Вивчення Біблії: Проповідь “Перебувати в служінні слову” (Дії 6:1-7)

ПЕРЕБУВАТИ В СЛУЖІННІ СЛОВУ

Дії 6:1-7

Ключовий вірш 4 : “А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову”

Читаючи оповідання Луки, книгу Діянь святих Апостолів, ми не перестаємо дивуватися потужній Божій роботі через Його церкву НЗ в ці перші місяці її існування. Ця церква багато молиться, багато любить, багато служить. Ця церква сповнена Духа Святого і добрих діл. Ця церква дуже динамічно росте, кількість тих, хто вірує в Господа, все збільшується. Лука говорить про це майже в кожному розділі цієї частини книги Діянь. 

Але на скільки це оповідання надихає і збадьорює нас, на стільки ж воно дратує ворога людських душ, диявола. Тому, поруч із повідомленнями про перемоги церкви, ми читаємо і повідомлення про різноманітні атаки на церкву. Які це атаки? – це гоніння, яких вже зазнали апостоли, Петро вже двічі опинявся у в’язниці і поставав перед синедріоном. В минулому уривку ми читали про те, як його було побито за ім’я Христа. Також це атаки зсередини. Ми читали, як сатана намагався вразити церкву через обман і хитрість Ананії і Сапфіри. І сьогодні ми бачимо іще дві небезпеки, з якими зустрілася церква. Перше — це нарікання і розділення, а друге — це підміна пріоритетів. 

Слава Богу, який береже Свою церкву і турбується про неї. Ці труднощі стали добрим ґрунтом для нових перемог і росту. Нехай Господь зараз направить нас Своїм Духом і дасть нам гострий розум і м’яке серце, щоб розуміти і вірувати Його слову. 

Подивіться вірш 1: “Тими ж днями, як учнів намножилось, зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані”.

Уривок описує конфлікт, який виник між місцевими та огреченими юдеями. Хто такі огречені юдеї? — це такі самі юдеї, які шанували батьківські традиції та Закон, але виросли в діаспорі. Вони певним чином зазнали впливу греко-римської культури, називали грецькими іменами своїх дітей, грецькою мовою читали Біблію і розмовляли між собою. 

В чому ж полягала суть цього конфлікту? Конфлікт розгорівся навколо служіння вдовам. Як правило, коли чоловік помирав, а жінка залишалася, турбота про неї ставала обов’язком найближчих родичів. В першу чергу, дорослих дітей. Однак, що робити, якщо нікого не залишилося, якщо нікому подбати про таку вдову? В часи Христа, таку функцію брали на себе синагоги. 

Загалом, релігійне життя юдеїв було зосереджене навколо храму в Єрусалимі. В храмі служили священики і левити, там здійснювалися молитви і приносилися жертви Богу. Але окрім храму, всюди, де компактно проживали юдеї, також організовувалися і помісні синагоги. В синагозі юдеї збиралися кожної суботи, щоб читати і вивчати Танах (книги СЗ). Синагоги мали членство, певну форму управління, служителів і старійшин. По великому рахунку, синагога — це аналог помісної церкви. 

Практично кожен юдей належав до якоїсь синагоги. Наприклад, далі в цьому розділі ми читаємо про синагогу лібертинську, і кірінейську, де проповідував Стефан. Очевидно, що до цієї синагоги належали вихідці з Кірінеї та Олександрії. Вірогідно, Симон з Кірінеї, який ніс хрест Ісуса на Голгофу також належав до цієї синагоги. 

Так ось, якщо до якоїсь синагоги належала вдова, про яку нікому було подбати і сама вона не мала засобів до існування, то громада надавала такій жінці матеріальну допомогу. Тут важливо зауважити, що ця матеріальна допомога була по-перше, щоденною. По-друге, вона могла надаватися одним із двох способів: або громада виділяла певну суму коштів, за яку вдова могла купити собі їсти (пам’ятаєте дві лепти вдови?), або громада щоденно накривала стіл, де вдови і сироти могли харчуватися. 

Саме такий підхід до служіння вдовам взяла собі і рання церква. І на початку все було добре, нічого не провіщало біди. Коли виникла проблема? – “Тими днями, як учнів намножилось”, каже Лука. В якийсь момент учнів стало надто багато. Ми вже читали, як до церкви приєдналося спочатку 3, а потім 5тис. самих лише чоловіків. Якщо кожен чоловік мав ще дружину, дітей, матір, то це вже 20-30тис. віруючих. Але крім того “І все збільшувалось тих, хто вірує в Господа, безліч чоловіків і жінок” (5:14). Щоденно Господь додавав до церкви тих, що спасалися (2:47). Якщо вдів та сиріт було навіть не 10, як говорить статистика, а 3-5%, все одно це список більше ніж в тисячу імен. А апостолів скільки? – 12. До їхніх ніг віруючі приносили кошти з продажу домів і полів. І потім ці кошти якось розподілялися. Допомога надавалася щоденно. Скільки грошей потрібно виділити на завтра? Скільки їжі приготувати? 

Організація цього служіння була непростою задачею. Але тут потрібно врахувати ще один момент. Звідки в Єрусалимі могло взятися багато огречених вдів? Вважається, що багато юдейських пар з діаспори на схилі років поверталися ближче до Єрусалиму, щоб доживати там свого віку і там бути похованими. Якщо чоловік помирав раніше, то жінка лишалася сама, без родичів і знайомих. Якщо місцевих вдовиць місцеві знали, то прибулу могли просто пропустити. Не з умислу, а просто через технічну складність задачі. 

Ніби нічого страшного, але коли ця проблема накладалася на більш глибоку проблему різниці в культурах та мові між цими групами віруючих, це могло виглядати, як нехтування (бачимо, що так воно і було сприйняте) і стати підставою для розділення. Ця проблема могла стати гірким коренем, який пізніше приніс би дуже гіркі плоди. 

Що мали робити апостоли в такій ситуації? Очевидно, що проблему потрібно вирішувати і то швидко. Але як? Відповідь апостолів ми бачимо у віршах 2-4: “Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах. Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову”. 

Апостоли ясно дають зрозуміти чого вони не будуть робити, а що будуть. Вони не побіжать займатися розподіленням їжі особисто. Не тому, що це занадто мілка для них справа і “не царське то діло”, а тому, що в такому випадку їм доведеться покинути Боже слово. 

Одна людина не може робити всього, це очевидно: наші сили і можливості обмежені і ми маємо всього 24 години в добі. До цього моменту Апостоли були зайняті тим, що кожного дня у храмі вони навчали церкву Божому слову. Це дійсно величезна праця. При чому більшої частини цієї праці ніхто не бачить. За лаштунками залишається боротьба проповідника за слово, молитва, навчання і підготовка. Скільки часу і зусиль потрібно докласти, для того, щоб приготувати проповідь на пів години? Це не щось таке, що приходить саме собою. 

Крім того, це праця, яка, як правило, не приносить швидких видимих результатів. Тому перед служителями слова завжди є спокуса натомість зайнятися діяльністю, результат якої можна побачити та виміряти. “Є проблема з вдовицями? – ха! Зараз ми закатаємо рукави і все поправимо. Дивіться, як добре у нас виходить. Хто молодець? – апостоли молодці.” Але, що станеться з проповіддю апостолів, якщо замість перебування в молитві та слові, вони почнуть займатися соціальним служінням? — проповідь від цього точно не стане краще. 

І я вже говорив раніше. В ранньої церкви не було Біблії в тому вигляді, як її маємо ми. Іноді, після вивчення Євангелій ми думаємо про апостолів, як про таких безтолкових учнів, які часто нічого не розуміють. Але служіння апостолів було унікальним. Їхнє слово було словом Божим до церкви. Петро справді став каменем, на якому Господь будував Свою церкву. Церква збудована на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Христос (Еф.2:20). Навіть якщо проповідник погано підготував проповідь, громада страждає, тим більше, якщо служіння слова залишать апостоли. 

Таким чином диявольська атака на церкву була подвійною. На одному рівні він діяв через нарікання і невдоволення, щоб розділити церкву. Він хотів, щоб брати і сестри, шукали не того, що об’єднує їх в одне тіло (Христос, Його жертва, один Дух і одне хрещення…), а того, що відрізняє їх (культура, мова…). Щоб вони не любили одне одного, а підозрювали одне одного: “Чому він/вона так вчинив? Навряд чи це просто помилка, напевне, він не поважає мене”. 

Диявол часто діє так, розділяючи церкву, насаджуючи безпідставні підозри та нарікання. Звичайно, усі ми грішники. Але якщо ми наперед очікуємо від братів підступу, невірності, всього найгіршого, якщо будь яку критику сприймаємо, як особисту образу, тоді дуже важко зберігати єдність. Навіть найдрібніші помилки братів будуть в наших очах виглядати страшними провинами направленими проти мене особисто. Тому Писання завжди спонукає нас, в разі коли виникає якесь непорозуміння, піти і з’ясувати все, діючи в любові і смиренні. Щоб не виник який гіркий корінь, щоб не дати місця дияволу.  

На іншому рівні його атака була направлена проти Божого слова: нехай апостоли не перебувають в молитві і в Божому слові, щоб навчати церкву, а натомість будуть робити тисячу різних справ. Нехай вони збираються, п’ють чай, їздять на пікніки, займаються якоюсь діяльністю… але без Божого слова, без серйозного глибокого вивчення Писання. 

Якщо ми подивимося на історію нашої цивілізації, то легко побачимо, що роль і вплив церкви в ній був величезний. Церква зберігала знання про світ і примножувала їх, засновувала університети, вела місіонерську і просвітницьку діяльність серед різних народів і культур, будувала лікарні, годувала голодних, брала на себе ту роботу, яку потрібно було зробити і ніхто інший не хотів робити того. Але чим би не займалася церква, одночасно із тим, її головним завданням завжди було: навчатися з Божого слова і навчати Божого слова. Чому? Тому що життя майбутнього віку Господь заховав не в суспільному укладі чи справедливій соціальній системі, а в Своєму слові: “Ідіть, і, ставши, говоріть до народу у храмі всі слова цього життя”, каже Ангел апостолам (5:20). 

Боже слово для церкви є первинним, а уся інша діяльність — похідною. Саме слово відкриває нам Бога і Його волю. Саме слово навчає нас, в що нам потрібно вірити і що виконувати. Уся діяльність церкви, служіння і місія беруть початок, обґрунтування, причину в Божому слові. Тут, в Божому слові, ми маємо життя, укріплення, втішення, напрямок і самого Христа. 

Церква, ми з вами, маємо в першу чергу бути зацікавлені в тому, щоб служителі слова мали можливість працювати над словом більш глибоко і навчати нас. Апостол Павло закликає віруючих підтримувати служителів слова у всьому, адже Бог дав церкві вчителів, “щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового… щоб більш не були ми малолітками, що хитаються…” (Еф.4:12-14).

Як нам це робити? Для цього Господь дав церкві різноманітні дари, якими ми маємо служити одне одному. Служити при столах — це прекрасне, почесне служіння, так само, як прибирати в церкві, так само, як укріплювати інших чи робити будь що інше в покірність Божому слову. Пастирі, проповідники, старійшини, не можуть робити всього самотужки. Служіння церкви — це служіння цілої церкви, служіння кожного окремого члена для збудування цілого тіла, для успіху проповіді Євангелії. І кожному тут знайдеться справа. 

Саме так і вирішили діяти апостоли: “поставимо на цю службу служителів”, кажуть вони. Замість того, щоб покинути слово Боже апостоли вирішують використати той ресурс, який Господь дає церкві. 

Як відбувається призначення дияконів? Якщо питання обрання 12го апостола не міг вирішити ніхто окрім Самого Господа, то з іншими служителями процедура є іншою. Не дивлячись на той величезний авторитет, який апостоли мали в церкві, замість того, щоб просто призначити якихось людей: “ось ти, ти і ти”, вони формують певний принцип: “виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю” (3). 

Служіння дияконів полягало в тому, щоб “служити при столах”, іншими словами в тому, щоб добре організувати і налагодити процес допомоги нужденним. Нам може здаватися, щоб це не якась така вже й “духовна” робота, і що на те служіння можна було б, взагалі невіруючих поставити, аби лиш були хорошими адміністраторами. Але це не так. 

Це мали бути мужі доброї слави, тобто такі, які мали гарну репутацію і не були помічені в якихось корупційних скандалах. Також це мали були мужі повні Духа Святого та мудрости, мужі, які бояться Бога і живуть по слову Божому. Це мали бути не просто ефективні менеджери, але люди, яким церква могла б довіряти і, довіряючи, коритися їхнім рішенням в рамках наданих повноважень. Як підказав п. Ной, коли ми керуємося лише ефективністю, то в результаті на високих посадах опиняються дуже ефективні люди, яким на справді не можна довіряти. 

Чому люди беруться за одне чи інше служіння? — з різних причин. Хтось керується щирим бажанням принести плід Богу, а когось підштовхують гордість та амбіції. Тому в справі призначення служителів внутрішній поклик кандидата є важливим: не можна когось змусити добре робити те, чого він взагалі не хоче робити. Але не менш важливим є засвідчення церкви. Не можна поставити на служіння людину, якій брати і сестри не довіряють. 

Вірші 5 і 6 описують процес призначення на служіння та кандидатури дияконів: “І всім людям сподобалося оце слово, і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії, їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них”. Цікаво, що постраждалими себе вважали віруючі з огречених юдеїв і усі обрані мали грецькі імена. А один з обраних, Микола з Антіохії навіть не був юдеєм. 

Яким був результат такого рішення? Подивіться вірш 7: “І росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі”.  Труднощі стали добрим ґрунтом для нових перемог і росту церкви. Коли з апостолі зняли тягар служіння при столах, вони більше часу могли приділяти підготовці, молитві і роботі зі словом. Відповідно, Слово Боже росло. Результат цього — дуже множилося число учнів в Єрусалимі. Насправді, ми вже бачили подібні повідомлення в Луки. Але тут є і дещо нове, чого ми раніше не зустрічали: “і дуже багато священиків були слухняні вірі”, каже автор. 

Загалом, священики — це були люди, які знали Писання краще, ніж звичайні юдеї. Це були люди, які самі навчали людей. Щоб досягти їх, потрібна була гарна підготовка. Але тепер апостоли мали час і натхнення і Господь потужно працював через них. 

Цей уривок нагадує нам, що в нас нема іншої основи для життя і служіння, окрім Божого слова. Наша мужність, впевненість, чи мудрість походять лише від нього. Але Господь передбачив певний спосіб, як навчати і ростити Свою церкву в слові — через служителів. В ті часи, через апостолів. Пізніше, через вчителів і пастирів. Але крім цих дарів, Господь розподіляє в церкві і інші Свої дари так, щоб кожен робив те, до чого його кличе Бог. Ми не можемо скинути усю роботу на когось і сидіти склавши руки. Наша справа — бути плідними і вірними на своєму місці і своїм служінням підсилювали загальну справу церкви Божої. Щоб проповідь слова не зменшувалася, а навпаки росла, бо в цьому слові — життя і спасіння. Нехай Господь помилує нас, щоб через наше служіння і проповідь багато людей впокорилися вірі. 

(п. Йонатан)