Вивчення Біблії: Проповідь “Прийди в Македонію, і нам поможи!” (Дії 15:35-16:10)

Прийди в Македонію, і нам поможи!

Дії 15:35-16:10

Ключовий вірш 16:9 : “І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!”

Сьогодні ми починаємо вивчати 2 місіонерську подорож Павла. Мабуть, це найбільша подорож і по пройденому маршруту, і по кількості відвіданих місць і по кількості заснованих церков. Звісно, ми це говоримо як люди, що звикли оцінювати ефективність за календарними планами, центнерами зернових з гектару, та капіталізацією на IPO. Такі оцінки не працюють в божій справі. Наскільки успішна божа робота може оцінити лише Бог, а люди можуть побачити результати лише через деякий час. Вже зараз, через майже 2000 років ми можемо побачити, наскільки важливою для світової історії була ця місіонерська подорож. Грубо кажучи, зараз ми жили б в зовсім іншому світі, якби Бог не спрямував Павла та співробітників саме в Європу. Тут особисто я бачу великий план Бога не тільки на 10, або 100 років, а на, як мінімум 2000 років, що вже пройшли, і мінімум на дуже багато часу у майбутнє. Я впевнений, що ні сам Павло, ні його супутники не знали, до яких наслідків призведе їхня проповідь, але вони підкорилися волі Бога і дозволили Йому працювати через них.

Перше, ходімо, відвідаємо наших братів.

Подивіться вірш 35. “А Павло з Варнавою в Антіохії жили, навчаючи та благовістячи разом із іншими багатьома Слово Господнє.” Після того, як Єрусалимський собор вирішив, щодо обрізання поган та виконання поганами закону, Павло та Варнава знову повернулися до Антіохії. Вони продовжували навчати і благовістити Слово Господнє в своїй церкві і в своєму місті. Здавалося, їх життя знову стало таким, яким воно було до місіонерської подорожі. Але подивіться вірш 36. “А по декількох днях промовив Павло до Варнави: Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, як вони пробувають.” Через деякий час Павло вирішив, що треба відвідати братів, що навернулися за їхньою проповіддю під час місіонерської подорожі до Галатії.

Як ми пам’ятаємо, під час першої місіонерської подорожі Павло і Варнава проходили по містах Пісідії та Галатії: Антиохії, Іконії, Лістрі, Дервії, там проповідували в синагогах і для поган, ставили церкву, а потім, коли юдеї починали на них гоніння, то йшли до іншого міста. Дійшовши до Дервії та звістивши Євангеліє цьому місту, вони проходили міста в зворотньому порядку, зміцнюючи учнів і рукопокладаючи їм пресвітерів по церквах. Про це говориться в віршах 14:21-23: “І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію, душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство. І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували.” Тут важливе слово “та й їх передали Господеві, в Якого ввірували”. Павло та Варнава отримали гоніння під час першої місіонерської подорожі. Вони знали, що такі самі гоніння чекають і на молодих віруючих, тому готували їх до цих страждань і гонінь. Але, в решті решт, вони мали довірити їх Богові, в якого вони ввірували. В решті решт тільки Бог веде нас. Ніхто, ні батьки, ні пастирі, ні друзі, ні, навіть, дружина або чоловік, не зможуть пройти замість нас наш шлях. Врешті решт кожен з нас має жити перед Богом власною вірою.

Але Павло і Варнава не забули про тих молодих віруючих, що навернулися від їхньої проповіді. Вони хотіли прийти до них і допомогти їм. Хоча ми не можемо жити замість наших духовних дітей, але ми можемо зміцнити їх в вірі. Ми можемо молитись за них, допомогти їм в їхній духовній боротьбі, навіть просто відвідати, щоб вони не відчували своєї самотності. Зараз ми можемо писати листи, можемо робити відеоконференції, вивчати Біблію онлайн і багато чого. Під час карантину ми побачили, як багато у нас є можливостей для спілкування, єдине що нам заважає — це бажання. Так от, Павло і Варнава, не маючи таких можливостей, як маємо ми, дуже хотіли допомогти віруючим, тому вирішили піти до них.

Друге, сварка між Павлом та Варнавою.

Подивіться на вірші 37-39: “А Варнава хотів був узяти з собою Івана, що званий був Марком. Та Павло вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов. І повстала незгода, і розлучились вони між собою. Тож Варнава взяв Марка, і поплинув до Кіпру. А Павло вибрав Силу й пішов, Божій благодаті братами доручений.” І Павло і Варнава хотіли відвідати братів, що вони їм раніше проповідували. Тут між ними не було жодних суперечок. Вони обоє хотіли зміцнити братів. Але у них виникла суперечка стосовно Марка. Марко був племінником Варнави. Пізніше він став автором Євангелії від Марка. Також, імовірно, він разом з учнями був з Ісусом в Гетсиманському саду, і втік голим від сторожі, коли взяли Ісуса. Під час першої місіонерської подорожі Павло і Варнава взяли його, “для послуг”. Тобто, він виконував роль помічника місіонерів, так, як зараз брат Олег допомагає місіонерам. Але в Памфілії він відлучився від місіонерів і повернувся в Єрусалим.

В віршах 37,38 описана зовнішня суть конфлікту: Варнава хотів взяти Марка, Павло не хотів брати Марка, тому що той залишив їх і не йшов з ними на проповідь. Очевидно, що якби конфлікт був лише в цьому, то, імовірно, вони б дійшли до порозуміння. Але конфлікт був настільки глибокий, що Варнава і Павло розділилися: Варнава з Марком відпливли на Кіпр, а Павло взяв з собою Силу і відправився через Кілікію в Галатію. Чому Варнава так сильно хотів взяти Марка? Тому що він його небіж? Для того, щоб тренувати Марка? Щоб Павло і Марк навчилися співпрацювати разом? Ми не знаємо. Так само ми не знаємо, чому Павло так сильно не хотів брати Марка. Можливо, Павла дуже образило, що Марко залишив їх перед найтяжчою частиною проповіді. Можливо, Павло не хотів залежати від того, кому він не може довіряти, або не хотів “панькатися” з немічним в вірі під час місіонерської проповіді. Можливо, Павло думав, що на місіонерське служіння має йти “воїн Ісуса Христа”, а в Маркові він не бачив таких якостей або такого покликання. Можливо, у них був просто особистий конфлікт, а можливо все разом. Ми можемо вигадати сотні причин, але Біблія нам нічого не говорить. Вона говорить лише декілька фактів: 1) Павло і Варнава так сильно пересварилися через Марка, що навіть розділилися. 2) Павло не вважав Варнаву відступником, ворогом чи тим, з ким він не може співпрацювати. В посланнях Павла він завжди з повагою говорить про Варнаву. 3) Пізніше Павло визнав віру і вірність Марка і співпрацював з ним.

Що ми можемо взнати через цю подію? Головний урок для нас: всі люди грішники. Навіть такі великі слуги Бога, як Павло та Варнава — грішники. Будь-хто може помилятися. Будь-хто може робити неправильні й нерозумні вчинки, і навіть впасти в гріх. Розуміти це дуже важливо. Ніхто не благий, лише один Бог. Інколи, віруючі думають, що слуга Бога ніколи не помиляється, ніколи не грішить. Це дуже небезпечна омана. Якщо я думаю, що я досконалий, тому що я служитель Бога, це значить я вже відійшов від Христа. Служителю Бога необхідно ще більше визнавати свою неміч і ще більше розуміти себе грішником перед Богом. Так само й віруючим не слід думати, що слуга Бога — ідеал. Інакше будуть великі проблеми. Замість того, ми, розуміючи свою слабкість, маємо молитися один за одного і підтримувати один одного.

Друге, чого ми можемо навчитися з цього — те, що спасенні грішники змінюються. З послань Павла ми бачимо, що він примирився з Варнавою та Марком. Це справжнє чудо, тому що грішник, зазвичай, до кінця відстоює свою правоту. Один таксист сказав, що люди більш за все бояться визнати, що я був не правий. Більшість з них краще помре, ніж визнає свою помилку. Тут я з ним повністю згодний. Я бачу це і в собі, і в інших. Але, слава Богу, що у нас є Ісус Христос. Мінімум один раз ми визнали, що були не праві, коли розкаялися перед Ісусом Христом. Я сподіваюся, що це було не лише один раз. Але Господь приймає будь-якого грішника, що приходить до Нього. Ми можемо бути не праві, ми можемо розсваритися з братами й сестрами, можемо не зрозуміти один одного, але ми маємо прийти до Господа і біля хреста Ісуса Христа зрозуміти, хто Він, хто я, хто мої брати й сестри, і примиритися з ними і отримати прощення від Ісуса. Він сильний відновити будь-які стосунки.

Третє, Павло бере з собою Тимофія.

Вірші 15:41-16:3 говорять: “І проходив він Сирію та Кілікію, Церкви зміцнюючи. І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім’я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен. Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії. Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.” Павло та Сила проходили Сірію та Кілікію, зміцнюючи церкви, та передавали їм постанови, що апостоли та старші постановили в Єрусалимі. Всі церкви зміцнювалися в вірі і щоденно зростали кількістю.

Коли ж вони дійшли до Дервії й Лістри, знайшли там одного учня, Тимофія. Він був син однієї наверненої юдеянки, жінки на ім’я Евнікії, але батько в нього був геллен. Він мав добре свідоцтво від братів, що були в Лістрі та в Іконії. З другого послання до Тимофія, ми дізнаємося, що його бабка також була доброю віруючою. Мабуть, це вони виховали Тимофія в повазі до Бога, в тому, що він з дитинства знав Святе Письмо. Цього Тимофія Павло вирішив взяти з собою на місіонерську справу. Ми не знаємо, чому Павло не хотів брати Марка, а захотів взяти Тимофія. Але знаємо що Тимофій став дуже вірним співробітником Павла та його духовним сином. Але зараз Тимофій також виконував таку саме справу, що й Марк: він був помічником та служителем, що допомагає місіонерам.

Перед тим, як піти далі, Павло обрізав Тимофія. Здається, тут є непослідовність. Павло обрізав Тимофія, але не обрізував Тита. Він проповідував, що обрізання не важливо, без виконання закону, а спасіння — через віру в Ісуса Христа, але сам обрізав Тимофія. Але тут є пояснення, чому Павло так робив. В вірші 3б скагано: “і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.” Павло зробив це не для спасіння, а для юдеїв. Куди б Павло не приходив, він спочатку йшов в синагогу і там проповідував, і лише потім, коли юдеї виганяли, він йшов до поган. Але поки юдеї слухали, він проповідував, деякі слухали й наверталися. Тому важливо було не ставити перепони для проповіді. Тому Павло обрізав Тимофія. Сам Павло говорив про себе: “Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником.” (1 Кор. 9:19-23). Тут ясно видно мету Павла: зробити, щоб Євангеліє досягло якнайбільше людей. Ми також маємо робити так, щоб не ставити будь-яких перешкод для Євангелії.

Четверте. Прийди в Македонію, і нам поможи!

Подивіться вірші з 6 по 10: “А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську. Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів. Обминувши ж Мізію, прибули до Троади. І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи! Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.” Відбулися дуже дивні події. Коли Павло, Сила та Тимофій обійшли церкви, де Павло і Варнава проповідували під час першої місіонерської подорожі, вони захотіли йти далі. Але Дух Святий їм не звелів. Вони пішли далі в галатську країну, але Дух не пускає проповідувати. Пішли далі на схід до Фрігії — і там проповідувати не можна. Галатія та Фрігія — це центральна частина сучасної Туреччини, приблизно там, де Анкара. Дійшли до Мізії, це біля проливу Дарданели, на півдні Мармурового моря, — знову не можна. Хотіли піти на північ, до Вітінії, це на березі Чорного моря, де зараз Стамбул, і все одно Святий Дух не пускає. Таким чином місіонери дійшли до самого моря, до Троади, давньої Трої, і там до них приєднався Лука. Але далі йти було просто нема куди: на південь, на північ, на схід були всі країни, куди Святий Дух не пустив проповідувати, а на захід — море. Тут виникає багато питань: хіба ж не сам Ісус звелів: “Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!” (Мк. 16:15) Чому ж Він не дозволяє проповідувати? Можливо проповідники не ті? Або вони не те звіщають? Або ж не докладають відповідно зусиль, то їм здається, що Господь закрив для них двері проповіді? А може це тому, що перший раз вони були з Варнавою, а тепер розсварилися? Можливо, їм треба повернутися? В такий час виникає багато питань і багато сумнівів. Мабуть, всі вони багато молилися і разом і кожен окремо, щоб зрозуміти волю Бога.

Подивіться вірш 9: “І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!” Господь відповів їм через видіння. Якийсь муж, схожий на македонянина благав, щоб місіонери прийшли в Македонію і допомогли їм. Коли всі співробітники почули це видіння Павла, то вони зразу вирішили піти в Македонію, зрозумівши, що Господь покликав їх проповідувати там. Зразу стало зрозумілим, чому Господь закривав їм проповідь в Азії. Це тому, що Він хотів, щоб вони спочатку проповідували в Європі. Господь вважав, що для цієї місіонерської групи найперше поле місії — Європа, спочатку Македонія, а потім Греція.

Інколи буває, що Господь зачиняє одні двері, щоб відчинити інші. Наприклад, так сталося з проповіддю в Кореї, коли Господь зачинив двері Японії та Китаю, але дозволив проповідь в Кореї. Або так сталося, коли м. Петро хотів проповідувати в Росії, але Господь відправив його в Україну. Або коли м. Іван поїхав спочатку в Харків, але Господь відправив в Одесу. Так само м. Поінт хотів їхати в Словаччину. Або п. Яків з п. Жанною д’Арк десять років служили в Харкові, але в решті решт Господь привів їх у Київ. Господь знає, як краще. Він знає, як виховувати Своїх служителів, і куди треба йти спочатку, а куди пізніше. І, навіть якщо здається, що не має жодного результату проповіді, але це не значить, що результату дійсно нема. Тому ми маємо слухатися голосу Святого Духа. Він веде нас туди, куди хоче Господь.

Подивіться вірш 10: “Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.” Для того, щоб піти в Македонію треба лише переплисти пролив Дарданели. Зовсім не далеко, але це вимагало від них відкинути свої плани, своє розуміння, що треба робити спочатку, а що потім. Павло та співробітники спочатку спробували піти в 5 різних місць, і лише потім зрозуміли, що Бог покликав їх проповідувати в Македонії. Для того, щоб піти в Македонію їм треба було відкинути всі свої упередження, і повністю прийняти волю Бога.

Те, що Господь послав місіонерів спершу в Європу — це непересічна подія. Вона вплинула і на розвиток всього християнства і на розвиток цивілізації мінімум на 2000 років. Ми б жили в зовсім іншому світі, якби Бог не спрямував Павла та його співробітників в Європу. Але Господь зробив саме те, що Він хотів. Він хотів, щоб Євангеліє розповсюджувалося на тільки серед семіто-малоазійського світу, а прийшло до людей з зовсім іншим світоглядом і світосприйняттям: до греків і до римлян. Для юдеїв піти проповідувати до греків та римлян було не просто. Менше 200 років тому юдеї мали великі війни з греками, ми знаємо ці війни як макавейські війни. Але Павло, Сила та Тимофій підкорилися призову Бога. Вони прийняли також Луку, грека за походженням і могли разом проповідувати. Ми також нащадки греків і римлян значно в більшій мірі, ніж євреїв або сірійців, тому це Євангеліє також для нас. Пізніше, саме через Європу Євангеліє розповсюджувалося до зовсім інших народів: і в Африку, і в Америку, і в Азію. Але все почалося з того, що декілька місіонерів послухалися Господа і перепливли Дарданели, щоб проповідувати в Македонії. Господь використав неідеальних людей, і навіть конфлікт між служителями, для того, щоб здійснити Свою роботу. Звісно, нам не треба конфліктувати, але, якщо ми будемо слухатися голосу Бога, то Він робитиме Свою справу через нас.

Також сьогоднішнє слово говорить: “прийди і поможи нам”. У місіонерів було своє бачення місії та своя стратегія. Але Господь підготував для них щось значно більше, про що вони навіть не здогадувалися. Господь хотів зробити через них щось значно більше. Коли вони слухали волю Бога, Господь відкрив для них новий шлях. Господь відкриває новий шлях і для нас. Але від нас вимагається мати гаряче бажання для проповіді, бажання слухати голос Бога та підкоритися Його напрямку. У кожного з нас є свої Дарданели, які треба переплисти, тому що за ними є македоняни, що говорять: прийди і поможи нам.

(п. Авраам Влад)