Вивчення Біблії: Проповідь “Життя віри перед Богом” (Дії 20:13-38)

Життя віри перед Богом

Дії 20:13-38

Ключовий вірш 28 : “Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він.”

Сьогоднішнє слово головним чином для лідерів церкви. Але воно корисне для будь-якого християнина, тому що стосується образу життя віруючого перед Богом і того, що має робити християнин в своєму житті віри.

Сьогодні ми подивимося на останню промову Павла перед пресвітерами Ефеської церкви. Павло знає, що він вже більше не побачить їхнього лиця, тому ці слова — останнє, що він може їм сказати віч на віч. Це — духовний заповіт Павла для його улюбленої церкви, він говорять найголовніше, що хоче передати служителям церкви.

Подивіться вірші з 13 по 17. “А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти. А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену. І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету. Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П’ятдесятниці. А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.” З Троади місіонерська група розділилася: всі сіли на корабель і попливли до Ассу, а Павло окремо пішов в Асс пішки. Ми не знаємо, чому так він вирішив, але від Ассу вся місіонерська група відправилася до Єрусалиму, роблячи зупинки в Мітіленах, Хіосі, Самосі та в Мілеті. Павло поспішав, якщо можливо, на день П’ятидесятниці прибути в Єрусалим, тому вирішив не заходити в Ефес. Але, прибувши до Мілету, він покликав пресвітерів Ефеської церкви, щоб говорити з ними.

Далі, починаючи з 18 вірша і аж до 35 іде промова Павла до пресвітерів. Ця промова по структурі схожа на промову Самуїла до Ізраїльського народу, коли він судився з ними про всі благодіяння Божі. (1 Сам. 12) І там і тут спочатку говориться про образ життя, відповідно, Самуїла і Павла, що їхнє життя було праведним перед Богом і відповідало тому, що вони проповідували. І Самуїл і Павло пропонували всім слухачам перевірити їх життя, і коли є що оскаржити, то вони мають сказати це. А потім, коли слухачі погодилися, що ці люди мають право давати їм настанови, то Самуїл і Павло дають свої настанови.

Перше. Образ життя слуги Божого (18-27, 33-35)

В віршах з 18 по 27 і з 33 по 35 Павло говорить про свій образ життя й проповіді в Ефесі. Як він жив?

Перше, його життя було відкритим перед усіма. Він свідчить про себе: “Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував…” Слова “ви знаєте” значать, що вони знали, як Павло жив. Тобто, ніхто не міг сказати: “він вдень постив, а вночі під подушкою хом’ячив смокалики”, або “в церкві він був смиренний, але коли залишався один з співробітниками, то гнівався і вимагав, щоб слухалися його одного”. Ні, життя Павла було відкритим. Він весь час перебував з учнями. Це схоже, як Ісус весь час перебував з учнями. Як життя Ісуса весь час було перед Богом, і навіть на суді Його вороги не змогли знайти жодного звинувачення проти Нього, так і Павло стверджує, що його життя було відкритим перед усіма. В 2-му посланні до Коринтян 4:2, Павло стверджує: “але ми відреклися тайного сорому, не ходячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з’явленням правди доручуємо себе кожному сумлінню людському перед Богом.” Тобто, Павло жив так, щоб кожна людина могла перевірити його життя своїм сумлінням. Кожен міг задати запитання: чи його життя праведне? Його життя відповідає тому, що він сам говорить? Він дійсно вірить в Бога? Як його віра в Бога виявляється в його житті?

Всі ми стикалися з ситуацією, коли запитуєш: “чи ти віриш в Ісуса Христа?”, а тобі відповідають: “так, я вірю в глибені серця”, або ж: “віра — це моє особисте”. Тобто, вони думають, що віра — це те, що не можна показувати іншим. Але Біблія говорить про віру інакше. Віра в Біблії іде разом із сповідуванням, і також разом з непохитністю, твердістю, впевненістю. Ми маємо сповідувати нашу віру перед людьми. А коли ми сповідуємо нашу віру в Ісуса Христа, ми виставляємо наше життя на суд перед людьми. Ісус казав: “Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі.” (Мт. 5:14,15) Значить, будь-хто може перевірити, чи моє життя відповідає тому, що я говорю, чи воно дійсно відповідає тому, що каже Біблія.

Рішення відкрити своє життя для інших — складне для будь кого. Ми всі грішні люди, і часто наше життя не відповідає тому, яким воно має бути перед Богом. Але зробити своє життя відкритим для інших, значить дозволити кожному перевірити, чи дійсно моє життя відповідає тому, що я сповідую. Якщо наше життя не відповідає тому, що ми проголошуємо, то ніхто не буде сприймати нашу проповідь. І навпаки також. Тому я дуже поважаю місіонерів, які жили спільним життям з ягнятами. Коли живеш в спільному житті, то не можна заховати свою справжню натуру, все стає явним. Те, що ми повірили, багато в чому сталося тому, що життя наших місіонерів відповідало їхньому сповідуванню віри. Так само зараз сестри живуть спільним життям, і можуть сказати одна про одну багато чого, що ми не знаємо. Але вони вирішили зробити своє життя публічним, хоча б одна для одної, і намагаються зробити своє життя відповідним до їхнього публічного сповідання. Це велика справа.

Друге, попри страждання, Павло всіма силами проповідував усім. Він був як пророк в Старому Заповіті. Наприклад, коли Бог покликав Єремію, Він сказав: “не кажи: я юнак, бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу” (Єр. 1:7). Потім Єремія переніс багато страждань, через те, що говорив їм Слово Боже. Так само і Павло. Вірші 19-21 говорять: “і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови, як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах. І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.” Юдеї, як і в інших містах, робили змову проти Павла, вони так само його ненавиділи, як і в інших містах, але Павло продовжував проповідувати. Він проповідував і привселюдно і по домах. Він проповідував і юдеям і гелленам. Він і проповідував, і навчав. Не тільки звіщав Євангеліє, але й навчав учнів, як жити перед Богом, віруючи в Ісуса Христа. Павло не хотів пропустити нічого корисного. В 26,27 віршах Павло свідчить про себе: “Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх, бо я не вхилявсь об’являти вам усю волю Божу!” Хоча Павло страждав через проповідь, але він не зупиняв її.

Третє, Павло свідчив, що його служіння для них було чистим. Подивіться вірші 33-35: “Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав… Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною. Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!” Вони всі знали, що Павло не скористався нічим від віруючих. Він не отримав від віруючих жодного матеріального зиску. В нашому суспільстві люди очікують, що всі інші хочуть отримати з них якийсь зиск. Ми всі отримаємо дзвінки, які починаються з слів приємного жіночого голосу: “Шановний абоненте, ми раді повідомити вам…” Це значить, що якийсь банк, або якась компанія хоче отримати наші гроші. Так само і люди, коли ми говоримо про Ісуса Христа, зразу починають думати: “який зиск з мене вони хочуть отримати?”. На жаль, є багато сект, що маскуються під церкви, які хочуть отримати зиск від своєї пастви. І це створює багато перешкод для проповіді. Але церква і служителі Божі не мають бути такими. Ми отримали від Бога спасіння і благодать. Ми за це не платили жодним чином, все це було куплено Кров’ю Ісуса Христа. Ми не приносили нікому жодної користі, були непотребом, але Бог доручив нам пасти Його ягнят. Це благодать Божа. Тому ми, даром отримавши, маємо даром віддати. Бог поставив нас не для того, щоб ми користалися з віруючих, а для того щоб благословити Боже стадо. Ми поставлені, щоб бути благословінням для інших. Це — головний принцип. Павло не тільки не брав від інших. Він дав нам прекрасний приклад, що краще давати, ніж приймати.

Четверте, Павло йде в Єрусалим, щоб виконати волю Бога. Подивіться вірші 22-25. “І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені, тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене… Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої. І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже…” Павло йде до Єрусалиму, тому що Святий Дух направляє його туди. Дійсно, у нього були справи в Єрусалимі, наприклад, він мав доставити в Єрусалим пожертви від поганських церков з Македонії та Греції. Також, Павло довгий час не відвідував храм, і, як юдей, він хотів прийти до жертівника, разом з іншими ввійти в храм в хвалі й поклонінні Богу. Ми лише рік були на карантині, і всі стомилися, не маючи можливості приходити до причастя та не збираючись разом. Але Павло не був в Єрусалимі не лише рік, він не був там щонайменше три роки, а по моїм розрахункам, десь п’ять років. Ми можемо зрозуміти його гаряче бажання війти в храм Господній. Але найголовніше, чому він так прагнув до Єрусалиму — це тому, що Святий Дух направляв його туди.

Що знав Павло про свою подорож до Єрусалиму? Він знав, що він не зможе просто насолодитися святом і спілкуванням з братами й сестрами. Він знав, що в цей раз він іде не святкувати, в Єрусалимі на нього очікують страждання й кайдани. Бог не відкрив йому, що саме має статися в Єрусалимі, але у всіх містах Святий Дух свідчив про майбутнє ув’язнення Павла. Він знав, що це останній раз, коли може побачитись з Ефеськими пресвітерами лицем до лиця. Чому ж тоді Павло все одно йде туди? Чому не вибрав інший час, більш спокійний? Павло пояснює: “Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.” Тому, що виконання волі Божої для нього було важливіше, ніж зберегти життя. Павло знав, щоб закінчити те служіння, доручене йому Ісусом, він зараз має іти в Єрусалим.

Коли ми дивимося на історію місіонерських подорожей апостола Павла, то бачимо, яку визначну роль в цих подорожах грав Святий Дух. Вони почалися з того, що в Антіохії Святий Дух сказав служителям: “Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!” (Дії 13:2). Під час подорожей, Святий Дух неодноразово направляв і спрямовував місіонерів. Наприклад, Він спрямував місіонерів в Європу, а в Коринті сказав залишитися на довший час, тому що тут багато Його людей. І зараз Святий Дух спрямував Павла до Єрусалиму. Що це значить? Значить, що робота Бога — це робота Бога. Це Він спасає, Він відкриває серця людей, Він визначає, куди треба йти спочатку, а куди потім, що треба зараз сказати, а що потім. Від служителя Бога треба слухати голос Святого Духа й виконувати те, що Господь говорить. Інакше, якщо не слухає, або слухає і не виконує, то це не служитель. Павло знав це, і робив так. Він чув голос Святого Духа і підкорявся Його волі. Молюся, щоб ми також навчилися так робити.

Друге. Настанова Павла для служителів Ефесу. (28-32)

Яку настанову дав Павло? Подивіться вірш 28: “Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він.” Насправді настанова лише одна. “Пильнуйте себе та всієї отари”. Служитель Божий має пильнувати себе і отару Божу. Не лише себе. І не лише отару Божу. Ми не можемо пильнувати лише самих себе, тому що Бог поставив нас піклуватися про Його дітей і Він зажадає від нас звіту за них. Також ми не можемо пильнувати лише отару. Якщо ми будемо пасти інших, і не станемо берегти своє серце, то станемо як фарисеї. Якщо будемо піклуватися лише про отару і занедбаємо своє серце, то диявол знайде, як спокусити нас, а через нас поведе хибним шляхом всю церкву.

Подивіться вірші 29,30: “Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть… Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою…” Павло попереджає, що диявол буде спокушати церкву і віруючих. Диявол не хоче здаватися, він хоче спокусити віруючих, і, таким чином, зробити жертву Христа марною. Тому він буде спокушати як через зовнішніх, так і через внутрішніх. Диявол хоче отримати під свою владу лідерів церкви, щоб через них, спокусити багатьох, тому спокушає їх найбільше. І Павло попереджає, що це буде. Дійсно, історія церкви показує, що дияволу досить часто вдається це.

Як ми маємо протистояти? Вірш 31 говорить: “Тому то пильнуйте, пам’ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.” Пильнуйте, пам’ятаючи те, чого Павло навчав їх. Він навчав їх не просто так. Не для того, щоб зробити їх теологами або книжниками. А для того, щоб підготувати до війни проти диявола. Ми теж вивчаємо Біблію не просто так. Мені, наприклад, цікаво співставляти біблійну історію і історію давнього світу. Або цікаво бачити, що всі методи маніпуляцією свідомістю вже давно описані в Біблії. Але ми вивчаємо Біблію не для того, щоб заповнити порівняльну таблицю, не для того, щоб знайти цікаві факти, або насолодитися гарною поезією. Найголовніше, ми вивчаємо Біблію, щоб вміти побачити брехню диявола і протистати йому. Ми вивчаємо Біблію, щоб мати міцне підґрунтя для нашої надії, щоб знати, на Кого ми можемо покладатися в будь-яких життєвих обставинах. Ми вивчаємо Біблію, щоб знайти шлях, що Бог приготував для нас, і щоб разом з церквою іти Божим шляхом.

Подивіться ще раз на вірш 28. “Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він.” Святий Дух поставив нас служителями, щоб пасти Його церкву. Бог дарував нам привілей пасти Церкву Божу. Але ми маємо знати, що Церква — Його. Не наша, а Божа. Він здобув її Собі власною кров’ю. Він перевірить, чи ми відносилися до Його церкви як до Його власності, чи Це дуже важливо знати пастирю та служителю. Якщо ми знаємо це, то будемо з страхом Божим, з благоговінням, за Його волею пильнувати себе і Божу отару.

Після того, як Павло закінчив свою промову, вони всі стали на коліна і разом помолилися, а після того зі сльозами прощалися з Павлом.

В сьогоднішньому слові ми побачили образ життя Павла перед Богом і всіма людьми в Ефесі. Він жив так, що він не боявся зробити своє життя публічним, доступним для всіх людей. Павло написав до Тита: “щоб… не крали, але виявляли всяку добру вірність, щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога”. (Тит. 2:10) Тут ми бачимо яким має бути життя християнина: “щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога”. Павло сам жив так. Його життя і проповідь прикрашали науку нашого Господа.

Звідки в нього була така сила, жити так? Павло сам багато разів говорив про це. Він жив так, тому що пам’ятав благодать Ісуса Христа. В книзі Дій тричі повторюється історія, як Павло зустрів Господа Ісуса Христа на дорозі в Дамаск. В своїх посланнях він також говорить, про те, яка велика благодать Бога до нього. В 1 до Коринтян він пише: “Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона.” Сьомий розділ послання до Римлян — крик душі грішника, що хоче жити оновленим життям, але стикається з обмеженнями грішного тіла. Здається, що в цьому розділі Павло описує свої власні переживання й страждання. Але важливо, який висновок Павло робить з цього. “Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному… Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом, бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерти.” (Рим. 7:25-8:2) Павло в кожному своєму посланні пригадує благодать Ісуса Христа до нього. В цьому є сила, чому Павло між жити таким сильним і відкритим життям перед Богом.

Тут є відповідь і для нас: ми також маємо пам’ятати благодать Ісуса Христа в своєму житті. Коли ми пам’ятаємо благодать, що Бог явив в нашому житті, ми також зможемо жити перед Ним. Я дякую, що Господь помилував мене. Чесно кажучи, я не вважаю, що моє життя з прикрасою для вчення Ісуса Христа. Мабуть, мої діти можуть багато розповісти про мене, коли я діяв не так, як мав діяти, коли гнівався, коли був безвідповідальний, коли був егоїстичний і коли був лицемірний. Але я одного разу помітив, коли я втрачаю силу жити перед Богом і помітив, коли знаходжу такі сили. Я втрачаю силу жити перед Богом, коли починаю думати про свої гріхи. І знову отримаю силу, коли дивлюся на те, що зробив Ісус Христос. Одного разу Господь дав мені об’явлення, Він сказав: “чи ти думаєш, що твої гріхи занадто великі для Ісуса Христа? Не приймаючи прощення Ісуса, ти робиш Його жертву марною для тебе”. Тоді я розкаявся і вирішив не сумніватися в жертві Ісуса Христа та в Його благодаті.

Я молюся, щоб і всі ми всім серцем приймали й берегли благодать Ісуса Христа, щоб наше життя було прикрасою для вчення нашого Спасителя. Нехай благодать Божа буде з всіма нами.

(п. Авраам Влад)