Вивчення Біблії: Проповідь “Суд перед Феліксом” (Дії 24:1-27)

Суд перед Феліксом

Дії 24:1-27

Ключовий вірш 24:14 : “Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане”

В сьогоднішньому слові відбувається черговий суд над Павлом, цього разу перед намісником Феліксом. Ми вже звикли, що куди б Павло не прийшов, кожен раз юдеї його переслідували. Багато разів його намагалися вбити, робили проти нього заколоти, виставляли неправдиві звинувачення. Це почалося з самого навернення Павла. Тоді він проповідував в синагозі в Дамаску, юдеї хотіли його вбити, але учні спустили його з міського муру в коші. Декілька днів тому, юдеї схопили були Павла в єрусалимському храмі, і хотіли побити, але тисяцький Лісій відбив Павла і замкнув його в фортеці. Після того він повів Павла на суд в синедріон, щоб зрозуміти, в чому юдеї винуватять його. Суд перетворився на сварку між фарисеями та саддукеями, тому тисяцький знову захистив Павла, а коли юдеї хотіли зробити замах на Павла, він відправив його подалі до намісника Фелікса в Кесарію. Таким чином Павло став перед правителем Феліксом.

1. Суд (1-23)

Подивіться вірш 1: “А по п’яти днях прибув первосвященик Ананій з якимись старшими, та з промовцем якимсь Тертилом, що перед намісником скаржилися на Павла.” За п’ять днів прибула делегація обвинувачувачів Павла. Її очолював первосвященик Ананій, до складу делегації входили якійсь старші з юдеї, і деякий промовець на ім’я Тертил. Ми бачимо, що обвинувачувачі Павла зробили висновки з невдачі на синедріоні. Тепер вони не збирали синедріон повністю, щоб не було розділення, а взяли лише тих, хто безумовно підтвердить звинувачення. Вони також взяли якогось професійного оратора, щоб говорив переконливо.

Як почалося звинувачення? В віршах 2-4 написано: “Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: Через тебе великий мир маємо ми, і для народу цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою, це ми завжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Феліксе! Та щоб довго тебе не турбувати, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласкавости.” Свою промову й звинувачення Тертил почав з лестощів. Ми всі розуміємо, нащо використовують лестощі. Лестощі — дуже непевна зброя, тому її використовують дуже обережно. Сам факт використання лестощів не говорить нічого хорошого ні про того, хто їх говорить, ні про того, хто їх слухає. Той, хто говорить, показує себе цинічною людиною, що переслідує власну мету. А той, хто слухає, показує себе як не дуже розумну і дуже самозакохану людину. Така людина не буде мати жодних заперечень, щоб використати інших для своїх власних потреб, і не має жодних цілей, окрім своїх власних. Тобто, з одного лише факту, що Феліксу лестили, ми взнаємо, що первосвященик та старійшини — цинічні люди, що використовують і Фелікса, і релігійні почуття народу для своїх власних потреб, а про Фелікса ми дізнаємось, що він також цинічний і самозакоханий, ставить свою власну мету на перше місце.

Тоді в чому звинувачували Павла? Подивіться вірші 5-6: “Ми переконались, що цей чоловік то зараза, і що він колотнечу викликує між усіма юдеями в цілому світі, і що він провідник Назорейської єресі. Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопили були, і судити хотіли за нашим Законом.” Звинувачень було три: по-перше, він зараза, що викликає колотнечу між усіма юдеями в цілому світі. По-друге, він провідник Назорейської єресі. По-третє він збезчестив храм.

Що ми можемо сказати за ці звинувачення? Найперше, друге звинувачення, тобто, що Павло християнин і проповідник християнства взагалі нікчемне. Римляни не судили за віросповідання. З точки зору римлянина і християнство і юдаїзм — одне й те саме, для них це була їх внутрішня сварка. Хоча Фелікс знав про християнство більше, ніж інші, але все одно навіть в його очах ця суперечка не входила під юрисдикцію римського права. Тут не було законів, згідно яких можна було б судити.

Третє звинувачення, про занечещення храму. Це серйозне звинувачення, але треба надати свідків і доказів.

Залишається перше звинувачення: що Павло викликає колотнечу між всіма юдеями по всьому світі. Дійсно, ми бачили, що, куди б не йшов Павло, у нього завжди виникав конфлікт з юдеями. Не було жодної місіонерської подорожі, де б юдеї не спробували вбити Павла. Але що було причиною конфлікту і хто був ініціатором заворушень? Кожного разу причина була в проповіді Євангелії Ісуса Христа. Кожен раз спочатку юдеї слухали, дехто приймав слово про Христа і ввірував, дехто не приймав, а потім невіруючі юдеї підіймали гоніння на Павла. Єдине виключення — заколот Дмитра мідника в Ефесі. Дмитро не був юдеєм. Але жодного разу Павло не був ініціатором заворушень.

Далі Тертил поскаржився на тисяцького Лісія, що той був перебрав повноважень і застосував надмірну силу проти мирних юдеїв, що цілком мирно взяли каміння і хотіли цілком законно здійснити суд імені судді Чарльза Лінча над римським громадянином. А всі присутні старійшини засвідчили, що це дійсно так.

Як говорив Павло? Про це написано в віршах з 10 по 21. “І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для народу цього, тому буду сміліш боронитись. Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися. І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здибали, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в народі здіймав. І не можуть вони довести тобі того, у чому тепер оскаржають мене. Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане. І маю надію я в Бозі, чого й самі вони сподіваються, що настане воскресення праведних і неправедних. І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей. А по довгих роках я прибув, щоб подати моєму народові милостиню та приноси. Ось при цьому знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з натовпом чи з колотнечею. Їм належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене. Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв, крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи серед них: За воскресення мертвих приймаю від вас суд сьогодні!”

Промову Павла можна розділити на три частини. В першій він відповідає на звинувачення юдеїв що він заколотник. Це вірші з 10 по 13. Павло стверджує, що звинувачення неправдиві, він не робив жодного збурення в народі, не збирав натовпу і не сперечався ні з ким. Він каже, що такого не було і його винуватці не можуть навести жодного факту і жодного підтвердження своїм словам.

В другій частині, в віршах з 14 по 16, він засвідчує про свою віру. Він не відрікається від віри в Ісуса Христа. Це відповідь на друге звинувачення, що він християнин.

В третій частині, в віршах з 17 по 21, Павло відповідає на звинувачення в занечищенні храму. Павло стверджує, що прибув дати милостиню своєму народові, що очистився і здійснював звичайні релігійні обряди в храмі. І саме в цей час його схопили деякі азійські юдеї, які й звинувачували його. Саме вони мали б бути присутніми, і саме вони мали б навести факти занечищення, якщо вони мають. Так само й присутні первосвященик та старші могли б навести факти саме занечищення, тому що вони розглядали цю справу в Єрусалимі. Але фактів нема, а є лише ворожнеча через слова “За воскресення мертвих приймаю від вас суд сьогодні!”.

Хочу більш детально розглянути відповідь Павла на звинувачення його в єресі. На це звинувачування взагалі можна було не відповідати, але Павло використав його, щоб засвідчити про свою віру та надію. Подивіться уважно вірші 14-16: “Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане. І маю надію я в Бозі, чого й самі вони сподіваються, що настане воскресення праведних і неправедних. І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей.” Павло визнав і засвідчив про свою віру Богові. Юдеї вважали вчення Ісуса Христа єрессю, але Павло засвідчує, що вірить всьому, що написано в Законі й у Пророків. Тобто, він визнає всю Біблію, нічого з неї не викидаючи. Павло багато разів свідчив, що Ісус є Христос, і що Він є виконанням обіцянок і пророцтв Бога в Старому Заповіті. Є відомий християнський вислів: “якщо стиснути Біблію, то звідти потече кров Христа”. Павло не знав цього вислову, але знав цей факт: дійсно, вся Біблія, весь Старий Заповіт, починаючи з Буття і до книги Малахії, говорить про Христа. Той, хто уважно читає Біблію, хто вірить всьому, що в ній написано, має повірити в Ісуса, що він є обіцяний Богом Месія. Тут мені пригадується епізод, коли воскреслий Ісус перестрів двох учнів, що йшли в Еммаус. Вони були в розпачі і в розчаруванні, вони говорили, що смерть Ісуса перекреслила їх сподівання. Тоді воскреслий Ісус докоряв їх: “О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було.” (Лк. 24:25-27) Воскреслий Ісус Сам сказав, що Писання свідчить про Нього. Зараз те саме сказав і Павло: він приймає Біблію, і вірить в Ісуса Христа і таким чином служить Богові отців.

Друге, про що засвідчив Павло — про те, що він має в Бозі живу надію на воскресіння мертвих, і праведних, і неправедних. Павло каже, що його винуватці також мають цю надію. Але віра Павла і його надія на воскресіння, його очікування призвели до того, що він завжди турбується, аби мати сумління невинне і перед Богом і перед людьми. Якщо ми маємо живу віру, то природно шукати праведності і чистого сумління перед Богом і перед людьми.

Коли Фелікс почув звинувачення на Павла, та його відповідь, він відтермінував справу, сказавши: “Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде.” Він залишив Павла під вартою, але не заборонив нікому з близьких служити йому.

2. Проповідь Павла для Фелікса. (24-27)

Подивіться вірші 24,25: “А по декількох днях прийшов Фелікс із дружиною своєю Друзіллою, що була юдеянка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа. І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе!” Вам не здається це дивним? І, мабуть, щось нагадує? Мені дуже нагадує як цар Ірод слухав Івана Хрестителя, але потім вбив його.

Коли ми читаємо 24 розділ Дій, то нам здається, що Фелікс досить прихильно ставився до християнства. В 22 вірші сказано, що він дуже добре знав цю дорогу, тобто він вже раніше був обізнаний з християнством. Мабуть, він вже раніше від когось чув про Ісуса Христа, про Його життя, також про смерть та воскресіння. Мабуть, він був обізнаний про прощення гріхів і вічне життя. Ми не знаємо, що він знав і звідки дізнався, але очевидно, що не мав упередження щодо християнства і не сприймав його як щось погане. Нам здається, що Фелікс переконався, що звинувачення на Павла нічого не варті, тому відклав справу у довгу шухляду.

Через декілька днів, коли відправив первосвященика назад в Єрусалим, він взяв дружину-юдеянку і пішов послухати відомого проповідника. Тут нам здається, що у Фелікса було деяке духовне бажання.

Подивіться вірш 25. “І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе!” Нам не відомо, чи проповідував Павло лише це, чи це була лише одна з тем проповіді, але коли мова пішла про праведність, здержливість та про суд, то Фелікс злякався. Чого? Він злякався майбутнього суду Бога. Він тільки що судив Павла. Але він злякався праведного суду Божого. Через проповідь Павла він зрозумів, що не праведний, не стриманий, що має відповісти за це на суді перед Богом.

Перед тим, як прийняти Ісуса Христа конче необхідно знайти себе грішником перед Богом. Відома книга Джона Буньяна “Мандри пілігрима в Небесний край” починається з того, що головний герой на ім’я Християнин, відчуває за спиною величезний тягар гріха, від якого не може позбутися. Він відчуває страх за майбутній суд Бога і це примушує його податися в мандри до Небесного краю. Він не знає, куди він іде, але знає, що у Бога є єдине вирішення його питання. Так само було і з Феліксом. Павло поставив його перед фактом: він грішник, має бути суд і покарання за гріх. І Фелікс злякався. Це явна робота Святого Духа. Злякатися — необхідно. Але, якщо Християнин в книзі, через переляк пішов в мандри, спочатку до світла, потім до тісних воріт, потім до хреста з Ісусом Христом, то Фелікс втік і заховався. Він не мав мужності подивитися в очі реальності і повернувся до свого уявного дивокраю, де юдейські лідери лицемірно кажуть йому: “ти великий, ти добрий, ти мудрий”.

Взагалі, це дуже сумна історія. Фелікс стояв дуже близько, не вистачило лише одного кроку, щоб стати християнином і отримати спасіння в Ісусі Христі. Але так стається. Ми бачимо людей, схожих на Фелікса, навколо нас. Вони не мають якихось упереджень щодо віри, можуть слухати проповідь, навіть, інколи, самі приходять до церкви, коли ми їх не запрошуємо. Здається, треба ще трохи, ще один крок, і грішник прийде до Ісуса Христа. Але чомусь так не стається. І це сумно. Я думаю, що багатьом з них не вистачає мужності подивитися на реальність, визнати себе грішником перед Богом і прийняти жертву Ісуса Христа. Я не вважаю себе сміливим чи мужнім, але я пригадую, як м. Петро на зібранні свідчень говорив: ви всі мужні люди, для того щоб визнати себе грішником і прийти до Ісуса Христа треба мужність. Тут я повністю згодний. Те, що ви визнали себе грішниками і прийшли до Ісуса Христа показує, що у вас є та мужність, якої не вистачило Феліксу, щоб стати християнином. Слава Ісусу Христу!

Що сталося далі? Фелікс протримав Павла у в’язниці 2 роки, намагаючись отримати від нього грошей, але Павло не дав хабара. В решті решт, через два роки на посаду Фелікса було призначено іншого чиновника, Феста. Фелікс склав повноваження, але бажаючи догодити юдеям, залишив Павла під вартою.

В сьогоднішньому слові є декілька порівнянь. По перше, порівнюється віра Павла і віра первосвященика та старших. Павло ходив перед Богом. Він вірив всьому, що написане в Законі і у Пророків. Ця віра в Слово Боже сприяла вірі в Ісуса Христа. Павло не бачив протиріч між вірою в Ісуса Христа і вірою в Бога Ізраїля, навпаки, одно випливало з іншого. Павло мав живу віру і живу надію на воскресіння мертвих і його віра спонукала його жити з чистим сумлінням перед Богом і перед людьми. Його віра давала йому сміливість свідчити перед різними людьми, навіть перед судом і перед тими, хто намагався його вбити. Зовсім іншою була віра первосвященика і старших. Вони насправді не вірили в Бога, лише використовували Його Слово та релігійність, щоб отримати владу і вплив. Вони не сприймали Слово Бога як живе Слово Бога, тому й не бачили в Писанні ні пророцтв про Ісуса, ні попереджень Бога. Тому й віра їхня не спонукала їх жити чисто, а дозволяла використовувати лестощі, перекручувати факти, робити неправдиві свідчення. Чесно кажучи, вони жили, так, ніби Бога не існує і майбутній суд Бога їх не стосується.

Друге порівняння можна побачити між Павлом і Феліксом. Віра Павла робила його мужнім, а боягузтво Фелікса зробило його нездатним визнати себе грішним перед Богом і прийняти Ісуса Христа. Це дуже сумна подія, але ми можемо тішитися, що є багато мужніх чоловіків і жінок, що мають сміливість подивитися на реальність, визнати себе грішниками і прийти до Ісуса Христа.

І також ми побачили, як має вчити пастир: він не має говорити приємні слова, а має відкрити проблему гріха, так, щоб поставити грішника перед Ісусом. Саме так робив Павло з Феліксом. В цьому сенсі Павло був успішний пастир. Але чи матиме грішник мужність зробити останній крок до Ісуса — це залежить лише від нього і від Бога.

Якщо подивитися на всю книгу Дій, починаючи з 23 розділу і до кінця, ми побачимо, як Господь захищав і проводив Павла. Було багато людей, що хотіли вбити Павла, і натовп в Єрусалимі, і синедріон, і первосвященик з старшими, і, навіть, римські вояки, коли корабель потрапив в шторм. Але біля Павла завжди з’являлися якісь люди, що якимось чином захищали Павла: і тисяцький Лісій, і Фелікс, і Фест, і римський сотник. Всі ці люди не були близькими родичами чи друзями Павла, але Господь давав серце захистити Павла, і, врешті решт, навічно вписав їхні імена в Біблію.

Також ми бачимо, як Господь проводив в Рим. Павло довгий час хотів прийти в Рим. Але обставини завжди перешкоджали йому. Але Господь відправив його в Рим як в’язня. Нам може здаватися, що це не те, що хотів Павло, але Господь зробив все так, щоб безпечно привести Павла в Рим.

Іще одне. До цього часу Павло ходив серед простих людей, юдеїв і поган. І Євангеліє також розповсюджувалось переважно серед простих людей. Між простими людьми та вищим шаром суспільства була стіна, така саме нездоланна, як між юдеями та поганами. Але відколи Павла заарештували, він багато свідчив правителям, царям, старшим, військовим та їх начальникам. Таким чином Господь відкрив зовсім нове поле місії, не в географічному плані, як Європа, не в національно-релігійному плані, як погани, а в соціальному плані. Можна сказати, що арешт Павла мав такі самі наслідки, як видіння македонянина, що просив перейти море і допомогти їм.

З цього всього ми бачимо руку Господа, що використовує Своїх слуг і багатьох різних людей, щоб творити Його волю. Хай Господь використовує нас по Своїй волі, щоб розповсюджувати Євангеліє в різних місцях. Молюся, щоб у нас була жива віра, що спонукає жити перед Богом і свідчити перед будь-якими людьми. Помолимося.

(п. Авраам Влад)