання своїй людській природі, ніж самозречення. Люди з готові швидше встромляти собі в спину гаки і займатись самобичуванням, ніж відмовитись від гріхів і упокорити себе Богу. Тільки сила Христа, який перебуває в нас, здатна вдягнути нашийник на тварину, що живе в нас”.
Про що говорить нам Павло в цьому уривку? Про те, що ми вже маємо Христа. Про те, що прийнявши Його, нам потрібно Його триматись. Завжди. Нам не потрібні ніякі ангели чи святі посередники, ніякий формалізм. Усе, що ми поставимо між собою і Христом не наблизить нас до Нього, а, навпаки, віддалить. І також, ми справді не здатні змінити себе, свою гріховну сутність, полонити пристрасті, що вирують всередині нас. Тому, наша єдина надія і єдине спасіння — Ісус Христос. Він, зійснивши наше спасіння, Духом Своїм здійснює і наше освячення. З’єднані з Ним ми справді зростаємо духовно, змінюючись на Його образ. Його Дух змінює наші мотиви і серця, роблячи нас людьми, здатними виконати Божу волю і жити вірою. Хай Господь допоможе нам триматися Голови, Христа, перебувати в Ньому і Він в нас і приносити Богу гарні плоди. Амінь.
(п. Йонатан)