Вивчення Біблії: Проповідь “Заспокойтесь, бо душа його в ньому!” (Дії 20:1-12)

“ЗАСПОКОЙТЕСЬ, БО ДУША ЙОГО В НЬОМУ!”

Дії 20:1-12

Ключовий вірш 20:10 : “Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!”

Сьогодні ми поговоримо про юнака, про якого відомо лише одну річ: він заснув на проповіді. Причому не на проповіді кого-небудь, а самого ап. Павла! Чому люди засинають на проповідях? І яким має бути наше ставлення до Божого слова? Також у цьому уривку ми бачимо воскресіння з мертвих. В наш час пандемії смерть стала більшою реальністю для людей, ніж раніше. Люди несподівано для себе усвідомили, що вони можуть померти! Хай Господь сьогодні зміцнить нашу надію на воскресіння!

Перше, Павло затягнув слово до півночі. Подивіться на вірші 1-5:

1 А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.

2 Перейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади,

3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.

4 Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв’янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим.

5 Вони відбули наперед, і нас дожидали в Троаді.

Читаючи ці вірші неозброєним оком видно, що Євангеліст Лука пришвидшує свою розповідь і опускає багато деталей. Звичайно, той факт, що Лука не розповідає тут багато деталей ніяким чином не означає, що в цей час не відбувалося ніяких важливих подій. Вважається, що коли ап. Павло в цей раз перебував у Македонії, він написав 2 Кор. Протягом 3 міс., які Павло перебував в Гелладі, він написав до Римлян – епічне послання ап. Павла. Це послання – це дуже важлива річ, це справжній шедевр. Тим не менше, хоча Лука опускає багато подій, одну подію, яка сталася в м. Троада, Лука приводить. Подивіться на вірші 6-7:

6 А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п’ять у Троаду до них, де сім день прожили.

7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.

Перш за все зверніть увагу на день тижня, в який збиралася церква – “в перший день тижня”, тобто в Нд. Звичайно, день зібрання є далеко не головним в християнстві, головним є Христос. Ми не повинні наголошувати на тому, що праві лише ті, які збираються по неділям. В Рим.14:5 написано: “Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання”. Однак відмітимо тут дві речі. Перша, це те, що відбувся зсув дня зібрання з суботи на неділю. Як Ви знаєте, в Старому Заповіті Бог встановив сьомий день тижня, Сб., як день відпочинку (Бут.2:2-3) Цей день прописаний в Десяти Заповідях (Вих.20:8) Євреї збиралися по синагогам по субботам. Але поступово християни стали збиратися по Неділям в знак того, що в цей день Ісус воскрес із мертвих. І перша згадка про це приведена саме у цьому уривку – вірші 7.

Друга річ, яку ми тут бачимо, це апостольське благословення на недільний день. Часто кажуть, що християни “без дозволу” порушили заповідь про суботу, коли почали замість суботи збиратися по неділям. Але тут ми бачимо ап. Павла, який приймає участь у недільному зібранні. Він не сказав “Ні, потрібно збиратися лише по Суботам” і переніс зібрання. Ні, він проводить зібрання в Нд. Тому кажуть що на зібрання в Нд. є апостольке благословіння.

Подивіться ще раз на вірші 7-9:

8 А в горниці, де зібралися ми, було багато світел.

9 Юнак же один, Євтих на ім’я, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого…

На прикладі юнака Євтиха видно, що спати в церкві в цілому небезпечно – можна впасти, зламати хребет і померти. З іншої сторони, ми не можемо засуджувати цього юнака, який заснув в церкві. Євангеліст Лука пояснює: це був юнак, а юнаки люблять поспати. Павло затягнув слово по півночі. Зібрання проводилося в горниці, скоріш за все вщент забитою людьми, адже служіння вів сам ап. Павло, тому свіжого повітря не вистачало. Горниця освітлювалася факелами, які самі спалювали кисень (8). Все це призвело до того, що Євтих заснув.

В історії церкви по-різному ставилися до того, що люди сплять в церкві. В ранніх монастирях служіння проводили сім раз на добу, базуючись на Пс.118:164: “Сім раз денно я славлю Тебе…” Одне із служінь проводили о 2-ій годині ночі, коли сон самий міцний, щоб не дати монахам насолоджувалися цим задоволенням тіла. Це служіння тривало цілу годину, і тих, які засинали на ньомуслужбах очікувало суворе покарання. В пресвітеріанських церквах Шотландії 18 ст. богослужіння тривало 3-4 год. Церву зачиняли, а спеціально навчені люди ходили по церкві і довгими гострими палками будили тих, які заснули. У наш час правила стали значно менш суворими. Відомий пастор і теолог Роберт Чарльз Спроул дозволяв спати на своїх проповідях людям, які старші 80 р. Але при цьому попереджав, що якщо вони заснуть, впадуть і помруть, він не зможе їх воскресити, як це зробив ап. Павло, тому що не наділений такою апостолькою владою.

І все ж таки, чому ми засинаємо в церкві? Чому ми засинаємо, знаходячись серед Божих людей? Чому засинаємо, коли проповідується Боже слово? Не лише через втому. Ми не засинаємо, коли дивимось чемпіонат світу з футболу. А тут не футбол, тут ми слухаємо Боже слово! Що заставляє нас спати? Причина тут значно глибша, ніж наша втома. І ця причина – це зіпсованість нашого серця. На жаль, наше серце навіть після навернення лишається настільки зіпсованим, що замісь того, щоб концентруватися на Божому слові, щоб насолоджуватися перебуванням у Божому домі, серед Божих людей, щоб споглядати велич і славу Бога, думає про себе, про щось інше, і врешті решт засинає. Через таке зіпсоване серце ми втомлюємося бути в церкві, бути серед Божих людей, бути там, де Ісус обіцяв бути! Тоді щось не так з нами, якщо єдине бажання посеред зібрання це щоб воно скоріше закінчились. Наш гріх призводить до того, що Боже слово, чи молитва починають здаватися нам нудними, і ми засинаємо.

На останньому зібранні свідчень с. Вероніка відверто призналася, що їй не хотілося писати свідчення і не було часу. Насправді майже завжди в усіх нас так. Після навернення нам у спадок залишилися старі схильності, які мають померти. Тому їм можна потурати, і тоді вони будуть жити ще довго. А можна оголосити війну і боротися. І тоді вони відступлять. Подивіться на церкву в Троаді. Павло затягнув слово до півночі. Зазвичай, ми дуже делікатно ставимося до свого спочинку та сну, ми оберігаємо їх, ми боремося за них. Попробуйте відібрати у людини одну год. її сну, і ви можете наразитися на серйозну небезпеку. Ми любимо себе та слідкуємо за своїм спочинком та сном. Тоді що ж заставило цих людей слухати Павла до півночі, а далі до самого ранку? Напевно тому що вони зрозуміли, що приймають участь у чомусь більш важливому ніж спочинок і сон. Вони відчули смак Божого слова. Вони відчули Божу присутність на тому місці! Радість перебувати у Божому домі, серед Божих людей. І хай Господь дасть Вам таку ж гарячу пристрасть до Його слова!

Друге, “заспокойтесь, бо душа його в ньому!” Подивіться на вірші 10-12:

10 Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!

11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.

12 А хлопця живим привели, і зраділи немало.

Що тут відбулося? Тут відбулася дуже важлива річ – воскресіння з мертвих. За свідченням лікаря Луки Євтиха підняли мертвим (9). Після молитви Павла його привели живим. Чому навчає нас ця історія з Євтихом? Ми розуміємо, що це насправді не ап. Павло воскресив цього юнака. Це зробив Сам Бог. І це говорить нам про те, що смерть не є проблемою для Бога. Так, це велика проблема для нас. Людство не може перемогти смерть. Але не Бог. Бог переміг смерть, і Він вже проголосив цю перемогу. І коли ми говоримо про воскресіння, то маємо на увазі дві речі.

Перше, це воскресіння, яке буде після смерті. Ісус обіцяв воскресити усіх, віруючих в Нього до вічного життя. Ми старіємо. Старіють та хворіють наші батьки. І все це життя з болячками, втомою, хворобами не дуже приємне. Смерть – дійсно страшна, болюча річ. Проте не всі смерті однакові. Після деяких приходить воскресіння. Які це смерті? В 1 Кор.15:22-23 написано:

22 Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,

23 кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу.

Це смерті “в Христі”. І це є наша велика надія. В наш час пандемію люди несподівано усвідомили, що вони можуть померти. І вони не знають як реагувати на цей факт. Єдиний, хто вирішив проблему смерті це Бог, і смерть “в Христі” не є кінцем всього.

Проте є ще одна сторона, яку відкриває нам воскресіння Ісуса. І це не лише той факт, що колись, у майбутньому, у нас будуть нові тіла, і ми будемо жити вічно з Богом. А той факт, що вже зараз ми можемо жити ономленим життям, яке дав нам Ісус через Своє воскресіння. В Рим.6:4 написано: “Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя”. Тут ап. Павло пов’язує воскресіння Ісуса із нашим оновленим життям. Тобто вже зараз, у цьому житті, ми можемо насолоджуватися привілеями, які несе воскресіння Ісуса. Завдяки цій силі воскресіння, ваше життя – думки, слова, поведінка можуть змінюватися. Павло сказав: “Ми поховані з Ним хрищенням в смерть”. Наше старе, грішне “я” – померло і поховане. І в цьому випадку те, що померло – має померлим і лишитися.

В 2 Кор.2:14-15 написано:

14 Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.

15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.

Христос помер за нас не для того, щоб ми продовжували жити заради себе. Це ключове послання Павла в цих віршах. Часто після навернення ми продовжуємо жити для себе, ставити свої проблеми на перше місце у житті. І тоді хочемо лише використати Бога для вирішення своїх проблем. Але в християнстві так не працює. Я маю жити для Бога. Я маю визнати Його Господом мого життя. І тоді в моєму житті через моє життя буде явлена ця сила воскресіння. Одного разу усвідомлення цього факту в Київському UBF призвело до духовного пробудження в житті багатьох, символом чого стала пісня “Все, чим я є”. Життя для себе схоже на спробу заповнити бездонну прірву – це ніколи не вийде. Моє старе “я” має померти, я маю жити для Ісуса.

Хай Господь дарує Вам гарячу пристрасть пізнавати Його, пристрасть до Його слова, коли Ви приходите у Божий дім! Хай сила воскресіння Ісуса потужно діє у Вашому житті, змінює Вас, щоб Ви жили для Того, хто вмер за Вас і воскрес!

(п. Яків)