Вивчення Біблії: Проповідь “Павло в Ефесі. Аполлос” (Дії 18:23-19:40)

ПАВЛО В ЕФЕСІ. АПОЛЛОС

Дії 18:23-19:40

Ключовий вірш 19:20 : “Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!”

В минулому уривку ми закінчили вивчення другої місіонерської подорожі Павла. Це була дивовижна подорож і Бог потужно працював через місіонерів, як на території сучасної Туреччини, так і на Європейському континенті, зокрема в містах Македонії та Греції. Павло знайшов нових вірних співробітників і учнів, до нього приєдналися Сила, Тимофій, Лука, а також домашня церква Акили та Прискилли. Але ця подорож добігла свого кінця, як і попередня. Прийшов час повертатися до в Антіохію, до материнської церкви. Дорогою Павло отримав нагоду відвідати стародавній Ефес, одне з найбільших міст того регіону. Храм Артеміди в Ефесі вважається одним із семи чудес стародавнього світу. Однак Павло пробув в Ефесі не довго, хоча його і просили затриматися. Він пішов далі, залишивши в місті Акилу і Прискиллу разом з обіцянкою повернутися до міста пізніше, якщо буде на те Божа воля.

В уривку, який ми вивчаємо сьогодні Павло відправляється в свою третю подорож. І це досить довгий уривок, однак усі події, які описуються в ньому, відбуваються саме в Ефесі. Павло присвятив цьому місту майже три роки, найбільше зі всіх, можливо, крім Антіохії. Зміни, які відбулися в Ефесі в результаті діяльності Павла та роботі Святого Духа були дивовижні. Проповідь Євангелії змінила не лише релігійний “рельєф” цієї місцевості, але повпливала на усі сфери життя в усьому регіоні. Тож нехай зараз Господь дасть нам Свого Духа і мудрість, щоб нам вивчати Його слово і пізнавати Його самого і Його волю для нас.

Подивіться вірші 18:23-25 “І, пробувши там деякий час, він вибрався в подорож знову, за порядком проходячи через країну галатську та Фріґію, та всіх учнів зміцняючи. Один же юдей, на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, красномовець та сильний в Писанні, прибув до Ефесу. Він був навчений дороги Господньої, і, палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення”.

Якщо процесу підготовки першої та другої подорожі Павла Лука приділяв досить багато уваги (розповідав про молитву і підтримку церкви, про конфлікти і труднощі які сталися в той час), то щодо третьої подорожі він говорить дуже стисло: “деякий час Павло побув в Антіохії, а потім пішов знову, обходячи церкви, які заснував раніше, та зміцняючи учнів”.

Чесно кажучи, кожного разу, коли я зустрічаю в книзі Дій ці слова, про те, як Петро чи Павло обходили церкви, зміцняючи учнів, я сам отримую дивовижне укріплення та благодать. Моє серце зворушене. Вони йшли не тому, що любили подорожувати і їм не сиділося на місці. Вони йшли не тому, що в них не було інтернету або інших способів швидкої комунікації. Як показав карантин, Youtube та Zoom, не можуть повноцінно замінити спілкування лицем до лиця. Чи не так? Вони йшли тому, що справді були пастирями для Божої церкви і радо жертвували своїм комфортом, фінансами та часом заради служіння Божому стаду, служіння церкві.

Тут, в кінці 18го розділу, Павло випадає з фокусу оповідання Луки. Павло залишає Ефес, повертається додому, потім знову відправляється в подорож і обходить горішні країни (19:1), церкви Галатії та Фрігії. Але Луку цікавить, що в цей час відбувається в Ефесі. Це — головна сцена сьогоднішнього уривку.

Що ж відбувається в Ефесі за відсутності Павла? Там відбувається Божа робота. Бог працює не лише через Своїх апостолів. Не обов’язково бути апостолом Павлом, щоб проповідувати Євангелію. Не обов’язково бути апостолом Павлом, щоб бути корисним для церкви, для виховання учнів Христа. Ми бачимо це через історію Акили, Прискили та Аполлоса.

Поки Павла не було, до міста з Олександрії прибуває один юдей на ім’я Аполлос. Ім’я, м’яко кажучи не дуже юдейське. Але це не дивно, зважаючи, звідки він прибув. Олександрія — велике місто з університетом і бібліотекою. Один з культурних і освітніх центрів того світу. Вочевидь Аполлос отримав гарну освіту, як грецьку, так і юдейську: він вправно володів словом, був красномовний і був сильний в Писанні.

Вірш 25-26а каже: “Він був навчений дороги Господньої, і, палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення. І він сміливо став промовляти в синагозі”.

Для нас дещо дивно чути, що він був навчений дороги Господньої (християнському вченню) і пильно навчав про Господа інших, знаючи при цьому лише Іванове хрищення. Що це значить? Як таке можливо?

Власне, це може звучати дивно для нас, тому що ми не сприймаємо християнство, як щось нове. Але в цьому не було нічого дивного для ранніх віруючих. Ми отримали християнство зрілим, цілісним, зі сформованою доктриною. Ми не сприймаємо його, як якийсь рух всередині юдаїзму. Правда? Християнство — це християнство, а юдаїзм, це — юдаїзм. Щоб зрозуміти і вловити якісь юдейські аспекти в текстах НЗ, нам потрібно докладати зусиль. Синагога не видається першим місцем для проповіді, як це було у ап. Павла. Тому для сучасного читача історія Івана Христителя часто сприймається просто, як якась прелюдія до Євангелії. В цілому цікава і повчальна історія, але не обов’язкова.

Однак для ранньої церкви все було інакше. Християнство сприймалося, як рух оновлення всередині юдаїзму. Рух Царства Божого. І кожен з авторів Євангелій, вважав своїм обов’язком показати зв’язок між служінням Івана та служінням Христа. Двоє з чотирьох євангелістів опускають історію Різдва і своє оповідання починають з проповіді Івана Христителя.

Служіння Івана Христителя для ранніх віруючих було визначним, бо він звіщав істину про Месію і Його Царство. Не дивно, що Аполлос, навчившись через Івана про Бога, який посилає в цей світ Господа, який судитиме і спасатиме, Агнця, який бере на себе гріх світу. І швидше за все, навіть знаючи, що Мессія і Господь — це Ісус, при цьому не знав усіх аспектів Євангельського вчення. Можливо він не знав чогось про хрищення, чи про місце язичників в церкві, чи про Духа Святого. Однак того, що він знав було достатньо, щоб його дух палав, щоб звіщати про Господа, проповідувати Його Царство та сміливо навчати про Нього в синагозі.

Чи навчені ви дороги Господньої, любі брати і сестри? Чи знаєте Господа Ісуса, як Агнця, що взяв на Себе гріхи світу і ваш гріх? Як Господа, що буде судити живих і мертвих? Як Христа, в руки якого дана уся влада на небі і на землі? Чи палає ваш дух, щоб звіщати Його Царство цьому світу? Цей Аполлос є прикладом для нас, для тих хто знає дорогу Господню значно докладніше ніж він. Чи не так? Я молюся, щоб Господь запалив в нас дух, щоб звіщати Євангелію Ісуса Христа і Його Царство в усій повноті нинішньому поколінню.

Аполлос не знав всього. Однак Господь приготував для нього в Ефесі гарних вчителів Біблії — сім’ю Акили і Прискилли, які його прийняли (напевне, в своєму домі) і докладніш розповіли йому про дорогу Господню (26). Аполлос став прекрасним служителем Божої церкви для свого часу. З Ефесу він відправився до Коринту (19:1), щоб проповідувати Христа там, продовжити працю, яку почав Павло і допомагати тим, хто увірував благодаттю. Його вплив на церкву в Коринті важко переоцінити. Павло говорить про нього в 1Кор.3:5,6 “Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив”.

Подивіться вірші 19:1-3: “І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов, та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували? А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий! І він запитав: Тож у що ви христились? Вони ж відказали: В Іванове хрищення”.

Коли Аполлос вже пішов до Коринту, до Ефесу прибув Павло. В місті він знайшов деяких учнів. Лука навіть наводить їх точне число — 12 (7). Напевне в їхньому житті і поводженні було щось таке, що вирізняло їх від інших, саме як учнів. Якась дисципліна, якесь посвячення. Їхня проблема була приблизно така ж, як і в Аполлоса: вони дечого не знали. Вони знали про Месію, що має прийти, але не знали що це Ісус. Вони хрестилися в покаяння, але ніколи не чули, що Господь Ісус христить Своїх учнів Духом Святим.

Проблему незнання досить легко вирішити. Вони не знали, тому Павло розказав їм. Як вони почули, що Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Ісуса, то христились вони в Ім’я Господа Ісуса. А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!

Однак в Ефесі Павло зустрів також і інших людей. Їхньою проблемою було не незнання, а впертість та невірство. І боротися з цим було, звичайно, значно важче.

Подивіться вірші 19:8-10: “А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи. А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана. Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа”.

Служіння в Ефесі дуже сильно нагадує служіння в Коринті. Знову Павло починає з проповіді Царства Божого у синагозі. Але якимось Божим провидінням ця проповідь не закінчується відкритими насильницькими діями зі сторони юдеїв. Деякі з них чинять опір і лихословлять дорогу Господню, але при цьому не намагаються вбити Павла. Тому через три місяці, коли стає зрозуміло, хто готовий вчитися, а хто — непробивний, Павло вирішує, що далі конструктивного діалогу на цьому майданчику досягти не вдасться і виходить із синагоги. Замість того, щоб витрачати свої зусилля на те, щоб сперечатися з тими, хто опирається, він приділяє свій час і сили, щоб вчити тих, хто вчиться. Павло використав школу якогось Тирана для того, щоб там впродовж двох років щодня навчати про Христа. Кожного дня. Два роки. Можливо годину чи дві. Під час сієсти чи в якийсь інший час. Але вірно, постійно і наполегливо.

Яким був результат цієї діяльності? Вірш 10: “всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа”. Результат був справді дивовижний. Звістку про Христа почули не лише ті, хто безпосередньо приходив на заняття Павла, але весь регіон. Швидше за все церква в Колосах та Ієраполі, і не лише вони, з’явилися в результаті цієї проповіді, хоча сам Павло не бував в Колосах, лише писав туди листа і посилав служителів.

Те, що описується у віршах 11-40 підпадає під всі ознаки великого пробудження. Ми бачимо Бога, Який простягає Свою руку, щоб через Павла чинити дивовижні чудеса. Подібно до того, як в перші дні церкви люди виносили на вулиці Єрусалиму хворих, щоб хоча б тінь Петра впала на них і зцілила. Так само зараз люди шукають частини одягу Павла, кладуть їх на хворих і ті зцілюються, демони і духи лукаві тікають геть. Царство Боже в силі проявляється, стає видимим, відчутним в цьому місці (11-12).

Відбулися Євангельське оновлення і радикальні переміни в житті. Люди приходили і відверто, щиро сповідували свої гріхи і злочини. Ті, хто займався чарами, спалювали свої книги. Лука наводить ціну цих книг — 50000 драхм. Це взагалі неймовірно великі кошти. Можливо, в наш час спалення книг назвали б варварством і засудили б за це. Але поза всяким сумнівом, спонукані Духом ці люди облишали темряву, щоб жити в світлі.

Разом з тим, коли потужно працює Бог, свої зусилля посилює і диявол. Ми бачимо цю одночасно сумну і смішну історію про юдейських екзорцистів, які хотіли вигнати нечистого духа скориставшись ім’ям Ісуса та Павла, не знаючи самого Ісуса. Ці горе-екзорцисти уособлюють собою усе те фальшиве християнство, яке намагається щось робити у ім’я Христа, не знаючи Його Самого. Усе те християнство, яке має лише вигляд справжньої побожності, але зреклося Його сили (2Тим.3:5). Вони тікатимуть нагі і биті на потіху ворогу і насмішки світу.

Ми не повинні бути такими, брати і сестри. Наша сила в імені Господа. І ми пізнаємо Його в Його слові, в Духом Святим, що Він діє в нас. Саме так молився Павло за християн в Ефесі: “щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих, і яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі праворуч Себе, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутньому” (Еф.1:17-21).

Ми бачимо також бунт, великий розрух спричинений золотарем Дмитром, який жив з того, що виготовляв срібні копії храму Артеміди. Дмитро не просто так озлобився на Павла і християн. Його доходи впали. Як я казав, храм Артеміди був одним з семи чудес стародавнього світу. Артеміді, вона ж Діана, вона ж Астарта поклонялися по всьому світу. І цей храм був найбільшим місцем поклоніння їй. Але пробудження спричинене вірною проповіддю Павла призвело до того, тут, в самому центрі поклоніння Артеміді (в самому Мордорі) їй було завдано нищівного удару. Дмитро справді відчув це.

І тут цікавими є вірші 30-31: “Як Павло ж хотів у народ увійти, то учні його не пустили. Також дехто з азійських начальників, що були йому приятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдававсь на видовище”. Деякі азійські начальники, про яких тут йдеться були невіруючими. Вони самі ходили до храму Артеміди і приймали участь в тих поганських ритуалах. Однак, вони знали і поважали Павла, приятелювали з ним. І коли Павло хотів піти заспокоїти народ, вони просили його не йти, щоб його захистити.

Вірна щоденна проповідь Павла в училищі Тирана спричинила зміни не лише в життях деяких окремих людей. Вона стала каталізатором та агентом змін в суспільстві, економіці, політиці та культурі цілого регіону. “Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!”, говорить Лука у вірші 20. Це не означає, що якщо ми влаштуємо щоденне вивчення Біблії для всіх бажаючих, то впродовж двох років зможемо побачити велике пробудження в Україні. Ні! Не існує формули пробудження, це — виключно робота Духа Святого.

Але ми маємо знати, що Боже слово живе і дієве. Воно працює іноді дуже явно, іноді в таємниці, але працює завжди. Коли Боже слово росте і зміцняється, іншими словами коли ми проповідуємо Боже слово вірно, вивчаємо його і підкоряємось йому, тоді змінюємося ми, і змінюється світ навколо нас.

Скажіть, чи задоволені ви своїм християнським життям, своїм служінням? Дуже часто я не задоволений. Може це лише в мене так, але чомусь думаю, що я не одинокий в цьому. Чи не так? Але якщо я запитаю в себе: що я роблю, для того, щоб це змінити? То мені буде нічого відповісти. Нам би хотілося, щоб був якийсь спосіб здійснити духовний прорив в житті, але так, щоб не потрібно було докладати зайвих зусиль. Однак нема легкого і швидкого способу. Але є звичайні засоби благодаті, через які Бог пообіцяв працювати в нас і в історії: вивчення і роздуми над Божим словом, молитву, таїнства, зібрання християн. Це звичайні речі, але якщо ми вірно, постійно і наполегливо вдаємося до них, то з часом завжди бачимо результат, тому що Бог працює.

Якщо ми подивимося на історію церкви, то легко побачимо, що Євангельське оновлення завжди супроводжувалося тим, що Боже слово вірно проповідувалося Божим людям і призводило до докорінної, радикальної переміни серця. Знаєте як часто в часи Реформації Кальвін проповідував в Женеві? – двічі в неділю, раз у понеділок, раз у вівторок, раз у середу, раз у четвер, раз у п’ятницю і раз у суботу. Його спочатку вигнали з Женеви, бо не могли витримати цього темпу. Але коли його вмовляли повернутися, він сказав, що повернеться, лише за умови, що середа буде проголошена днем молитви. Те саме можна сказати про Велике пробудження в США часів Джонатана Едвардса, чи пробудження в Англії часів Джона Уеслі та Джона Ньютона, а пізніше — Сперджена.

Бог робить Свої надзвичайні діла використовуючи звичайних людей і звичайні засоби: молитву, вивчення Біблії, роздуми над словом і таїнства. Коли ми присвячуємо своє життя пізнанню Господа, Його волі, Його слави явлених в Його слові. Тоді в усі сфери нашого життя приходить Євангельське оновлення. Боже слово відкриває нам істину і приносить звільнення від темряви, обману і диявола. Воно приводить до віри і каяття, змінює і оновлює наші життя і світ навколо нас. Нехай Господь зробить нас людьми, відданими Його слову, щоб в нас і через нас Його слово могуче росло і зміцнялося.

(п. Йонатан)