Вивчення Біблії: Проповідь “Слова істини Євангелії” (До колосян 1:1-12)

Слова істини Євангелії

До колосян 1:1-12

Ключовий вірш 5 : “через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії”

Минулий раз ми закінчили вивчати послання ап. Павла до Ефесян. Це послання було написано у римській в’язниці, де в той час передував Павло. Павло писав до Ефесян про церкву, як Бог її створив, яке її місце в світі, яку ціль мав на увазі Бог, коли створював церкву. Також це послання говорить нам про віруючих: як ми, як члени церкви, маємо відноситися один з одним та з зовнішнім світом, як готуватися до духовної боротьби. Якщо дуже коротко, то церква — це тіло Ісуса Христа, яку Бог залишив в цьому світі, аби вона була життям віруючих, було уособленням Царства Божого та розповсюджувалась по всьому світові, наповнюючи собою весь світ, розповсюджуючи Царство Бога на всі країни та на всіх людей. Відповідно, віруючи повинні жити достойно Ісуса Христа та бути готовими до духовної війни як проти спокус диявола, так і для проповіді Євангелії.

Зараз ми починаємо вивчати послання Павла до Колосян. Павло написав це послання також у римській в’язниці і приблизно в той самий час. Послання до Колосян схоже на послання до Ефесян, навіть деякі фрази повторюються один в один. Але тема послання до Колосян дещо інша, і вона доповнює тему послання до Ефесян. Тема цього послання — Ісус Христос як голова церкви, а для віруючих — триматися голови, Ісуса Христа.

Про церкву в Колосах. Якщо подивитися на карту, то Колоси — це маленьке містечко на схід від Ефесу. Від Ефесу до Колос приблизно 150 км. Близько Колос знаходилося місто Лаодикія, і там також була християнська церква. Павло написав разом два послання — одне в Колоси, інше — в Лаодикію, і сказав, щоб віруючи прочитавши своє послання, прочитали й послання до сусідів. Але лист в Лаодикію, нажаль, загубився. Павло сам ніколи не був в ні в Колосах ні в Лаодикії. Але він мав відношення до цих церков. Більшу частину своєї третьої місіонерської подорожі Павло пробув в Ефесі. Спочатку, як це робив завжди, він проповідував в єврейській синагозі. Але, як це часто бувало, більшість юдеїв противилося словам Павла і противилися Слову Божому. Тоді Павло відділив учнів від невіруючих юдеїв і проповідував і навчав їх окремо, у школі якогось Тирана. І зараз в Ефесі показують залишки цієї школи. Це продовжувалося десь два роки, так що всі, хто мешкали в околиці та вся Азія, як юдеї так і геллени почули слово про Господа Ісуса Христа. Ефес було велике портове місто, також там був великий храм Артеміди Ефеської, одне з семи чудес світу, тому туди завжди стікалося багато дуже різних людей. Там вони, чи то від сусідів, або від тих, хто винаймав їм житло, від ділових партнерів, на базарі, чули слово про Ісуса Христа, та що Павло навчає в школі Тирана саме в денну спеку, з 6 до 9 годин дня. Деякі приходили просто з цікавості, когось проводили друзі, але почувши про спасіння про викуплення гріхів та про Божу любов ввірували, та залишалися ще на декілька днів, щоб навчитися краще. Коли поверталися до свого міста, то там розказували своїм рідним та знайомим, утворювали домашні церкви. Таким чином Слово Боже розповсюджувалось в Азії. Одна з таких церков, яку заснував не сам Павло, а його учень, що навчився в нього в Ефесі була церква в Колосах. Там благовістив Епафрас, і Павло називає його улюбленим співробітником, вірним служителем та рабом Ісуса Христа. Коли Павло був у в’язниці в Римі, Епафрас відвідав його і розказав про роботу Бога в Колосах та про життя церкви. Щоб зміцнити їх, та щоб зберегти від спокус, які завжди виникають в молодих церквах, Павло пише цього листа.

Що це були за спокуси? В листі згадуються якесь “служіння Анголів”, спокуси від законників та юдеїв, згадується самочинне служіння за тілом, а не по волі Духа. Але проти цього всього Павло пропонує лише один засіб — триматися голови Ісуса Христа.

1. Через надію, що ви чули в слові істини Євангелії (1-8)

Подивіться вірші 1-2. “Павло, із волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій до святих і вірних братів у Христі, що в Колосах: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого!” Як завжди, Павло починає листа з привітання й благословіння. Благословіння таке: “благодать вам і мир від Бога, Отця нашого”. Благодать і мир походять тільки від Бога, нашого Отця. Світ не може цього дати, це найкраще благословення, тому ми маємо благословляти церкву та віруючих благословенням і миром Бога.

Подивіться вірші 3-6: “Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, завжди за вас молячись, прочувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді”. Тут Павло дякує за церкву в Колосах. За що конкретно? За їхню віру в Ісуса Христа та любов до всіх святих. Віра в Ісуса Христа та духовна любов до віруючих — це дає тільки Бог.

Насправді всі люди в щось вірять. Неможливо жити, ні в що не вірячи. Навіть немовлята вже в щось вірять. Вони вірять, що оця жінка, коли бере мене на руки, буде годувати, і мені буде тепло і приємно. А оцей дядько буде мене носити та розгойдувати, і я засну, коли захочу. І вони будуть робити мені гарне, тому якщо мені нудно, можу всю ніч не спати, і вони будуть бігати навколо мене. Дорослі люди можуть вірити в фортуну, тому просаджувати гроші в казино й лотереях, можуть вірити в те, що на “лексусі” можна порушувати правила дорожнього руху і таке інше. Люди можуть думати, що Сонце крутиться навколо Землі, що Земля плоска, стоїть на чотирьох слонах, а слони — на великому Атуїні, вселенській черепасі. Можна вірити у великий вибух, у те, що всесвіт принципово пізнаний, або принципово непізнаний. Можна вірити в те, що гарними вчинками заслужити місце в раю, або що після смерті просто перероджуся в щось інше, або що мене просто не стане. Люди можуть вірити, що всесвіт до них добрий, або що всесвіт до них злий, або що всесвіту на них начхати. Те, в що ми віримо, визначає наше життя. Порівняйте життя того, хто вірить, що все стається до поганого і що далі буде ще гірше, і життя того, хто вірить, що все буде добре. Хто з них має більше сили та більше прагне до якоїсь мети, а хто більше перебуває в депресії? Але більшість цих вірувань — пусті, не засновані ні на чому. І з цих вірувань люди можуть обирати, в що вірити, а в що — ні.

Але є одна віра, яку ми не вибираємо. Це віра в Ісуса Христа. Її Бог дає нам в дар. Це — дарунок від Бога. Є люди, що знають, що вірити в Ісуса Христа — це спасіння, це бути дитям Бога, і інколи вони хочуть повірити, але не можуть. На відміну від більшості вірувань віра в Ісуса Христа не пуста. Вона заснована на обіцянці Бога, на Його любові та на факті смерті й воскресіння Ісуса Христа. Кожен, хто вірує в Нього не буде посоромлений. Тому я особисто, завжди дякую, що Бог дарував мені віру в Ісуса Христа. І дуже радію, коли бачу, що хтось отримав таку віру в Господа Ісуса. Тому що це — не людське, це Бог робить. Так і Павло з Тимофієм зараз, почувши про віру в Ісуса Христа Колосян радіють і дякують Господеві.

Так само й любов до всіх святих. Любов — це те, чого не має ні в людині ні, взагалі, в цьому світі. Любов’ю люди звуть те, що нею не є: це пристрасть, це бажання отримати для себе, бажання використовувати для себе. Все це не є любов. Єдина любов — це те, що показав Ісус Христос: Він перше полюбив нас, тому з небес спустився до нас, ходив серед нас, зцілював, воскрешав мертвих, показав, що значить Царство Бога і, для того, щоб дати нам вічність в раю з Богом, пішов на хрест. Віддати себе для своїх друзів — це любов. Прийняти негідних своїми синами та дочками — це любов. Таку любов маємо тільки в Ісусі Христі, вона — свідчення нашої віри й спасення. Тому нам, як і Павлу з Тимофієм, дуже радісно, коли ми бачимо цю любов в церкві.

Звідки взялася ця любов та ці віра? Ще раз подивіться на вірші 4б,5: “яку маєте до всіх святих через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії”. Віру і любов ми отримали в надії, що Бог приготував нам в небесах, а взнали про цю надію — через те що почули слово істини Євангелії. Єдиний шлях отримати дар віри й любові від Господа — почути слово істини Євангелії. Не очікуйте, що віра з’явиться сама собою. Треба почути слово істини Євангелії. Не очікуйте, що наша країна зміниться, коли політики зміняться. Не зміняться ні політики, ні ті люди, що вибирають політиків. Тільки коли Бог дає віру й любов, тоді змінюємося, змінюється родина, народ, суспільство, а потім вже держава й політики. Але щоб отримати віру й любов що треба? Почути слово істини Євангелії. А почути — це значить хтось каже. Для Ефесян це хтось був Павло, Аполос, Акіла та Прискіла. Для Колосян цей “хтось” — це Епафрас. Як написано в 7 вірші: “Отак ви і навчилися від Епафра, улюбленого співробітника нашого, що за вас він вірний служитель Христа”. Хто є цей “хтось”, що скаже слово істини Євангелії для наших сімей, батьків, для сусідів, для колег по роботі? Це риторичне питання.

Давайте ще трохи подумаємо над цими трьома словами “слово істини Євангелії”. Розмірковуючи над цим словом я звернув увагу на те, що слова три. Павло не сказав лише: “слово істини”, ані “слово Євангелії”, але “слово істини Євангелії”. Чому це так? Тому що слово лише істини не дає ні сили виправити себе, ні віри, ні надії. Так само й слово Євангелії, добра звістка, якби вона не була правдивою, не мала жодного сенсу. Є багато чуток, і багато з них добрі, дають добрі сподівання, але це тільки чутки. Якщо слова не справджуються, то це пусте. Але Епафрас прийшов до них не з пустими приємними словами, але зі словом істини Євангелії.

Також я звернув увагу, що тут вживається не слово “правда”, але слово “істина”. Я довгий час відчував, що правда й істина — це різні речі, але ніяк не міг уяснити для себе, в чому різниця. Тепер можу сказати, що істина — це такий погляд на речі, як їх бачить Бог. Якщо я вийду на трибуну, і проголошу: “ви всі грішники”, це також буде правда, але не істина. Що тоді істина? Істина те, що ми всі грішники, і я і всі ви, але не такі, як ми самі думаємо, не більші й менші, а значно більші, ніж собі уявляємо. Ми такі грішники, що ніяк, жодним чином не можемо виправдатися перед Богом, щоб ми не робили, якими б чистими не були наші наміри та наші дії, але все одно, ми, по своїй природі, діти гніву й смерті. Ми мали померти й вже мертві, і для нас немає жодної надії в вічності перед Богом. Для нас не залишилося спадку в домі Батька, і ми самі відреклися від Його спадщини. Чи є це істина? Так. Це погляд Бога на грішника без Христа. Чи є це Євангеліє? Це питання для вас. Я думаю, що для багатьох людей це є також Євангеліє, тому що пізнати себе грішником — це благодать Бога. Це як молодший син в притчі про блудного сина, прийшов до тями. Якщо ми не знаємо себе перед Богом, то не можемо прийняти й Ісуса Христа. Але чи це є повне Євангеліє? Ні. Звісно ні. Тому що Євангеліє в тому, що Бог сперше полюбив нас, тому, щоб виправдати нас, Сам пішов на Хрест. Щоб знову дати нам спадщину, віддав нам Ісуса Христа. Щоб вигнати диявола, послав другого Адама, Ісуса Христа, що переміг диявола та відібрав в нього право стояти перед Богом. Хоча ми грішники, і ніколи не можемо досягнути до Божих стандартів, але це ніяк не впливає на Його любов до нас і не може відмінити те, що Христос зробив для нас. Це істина і це Євангеліє. Коли ми приймаємо це, то ми живемо. Коли ми кажемо ці слова істини Євангелії, то вони оживляють мертвих, дають віру, дають справжню надію, змінюють людей. Ми не можемо нікого змінити словами “ти грішник” та “Ісус любить тебе”, хоча це правда. Але слова істини Євангелії змінюють і нас самих, і Бог змінює і спасає тих, хто чує.

Подивіться вірш 6: “що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді”. Це справжня дія слова істини Євангелії. Воно, як прибуде, росте не тільки в Колосах, а й по всьому світі й приносить всякий плід. Тому ми маємо вірити й не занепадати духом.

2. Не перестаємо молитись за вас (9-12)

Подивіться на вірші 9-12: “Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога, зміцняючись усякою силою за могучістю слави Його для всякої витривалости й довготерпіння з радістю, дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі”. З того часу, як Епафрас прийшов до Павла в Рим та розповів йому про роботу Бога в Колосах, всі співробітники, що були в Римі, почали молитися за молоду церкву. У них не було жодних сумнівів, що церква в Колосах — добра й здорова церква, тому що віра в Ісуса Христа та любов до всіх святих може бути тільки в здоровій та справжній церкві. Але те, що церква здорова, не відміняє того факту, що вона молода, тому потребує особливої опіки в молитві й в навчанні. Це як дитина, народилася красивою та здоровою, але це не значить, що її треба кинути напризволяще. Така дитина, як і будь-яка інша, потребує батьківської турботи.

Про що молиться за Колоську церкву Павло? Найперше, він молиться за те, щоб вони були наповнені всякою мудрістю та розумом духовним, для пізнання волі Божої. Хто найкраще й найбільше піклується про церкву? Звісно Ісус Христос. Люди можуть помилятися, можуть бути злі люди, що говорять красиво, але хочуть зруйнувати церкву, але Ісус Христос не робить злого та не помиляється. Навіть якщо головний пастир церкви помиляється, навіть якщо всі члени церкви схибили, але Ісус Христос веде Свою церкву правильно. Єдине що треба віруючим — слухатися Ісуса Христа, Його волі. Але щоб слухатися, потрібно її знати, тому Павло та співробітники моляться за мудрість та розум духовний для Колосян. Чому мудрість та розум духовний? Тому що Бог — дух, про нього треба думати духовно, а не за плоттю. Коли вони будуть слухатися Ісуса Христа, поступаючи розумно, то прийдуть всі інші речі, про які сказано в цих віршах: розуміючи волю Божу, вони будуть поводитися належно щодо Господа. Тобто, хоча їх в дитинстві не вчили, як треба, і як не треба робити Господові, але вони, слухаючись Христа, будуть робити як треба. Коли будуть робити як треба для Господа, то будуть догоджати Богові, будуть робити усяке добре діло, і в цьому матимуть плід. Це значить, що коли вони хочуть догодити Богові, то слухаючись Ісуса Христа, на серце їм прийде не злі справи, а добрі, а виконуючи їх вони не лише почнуть, але й закінчать, і результат буде добрий. А роблячи добрі справи, та корячись Ісусові вони будуть зміцнюватися всякою Його силою та могутністю, що призведе до витривалості й довготерпіння з радістю. А коли так вони робитимуть, то будуть дякувати завжди Отцеві, тому що Він вчинив нас достойними участі в спадщині святих у світлі.

Коли я читаю ці вірші, то, особисто мені, здається: ну як так можна писати такими довгими реченнями, навіть незрозуміло, де починається, де закінчується фраза. Але смисл тут дуже простий: Коли вони триматимуться за Ісуса Христа, будуть знати Його волю, та слухатися Його, то все те прийде. Не треба окремо тренуватися в витривалості чи зміцнюватися силою Бога. Не треба тренуватися доводити до кінця кожну конкретну справу. Не треба особливо перейматися, чи буде добрий плід з того, що я роблю. Не треба навіть занадто думати, яку справу зробити щоб догодити Богові. Треба лише одне: уважно слухатися Ісуса Христа, тоді все це буде.

Дуже дякую Господові за це слово. Я раніше чув, що послання до Колосян — це про Ісуса Христа. Але відверто кажучи, мені не здавалося, що воно якось сильно відрізняється від інших послань Павла. Але перечитуючи послання, я особисто зрозумів, що це дійсно так. Навіть на самому початку, на привітанні та молитві Павла відчувається: щоб досягти успіху в вірі, Павло радить їм і молиться лише за одне: щоб вони, отримавши віру, тепер найсильніше з’єдналися з Ісусом Христом, це для них найголовніше. Також я особисто думав, як важливо говорити істину Євангелії, тому що тільки істина Євангелії спасає людей та змінює їх життя.

Давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш 5: “через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії”

(п. Авраам Влад)