Вивчення Біблії: Проповідь “Перемігши їх на хресті” (До колосян 2:8-15)

ПЕРЕМІГШИ ЇХ НА ХРЕСТІ

До колосян 2:8-15

Ключові вірші 9,10 : “бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства”

Зараз віруючі по всьому світу готуються до Різдва і вивчають уривки пов’язані з приходом Ісуса Христа в наш світ. Цей період називають часом Адвенту (очікування). І Господь так дивовижно, все владнав, що, хоча наш сьогоднішній уривок — просто продовження вивчення послання до Колоссян, по плану. Але в той же час, він є дуже “різдвяний”. Тут Павло показує колоссянам Христа, в якому тілесно живе вся повнота Божества. Чи ж не про те саме ми роздумуємо, святкуючи Різдво? Вічне Слово, Бог, став людиною. Цей уривок дуже яскраво показує, яке значення має для кожного віруючого ця таємниця втілення і як наше спасіння пов’язане з істинним Богом і істинним чоловіком, Ісусом Христом. Нехай Господь проведе нас зараз через цей уривок і навчить вірі в Христа, в те ким Він є, в те як ми в Ньому отримуємо усю повноту і спасіння.

Подивіться вірш 8: “Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом”.

Що це за філософія, про яку говорить тут ап. Павло і якої потрібно берегтись? По-перше, Павло не має тут на увазі філософію, як академічний предмет, так само він не говорить і про філософію, як про “любов до мудрості”. Навпаки, Писання вчить нас любити істинну мудрість і вказує на її джерело — “Страх Господній початок премудрости, а пізнання Святого це розум” (Прип.9:10).

Філософія, про яку говорить тут ап. Павло — це певне конкретне вчення, яке панувало в Колоссах і яке становило загрозу для церкви і віруючих. Про суть цього вчення нам не дуже багато відомо. Але дещо ми можемо зрозуміти з того, як саме Павло викриває його неправдивість. Очевидно, що воно стосувалось особистості Ісуса Христа, про що Павло говорить у вірші 9. Також, судячи зі всього, це вчення вимагало від віруючих обрізання для того, щоб досягти більшого освячення (11). Павло характеризує це вчення як марну оману, яка має свою основу не в якихось фактах чи істині, а в людських переданнях та стихіях світу. В традиціях, в язичницьких ритуалах та марновірстві.

Нам потрібно знати, що Біблія не містить в собі усієї інформації про все на світі. Не достатньо просто прочитати Біблію для того, щоб стати нейрохірургом або астрофізиком. Але Писання містить в собі все необхідне, щоб ми знали хто є Бог і хто є людина. Писання містить в собі все, що нам потрібно знати для праведного життя і все, що нам потрібно знати для спасіння. Для цього Біблії повністю достатньо. Більше того, в цих питаннях Біблія є останнім словом, остаточним авторитетом, яким випробовується будь яке вчення. Цей вірш не говорить, що ми повинні уникати складних питань та поглиблення свого розуміння Божого слова і Божої волі і “просто” вірити. Нам не потрібно боятись серйозних роздумів чи навіть обговорень. Але що нам виключно необхідно, так це те, щоб в цих роздумах чи обговореннях ми міцно тримались Ісуса Христа та істини Його слова. Якщо ми візьмемо собі за основу будь що інше, результатом буде “марна омана”,  безпідставний вимисел не здатний ані змінити наші життя, ані принести будь який гарний плід в Господі. Амінь.

Подивіться вірш 9: “бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества”.

Цей вірш починається зі слова “бо”. Павло вказує, що нам абсолютно необхідно в своєму житті, в питанні спасіння триматися Христа… чому? — бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. Очевидно, що вчення, яке пропонувалось колоссянам ставило під сумнів один з фактів, які повідомляються нам в цьому твердженні. Або те, що в Христі є повнота Божества, або Його тілесність.

І якщо ми подивимось на історію церкви, історію християнства, то побачимо, що саме вчення, про те ким є Христос, найбільше піддавалось нападкам і викривленням в усі часи. Починаючи з часів Павла і до сьогоднішнього дня. Починаючи з гностиків і аріан перших століть і закінчуючи сучасними свідками Єгови.

Подивіться на апостольський символ віри, який ми кожного тижня читаємо на Богослужінні. Як багато там говориться про Бога-Отця? — аж одне речення. Як багато там говориться про Духа Святого? — зовсім мало. Кому присвячена основна частина цього сповідання? — Ісусу Христу, Його особистості і Його справі, тому, хто Він є і що Він зробив заради нашого спасіння. Те саме стосується і усіх інших символів віри, прийнятих церквою на вселенських соборах.

Для нас виключно важливо знати Христа, як істинного Бога і істинного чоловіка. В інакшому випадку ми знов таки потрапляємо в марну оману і намагаємось доповнити те, чого нам не вистачає в Христі людськими переданнями. Наприклад, через те, що в ранні віки найбільше нападок зазнало вчення про божественність Христа, фокус церкви змістився саме в цю сторону на шкоду вченню про Його людську природу. Результатом стало те, що посередницька, заступницька, священицька роль Христа відійшли на задній план. Церква почала бачити в Христі Бога, але втратила в Ньому милостивого первосвященника, який “в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти” (Євр.2:18). Втратила Того, хто насправді розуміє наші болі, наші слабкості, нашу покинутість, одинокість, нашу біду. Церква втратила Того, хто молиться за нас повсякчас. Грішник, що кається залишився без підтримки, співчуття і розуміння Христа. І хто тоді, як не ласкава мати Христа міг зайняти Христове місце? Розвиток культу Марії заповнив реальну потребу церкви в заступнику. Але звідки виникла ця потреба? — з того, що церква знехтувала людяністю Христа.

Чому так важливо для нас знати, що Христос — це істинний Бог? Тому що на цьому тримається все християнське вчення про Бога, про Трійцю, про наше спасіння. Як строгий юдейський монотеїзм змінився на вчення про Трійцю? — саме з роздумів Церкви про те, хто такий Ісус Христос.

Якою є мета нашого спасіння? — не просто виправдання, як ми іноді можемо почути, але єднання віруючих з Богом. Наслідки гріха мають бути виправлені, і виправданий грішник має повернутись в Божу присутність. Як це здійснюється? — через наш союз з Ісусом Христом. В Ісусі Христі. Але якщо Христос не Бог — з ким тоді ми з’єднуємось Духом Святим — з іншою людиною? Який в цьому смисл?

Якщо Христос — не Бог, чим тоді є Його смерть на хресті? — справді жертвою умилостивлення, в якій Син бере на Себе усі наші гріхи, в якій Отець проливає на Нього весь Свій праведний гнів, чи просто прикладом жертовного життя для нас? Одним з багатьох прикладів жертовного життя? Ні, Писання ясно свідчить, що Христос — це істинний Бог. Амінь! Він єдиний, унікальний, славний. В Ньому живе вся повнота Божества. Тому в Ньому, в Христі, в єднанні з Ним і ми маємо повноту, каже Павло в 10 вірші. Повноту життя. Повноту благословення. Повноту спасіння. Амінь.

Чому так важливо для нас знати, що Христос — це істинна людина? Тому що тільки таким чином ми отримуємо підставу для надії на зміну, оновлення і спасіння свого тіла. Отці церкви виражали цю думку формулою: “що не прийняте, те не зцілене”. Тобто, якщо Христос не прийняв людську природу, то як ми можемо говорити про зцілення, зміну і спасіння цієї природи? Але Христос прийняв людське тіло і назавжди став причасником людського єства. Він жив, як людина для нас. Він помер, як людина за нас. І Він воскрес в тілі, щоб в якості другого Адама гарантувати усім, хто з’єднався з Ним воскресіння в нетлінній славі. Амінь.

Павло докладно говорить про це у віршах 11-15. В них він розглядає три аспекти повноти, яку ми отримали в Христі. Повнота спасіння, повнота прощення і повнота перемоги. (Зверніть увагу, що наступні три заняття з катехизи буде присвячено саме цьому питанню: чому Викупитель мав бути істинним Богом і чому Викупитель мав бути істинним чоловіком. Не пропускайте зібрання, через них ми можемо насправді збагатитись пізнанням Ісуса Христа і Божої істини).

Подивіться вірш 11: “Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні”.

Очевидно, що лжевчителі в Колоссах примушували віруючих до обрізання. Але Павло вказує, що християнам не потрібне рукотворне обрізання, тому що вони обрізані духовно, Христовим обрізанням. Та реальність, на яку вказувало юдейське обрізання і якої не вистачало раніше, вже виповнилася в Ісусі Христі.

Що таке обрізання? Бог дав Аврааму обрізання, як знак заповіту і печать праведності через віру. Про це говориться в 17ому розділі книги Буття. В 16 розділі Авраам проявив недовірство Богу і народив Ізмаїла від рабині. Потім він на 11 років зникає зі сторінок Біблії. І ось в 17 розділі Бог приходить до Авраама і каже йому: “Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний! І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою” (Бут.17:1,2а).

Як і всі інші образи часів Старого Заповіту, знак обрізання мав тимчасовий характер і був даний як вказівник на те, що мав в майбутньому здійснити Христос. Він служив знаком заповіту, знаком належності до Божого освяченого народу, знаком очищення від гріхів, обрізання серця і непорочності. Тут, в 11 вірші Павло ще раз пояснює це і говорить: обрізання вказувало на те, що має статись, на те, чого не вистачало, але тепер воно не потрібно, бо в Христі ви вже обрізані нерукотворним обрізанням. В Христі ви насправді є Божим народом. В Христі ви справді очищені, виправдані і змінені. В Христовім нерукотворнім обрізанні людське тіло гріховне кінець кінцем скинуте, поховане разом з Христом, щоб нам тепер жити для праведності. Амінь.

Як саме це здійснилось? Подивіться вірш 12: “Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив”.

Це сталось через з’єднання з Христом в Його смерті і воскресінні яке ми переживаємо в хрищенні. На заміну обрізанню в СЗ, в НЗ Господь дає нам інший знак — хрищення. Так само, як і обрізання воно вказує на заповіт з Богом та належність до Божого народу — Церкви Христової. Але якщо обрізання вказувало на те, що лише має статись, то хрищення вказує на те, що вже сталось. Ми померли для гріха разом з Ісусом Христом, щоб воскреснувши разом із Ним жити для праведності.

Роздумуючи над цим віршем про важливість християнського хрищення Жан Кальвін говорить: “Ми дійсно помираємо з Христом в хрищенні, тому що Христос не тільки зображає поховання в таїнстві хрищення, але також Він дієво звершує його (поховання) разом зі звершенням таїнства. Так що зі знаком нероздільно з’єднане і те, на що він вказує… і апостол додає: вірою — тому що через неї (віру) ми справді отримуємо те, що пропонується нам в хрищенні”.

В Ісусі Христі ми маємо повноту прощення. Подивіться вірші 13, 14: “І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті”.

Рукописання, про яке говорить тут Павло — це боргова розписка, кредит, який одного разу потрібно оплатити. Раз за разом чинячи гріх проти Бога та його Закону ми щоденно збільшували свій борг. І чим більшим ставав борг, тим страшнішим був день, коли треба платити по рахункам. Цей борг мучив, не давав спокою і сну. Але Бог знищив цю розписку і повністю погасив наші борги.

В “Різдвяній історії” Ч. Діккенса розповідається про безжалісного лихваря Скруджа, який ненавидить Різдво і будь які прояви любові чи добра в людях. Напередодні Різдва йому по черзі з’являються три духи: минулого, теперішнього та майбутнього Різдва. Кожен з духів показав Скруджу сцени з його життя. В одній зі сцен дух майбутнього Різдва показує йому чоловіка і жінку, які заборгували йому гроші. Чоловік приходить додому і розповідає дружині, що Скрудж помер і тепер їхні боргові розписки перейдуть до когось іншого. Дружина питає: “кому ж тепер ми маємо виплатити борг?”, а чоловік каже дружині: “це не важливо… не може бути, щоб його спадкоємець був таким самим безжалісним кредитором, як покійний… сьогодні ми можемо заснути спокійно”.

Ці люди раділи від того, що їхній борг перейшов до добрішої людини. Якою ж має бути наша радість, коли ми знаємо, що боргова розписка, яку ми мали перед Божим Законом не просто передана іншому, більш доброму кредитору. Ні, вона прибита до хреста і знищена. Те, що свідчило проти нас стало забуте, Бог закинув це за хребет і більше не згадає, бо нас, хто був мертвий в гріхах Він оживив разом з Христом простивши усі гріхи. Амінь.

В Ісусі Христі ми маємо повноту перемоги. Подивіться вірш 15: “роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!”

Говорячи про перемогу на хресті Павло вдається тут до військової лексики. В давні часи (та й в не дуже давні) переможна армія після війни йшла тріумфальним парадом вулицями міста під оплески громадян. Перед собою вони зазвичай гнали переможених на полонених ворогів, принижених, беззбройних, осміяних.

Хрест Ісуса Христа роззброїв влади й начальства, духи темряви, сатану. Те, чим він керував над нами — гріх, страх і смерть вже не має влади над тими, хто в Ісусі Христі. Ісус переміг усіх ворогів Своєю смертю та воскресінням, вивів їх на посміховисько. В Ісусі Христі ми маємо повноту перемоги. Амінь.

Як я казав, цей уривок насправді дуже “різдвяний”. Тому що історія Різдва — це не просто гарна історія про закохану молоду пару, дитинку, годівницю для тварин, ангелів, мудреців і пастухів. Це історія про те, як вічний Бог став людиною. Не просто тимчасово, щоб зійти на хрест, але назавжди, щоб стати нашим початком, нашим головою, джерелом нашої повноти і причиною нашого спасіння. “В Ньому тілесно живе вся повнота Божества. І ви маєте в Нім повноту”, каже нам ап. Павло. Повноту спасіння, бо в Його смерті і воскресінні ми звільнені від гріха. Повноту прощення, бо на хресті усі наші гріхи було пробачено. Повноту перемоги, бо хрестом Він переміг диявола і всяку владу, що протистоїть Його милостивому і благому правлінню. Я молюся, щоб кожен з нас пізнав цю повноту в Ісусі Христі, істинному Богові і істинному чоловікові. Амінь.

(п. Йонатан)