Вивчення Біблії: Проповідь “Ось я бачу відчинене небо” (Дії 6:8-7:60)

ОСЬ Я БАЧУ ВІДЧИНЕНЕ НЕБО

Дії 6:8-7:60

Ключовий вірш 55 : “А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв”

В минулому уривку євангеліст Лука познайомив нас з новими героями свого оповідання. В попередніх розділах головними дійовими особами були апостоли. Бог діяв через них могутньо. Їхня роль в історії церкви — унікальна. Та все ж апостоли не могли робити всього. Служіння церкви — це не служіння окремих обраних, це служіння цілої церкви, де кожен своїм даром служить на добро усім іншим. Тому, коли в церкви виникла потреба в дияконах, учні не поклали ці обов’язки на апостолів, але обрали з поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого і мудрості і їх поставили на це служіння. Один з цих дияконів, Степан, муж повний віри і Духа Святого, стає головним героєм наступного оповідання Луки. 

Уривок, який ми вивчаємо сьогодні, досить довгий, як ви вже могли помітити. Проповідь Степана в синедріоні — це найдовша проповідь в НЗ. Досить часто при вивченні її розбивають на частини. Однак в такому випадку існує небезпека за деревами не побачити лісу, за описом окремих частин втратити ту велику картину, яку змальовує нам Степан. Тож нехай Господь дасть нам терпіння, гострий розум і м’яке серце, щоб нам чути Його слово, розуміти його, вірувати в нього і коритися йому. 

Подивіться вірші 8-10: “А Степан, повний віри та сили, чинив між народом великі знамена та чуда. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься лібертинська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікії та з Азії, і зачали сперечатись із Степаном. Але встояти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив”.

Степан був поставлений церквою на служіння диякона, на служіння “при столах”. Його обов’язком було мудро розпоряджатися коштами громади і допомагати тим, хто потребував матеріальної допомоги. Це справді дуже важливе служіння, яким не можна нехтувати. Це служіння не менш духовне, ніж будь яке інше, як от служіння хвали, чи служіння слову. Щоб здійснювати його, потрібна була сила, мудрість і керівництво Святого Духа. А, враховуючи розміри церкви, це служіння, мало забирати не мало часу і сил. 

Враховуючи все це, було б не дивно, якби ми побачили Степана зайнятим саме цією справою: як він оточений людьми, ходить сюди і туди і допомагає їм. Однак Лука змальовує нам зовсім іншу картину. Він розповідає, як Степан повний віри та сили чинить великі знамена та чуда в народі. 

Степан не сидить на місці. Він йде, щоб проповідувати Євангелію. До кого він йде? Сам Степан, напевне, походив з діаспори, про що свідчить його ім’я. Тож він іде до синагог де збиралися такі самі, як він огречені юдеї і там проповідує Євангелію. І це не дивно: вони можуть говорити однією мовою, можуть добре розуміти одне одного. Однак його проповідь зустрічає певний спротив. Не все проходить гладко. Повстають люди, які не хочуть приймати Євангелію, але замість цього починають сперечатися. Степан легко долає будь які аргументи своїх опонентів. Ніхто не може встояти проти мудрості й Духа, що він Ним говорив. 

Читаючи цей уривок, дехто задає питання: “може церква помилилася і апостоли не на ту людину поклали руки?”, адже Степан явно має поклик до євангелізму і місії. Але я не думаю, що Лука це нам хоче сказати. Швидше цим він показує нам інше: справа проповіді Євангелії, справа розповсюдження Царства Божого, це справа, яку Бог здійснює не лише через Апостолів, як могли подумати читачі до цього. Але і через інших віруючих. Не кожен з тих, хто називається учнем Христа покликаний вести богословські дебати. Але кожен покликаний бути свідком Христа і Його Царства на тому місці, де нас ставить Господь. Амінь. 

Вірші 11-15 розповідають, що юдеї з синагог, де проповідував Степан, безпорадні зробити з ним бодай щось, неспроможні заперечити йому, вдалися до хитрості. Вони знайшли фальшивих свідків, які говорили: “Чоловік оцей богозневажні слова безперестань говорить на це святе місце та проти Закону. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назарянин зруйнує це місце та змінить звичаї, які передав нам Мойсей” (13-14).

Якщо з того всього зробити вижимку, то в залишку ці звинувачення зводилися до трьох пунктів:

– Він богозневажить проти храму

– Він богозневажить проти Закону

– Він хоче зруйнувати звичаї, які передав нам Мойсей

Скажіть, будь ласка, чи вам нічого не нагадують ці звинувачення? Так, це ті самі звинувачення, які весь час висувалися проти Ісуса: Він вчить не мити рук, Він порушує суботу, Він погрожує зруйнувати храм… і т.д. Але чи говорив Господь Ісус, що Він прийшов відмінити Закон? — ні, згадайте нагорну проповідь: “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати” (Мат.5:17). 

Звинувачення проти Христа, так само, як і звинувачення проти Його учня, Степана були цілковитою маячнею. Та це не зупинило беззаконників. Ми бачимо, як через цю ситуацію здійснюються слова Христа: “Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть; як слово Моє зберігали, берегтимуть і ваше” (Ів.15:20) Лука не просто так показує цю подібність між Степаном та Ісусом на початку цього уривку. Як в будь якого гарного оповідача, в його розповіді нема зайвих елементів. Він повертається до цієї думки в кінці 7го розділу, показуючи, що не лише в своєму житті і служінні Степан уподібнився до свого Учителя але, так само і в своїй смерті. 

 Як Степан відповідає на висунуті звинувачення? Він починає розповідати своїм суддям довгу історію. І на перший погляд, може видатися, що він просто переповідає Біблію, СЗ. Але навіщо він це робить? Хіба його слухачі не знають цієї історії, так само, як і ми? Звичайно, вони знають. Однак, як кожен оповідач, зі всієї історії Степан обирає і висвітлює ті моменти, розставляє акценти так, щоб передати своїм слухачам певну думку. І щоб зрозуміти цю думку, нам потрібно пам’ятати, на які звинувачення він відповідає. Давайте ми зараз через весь 7ий розділ, по черзі, прослідкуємо, як розвиваються ці дві теми.

Почнемо з храму. Подивіться вірші 2-4: “Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з’явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопотамії був, перше ніж оселився в Харані, і промовив до нього: Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу. Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Харані. А звідти, як умер йому батько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер”. 

Степан нагадує їм, що стосунки Бога з Його народом почалися задовго до того, як з’явився храм. І почалися вони не з того, що Авраам прийшов на якесь особливе місце і якось почав служити Богу. Ні. Ці стосунки почалися з того, що Бог слави явився Аврааму в Месопотамії, в місці, повному ідолів. Цей Бог вивів його до іншої землі, уклав із ним Свій Завіт в обрізанні і дав йому і його нащадкам Свої вірні обіцянки. Бог обрав Авраама, обіцяв бути з ним і благословляти його. Тому Аврааму не потрібно було приходити на якесь особливе місце, щоб служити Богу. Там, де був Авраам, разом з ним був і Бог. 

Так само Бог був з Ісаком та Яковом в їхніх мандрівках. Так само Бог був з Йосипом в Єгипті (9), а пізніше — з Мойсеєм в Єгипті, коли спас його життя (19-28). Він був з ним землі Мадіамській, де дав йому синів (29). Він був з ним в Сінайській пустелі, де явився йому в полум’ї куща огняного (30-34). І в цьому явленні, раптом, якийсь клаптик землі дуже далеко від Ізраїлю і храму, став землею святою. Чому? — тому що на цьому місці явив Себе Господь. Явив Себе Богом вірним, Богом-Визволителем (34). 

А де ж береться храм? Степан нагадує історію храму у віршах 44-48, десь під кінець свого оповідання. Історія храму починається зі скинії, з переносного святилища, який Бог звелів Мойсею звести в пустелі. Що являла собою скинія? – по великому рахунку це був великий намет, який можна було легко скласти і перенести на інше місце. Чому намет? — для того, щоб куди б не пішов Його народ, він мав в себе перед очима видимий символ Божої присутності. Видимий символ того, що Бог посеред Свого народу. Тій самій меті мав служити і храм, просто народу вже нікуди не потрібно було ходити. Першим про стаціонарний храм взагалі заговорив не Бог, а цар Давид, а Соломон збудував його. Але не в рукотворнім храмі Всевишній живе, говорить пророк: “Мені небо престол, а земля то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, говорить Господь, або місце яке для Мого відпочинку? Хіба не рука Моя все це створила?…” (49-50). Через всю історію Степан майстерно показує своїм суддям дуже просту істину: Бог не там, де скинія і не там, де храм, Бог, взагалі, не “десь”, Бог “з”… з Його народом. 

Але хто Його народ? З ким Бог зараз? Зі Степаном, чи з синедріоном? Для юдеїв відповідь очевидна: з тими, хто шанує храм, дотримується Закону і зберігає передані Мойсеєм звичаї. Члени синедріону впевнені, що Бог з ними. Але що говорить їм через своє оповідання Степан? — це зовсім не так. 

В своїй проповіді Степан розповідає історію викуплення: як Бог явився Аврааму, Йосипу та Мойсею, як Бог являв Свою милість ізраїльському народу і провадив його. Але паралельно цій історії викуплення він розповідає ще одну, зовсім іншу історію. Історію протистояння і бунту. 

Подивіться вірші 8-9: “І дав Він йому заповіта обрізання. І породив так Ісака, і восьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків дванадцятьох патріярхів. А ті патріярхи позаздрили Йосипові, і продали його до Єгипту. Але Бог був із ним”.

В часи дванадцяти Патріархів Бог діяв через Йосипа. Бог готував його Своїм знаряддям, щоб спасти багатьох людей, в тому числі і сім’ю Йосипа. Бог був з Йосипом, каже Степан. Але патріархи позаздрили Йосипові і продали його в рабство. 

У віршах 20-28 Степан нагадує, як в часи, коли їхні батьки були рабами в Єгипті, Бог Своїм провидінням влаштував дитинство і юність Мойсея таким чином, щоб приготувати його вождем свого народу. Але коли Мойсей явився своїм братам, щоб полегшити їхню участь, щоб визволити їх, чи прийняли його вони? — ні! 

Звичайно, в той час Мойсей ще не був готовий виконати своє призначення і вивести народ з рабства. Але для розповіді Степана це не суттєво. Для нього важливо показати, що того, кого Бог поставив їм за спасителя, вони відіпхнули: “Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: Хто наставив тебе за старшого й суддю, цього Бог через Ангола, якому з’явився в кущі, послав за старшого й визвольника” (35). 

У віршах 38-43 Степан подає їм короткий огляд життя в пустелі. Через Мойсея Бог дав їм Свої заповіді, кам’яні таблиці і скинію, годував їх в пустелі і т.д. Багато євреїв вважали цей період своєї історії, медовим місяцем в стосунках між Богом та Ізраїлем. Але Степан нагадує: ні, зовсім не медовий місяць. Їхні батьки поклонялися ідолам навіть після того, як Бог врятував їх. Зробили собі золоте теля, весь час нарікали на Мойсея і на Бога в пустелі, приносили жертви ідолам і противилися Богу. 

Висновок цій темі Степан робить у віршах 51-53: “О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви! Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками, ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!…”

Вони вважали, що Бог з ними, тому що вони зберігають обрізання і звичаї, передані Мойсеєм. Але Степан називає їх людьми серця й вух необрізаних. Їхні батьки гнали пророків, які звіщали прихід Праведного, а вони пішли ще далі, відкинули Самого Христа, стали зрадниками та убивцями Праведного. 

“Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви”, каже Степан. Ці слова звучать, як вирок. Як страшно почути таке на свою адресу. Але ми дійсно стаємо противниками Богу, коли в основі свого життя покладаємо щось інше, крім Христа, щось інше, крім Бога і Його вірних обітниць. 

Подивіться вірші 54-56: “Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на нього… А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв, і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!…”

Стоячи перед суддями, оточений ворогами Степан бачить відчинене небо і Христа в славі по правиці Божій. Що це за видіння? Тут Лука явно відсилає нас до книги пророка Данила 7:13-14: “Я бачив у видіннях ночі, аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями, і Його підвели перед Нього. І Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване”.

Для Данила це видіння було справою віддаленого майбутнього. Але для Степана — ні. Для нього це вже доконаний факт. Ісуса, Праведника, якого відкинули ці судді, Бог поставив вище за все. Йому дане панування і слава та царство, і це реальність. 

Але чому це видіння з одного боку є величезним укріпленням і втішенням для Степана і одночасно джерелом роздратування для його переслідувачів? — тому що в центрі цього видіння — Ісус. Ісус, який став втіленням усієї історії викуплення. Ісус, якого Бог поставив Начальником і Звершителем Степанового і нашого спасіння. Ісус, якому Степан радісно підкорився, щоб бути слухняним Йому. І це Ісус, якого зрадниками та убивцями стали ці судді. 

Не лише в своєму житті, а і в смерті Степан уподібнився, став схожий на свого Спасителя, Ісуса. Так само, як і Господь він не ненавидів, але молився за своїх мучителів: “Не залічи їм, о Господи, цього гріха!” (60). Так само, як і Господь він цілком довірив своє життя в руки Божі (59) і спочив. 

(п. Йонатан)