Вивчення Біблії: Проповідь “Будьте тривалі в молитві” (До колосян 4:2-6)
БУДЬТЕ ТРИВАЛІ В МОЛИТВІ
До Колосян 4:2-6
Ключовий вірш 2 : “Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!”
Коли наш Господь говорив фарисеям, що “чим серце наповнене, те говорять уста” (Мат.12:34), Він мав на увазі дуже важливий духовний принцип: те, що ми говоримо показує те, ким ми є. Контролювати язик — дуже важко, ап. Яків навіть каже, що це взагалі не можливо (Як.3:8). І як би ми не стримували себе, в наших життях іноді стаються такі ситуації, коли ми говоримо якісь речі, а потім шкодуємо, що взагалі відкрили рота. Те, що промовляють наші уста дуже явно свідчить про те, в якому духовному стані ми знаходимось “Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений” (Матв.12:37), каже нам слово Боже.
В сьогоднішньому уривку Павло продовжує повчати колоссян і показує, яким має бути життя християнина. На початку 3го розділу він говорив про особисті риси віруючого. Потім про його життя в зібранні святих, вдома і на роботі. І тепер Павло ще розширює це коло на наше спілкування з Богом, а також з людьми навколо нас в суспільстві. Які слова мають виходити з наших уст? Яким має бути наше молитовне життя? Як пов’язані наші молитви і проповідь Євангелії? Нехай Господь зараз дасть кожному з нас благодать і Духом Своїм відкриє нам Своє слово, щоб нам вірувати і виконувати Його.
Подивіться вірш 2: “Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!”
Отже, Павло говорить про те, як ми маємо використовувати наші уста. З чого він починає? — з молитви. Амінь! І це не випадково. Молитва — це найкраще, що можуть промовити уста оновленої людини.
Що таке молитва? — перш за все це спосіб нашого спілкування з Богом. Бог звертається до нас різними способами. Він говорить до нас через Біблію, Він навчає нас через різні події і людей. Він звертається до нашого духу Своїм Духом. Він не обмежений в Своїх засобах. Але ми обмежені. В нас є тільки хвала і молитва, які насправді пов’язані між собою. І коли ми звертаємось до Нього, чи то словами чи то “невимовними зідханнями” — це ми називаємо молитвою.
Чому ж молитва має бути присутньою в житті християнина? Тому що коли нема спілкування, тоді нема і стосунків. Минулого разу п. Яків розповідав нам, як важливо, щоб чоловік спілкувався з дружиною. І він розповідав, що відсутність спілкування це така річ, яка перетворюється на проблему не зразу, а з часом. Якщо ти один раз не поговориш з дружиною, то небо не впаде на землю. Але якщо між вами нема постійного глибокого спілкування, то стосунки руйнуються і з часом це перетворюється на катастрофу. Те саме можна сказати і про молитву і стосунки з Богом.
Невіруючий не молиться. Йому нема з ким спілкуватись. Для нього молитва — це розмова з уявним другом, втрата часу. З іншого боку в історії були такі течії християнства, які відводили Богу роль законодавця і початкового імпульсу, а далі, за їх розумінням, світ рухається за визначеними Ним законами і змінити щось в цьому ходові подій неможливо. Коли їх питали: навіщо тоді молитися, вони відповідали: “молитва не змінює нічого, крім нас самих і нашого ставлення до подій”. Але Біблія свідчить про інше. Писання ясно показує нам Бога, який говорить, який безпосередньо приймає участь в історії світу і наших життях. Бога, який чує молитву, відповідає на молитву і через молитву творить чудеса. Амінь. І якщо ми справді віримо в такого Бога, тоді, не молитись — це ігнорувати Його, робити вигляд, що Його нема.
Молитва укріплює наші стосунки з Господом. Молитва — це джерело сили в духовній боротьбі. В молитві ми сповідуємо наші гріхи, хвалимо Бога, приходимо до нашого милостивого Первосвященика, просимо одне за одного. Біблія змальовує молитву, як те, що йде від щирого серця, її об’єкт — один лише Бог, вона має відповідати волі Духа Святого, проголошуватись в ім’я Ісуса Христа і прославляти Отця: “Отче наш… нехай святиться ім’я Твоє…”
Яким повинно бути наше ставлення до молитви згідно вірша 2? Прочитаємо його ще раз: “Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!”
Перше, що він говорить — те, що треба бути тривалими або ж стійкими в молитві. Чому стійкість, або ж тривалість в молитві така важлива? — тому що молитися не виходить само собою, автоматично. Іноді ми сповнені духу і хвали і молитва виливається з серця автоматично. Але часто це зовсім не так і молитва вимагає значних зусиль. Іноді молитва це боротьба після якої віруючий виходить кульгаючи, але з вірою.
Часто ми не зразу отримуємо відповідь на молитву. І тоді нам доводиться боротися з невірством і лінню. В Лук.18:1-8 Ісус розповідає учням притчу про те, що потрібно завжди молитись і не занепадати духом. Він розповідає про вдову, яка раз за разом приходить до неправедного судді, щоб той оборонив її. Неправедний суддя через її тривалість та наполегливість виконує її прохання. Ісус каже: Бог не такий, як неправедний суддя. Він — добрий Батько. Він чує молитву і хоче благословити Своїх дітей. І оскільки Бог такий, тому потрібно завжди молитись і не занепадати духом.
Друге, про що говорить Павло про молитву в цьому уривку — те, що в молитві потрібно пильнувати. Що значить пильнувати? В загальному випадку це означає не спати під час молитви, як учні, коли Господь просив пильнувати разом з Ним в молитві в Гетсиманії. Молитись уві сні неможливо. Якщо ми хочемо молитись, але тіло прагне сну, потрібно або створити умови щоб пильнувати: стати на коліна, молитися вголос, запросити брата і т.ін. Або виспатись і повернутись до молитви, коли голова буде ясна.
Але також пильнувати — значить, що нам потрібно розуміти про що ми молимось. Іноді наші молитви стають такими туманними, що навіть не зрозуміло, як на них потрібно відповідати. Ми не можемо посилено і стійко молитись за те, що нас не хвилює, що не знаходить відгуку в наших серцях. З іншого боку, зазвичай те, що знаходить відгук в наших серцях — це якісь конкретні речі, за які потрібно молитись.
Кінець кінцем, пильнувати потрібно, тому що сили диявола також направлені проти нашого молитовного життя. В “Листах Крутеня” К.С. Льюїса досвідчений біс говорить молодому: “зрозуміло, що відвернути твого підопічного від молитов за його матір не можливо, але в нас є засоби знешкодження тих молитов”. І далі він каже: пильнуй, щоб його молитви були дуже “духовні” і ніколи не стосувались її ревматизму; роби так, щоб він молився за уявну особу, а не за літню жінку з гострим язиком; зроби його молитву просто механічним повторенням; або навпаки: нехай він в молитві намагається увійти в особливий “молитовний стан”; нехай він оцінює ефективність молитви за своїми відчуттями і т.д. Сатана хоче зруйнувати наше молитовне життя і в нього є багато способів, це потрібно знати і пильнувати в молитві, знаючи що Бог посилає благодать тим, хто приходить до Нього. Амінь.
Третє, про що говорить Павло в цьому вірші — те, що наша молитва має бути сповнена подяки. Давайте ще раз прочитаємо цей вірш: “Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!”.
Ми маємо тисячі причин, щоб дякувати Богу. За Його присутність, за Його турботу і щоденний хліб, за спасіння і прощення гріхів, за Його вірні обіцянки і добрий задум, за церкву, братів і сестер і т.д. Найбільша збірка Богом натхненних молитов — це книга Псалмів. Там є приклади різних молитов. Іноді це хвала, іноді скарга чи навіть претензія. Але завжди псалмист повертається до вдячності.
В сучасному світі часто молитву розглядають як якесь заклинання, з допомогою якого можна керувати Богом: “якщо ти надаси своїй молитві правильну форму, наперед подякуєш, що вже отримав, набереш необхідну кількість людей, ще щось зробиш… то Бог з більшою вірогідністю здійснить твоє бажання”. Свого часу я сам намагався знайти одного чи двох братів для молитви і перебирав кандидатури: цей погодитись молитись за гарну оцінку на іспиті, а цей може сказати: “готуватися треба вчасно”. Але це не те, що Писання вчить про Бога і про молитву. Звичайно, молитва потребує віри і згоди. Звичайно, Бог бачить наші потреби і щедро дає те, що нам необхідно. Не треба соромитись приходити до Нього з “недуховними” питаннями. Але також нам потрібно знати, що Бог — це не чарівна лампа з джином і не золота рибка. Він робить те, що Він постановив. А ми віримо в Його добрість і милосердя і дякуємо за те, що “тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим.8:28). Тому, знаючи це, коли ми стаємо до молитви, ми маємо бути готові, що коли підведемося, Бог буде могутньо діяти, змінювати ситуацію і змінювати нас самих. І ця коротка молитва може стати початком такого, про що ми навіть подумати не могли. Амінь.
Про що Павло просить молитись колосських віруючих? Подивіться вірші 3, 4: “Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову, що за неї я й зв’язаний, щоб з’явив я її, як звіщати належить мені”.
В яких умовах Павло пише ці слова? — він в’язень в Римській тюрмі. Навіть сучасні тюрми — не курорт, а уявіть собі тюрму 2тис. років тому. В ті часи зазвичай ув’язнені мусили самостійно оплачувати своє перебування у в’язниці. В Павла було багато нагальних потреб. І його послання свідчать, що він не вважав молитву про нагальні потреби чимось марним чи не духовним. Він сам молився за віруючих по всіх церквах і турбувався про них. Однак, коли він просить одну річ про яку колосські віруючі мають молитися за нього, він просить молитися, щоб Бог, по-перше, відкрив йому двері для проповіді, і, по-друге, щоб Бог допоміг йому звіщати Євангелію належним чином. Не важливо: в кайданах чи на свободі.
Чому для Павла було так важливо, щоб Бог відкрив йому двері для проповіді? Чому нам потрібно молитись за те, щоб Бог відкрив двері для нашої проповіді?
Відкриті двері — це образ, який Павло не раз використовував в своїх посланнях. “Бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників…” каже він в 1Кор.16:9. Говорячи про відкриті двері слова Павло говорить про Бога, який давав дивовижні можливості для проповіді Євангелії. І зараз він говорить нам про ключ, який відкриває ці двері. Що це за ключ? — це молитва. Амінь.
Скажіть мені: на минулому тижні ви пам’ятаєте якусь зручну нагоду проповідувати комусь Євангелію? А ще скажіть: чи молились ви за таку нагоду? Іноді я згадую тиждень, що минув і дивуюся: “чому мені не представилась зручна нагода проповідувати комусь Євангелію?”, але варто згадати свою молитву і виявиться, що я про це і не просив. Іноді, навпаки, Бог дає гарну нагоду, але ми виявляємось не готові скористатись нею, не знаходимо потрібних слів. Чому? — причина та сама — тому що не молились про це.
Одного разу, 8 років тому, задзвонив мій телефон і приємний молодий чоловік сказав мені: “я веду передачу на християнському радіо і хотів би запросити вас розповісти слухачам про Божу роботу в вашому житті”. Я сильно здивувався: “звідки він про мене взагалі взнав?”, але погодився. В назначений час я прийшов до студії. Переді мною відкривалась чудова нагода ділитись Євангелією з багатьма людьми. Але я прийшов такий гордий, самовпевнений і я не молився. І коли прийшов час передачі, я не зміг сказати взагалі нічого путнього крім загальних фраз. Це було величезне розчарування. Нам потрібно молитися, щоб Бог відкрив нам очі бачити ті можливості, які Він відкриває, і щоб ми були готові скористатися цими можливостями і ясно викласти таємницю Христову. Амінь.
Павло знає, що своїми силами чи здібностями, логічними доводами він не може донести Євангелію нікому. Він намагався зробити це в Афінах, коли сперечався з місцевими філософами. Але з нього просто посміялися. Тому зараз він каже колоссянам: “нам потрібні відкриті двері для Євангелії”. Павло хоче йти туди, куди веде його Бог. Він хоче бачити ті можливості, які відкриває йому Господь. Він не збирається ломитися в закриті двері. Він знає, що не може вибити двері в чиєсь серце. Нам потрібен Бог, який працює. Бог, який відкриває серце грішника для Євангелії і потужно, дієво кличе його Духом Святим коли ми проповідуємо Євангелію. І ключ до цих дверей — молитва.
Зараз в нас є доступ до безлічі різних християнських церковних програм, матеріалів для вивчення Біблії і євангелізації. Ми маємо величезні технічні можливості для проповіді Євангелії. В нас тут зібрались дуже розумні люди. Серед нас багато досвідчених служителів. Але все це не допоможе, якщо ми не молимось, щоб Бог відкрив двері для слова. Я думаю, це слово — серйозний виклик для нас, переглянути своє молитовне життя: особисте, сімейне та церковне. Чи молюся я, щоб Бог відкрив двері для проповіді? Чи молюся я, щоб Господь навчив мене звіщати Його Євангелію належним чином? Ми бачимо перед собою багато зачинених дверей: зачинені двері гуртожитків, зачинені двері сердець. Я думаю, разом з Павлом ми можемо сказати зараз: “нам потрібні відчинені двері для Євангелії”. Неможливе людині, можливе Богу. “Оце каже Святий, Правдивий, що має ключа Давидового, що Він відчиняє, і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, і ніхто не відчинить” (Об.3:7). Нехай Господь навчить нас бути тривалими, пильними і вдячними в молитві за проповідь Його Євангелії. І нехай Він дасть нам бачити ті двері, які Він відчиняє для нас, щоб вірно, ясно, як належно говорити Його слово цьому поколінню. Амінь.
Подивіться вірші 5, 6: “Поводьтеся мудро з чужими, використовуючи час. Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати”.
До цього Павло говорив, як потрібно говорити з Богом про людей. А тепер він показує, як потрібно говорити з людьми про Бога.
Чужі, про яких говорить Павло — це не якісь прибульці з кінофільму “Чужий”. Це просто невіруючі, ті, хто не належить Церкві Христовій. Це люди, яких ми повсякчас зустрічаємо на роботі, в транспорті, в школі і т.д. Як з ними потрібно поводитись? — мудро, використовуючи усіляку можливість, каже Павло.
Для невіруючих, життя християн — це щось дивне і незрозуміле. Їм не зрозуміло, чому в неділю ми поспішаємо до церкви, замість того, щоб до обіду спати. Не зрозуміло, навіщо ми закриваємо очі і рухаємо губами. Іноді, читаючи чергову спробу якогось невіруючого автора проаналізувати життя християнина мені стає смішно, як можна не розуміти очевидних для кожного хто знає Бога речей. Ми справді живемо в різних світах. І коли ми поводимось без мудрості, то будуємо додаткові бар’єри і перешкоди між нами, іноді даємо привід невіруючим лихословити церкву чи Бога.
Я не буду зараз наводити багато прикладів немудрої поведінки. Скажу тільки про дві крайності на цій шкалі. Перша — це жити так, ніби ми нічим не відрізняємось від невіруючих. В нашому житті справді є цінності, є певні речі які відрізняють нас. Дурість — намагатись це приховати. Не потрібно придумувати якісь відмазки, чому я не піду в неділю на корпоратив, треба прямо сказати, що в мене є служіння і це важливо для мене. Не потрібно сміятись над непристойними жартами і думати, що якщо я не буду використовувати ті самі слова, що й невіруючі, вдягатись в той же одяг і взагалі, якось відрізнятись, то мене не будуть поважати. Таке життя в кращому випадку не чинить ніякого впливу, в гіршому — представляє християн, як лицемірів, які вчать одному, а поводяться по-іншому.
Друга крайність — намагатись відрізнятись напоказ, формалізм і релігійність там, де це не потрібно. Мені дуже хочеться іноді в кінці робочого зібрання сказати: “давайте помолимось”, але я завжди себе стримую. Я бачив християн, які думали, що з ними важко, бо вони завжди кажуть правду, але насправді з ними було важко, бо вони були грубі і не виховані.
Вірш 6 каже, що наші слова мають бути одночасно ласкавими, сповненими благодаті. І в той же час, приправлені сіллю, тобто такими які мають вплив. Такими були слова і життя Ісуса. Він — Святий Бог, але до Нього приходили грішники і він їв і пив з ними, сміявся і плакав з ними. Їм було комфортно з Сином Божим. Але при цьому ні в кого не залишалось сумніву, що Він не буде миритись з гріхом і всяке зло має бути виправлене. Ми — не Ісус. Часто в нас нема ні мудрості ні благодаті ні солі в спілкуванні з іншими. Часто ми марно втрачаємо час. Але це не привід занепадати духом. Це привід молитися. І коли ми молимось, шукаємо Його мудрості, Його волі, Бог змінює нас в образ Сина Свого і робить джерелом прекрасного впливу. Нехай Господь буде прославлений через нас завжди.
(п. Йонатан)