Вивчення Біблії: Проповідь “Церква, що служить Господу” (Дії 13:1-12)

ЦЕРКВА, ЩО СЛУЖИТЬ ГОСПОДУ

Дії 13:1-12

Ключовий вірш 2 : “Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!”

У 8 вірші першого розділу книги Дій, Господь Ісус говорить Своїм учням: “Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі”. Власне саме за цією схемою Лука і будує своє оповідання. Дух Святий сходить на церкву на свято П’ятидесятниці в Єрусалимі. Потім Євангелія розповсюджується по всій Юдеї та Самарії. Уривок, який ми вивчаємо сьогодні, розпочинає новий розділ книги Дій. Прийшов час показати, як слово Христове розповсюдилося аж до останнього краю землі. Дух Святий відкриває нову сторінку в історії спасіння і на передній план виходить служіння ап. Павла язичникам. Нехай Дух Святий працює зараз також і в наших серцях і відкриє нам розум, щоб розуміти Боже слово і коритися йому.

Подивіться вірш 1: “А в Антіохії, у тамошній Церкві були ці пророки та вчителі: Варнава й Семен, званий Ніґер, і кірінеянин Луцій, і Манаїл, що був вигодуваний із тетрархом Іродом, та ще Савл”.

Цікаво, що місцем, або краще середовищем, де почалася ця нова історія стала не Єрусалимська церква, де перебували апостоли, де кількість учнів в найкращі часи сягала тисяч вірян, а в церковній громаді Антіохії. Що це була за церква?

В перше про церкву в Антіохії ми читаємо в розділі 11, в якому розповідається, як учні з Єресалиму з причини гонінь, які розпочалися після смерті Степана розсіялися не лише по всій Юдеї і Самарії, а навіть досягли Фінікії та Кіпру. Лука повідомляє, що на початковому етапі ці брати не звіщали слова нікому, окрім юдеїв. Але пізніше деякі чоловіки з Кіпру прийшли до Антіохії і почали проповідувати не лише юдеям, а також і язичникам. Вони не робили різниці між юдеями і язичниками і проповідували слово Христове усім людям. Ця проповідь мала дуже великий успіх і багато язичників навернулися до віри.

Коли звістка про це досягла Єрусалиму, апостоли послали до Антіохії Варнаву, який сам був родом з Кіпру. Варнава дуже зрадів, коли побачив роботу Божої благодаті серед язичників. Однак він також розумів, що ці віруючі, тим більше з язичників, потребують ґрунтовного навчання. Те, що юдеї сприйняли з молоком матері про Бога, про Його святість, про стосунки між Богом і Його народом і т.д. язичникам ще потрібно було навчитися. Тому Варнава відправився до Тарсу, щоб знайти там Савла, якого вже знав, як чудового вчителя Біблії і відданого служителя Христа. Савл не зміг знайти собі служіння в Єрусалимі через своє минуле. Однак він знайшов своє місце в Антіохії, де впродовж року разом з Варнавою вони навчали учнів Божого слова.

Ще однією особливістю цієї церкви було те, що вчителями цієї церкви були не самі апостоли, а їхні учні, наступне покоління. І хоча вони були не такі знамениті, як Петро та Іван, представляючи нам цю церкву, Лука в першу чергу представляє нам її вчителів. І, насправді, ми не так багато знаємо про цих братів (окрім Варнави і Савла), але судячи зі всього вони були добре відомі в часи Луки. Йосип-Варнава, Симеон Ніґер, Луцій Кірінеянин, Манаїл, про якого Лука повідомляє, що він був молочним брат Ірода… ці люди походили з різних місць, дуже широка географія, ці люди походили з різних прошарків населення. Однак з’єднані Христом, покірні Духу Божому вони трудяться разом, плече до плеча, для добра церкви, щоб наставляти Божий народ в слові, щоб, як сказав Павло в посланні до Ефесян 4:12,14 “приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового,… щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки”. Церква, яка зростає в слові Божому, яка будується словом Христа, яка любить і підкоряється слову Господньому — це міцна церква, яка збудована на камені. Це міцна громада, яка не захитається від вітру різних вчень. Це церква, яка знає Божу волю з Його слова і займається підготовкою міцних служителів для Божої місії.

Наявність вірного і щирого Біблійного вчительства і Біблійного проповідування — це основа місіональної церкви. Це — основа церкви, яка приносить плід. Самі по собі ми схильні сидіти по своїм домам і шукати лише свого. Але слово Боже відкриває нам Бога і Його благодать. Слово Боже відкриває нам волю Божу і запалює в нас серця, горить, як вогонь у кістках, щоб ми не жили мілким егоїстичним життям заради своїх мілких амбіцій і мрій, але жили заради слави Божої. Нам потрібне слово Боже! Амінь! І такою ми бачимо церкву в Антіохії. Вони гарячим серцем служать Господу, вони моляться, вони постять і вони шукають напрямку від Бога, щоб приносити Йому гарний плід.

Подивіться вірш 2: “Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!”.

Чесно кажучи, коли я читав це слово, воно вразило мене. Я не можу сказати, що я багато сиджу склавши руки. В мене в голові завжди купа різних задумів, а рукам завжди є чим зайнятися. Наприклад, на минулому тижні ми з братом купили по два вулики і завели бджіл на додачу до роботи, будівництва і всього іншого. Завжди є чим зайнятися. Але питання, яке виникло в мене: “Чи те, чим я займаюся, моє повсякденне життя, чи є воно служінням Господу?”

Тут словом служіння перекладене грецьке слово леітургео (λειτουργέω) від якого походить слово літургія або богослужіння. Це слово вживається для описання служіння священика СЗ і жертвоприношення. Але зараз ми не приносимо у жертву Богу тварин, чи не так? Через Ісуса Христа ми маємо служіння іншого характеру. В Ісусі Христі Бог зробив нас новим священством, священством царським, народом святим, людом власності Божої, щоб ми звіщали чесноти Того, хто покликав нас із темряви до дивного Свого світла (1Пет.2:9). Ми служимо Богу, коли віддаємо свої життя на служіння Христу, на жертву живу, святу, приємну Богові (Рим.12:1). Коли те, чим ми є, коли все, що ми робимо словом чи ділом, усе це ми робимо в Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві (Кол.2:17), тоді самі наші життя стають приємною жертвою, приємними пахощами для Господа і прославляють Його.

Є відома історія про Крістофера Рена, видатного архітектора, математика і астронама, який збудував знаменитий собор Святого Павла у Лондоні. Якось, обходячи будівництво він підійшов до одного будівельника і запитав його: “що ти робиш?”. Той відповів: “мурую стіну”. Він пройшов трохи далі і запитав в іншого: “що ти робиш?” і той відповів: “я звожу будівлю”. Тоді він пройшов ще трохи далі і запитав в третього: “що ти робиш?” і той відповів: “я будую дім поклоніння через який буде явлена слава Господня”. Всі троє робили одну і ту саму справу: місили розчин і клали цеглу. Але один при цьому думав про те, коли кінчиться день і можна буде піти випити кружку елю, а другий — про те, як через цю роботу буде явлена слава Божа.

Ми служимо Богу в найменших речах, коли робимо їх для Христа. І, з іншого боку, немає діяльності, яке автоматично, сама по собі є служінням Господу. Людина може багато займатися якоюсь діяльністю в церкві і при цьому служити не Господу, а собі, своїм амбіціям і бажанням. Робити це не для слави Христа, а просто тому що так навчений, так звик, так треба.

Церква в Антіохії служила Господеві і постила. Вони шукали того, що Христове. Вони хотіли знати Божу волю і виконувати її. Піст в Писанні, як правило, пов’язаний з інтенсивною молитвою, коли бажання отримати відповідь від Бога більше за бажання поїсти. І коли вони так служили Богу і постили, Дух Святий промовив до них: “Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!”

Ми не знаємо, як саме Дух Святий промовив до них. Може вони почули якийсь голос, коли молилися разом. А може кожен з них не залежно від іншого отримав міцне внутрішнє переконання: це те, що має бути зроблене. Важливо те, що це не було просто особисте бажання Савла та Варнави піти розвіятися. Уся церква мала ясне розуміння, що це те, до чого Варнава та Савл покликані Богом.

В церкві є багато різних служінь. Іноді ми можемо відчувати, що Господь кличе зайнятися котримось із них. Іноді, навпаки, церква кличе людину на служіння, про яке ця людина раніше навіть не думала і не знає, чи може цим займатися. Однак виключно важливо, щоб і ця людина, яка має стати до служіння, і уся церква мали ясне розуміння, що це справді Божа воля. І якщо такого розуміння нема, тоді молитися і шукати Божої волі. Видіння Бога для Павла було відоме від дня його навернення, однак він не займався самодіяльністю. Його життя було узгоджене напрямком Духа Святого і служіння церкви і це прекрасно.

Дуже трагічно, коли Бог кличе людину на якесь служіння, наділяє її дарами, але громада не бачить цього і втрачає велике надбання від Бога. Дуже трагічно, коли громада ставить на служіння людину, яка не має особистого поклику і ця людина мучиться, намагаючись догодити людям. І не менш трагічно, коли людина лише думає, що має поклик від Бога до якогось служіння і намагається вичавити з себе те, чого Господь їй не дав і не чує голосу громади, яка утримує її від цього.

Подивіться вірші 3,4: “Тоді, попостивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили. Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкію, а звідти до Кіпру відплинули”.

Варнава та Савл відігравали дуже важливу роль в житті Антіохійської церкви. Тим не менш, коли воля Божа на їхнє подальше служіння стала ясна, церква не намагалася втримати їх, але молилася за них з постом і благословила на нове служіння. Власне, тут і починається перша місіонерська подорож Варнави і Савла.

Залишивши Антіохію, вони, спроваджені Духом Святим відправилися до Селевкії, портового міста. Там вони сіли на корабель і попливли на Кіпр, в порт Саламін. Варнава був з Кіпру, пам’ятаєте? І церкву в Антіохії заснували мужі з Кіпру. Не дивно, що Кіпр став першим полем місії для нових місіонерів. Вони пройшли весь острів з Заходу на Схід, від Саламіна до Пафи, проповідуючи Євангелію.

Судячи зі всього, їхня проповідь мала досить великий вплив. Так що, коли вони прибули до Пафи, на них звернув увагу римський проконсул, Сергій Павло. Лука описує його, як чоловіка розумного. Який покликав Варнаву та Савла, щоб послухати Божого слова. Однак в центрі цього оповідання все ж не Сергій, а інший персонаж — Еліма ворожбит.

Еліма був юдеєм, лжепророком і ворожбитом. Ми вже зустрічали людину з подібним родом занять раніше, в оповіданні про Пилипа. Там, в Самарії він зустрів Симона, який довгий час дивував людей якимось чудесами. Однак, коли Симон почув проповідь Євангелії, він увірував. Звичайно, він багато чого ще не знав про Бога і Духа Святого, тому припустився прикрої помилки і хотів купити дар Духа за гроші. Однак він не протистояв проповіді Євангелії і коли усвідомив свою помилку, просив апостолів молитися за нього. Але Еліма одразу сприйняв апостолів вороже. Він заважав роботі місіонерів і намагався відвернути від віри проконсула Сергія. Напевне він насміхався з вчення про розп’ятого Месію, лихословив служителів, викривлював Євангельську звістку і плутав прості Господні дороги. Він намагався заважати роботі Духа Святого, протистав не людям, а Богу, а це дуже небезпечно, нікому не раджу.

Подивіться вірші 9-11: “Але Савл, що й Павло він, переповнився Духом Святим і на нього споглянув, і промовив: О сину дияволів, повний всякого підступу та всілякої злости, ти ворогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг? І тепер ось на тебе Господня рука, ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до часу! І миттю обняв того морок та темрява, і став він ходити навпомацки та шукати поводатора…”

Савл сповнений Духа протистав ворожбиту і Господь тимчасово вразив того сліпотою. Свого часу і сам Савл був ворогом Євангелії і гнав церкву Божу. Його навернення також супроводжувалося тимчасовою втратою зору. Можливо, Савл думав, що це буде достатньо корисний досвід для Еліми, щоб переосмислити своє життя. Хоча, потрібно визнати, що ця сцена не характерна для книги Дій і історії проповіді Євангелії в світі.

Лука не приховує труднощів місіонерського життя. Ні зараз ні потім. З самого початку проповідь Євангелії зустрілася зі спротивом. Як в єврейському світі, так і в язичницькому. І далеко не завжди Господь давав Своїм служителям владу вражати своїх опонентів сліпотою. Це радше виняток, аніж правило. Значно частіше їм доводилось тікати з міста через загрозу життю. Однак, через цей уривок дуже добре видно, що протистояння з яким зустрілися Варнава і Савл — це перш за все духовна боротьба. Еліма тут виступає, як прямий агент сатани. Савл називає його сином диявола і ворогом всякої правди. Отець брехні і ворог всякої правди — це диявол і Еліма виступає від його імені. І Лука майстерно показує через все своє оповідання, як і через цей конкретний епізод, як проповідь Євангелії спустошує царство сатани, приносить звільнення тим хто перебували в рабстві гріха, хвороб і страху смерті, щоб давати життя в Ісусі Христі.

За цей короткий уривок Лука декілька разів наголошує, що подорож Варнави та Савла була як ініційована так і направлена Святим Духом. Вони діяли не від себе, але робили те, до чого їх спонукав Господь. Не дивно, що Дух Святий супроводжував цих служителів, даючи їм силу для свідчення і владу. В різних обставинах Дух Святий діє по-різному, однак Його плоди ми завжди можемо пізнати. І ми маємо знати, що так само, як Дух перебував з Савлом (тепер і до кінця книги Лука називає його Павлом) і Варнавою, так само Він перебуває і з нами, коли ми служимо Господу і виконуємо Його волю. Нехай Господь помилує нас і допоможе нам бути людьми, які своїм життям служать Господу, в кожній своїй справі шукають того, як прославити Христа і виконати Його волю. І нехай Господь помилує нас і допоможе нам бути церквою, яка служить Господу, молиться і посилає служителів на проповідь Євангелії по всьому світові. Амінь!

(п. Йонатан)