Вивчення Біблії: Проповідь “Спасемося благодаттю Господа Ісуса” (Дії 15:1-34)

СПАСЕМОСЯ БЛАГОДАТТЮ ГОСПОДА ІСУСА

Дії 15:1-34

Ключовий вірш 11 : “Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони”

Читаючи оповідання Луки, книгу Дій ми бачимо, як поступово змінювалося ставлення ранньої церкви до проповіді язичникам. Спочатку ми бачимо церкву виключно з юдеїв. Далі ми бачимо перші плоди проповіді язичникам (Петро в домі Корнилія, а також віруючі в Антіохії). Поступово в церкві з’являється розуміння, що язичникам також можна проповідувати, а потім, що їм потрібно проповідувати. Церква почала наповнюватися язичниками, які нічого не знали про історію Ізраїлю, про Авраама, про звичаї юдеїв, обрізання, Завіт, Закон і т.д. Їхній спосіб життя дуже сильно відрізнявся від юдейського способу життя. Їхня етика відрізнялася, спосіб мислення також відрізнявся. Тож не дивно, що в місцях, де ці такі різні культури спів-існували дуже близько, виникали конфлікти і непорозуміння.

Наш сьогоднішній уривок — саме про один з таких епізодів в житті Антіохійської церкви. Напевне, таких зіткнень в історії ранньої церкви було значно більше. Тим не менш Лука наводить нам саме цю історію, оскільки підняте в ході обговорення питання, стосувалося не лише культури чи етики, а самої суті спасіння.

Насправді, цей уривок дуже багатий смислами. Він дає відповіді на вельми широке коло питань. Ми бачимо тут і приклад церковного устрою, і принципи, за якими мають вирішуватися спірні питання. Ми знаходимо тут відповідь на питання спасіння, а також принципи за якими маємо діяти в мультикультурному середовищі. Тут є навіть відповідь на питання, чи може християнин їсти кров’янку :). І я мушу попередити, що ми не зможемо розглянути всіх цих питань докладно в рамках однієї проповіді. Але давайте молитися, щоб Господь благословив нас зараз і відкрив нам розум, щоб нам вчитися з Його слова і змінюватися в образ Христа.

Подивіться вірші 1-2: “А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете. Коли ж суперечка повстала й чимале змагання в Павла та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апостолів й старших у Єрусалим”.

Від самого початку, від самого свого заснування церква в Антіохії досить сильно відрізнялася від церкви в Єрусалимі. Якщо в Єрусалимі церква складалася в основному з юдеїв, то тут були люди з різним минулим: і євреї з Єрусалиму, і оґречені євреї, і ті, хто увірував із язичників. І це була справді гарна церква яка мала вірних вчителів Слова, яка служила Господу, молилася, шукала керівництва Святого Духа, приносила гарний плід і раділа. Як втішно і радісно бачити таку живу, активну місіонерську церкву. Чи не так? Але на початку 15го розділу ми бачимо, що і цю громаду не оминули труднощі: замість радісного служіння тут панує суперечка і розділення. Як так сталося? Чому? – Лука пояснює в чім справа: “А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете”. Для молодих віруючих з язичників, які лише не давно дізналися і так сильно раділи, що через Христа Бог приймає їх в Свою сім’ю без огляду на минулі гріхи, походження чи статус, ці слова були, як холодний душ. Вони сіяли сумніви і невірство, вони відвертали від благодаті і вели до законництва.

Чому ж ці дехто з Юдеї так навчали? Взагалі, часто такі проблеми і конфлікти виникають через елементарну закостенілість свідомості. Ми звикаємо до багатьох речей в своєму житті і служінні і перестаємо сприймати їх критично (тим більше, якщо це речі, які постійно повторюються). Нам починає здаватися, що так, як роблю я чи моя церква — це єдино вірний спосіб, а будь яка інакшість сприймається, як неправильне. Як то кажуть: “існує два способи зробити щось: так як це роблю я і неправильний”. Але тут було дещо значно глибше ніж просто відмінності в звичках чи формі служіння. Тут йшлося про покірність Божому закону і саму суть спасіння. Причина була глибше.

Ми маємо розуміти, що місіонерство і проповідь язичникам — це не щось, що придумали християни. Відверто кажучи, юдеї також посилали місіонерів і досить успішно проповідували. Однак, коли язичник на проповідь про Бога Авраама, Ісаака та Якова (Бога Завіту) відповідав вірою і приймав рішення приєднатися до народу Завіту, в нього був для цього лише один шлях — обрізатися і жити відповідно до Закону даному Мойсеєм. Увірував — обрізався — став частиною народу Завіту. Власне, так само, як і в християнстві: увірував — охристився — став частиною громади Завіту (церкви).

І обрізання — це не якийсь сувенір на пам’ять чи формальність. Це те, що Бог дав Аврааму і його нащадкам, як вічний знак вічного завіту на їхнім тілі. Так само і весь інший закон — це те, що наказав Господь, те що не змінюється.

Коли ми читаємо оповідання Луки, то дуже ясно бачимо, що коли юдеї приймали Господа Ісуса своїм Месією, Христом, вони не переставали бути юдеями. Такі речі, як Храм і Закон залишалися важливою частиною їхнього життя. Віруючі продовжували збиратися в храмі разом з апостолами. Цілком нормальним було, коли християни з юдеїв продовжували обрізувати своїх дітей. Пізніше у 21 розділі ми будемо читати, як Павлу, який прибув до Єрусалиму Яків порадить піти і прийняти участь в обряді очищення чотирьох братів і таким чином показати, що він шанує Закон і Павло погодиться.

Таким чином позиція цих братів з Юдеї була цілком послідовною і зрозумілою. А от позиція Павла і Варнави — дещо дивною і неочікуваною. Чомусь вони не намагалися зробити з поган юдеїв, щоб потім зробити з них християн. Вони приймали необрізаних християн з язичників, як рівних, як братів в Ісусі Христі і відстоювали їхню свободу від закону. І коли дехто з Юдеї почали навчати “Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете”, це спричинило чималу суперечку між Павлом та Варнавою з одного боку та християнами з Єрусалиму, з другого.

Питання було серйозне і складне, воно не лише руйнувало спілкування в церкві і розділювало її, воно стосувалося самої суті спасіння. І, насправді, це питання стосувалося не лише Антіохійської церкви. Історія показує, що навіть після рішення Єрусалимського собору, воно знову і знову з’являлося на різних місцях. Тут потрібне було рішення, яке б мало авторитет для всієї церкви. Тому, щоб вирішити це складне питання церква спорядила до Єрусалиму посольство в складі Павла, Варнави та ще декількох братів. І коли вони прибули до Єрусалиму, апостоли і старші зібралися, щоб розібрати цю справу (6).

Головою Церкви є Христос. Жодна людина, в тому числі і апостоли, не можуть претендувати на повноту знання і розуміння Божої волі. Церква будується словом Христа і Духом Христа. Петро чи Яків, не могли користуючись своїм авторитетом встати і сказати: будемо робити так і не робити інакше. Завжди, коли церква поставала перед такими серйозними викликами, коли потрібно було внести ясність в що ми віримо, чи протистати черговій єресі, віруючі збирали Собори, на яких спільно, соборно вирішували ці складні моменти. І прикладом для цих соборів став перший собор в Єрусалимі.

Подивіться вірші 7-9: “Як велике ж змагання повстало, Петро встав і промовив до них: Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене, щоб погани почули слово Євангелії через уста мої, та й увірували. І засвідчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам, і між нами та ними різниці Він жадної не вчинив, очистивши вірою їхні серця”.

Як бачимо, обговорення вийшло досить бурхливим. Кожна сторона мала свої аргументи і ніхто не хотів відступати. Тоді слово взяв ап. Петро. Він нагадав, що Бог його першого обрав для того, щоб через нього погани почули свлово Євангелії. Очевидно, мова йде про епізод з римським сотником Корнилієм.

Корнилій був чоловік богобійний, який прихильно ставився до віри юдеїів, молився і робив багато добра, однак не був обрізаний. Можливо тому, що мав певне службове положення, може з якоїсь іншої причини. Коли Дух Святий привів Петра в дім Корнилія і Петро почав звіщати Євангелію цим язичником відбулося дещо дуже схоже на те, що сталося в Єрусалимі в день П’ятидесятниці. Дух Святий зійшов на цих необрізаних поган, таким самим чином, як і на обрізаних учнів Христа і вони також почали говорити іншими мовами. Бог засвідчив не лише Корнилію, але також і Петру і тим, хто прийшов разом з ним, що Він приймає цих поган. Бог не робить різниці між обрізаним Петром та необрізаним Корнилієм. Висновок, який тоді зробив Петро був такий: “Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми?” (10:47).

Висновок, який Петро робить зараз — вірші 10 та 11: “Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести? Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони”. І вся громада замовкла.

Вчення братів з Юдеї: якщо ви не обріжетеся, то спастися не можете. Висновок Петра — ні, це не так. Нема різниці юдей чи язичник, обрізаний чи ні, єдиний спосіб, як грішник може бути спасений — це якщо Бог спасе. І Він спасає грішників через віру по благодаті Господом Ісусом Христом.

Для того, щоб стати християнином не потрібно спочатку ставати юдеєм. Потрібно вірити в Христа. Чи значить це, що Закон взагалі не важливий? – ні, не значить. Закон важливий: він показує характер Бога, він показує, що є приємне Богу. Він показує нам нашу зіпсутість і нездатність заслужити спасіння. Закон приводить нас до Христа і упокорює перед Ним. Але єдиний спосіб, як грішник може здобути спасіння — це якщо Господь спасе. Амінь! По благодаті Господа Ісуса, через віру в хрест і воскресіння Сина Божого. Амінь!

Вірш 12 каже: “І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знамена та чуда вчинив через них Бог між поганами!”

Так само, як і служіння Петра, служіння Павла язичникам супроводжувалося знаменами та чудами, які Бог чинив через Своїх служителів. Ці знамена та чуда були явним доказом того, що Богу подобається ця місія і Він благословляє служіння язичникам, так само, як і служіння юдеям.

Після того, як Павло та Варнава закінчили розповідати про роботу Бога серед поган, слово взяв Яків, брат Ісуса Христа і один із стовпів Єрусалимської церкви. Подивіться вірші 13-18: “Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: Мужі-браття, послухайте також мене. Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім’я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все! Господеві відвіку відомі всі вчинки Його”.

Промова Якова доповнює промову Петра та свідчення Павла з Варнавою. Петро і Павло в своїх свідченнях показують, як Бог працював через них, реальну картину. Яків показує, як ця життєва ситуація узгоджується з Божим словом і Божим вічним задумом. Він цитує тут пророка Амоса, 9 розділ. Суть цього пророцтва в тому, що Господь обіцяє час, коли Він відновить занепалу Давидову скинію, щоб Господа шукали усі народи.

Бог — це Бог над усіма народами, уся земля належить Йому і Він хоче привести до Себе, як юдеїв, так і язичників. І Він не робить різниці між юдеями та поганами. Ранні віруючі явно пов’язували воскресіння і вознесіння Христа, зі здійсненням Господньої обіцянки про вічне царство даної Давиду. В Христі пророцтво Амоса виповнилося і прийшов час, коли язичники мають приєднатися до Божого народу. “Господеві відвіку відомі всі вчинки Його”, каже Яків. Іншими словами, все це Бог здійснює сьогодні відповідно до Свого суверенного задуму у вічності.

Який же практичний висновок робить Яків? Подивіться вірші 19-21: “Тому думаю я, щоб не турбувати поган, що до Бога навертаються, але написати до них, щоб стримувались від занечищення ідольського, та від блуду, і задушенини, і від крови. Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавендавна, і щосуботи читають його в синагогах”

Слова Якова декого збивають з пантелику. Принаймні мене свого часу збили. До цього розмова велася про шлях спасіння. Юдеї казали, що язичники, щоб спастися, мають обрізатися і дотримуватися всього закону. Петро каже, що ні: і юдеї, і язичники спасаються лише по благодаті, не потрібно класти на них ярмо закону. Що каже Яків? — “справді, Бог від вічності мав задум привести язичників до Себе, тому не будемо турбувати поган, давайте напишемо їм, щоб дотримувалися полегшеної версії закону”. То спасіння по благодаті чи по закону? І ще… якщо з ідольським занечищенням і блудом все зрозуміло, це явні гріхи, про які і автори НЗ кажуть, що ті, хто чинять так, Царства Божого не наслідують (Гал.5:19-21). З задушениною також нема проблем — це просто гидко. Але як бути з вживанням крові? Кров’янку нам можна їсти чи ні? Чи не втратять українці через свої гастрономічні уподобання свого спасіння? Потрібно докладно розібратися з цим уривком.

По-перше, що це за полегшена версія закону, який Яків рекомендує поганам? Як ви знаєте, Закон Мойсея мав більш як 600 різних приписів та заборон, які стосувалися, як загальних етичних приписів, так і питань життя Ізраїльського суспільства, судочинства та священицького служіння в храмі. Але, якщо ми будемо уважно читати перші книги Біблії, то можемо помітити, що деякі з тих законів, які Мойсей дав Ізраїлю на Сінаї, Бог заповів значно раніше через Авраама та Ноя. Йдеться, наприклад про заборону служити іншим богам (ідолопоклонство), заборону блуду та розпусти, заборону вбивати людину а також вживати в їжу живу кров або плоть чи органи тварини доки та ще жива. Юдеї, люди Книги, добре знали це. Тому зі всього Мойсеєвого закону, який був обов’язковий для кожного юдея, вони виділили 7 принципів (заповідей) які вважали обов’язковими для всіх людей. І вони вимагали дотримання цих принципів від прибульців (гер-тошав), які хотіли жити серед Ізраїля, але не були обрізаними юдеями. Власне, полегшений закон у викладенні Якова і є відображенням цих законів Ноя.

По-друге, чому Яків дає такі рекомендації до практичного життя християнам з язичників? Відповідь на це питання криється у вірші 21: “Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавендавна, і щосуботи читають його в синагогах”. Яків був дуже мудрим служителем. Він не вирішує якусь гіпотетичну проблему, він реально дивиться на речі. Християни жили не у вакуумі, не в якісь пустелі далеко від світу. Християнські громади зростали по всім містам Римської імперії.., поруч юдейськими громадами, які також були широко розповсюджені: “Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавендавна”. При такому стані справ конфлікти між ними були б неминучі. Яків закликає християн з язичників до стриманості, не тому, що це питання спасіння, а для того, щоб не дратувати юдеїв і не провокувати конфлікт. Юдейські громади були тим контекстом, тим середовищем, де в ті часи в першу чергу проповідувалась Євангелія і конфлікт із ними завадив би цій справі.

Нам потрібна мудрість, стриманість і любов, щоб проповідувати слово Христове в тому оточенні, в якому Господь ставить нас. Проповідуючи Євангелію українцям в православній культурі, не варто в Трійцю демонстративно рубати дрова, навіть якщо ти вважаєш, що в цьому нема нічого поганого. Так само не варто проповідувати спасіння мусульманам з шматком сала в руці. Християн в Антіохії Яків закликає до стриманості з любові до євреїв: “Оберегаючися від того, ви зробите добре” (29).

Оскільки собор був офіційним зібранням, його рішення запротоколювали і у вигляді листа відправили до Антіохії в супроводі декількох служителів, які мали на словах більш докладно пояснити, що саме мали на увазі учасники Собору. Рішення цього Собору пізніше Павло сформулює так: “Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному!” (Гал.5:13).

“ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони”, каже нам ап. Петро в цьому уривку. Усе наше спасіння виключно в Ісусі Христі. Нехай Господь помилує нас і допоможе нам жити вірою в цього Христа, щоб не будувати своєї праведності, щоб не накладати важкого ярма на інших, але щоб ми в свободі служили Йому та один одною в любові.

(п. Йонатан)