Вивчення Біблії: Проповідь “Таємниця Бога – Христос” (До колосян 2:1-7)

Таємниця Бога – Христос

До колосян 2:1-7

Ключовий вірш 2:2-3: «Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані, для всякого багатства повного розуміння, для пізнання таємниці Бога, Христа, в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані»

Минула проповідь закінчилася віршем 1:29: «У тому й працюю я, борючися силою Його, яка сильно діє в мені». Ми дізналися про те, що у слово «борючися» на грецькій має той самий корінь, що і слово «агонія» – Павло працював і боровся до виснаження. За що ж він так боровся? Він боровся щоб збудовувати і зміцнювати церкву. Як зміцнити церкву? Яка церква сильна, духовно зріла?  Про це сьогодні говорить, і це сьогодні робить ап. Павло. Хай Господь благоcловить нас.  

Подивіться на 1-ий вірш: «Я хочу, щоб ви знали, яку велику боротьбу я маю за вас і за тих, хто в Лаодикії, і за всіх, хто не бачив мого тілесного обличчя». На перший погляд здається не дуже скромно зі сторони Павла говорити іншим про те, як він за них страждає. Час від часу мати в серцях може сказати своїй дитині: «Ти знаєш, як я страждала, коли тебе народжувала!» Але чому ж Павло хоче, щоб християни в Колосах знали, як сильно він бореться за них? По-перше, це показує серце ап. Павла, який не був байдужий до цих людей і переймався їх проблемами і труднощами. Є християни, які ведуть себе у церкві так, наче їх нічого не цікавить – у них є своє життя, свої інтереси, свої турботи, а церква, брати і сестри – наче десь в стороні. Вони приходять, коли хочуть, і пропадають, коли не хочуть приходити. Вони не живуть церквою, не живуть тим, чим Бог живе, що Його турбує. Павло жив інакше. Він віддавав себе для служіння церкві. І це служіння було пов’язане з боротьбою. Якщо я відчуваю Божий заклик взяти якесь служіння, то є лише 2 варіанти: або я приймаю його, і тоді я мушу включитися у духовну боротьбу, або я уникаю його, думаючи: «Чому я? нехай інші!»

По-друге, тому що така боротьба Павла зміцнювала християн у Колосах. У своїй книзі «Що дивовижно в благодаті» Філіп Янсі наводить спогади одного чоловіка – Пітера Гріва, який захворів проказою у Індії, і повернувся до себе на батьківщину у Англію, щоб жити під опікою групи сестер Англіканської церкви. Він наполовину втратив зір, був частково паралізованим, не міг працювати, і вже задумувався про самогубство. Одного дня він встав дуже рано щоб побродити по околицях. Він набрів на одну каплицю, де сестри молилися за пацієнтів, чиї імена були написані на її стінах. Серед цих імен він знайшов своє. Те, що хтось встав з самого ранку щоб молитись за нього, що хтось турбується про нього, змінило його життя. Він відчув на собі Божу благодать.

Якось у своєму свідченні п. Катя розповідала не про своє тяжке життя, а про те, що вона молиться за б. Олексія, за с. Олену, с. Вероніку, п. Галю. Кажуть, що сама щаслива людина це та, за яку хтось молиться. Якщо я знаю, що за мене хтось веде духовну боротьбу у молитві, хтось страждає, хтось переймається моїми проблемами – то це надзвичайно укріплює. Таким чином церква збудовується і зміцнюється через небайдужих людей.

Як ще зміцнюється церква? Павло відкриває нам кілька секретів.

По-перше, церква зміцнюється через поєднання в любові. У вірші 2 ми читаємо: «Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані…» Любов втішає і любов поєднує. Любов Павла була прикладом і стимулом для християн в Колосах вчитися любити один одного. Церква не може не тільки зростати, але і навіть просто існувати без любові. Без любові уся наша діяльність у церкві стає марною. І, якщо ми тут, у цій церкві, це значить, що колись ми отримали таку любов. Люди цього світу роблять багато речей краще, ніж християни: вони краще організовують конференції, вони краще співають, вони заробляють більше грошей, і вони знімають кращі фільми. Але чого їм бракує, так це любові. Ап. Іван сказав: «Бог є любов» (1 Ів.4:8). У житті без Бога немає любові. Тому люди без Бога можуть скільки завгодно співати про любов, але її там немає. Любов є лише там, де є Бог. І Бог вибрав церкву, щоб явити Свою любов цьому світу. Ми покликані Богом щоб являти любов іншим, і через це зміцнювати і збудовувати їх. І це справа не лише старшого пастора чи старійшин. Це справа кожного.

Тому сьогодні кожен має задати собі запитання: «Що я роблю для єднання церкви? Яким чином я являю чи намагаюся являти Божу любов братам і сестрам у церкві?» Звичайно, у нас є багато своїх справ: навчання, робота, сім’я, діти і багато-багато різних пов’язаних з цим проблем. Але Ісус Христос сказав такі слова:

34 Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!

35 По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою.

(Івана 13)

Ознака здорової церкви – це наявність любові. Це коли ми цінуємо стосунки один із одним,  коли цікавимось один одним і піклуємось один про одного. Френсіс Шеффер на рахунок цих слів Христа сказав так: «У Івана в 13-ому розділі перш за все говориться про те, що якщо окремо взятий християнин не проявляє любові до інших християн, то світ має право сказати, що він не християнин». Це дуже серйозні слова. Неможливо любити Бога, але в той же час не любити християн.

У вірші 2 Павло сказав: «Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані…». На рахунок єдності в Ів.17:21 Ісус молився так: «щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав». На рахунок цих слів Христа Френсіс Шеффер сказав: «Ми не можемо очікувати від цього світу віри в те, що Батько послав Сина, що слова Христа – правда, і що християнство правдиве, якщо світ не буде бачити справжньої єдності істинних християн». Тому ці слова Христа холодять кров. Без єдності в любові немає християнства, лише в такій єдності є наша сила. Тому запитайте себе: «Чи відчувають люди, які знаходяться поруч із вами, що ви їх любите?» У наш егоїстичний час люди, які називають себе християнам, часто навіть не хочуть прийти в церкву. Вони кажуть, що подивляться запис проповіді по Інтернету. Чи можна явити любов до інших по Інтернету? В церкву не можна приходити як на шоу чи як в театр? Чи можна явити таку любов, нічого не готуючи? Давайте вчитися являти любов Христа іншим!

По-друге, церква зміцнюється через розуміння цінності Ісуса Христа. Прочитаємо разом вірші 2-3:

2 Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані, для всякого багатства повного розуміння, для пізнання таємниці Бога, Христа,

3 в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані.

Ми повинні прагнути до того, щоб пізнати таємницю Христа. Тут мова йде про те, щоб бачити глибину Христа і Його вчення і вміти застосовувати це на практиці. Якщо люди не бачать глибини вчення Христа, то природно з’являється нудьга, Біблія здається їм скучною книгою, де вони давно усе знають. Насправді у Христі заховані усі скарби премудрості і пізнання. У 3-му вірші слово «премудрості» – це грецьке «софія» – так, як звати доньку п. Йонатана. Мудрість – це вміння застосовувати знання на практиці, уміння впроваджувати у наше повсякденне життя духовні істини. «Пізнання» – це здатність розуміти духовні істини. У Христа є свій смак. Христос сказав: «Я хліб живий, що з неба зійшов» (Ів.6:51). І кожен християнин має пізнати смак цього хліба. Христос – це хліб із неба. Ніщо в цьому світі не може замінити Його і порівнятися з Ним. Саме тому якщо ми дійсно пізнали Христа, смак цього хліба, то ніщо в цьому світі не зможе спокусити нас.

Якщо ми не знаємо цієї глибини Христа, то завжди прийдуть люди, які підмануть нас. Подивіться 4-ий вірш: «А це говорю, щоб ніхто вас не звів фальшивими доводами при суперечці». Якщо громадяни політично слабкі, якщо вони шукають легкого рішення проблем, якщо мають завищені соціальні вимоги, якщо хочуть забрати усе у багатих і розділити порівну між всіма, то перетворюються на люмпенів і стають легкою здобиччю різного роду політичних популістів. Подібно цьому і слабкі християни стають легкою здобиччю різного роду брехні. У той час найбільшу небезпекою для християнства було вчення гностицизму. Воно вчило, що дух – ще добро, а тіло – це зло. З цього випливало 2 головні напрямки. Перший навчав, що раз тіло – це зло, то про нього можна зовсім не турбуватися. Він призвів до аскетизму. Такі люди забороняли одружуватися, їсти м’ясо, пити чай і каву, навіть працювати, і закликали іти в гори і літи і там готуватися до зустрічі з Богом. Інший навчав, що раз тіло – це зло, то на нього можна не зважати, воно і так загине. Він призводив до розпусти. Люди, заражені їм, не бачили ніякої проблеми в тому, щоб вважати себе християнами, і у той же час жити у тілесних гріхах, наприклад у хіті. У церкві в Коринті була така проблема. Ми живемо у інший час. У наш час гностицизм навряд чи б прижився, тому що зараз практикується культ тіла, який каже: «Твоє тіло – це головне, ти маєш гарно виглядати, у тебе має ідеальне тіло». Але у наш час є багато іншої брехні. І якщо ми не бачимо краси і глибини Христа, то можемо легко повірити їй.

У вірші 5 написано: «Бо хоч тілом я й неприсутній, та духом я з вами, і з радістю бачу ваш порядок та твердість вашої віри в Христа». Судячи з цього вірша церква зреагувала правильно на вчення гностиків і об’явила їм війну. І Павло радів цьому.

І, по-третє, церква зміцнюється, коли ми продовжуємо ходити з Христом. Давайте разом прочитаємо вірші 6,7: «Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою». Прийняти Христа Ісуса Господа – це дуже серйозне рішення у житті. Багато хто думає, що прийняти Христа – це як отримати квиток у Небесне Царство. «А, раз квиток у мене в кишені, то мені більше нічого не загрожує, і можна жити як заманеться». Але якщо ми прийняли Христа Ісуса Господа, то у нас є лише один подальший шлях: «в Ньому ходити, бути вкоріненими й збудованими на Ньому, та зміцненими в вірі … збагачуючись у ній з подякою». Звичайно, на початку так жити буде непросто, тому що ми так не звикли. До того, як ми прийняли Христа, ми жили як нам заманеться, як підказувало нам наше серце. Ми звикли звинувачувати у всіх своїх проблемах і труднощах інших. Нам здавалося, що християнство – це мертва релігія, а у цьому світі є так багато цікавого. Жарти клоунів, яких показують по телевізору, здавалися нам дуже дотепними і смішними. Так відбувалося, що у нас текла грішна кров Адама. Але якщо ми ходимо у Христі, то поступово Бог замінює грішну кров Адама на святу кров Христа. І не лише у нашій поведінці, але у нашому серці, у наших думках, світогляді, системі цінностей з’являються зміни. Дивовижно, ми починаємо любити Бога. Ми починаємо пізнавати, що у Ньому є всяка повнота. Клайв Льюїс якось сказав: «Наскільки ж одноманітні грішники, і наскільки ж різноманітні віруючі». Грішні речі, які раніше так тягнули нас, тепер викликають лише відразу. Ми більше не сміємося над тими клоунами, які намагаються розсмішити нас по телевізору, а навпаки, жаліємо їх, що вони так бездарно марнують своє життя. Радість і мир з’являться в нас.

Ап. Павло не знав особисто християн у Колосах, він ніколи не був у цьому місті і не відкривав там церкви. Сам він коли писав цього листа знаходився у в’язниці. І, тим не менше, він знаходить потрібні слова щоб зміцнити цих віруючих. Павло боровся за них у молитві, він боровся за те, щоб написати їм листа. Ми маємо визнати, що погано вміємо зміцнювати інших, а іноді навіть розчаровуємо. Тому нам потрібно навчатися це робити. І ап. Павло – це гарний приклад. Хай Господь допоможе нам вкладати своє життя для того, Його церква зростала і зміцнювалася.

(п. Яків)