Вивчення Біблії: Проповідь “Життя церкви і служіння Петра” (Дії 9:32-43)

ЖИТТЯ ЦЕРКВИ І СЛУЖІННЯ ПЕТРА

Дії 9:32-43

Ключовий вірш 32 : “І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді”

Читаючи книгу Дій святих апостолів, ми не можемо не відмітити, що основний її контекст — місіонерський і євангелізаційний. Господь Ісус обдаровує Свою церкву Духом Святим і силою згори, щоб свідчити усьому світові про Його смерть і воскресіння, про спасіння в Його імені і про суд над живими і мертвими. Більшість подій книги відбуваються в середовищі невіруючих, а чудеса, які вчиняють сповнені Духа служителі, засвідчують і підтверджують проповідь Євангелії і вчення апостолів

Уривок, який ми вивчаємо сьогодні особливо цінний тому, що він проливає світло на внутрішнє життя церкви і показує його таким, яким воно є. Наприклад, ми бачимо тут церкву і ранніх віруючих в яких є потреби, які потребують пастирської опіки, які стикаються з бідою і проблемами, так само, як ми. Ми бачимо, як через Петра Господь Ісус укріплює Свої церкви і будує їх, відповідає на їх нагальні потреби і теми молитви. Нехай Господь благословить нас зараз і відкриє розум, щоб розуміти Його слово

Завершуючи оповідання про навернення Савла і готуючи сцену до наступних подій, Лука описує певний період життя церкви, коли вона мала мир і час, щоб рости не лише кількісно, але й внутрішньо. Вірші 31 і 32 кажуть: “А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир, будуючись і ходячи в страсі Господньому, і сповнялася втіхою Духа Святого. І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді”

Як ви пам’ятаєте, гоніння на віруючих в Єрусалимі спричинили те, що учні розпорошилися по всій Юдеї, Галілеї і Самарії. Це призвело до стрімкого, інтенсивного росту церкви в нових регіонах. Опинившись на новому місці віруючі благовістили своїм сусідам про Ісуса, закликаючи їх до віри і каяття і багато хто відповідав на цей заклик

Як радісно бачити, коли церква росте і до неї додаються нові люди… чи не так? Як радісно бачити, як хтось зрікається старого життя і диявола і сповідує своїм Спасителем і Господом Ісуса Христа. І ми добре знаємо, що часто за цією подією стоїть дуже багато чиїхось сліз, молитов і праці. Я пам’ятаю, як моя дружина іноді будила мене посеред ночі зі слізьми, щоб разом молитися за одну сестру, щоб та полишила гріх і навернулася до Христа. Але ось приходить день, коли ми чуємо перше свідчення в якому цей брат/сестра сповідує свою віру, або бачимо, як він/вона приймає хрещення в Ісуса Христа. В такий момент нам може здаватися, що все: тепер справу зроблено, можна відпочити. В той час, як, насправді, це лише початок. Як справа батьків не завершується на тому, щоб народити дитину (далі слідує довгий процес виховання і дорослішання), так само справа церкви, наша справа, не завершується на тому, щоб привести людину до Христа і охрестити. Далі потрібно турбуватися, виховувати в учнівстві, допомагати, опікуватися і т.д

Саме цей процес ми і бачимо в сьогоднішньому уривку: “І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді”. Петро всіх обходив. Пройшло всього кілька років з дня П’ятидесятниці: може 3-4 роки, а може років 8-9. У віруючих ще не було надрукованої Біблії. В них не було закладів освіти, щоб готувати служителів, в тому числі і служителів слова. В них не було швидких засобів зв’язку, щоб оперативно вирішувати якісь труднощі. Але хоча всіх цих речей ще не було, церква все одно потребувала турботи, укріплення в слові і допомоги. І ось ми бачимо Петра, який, як добрий пастир обходить усі церкви

Те, як Лука подає цю інформацію говорить про те, що такі обходи були звичайною і регулярною справою. Подібну картину ми побачимо далі, в оповідання про Павла і Варнаву. Власне, їхня друга подорож почалася з такого самого рішення піти відвідати церкви, засновані раніше: “Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, як вони пробувають”, каже Павло (15:36). Апостоли не сиділи весь час в Єрусалимі, чекаючи, коли прийдуть до них. Вони ходили, відвідуючи усіх святих

Петро не народився пастирем. Він народився в сім’ї рибалки і був рибалкою. Але Воскреслий Ісус поставив його турбуватися про Свою церкву: “…чи ти любиш Мене?” — запитує Ісус в Петра, і продовжує: “Паси вівці Мої!” (Ів.21:16). І Петро прийняв це слово. Він навчився, що свою любов до Спасителя він має виявляти тим, що буде щиро дбати про Його церкву, про братів і сестер в Ісусі Христі. І ось саме цим він і займається в нашому уривку

Подивіться вірші 32, 33: “І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді. Знайшов же він там чоловіка одного, на ймення Еней, що на ліжку лежав вісім років, він розслаблений був”

В Лідді Петро зустрів паралізованого чоловіка на ім’я Еней, що на ліжку лежав вісім років. Ми не знаємо усієї історії цього чоловіка. Схоже на те, що Еней належав до громади, яку відвідав Петро. Хоча з цього приводу є різні думки. Медицина того часу була безсила йому допомогти. Якихось урядових соціальних програм для людей з обмеженими можливостями в ті часи також не існувало

Як Петро допоміг Енею? Подивіться вірші 34, 35: “І промовив до нього Петро: Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели собі сам! І той зараз устав… І його оглядали усі, хто мешкав у Лідді й Сароні, які навернулися до Господа”.

Коли я прочитав ці слова, то подумав: “виявляється, для того, щоб застелити ліжко, іноді потрібна справді чудодійна сила. Тепер зрозуміло, чому коли я прошу про це дітей, це не завжди спрацьовує” 🙂

Але, якщо серйозно, то через цей невеликий епізод Лука дуже явно показує нам, як воскреслий і вознесений Христос, який сидить на небесах по правиці Божій продовжує діяти в нашому світі. “Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос”, каже Петро. Хоча Ісуса не видно тілесно поруч з Енеєм, і слова: “Уставай і постели собі сам!”, промовляє не Він, а Петро, тим не менш це саме Ісус вздоровляє Енея. Петро діє від Його імені і за Його дорученням. Як шериф в американському кіно стукає в двері зі словами: “іменем закону, відчиніть” і йому відчиняють. Не тому, що він такий гарний, а тому що закон, який він представляє має реальну владу. Так само і Петро діє в ім’я Ісуса Христа, виступає Його посланцем, виконує Його волю. І Еней зцілений, не тому, що Петро такий молодець, а тому, що Ісус — це воскреслий Месія і Син Божий, який руйнує пута хвороби, гріха і смерті. Амінь!

Ісуса не видно, але через Петра Він продовжує робити точно те саме, що робив, коли ходив дорогами Юдеї разом з учнями. Пригадайте історію розслабленого, якого Господь зцілив в купальні Віфесда. Або краще, історію зцілення розслабленого, якого четверо друзів спустили до ніг Ісуса через отвір в стелі. Цю історію Лука оповідає в своїй першій книзі. Петро явно діє не сам по собі, його веде Господь. Так само, як коли Ісус робив це явно, зцілення Енея супроводжується наказом зібрати постіль на якій хворий пролежав так багато років. Різниця лише в тому, що тоді зцілення відбувалося там, куди приходив сам Ісус, а тепер Його сила, зцілення і відновлення являються там, куди приходять Його служителі

Зцілення Енея стало великою подією, через яку церква отримала укріплення, багато людей з цих регіонів увірували в Господа. Але не встиг Петро відійти з Лідд, як його присутність стала необхідною в іншій спільноті

Подивіться вірші 36-39: “А в Йоппії була одна учениця, на ймення Тавіта, що в перекладі Сарною зветься. Вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила. І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й поклали в горниці. А що Лідда лежить недалеко Йоппії, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох мужів, що благали: Не гайся прибути до нас! І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в горницю. І обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була”.

Лука розповідає нам про молоду жінку на ймення Тавіта. Ким вона була? Лука називає її ученицею, повною добрих вчинків та милостині. Тавіта не була відомим євангелістом, проповідником чи пророчицею. Вона не чинила ніяких чудес в народі і не проводила публічних дебатів в синагогах, як Степан чи Савл. Однак на своєму місці вона усім серцем служила Богу тим способом, яким вміла: вона шила одяг. В часи, коли ще не існувало ніяких трикотажних фабрик і одяг на будь який смак не можна було купити в магазині, а нитка і тканина виготовлялися руками, це було насправді не малою допомогою для церкви. І ми бачимо, що церква справді любила і цінувала Тавіту

Але раптом сталася біда: Тавіта захворіла і померла. Ніхто того не очікував і ця подія стала серйозним ударом для святих в Йопії. Що віруючі мали робити в цій ситуації? Варіантів не так вже й багато: її тіло обмили, поклали в горниці і приготували до поховання. Але, дізнавшись, що зовсім недалеко, до сусіднього міста прибув Петро, учні терміново посилають по нього. “Не гайся прибути до нас”, кажуть йому посланці і Петро терміново прибуває

Подивіться вірші 40-41: “Петро ж із кімнати всіх випровадив, і, ставши навколішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: Тавіто, вставай! А вона свої очі розплющила, і сіла, уздрівши Петра… Він же руку подав їй, і підвів її, і закликав святих і вдовиць, та й поставив живою її”.

Так само, як і у випадку з Енеєм, коли ми читаємо обставини хвороби, смерті і воскрешення Тавіти, в голові ніби дзвенить дзвоник: “щось подібне ми вже чули”. І це не просто так. Багато елементів з оповідання про Тавіту справді нагадують оповідання про воскрешення дочки Яіра. Вочевидь, Лука свідомо провів паралелі між цими історіями, згадуючи і те, що в обох випадках смерть була передчасною, і ту нагальність з якою кликали до дівчинки Ісуса, а до Тавіти — Петра. І той факт, що перед тим, як здійснити чудо Ісус (і так само Петро) відсилає усіх з кімнати, і заклик піднятися з ліжка, встати і навіть руку, яку Ісус (і так само — Петро) подає дівчині. Знову, так само, як і в історії з Енеєм за спиною Петра ми бачимо Ісуса. Ісуса, який продовжує діяти в Своїй церкві і через Свою церкву, продовжує здійснювати ті самі справи, які Він робив, ходячи з учнями

Чого ж навчають нас ці декілька епізодів з життя церкви і служіння Петра?

Перше, історія Тавіти показує важливість практичного служіння на тому місці, де Господь поставив нас. Церква складається не лише з проповідників, євангелістів і пасторів. Є служіння, які добре видно, вони на виду. І є служіння, про які дізнаєшся, тільки коли людина, яка їх виконувала, раптом десь ділася. І ти усвідомлюєш, як багато на своєму місці ця людина робила. В Кол.3:17 ап. Павло каже: “І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві”. Учениця Тавіта в ім’я Господа Ісуса шила одяг і допомагала вбогим. Коли ми живемо заради Божої слави і застосовуємо своє учнівство на практиці, ми можемо приносити гарні плоди, благословляти інших і прославляти Бога. Тавіта шила одяг

Друге, Петро, який обходив церкви, нагадує нам, що служіння потребує не лише світ, в який ми послані, не лише невіруючі, а і церква. Слова Христа: “паси вівці Мої”, це перш за все слова про Божий народ, про церкву, бо Христові вівці — це ті, хто слухають Його голосу і слідують за Ним. Служіння світу не більш важливе, ніж служіння церкві. Часом ми концентруємося на служінні зовнішньому світу, багато говоримо про це, чуємо заклики йти, спасати світ, що гине. Але при цьому забуваємо про співробітників поруч нас, молодих учнів, братів і сестер, які мають нагальні потреби і нужди. Як було б добре, якби церкви складалися з молодих і успішних, яким нічого не потрібно. Але, насправді, віруючі мають потреби і нужди. Звичайно, перш за все це потреба в служінні слова. Бо словом Божим ми живемо і будуємося. Але не лише слово. Нам потрібно молитися одне за одного, допомагати в нагальних потребах, і кінець кінцем елементарно відвідувати, бачити, цікавитися життям одне одного. Це Петро знайшов Енея, а не Еней Петра

Третє, і, мабуть, головне. В цьому уривку ми бачимо Христа, який, хоч Його і не видно між нами явно, все ж є серед нас і діє серед нас і через нас. У нашому житті, в житті спільноти трапляються біди, події яких ми не могли передбачити і яким не можемо зарадити. Ми читаємо цей уривок і думаємо: “як було б добре, якби поруч завжди був Петро, який може допомогти, зцілити чи навіть воскресити”. Але насправді ми маємо більше, за Петра. Ми маємо Самого Ісуса, який пообіцяв не залишати Свою церкву, але турбуватися про неї, чути молитви і відповідати на них. Мат.18:19,20 Господь Ісус каже: “Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них”. Він є з нами не лише в наших проблемах, Він з нами в нашому служінні зі Своєю мудрістю і силою, зі Своєю любов’ю, щоб направити нас, щоб зробити нас плідними. Нехай Господь благословить нас і зробить нас Його служителями, щоб через нас Його ім’я звіщалося серед народів, щоб через нас будувалася Його церква

(п. Йонатан)