Вивчення Біблії: Проповідь “Віруй в Господа Ісуса – і будеш спасений” (Дії 16:11-40)

“ВІРУЙ У ГОСПОДА ІСУСА – І БУДЕШ СПАСЕНИЙ”

Дії 16:11-40

Ключовий вірш 11:31 : “А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім”

Минулий раз ми вивчали, як Павло розпочав другу місіонерську подорож. Почалася вона, як видавалося, із серії невдач. Спочатку він посварився з Варнавою. Потім Бог зламав усі його плани. Павло хотів проповідувати в Азії. Але Бог закрив туди всі двері. Павло никався-микався по тому регіону, протурував дороги, втратив дуже багато часу, і нічого не досяг. Нарешті Бог показав йому видіння через Македонянина, і Павло зрозумів, що Бог веде його до Македонії. Як дізнатися Божу волю? Зазвичай люди очікують, коли Бог їм явно покаже Свою волю, тому нічого не роблять, а просто очікують. Так можна очікувати до глибокої старості. Але тут ми бачимо, що Павло чинив інакше: він робив, а Бог просто направляв його: зачиняв одні двері, та відчиняв інші. Сьогодні ми бачимо євангельський дух ап. Павла, який воліє звіщати Євангелію. Сьогодні ми побачимо першу засновану церкву в Європі та її перших членів. Хай Господь сьогодні благословить нас!

Подивимося на вірші 11-12:

11 Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,

12 звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.

Павло та його супутники прибули в Македонію та зупинилися в м. Филипи. Лука зазначає, що Филипи були містом-осадою, це означає, що там проживали відставні римські легіонери. З певних причин імператор не хотів, щоб вони проживали в Римі чи його околицях, і віддав їм ціле місто, яке користувалося певними привілеями. Тобто хоча мешканці цього міста проживали в Македонії, переважна більшість з них були римлянами. Зазвичай у новому місці Павло починав свою проповідь в синагозі. Але скоріш за все в цьому місці не було синагоги. Лука зазначає, що вони пробули в тім місті кілька днів. Вони молилися, роздивлялися місто, оглядалися навколо, дізнавалися інформацію про місто. Так вони дізналися, що в цьому місці віруючі збираються на березі річки по суботам. Подивіться на вірші 13-14:

13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.

14 Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.

На березі річки Павло та його супутники зустріли одних жінок. На жаль, там не було жодного чоловіка, який би прийшов поклонятися Богові. Це було трішки не те, на що розраховував Павло, тому що у видіння до нього прийшов македонянин, а не македонянка. Однак Павло не проігнорував цих жінок. Для нього, в минулому такого відданого Юдея, напевно було нелегко підійти та завести розмову з цими язичницькими жінками. Напевно, так же нелегко, як Ісусу було розмовляти з Самарянською жінкою. Колись, в Юдаїзмі, Павло просто не мав права цього робити! До слів Павла прислухалася одна жінка, Лідія, купчиха кармазином. Кармазин – це темно-червоне сукно. Воно коштувалося дорого, з нього виготовляли одяг заможні люди. Скоріш за все Лідія мала гарні зв’язки у вищих кола суспільства, і сама була заможна. Для сучасної людини на перший погляд виглядає дивно, що Лідія шукала Бога. Багата жінка, з вищого прошарку населення, проживала в елітному місті – та що їй ще потрібно? – живи й насолоджуйся життям. Але часто так трапляється, що багаті й розумні люди досягають межі свого життя, коли далі життя видається неможливим, і вони волають до Бога про допомогу. Зазначне, як пише Лука: “Господь же їй серце відкрив”. Не Лідія відкрила Своє серце для Бога, а Бог відкрив її серце. Лише один Бог може відкрити серце людини до Євангелії.

У вірші 15 написано: “А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас”. Бог відкрив серце Лідії, а Лідія відкрила свій будинок для Божих слуг та для Божої церкви. Таким чином, першою людиною, яка прийняла Євангелію в Македонії, і в Європі була жінка.

Наступною людиною, яка потребувала допомоги, і до якої Бог привів Павла, була також жінка. Подивимося на вірші 16-17:

16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.

17 Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!

У тому суспільстві бути одержимим вважалося благословінням, тому що через тебе промовляли боги. Хоча, насправді, ця жінка, яка була поневолена і людьми, і дияволом сильно страждала, і потребувала допомоги. Довгий час вона ходила слідом за Павлом та його супутниками і кричала: ”Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння”. Те, що говорила ця жінка, було вірно – Павло і його супутники дійсно були Божими рабами і проповідували шлях до спасіння. Тому, на перший погляд, ця авторитетна у тому суспільстві жінка робила їм непогану рекламу. Однак тут варто пам’ятати кілька речей. По-перше, ця жінка була одержима дияволом, і в любому випадку потребувала звільнення, яку б рекламу вона не робила. По-друге, ап. Павло не потребував послуг диявола. Диявол не такий вже й дурний, щоб допомагати в проповіді Євангелії, яка його ж самого нищить. По своїй суті диявол – це батько всякої брехні. Він може казати істину, але рівно стільки, скільки потрібно щоб заманити Вас у свою брехню. І, останнє, кажуть, що ця жінка викрикувала ці слова у глузливому тоні, знущаючись над Божими слугами. Вони довго терпіли, але нарешті їх терпець увірвався. Подивіться на 18-ий вірш: “І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім’я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов”. Таким чином ще одна душа отримала звільнення від влади диявола. Коли власники цієї служниці побачили, що зникло джерело їх доходу, вони звинуватили Павла і його супутників у бунтарстві, побили і посадили до в’язниці.

Подивіться на вірш 25: “А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув’язнені слухали їх”. Павло та Сили були не в кращих обставинах щоб співати. Побиті, у в’язниці, ноги забиті у колоди. Звичайно, Павло та Сила не дякували Богові за такі складні обстванини, вона дякували Богові у таких складних обставинах. Кажуть, що коли все добре, то й сам диявол добрий. Дійсно, не так важко бути щасливим, коли все добре. Однак коли все виглядає погано, радіти та дякувати Богові – це справжня християнська перемога. Чому? Тому що невіруючі люди не знають такої радості. І цей світ не може запропонувати такої радості і такого миру – у нього них просто немає і ніколи не було. Йова 35:9,10 написано:

9 Адже люди стогнуть і лементують через великі утиски інших, волають про допомогу з приводу гноблення сильніших за них.

10 Проте ніхто не питає: Де є Бог, мій Творець, Котрий і вночі підіймає настрій, щоб співати?

Такі радість і мир є лише в одного Бога, Який може їх дати.

Чи знаєте Ви, брати та сестри, що цей світ спостерігає за нами? Він знає, що ми проходимо через ті ж самі труднощі, що і вони. І якщо ми реагуємо на ці труднощі таким же чином, як і вони, то вони приходять висновку, що Ісус, про якого ми говоримо, насправді немає особливого впливу на наше життя. Якщо ми так саме гніваємось, розчаровуємось, впадаємо у відчай, то що значить для нас наш Ісус? У цьому світі люди зосереджені лише на собі одних, тому у них так багато проблем, коли щось іде не так. Але християни покликані концентруватися на Богові, на Христі. Подивіться вішр 25: “Богові співали…” Павло дякував Богові за ту роботу, яку Він робив у Филипах, за новонаверених, за церку, яка там виростала. Бог не оберігав їх від цих переслідувань, але і не залишив самих. Подивіться на вірш 26: “І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…” Це не був простий землетрус – при землетрусі кайдани з вязнів все ж не спадають. Це була очевидна Божа робота!

Коли сторож в’язниці побачив, що сталося, то хотів себе вбити, бо подумав, що усі в’язні втекли. У той час це вважалося не виразом страху, а честі – якщо ти не справився з поставленим завданням, то помри. Павло зупинив його: “Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!” (28) Подивіться на вірш 30: “І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?” Це гарне запитання. Напевно, це головне питання життя людини: “Що треба робити мені, щоб спастися?” Павло та Сила відповіли: “Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім”. І далі вони звіщали Боже слово сторожу і всім, котрі були в його домі. Так до Христа прийшов сторож і його дім.

Вранці начальники наказали відпустити полонених (35, 36). Подивіться на вірш 37: “А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в’язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!” Павла та Силу, які мали римське громадянство, без суду, без провини побили і кинули до в’язниці. У начальників могли бути серйозні проблеми. Коли вони почули слова Павла, то злякалися (38). Вони прийшли та вибачилися перед ними, і лише після цього Павло залишив місто. Він піклувався тут не про свою образу. Він зробив це заради репутації церкви, яка лише зародилася в Филипах. Він не хотів, щоб про неї говорили, що її заснували люди, які були злочинцями, які були публічно покарані та сиділи у в’язниці.

Сьогодні ми побачили, як друга місіонерська подорож, яка почалася зовсім не так, як планував Павло, і яка, здавалося, застопорилася з самого початку, коли Павло довго блукав по Азії, почала приносити свої плоди. Ми бачимо засновану в Филипах церкву, і її перших членів. Павло не сидів на місці і не чекав, коли Бог йому ясно все скаже. Він стукався у різні двері і був готовий нести Євангелію куди Бог йому скаже. Зазвичай ми молимося за поширення Євангелії. Але ми не хочемо нічого робити, і топчемося на одному місці. Ми очікуємо, що всю брудну роботу виконають інші люди, за нас. Хай Господь дарує нам дух ап. Павла щоб трудитися заради Євангелії!

(п. Яків)