Вивчення Біблії: Проповідь “Обгорнув страх великий всю Церкву” (Дії 4:32-5:11)
“ОБГОРНУВ СТРАХ ВЕЛИКИЙ ВСЮ ЦЕРКВУ”
Дії 4:32-5:11
Ключовий вірш 5:11 : “І обгорнув страх великий всю Церкву та всіх, що чули про це…”
Церква виникла в день П’ятидесятниці зі 120 чоловік (1:15). За кілька місяців їх стали тисячі. Перша церква була гаряча, як вогонь, і в ній потужно діяв Святий Дух. Минулий раз ми бачили, як з’явилися переслідування. Але вони не загасили вогонь. Навпаки, він розгорівся з більшою силою, християни переповнилися Святим Духом і почали ще з більшою силою проповідувати слово (4:31). Ці переслідування мали зовсім протилежний ефект, ніж очікували її вороги. Вороги церкви думали загасити цей вогонь. Але їх переслідування були як додати газу в вогонь, і він розгорівся ще більше. Сьогодні ми бачимо іншу спробу сатани загасили це полум’я. Він намагався це зробити через одну сімейну пару, яка не мала Божого страху і намагалася обманути Святого Духа. Хай Господь навчить нас сьогодні мати Божий страх.
Подивимося на вірші 32-35:
32 А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.
33 І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!
34 Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили,
35 та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав.
Тут ми бачимо любов і піклування один про одного перших віруючих Лука змальовує прекрасну картину ранньої церкви. Вони мали одне серце й одну душу. І їх любов та їх віра були дуже практичні. Очевидно, що перед ранньою церквою постали матеріальні проблеми. Напевно, тому що церква швидко зростала, і деякі люди, які прийшли на день П’ятидесятниці, приєдналися до церкви і залишилися в Єрусалимі. Ба більше, матеріальні потреби церкви були великими. Що тоді зробили віруючі? Ті християни, хто мав поле чи дім, продавали і приносили гроші апостолам, а ті роздавали кожному по потребі. Це були великі кошти, часто все, що було у цих людей, і вони покривали великі потреби церкви. Тут важливо розуміти, що апостоли не наказували їм цього робити. Пізніше у сьогоднішньому слові Петро каже Ананії: “Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було?” (4) Біблія визнає право приватної власності і не закликає нас продавати все і приносити в церкву. Але ми бачимо тут інше: віруючи були жертовними не тому що їм наказували це, а тому що вони любили один одного і піклувалися один про одного. У фільмі “Падре Піо” розповідається, як один наприкінці свого життя один священик хоче побудувати лікарню. Одна прихожанка каже йому: “Отче, у Вас же зовсім немає грошей!” Парде Піо їй відповідає: “Божа благодать може не лише відкривати людські серця, але і людські гаманці”. І тут ми бачимо, як Божа благодать відкриває людські гаманці. Цікаво відмітити, що саме фінансові пожертви приводяться як результат Божої роботи в серцях цих людей. Видно, що ці люди не були скупими, чи як зараз прийнято говорили “надмірно ощадливими”. Вони не були зобов’язані були цього робити. Проте з любові один до одного вони робили значно більше того, що були зобов’язані.
Як приклад Лука приводить Варнаву. Подивимося на вірші 36-37:
36 Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин,
37 мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів.
Ім’я Варнами ще буде часто згадуватися пізніше у книзі Дій, в якій він відіграв дуже важливу роль, але тут ми зустрічаємо його вперше. Справжнє ім’я Варнави було Йосип, однак апостоли дали йому ім’я Варнава, що означає “син потіхи” або ж “син підбадьорення”. Справа в тому, що Варнава мав дар втішати та підбадьорювати людей. Це дуже дорогоцінний дар. Якщо у Вас є такий дар, будь-ласка, користуйтеся їм! В Діях 11 розділи описаний випадок, коли церква в Єрусалимі дізналася про Божу роботу в Антіохії, і вони послали туди Варнаву щоб зміцнити там віруючих. Варвана привів в Антіохію Павла, там було велике пробудження. Пізніше, Варнава став супутником Павла у місіонерських подорожах.
Вчинок цих віруючих та Варнами тут порівнюється із вчинком подружжя Ананії та Сапфіри. Подивимося на вірші 1-2:
1 А один чоловік, на ймення Ананій, із своєю дружиною Сапфірою, продав був маєтка,
2 та й з відома дружини своєї присвоїв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апостолів.
Гріх цієї пари був не в тому, що вони взяли частину грошей собі. Насправді, усі гроші і так належали їм, і вони могли ними розпоряджатися на власний розсуд. Напевно в той час були й інші люди, які продавали свою нерухомість і не приносили гроші до ніг апостолів, проте ніде не сказано, що ці люди грішили. Гріх Ананії та Сапфіри був в тому, що вони принесли частину грошей, але зробили вигляд, що це всі гроші. Вони дали лише частину, роблячи вигляд, що відають все. Чого вони хотіли досягнути? Напевно, вони хотіли честі, визнання, щоб про них сказали: “Дивіться, яка у них віра! Яка любов, яка жертовність! Вони віддали усі гроші” Це є по суті лицемірство, коли люди хочуть здатися кращими, ніж є насправді. Однак, віддали вони не все, а частину залишили собі. І при цьому вони нахабно брехали. Брехали не лише церкві та апостолам, але як Петро зазначає в 4-ому вірші, брехали Святому Духові! І через це Бог забрав життя Ананії, а пізніше і Сапфіри.
3 І промовив Петро: Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю?
4 Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові!
5 Як Ананій зачув ці слова, то впав та й умер… І обгорнув жах великий усіх, що це чули!
6 Юнаки ж повставали, обгорнули його, і винесли та й поховали.
7 І сталось, годин через три прийшла й дружина його, про випадок нічого не знавши.
8 І промовив до неї Петро: Скажи мені, чи за стільки ви землю оту продали? Вона ж відказала: Так, за стільки.
9 До неї ж Петро: Чому це ви змовилися спокушувати Господнього Духа? Он ті входять у двері, що чоловіка твого поховали, і тебе вони винесуть…
10 І вона зараз упала до ніг його, та й умерла. Як ввійшли ж юнаки, то знайшли її мертвою, і, винісши, біля мужа її поховали.
Насправді не так легко тлумачити цей уривок. Було б значно простіше, якби Петро дорікнув Ананії та Сапфірі, а ті розкаялися і отримали прощення. Це була б історія з “happy end”. Ба більше, зазвичай покарання приходить не так швидко на голови грішників. Зазвичай, Бог дає час на покаяння. Однак тут все сталося в мить.
Дослідники Біблії вказують на один важливий момент: слово “присвоїв” у вірші 5:2 зустрічається ще лише один раз у Біблії – і це в Іс. Навин 7:1: “І спроневірилися Ізраїлеві сини в заклятому, Ахан, син Кармія, сина Завдієвого, сина Зерахового, Юдиного племени, узяв із заклятого. І запалився Господній гнів на Ізраїлевих синів”. В той час Ізраїльтяни були на дуже важливому етапі своєї історії – вони почали завойовували обіцяну землю, взяли місто Єрихон і збиралися взяти місто Ай. ВІдбувалися надзвичайно важливі події, потужно діяв Бог. Люди горіли виконувати Божу волю. Але цей вчинок Ахана міг погасити все це полум’я і привезти Ізраїльтян до поразки.
Схожа ситуація була й тут. Церква починала сильно зростати. До неї приєдналося кілька тисяч чоловік. Це був дуже важливий час в її життя, схоже як в житті немовляти перші місяці дуже важливі. Але через гріх Ананії та Сапфіри гріх міг увійти в церкву і все зруйнувати. Тому Бог діяв рішуче. Не лише ап. Петро, Бог в першу чергу діяв рішуче. Звідки Петро знав, що Ананія та Сапфіра принесли не все? Він мав перелік банківських транзакцій? Добре володів цінами на землю? Святий Дух відкрив йому. У випадку Ахана Бог діяв швидко, щоб ця духовна хвороба не розповсюдилася на весь народ. І тут Бог діяв дуже швидко. Іноді хірургічну операцію потрібно проводити невідкладно. І Бог проводить тут цю хірургічну операцію по очищенню церкви.
Подивимося на вірш 5 і на вірш 11:
5 Як Ананій зачув ці слова, то впав та й умер… І обгорнув жах великий усіх, що це чули!
11 І обгорнув страх великий всю Церкву та всіх, що чули про це…
Двічі в цьому слові повторюється, що жах, чи страх великий обгорнув всю Церкву. Цей страх – це страх Божий. Він огортає людину, коли вона стикається з Божою святістю. Ці люди зрозуміли, що вони – грішні, і заслуговують на Боже покарання. Вони зрозуміли, що гріх – це дуже серйозно, тому що Бог – святий і Він ненавидить гріх і карає гріх. В наш час люди легковажно сприймають брехню. Вони легковажно обманюють, щоб досягнути своїх цілей. Світ переповнений брехнею і брехливими новинами (fake news). Але ми маємо знати, що батько всякої брехні – це диявол (Ів.8:44). Ісус сказав: “Ваш батько – диявол… Як говорить неправду, то говорить зі свого, бо він неправдомовець і батько неправді”
І люди, які живуть у непраді будуть мати такий самий кінець, як Ананій та Сапфіра.
На заключення: у сьогоднішньому слові змальований перший гріх в церкві, який був публічно засуджений. І це була брехня, пов’язана з матеріальними пожертвами. Ми побачили два приношення: приношення Варнави та приношення Ананії та Сапфіри. Ми не знаємо скільки точно хто приніс, Біблія не називає сум, але що тут важливо, то це не суми, а мотиві сердець. В 2 Кор.9:7 написано: “Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!” Звичайно, ми, як християни, покликані віддавати, пам’ятаючи Господа Ісуса, Який віддав для нас Своє життя. Віддавати – це не є дуже велика віра, віддавати – це є початок віри, самий базовий принцип. Коли Ісус дорікав фарисеям, то не сказав, що десятину давати не потрібно. Це потрібно, але це лише перший рівень. І більш високий – це суд, милосердя і віра. Однак яким чином віддавати? І Біблія каже, що тут важливий мотив: віддавати не в смутку, не з примусу, а з радістю. Ми не маємо віддавати десятину чи пожертви так само, як платимо податки, чеки в супермаркеті, комунальні послуги, за пальне для автомобіля і за місце на стоянці. Ми маємо віддавати з радістю! Віддавати Богові – це не важкий обов’язок, це великий привілей для нас!
На старості цар Давид вчинив один гріх (1 Хр.21). Бог запропонував йому обрати собі покарання: три роки голоду, впасти в руки ворогів на три місяці, чи дні дні покарання від Господа. Давид обирає останнє – він вже знав, наскільки страшно впасти в руки ворогів, краще вже в руки Господа, Який вміє милувати. В той час через гріх Давида загинуло багато людей. І ось Давид дізнається, що потрібно поставити Господу жертівника на току Орнана, і тоді покарання припиниться. Давид йде до Орнана щоб купити землю і поставити там жертівника. Орнан йому каже: “Давиде – ти Цар, бери все даром, і в додачу ще худобу і дрова для жертвоприношення”. І тоді Давид йому відповідає: “Ні, бо купуючи, куплю за срібло повної ваги, бо не піднесу твого в жертві для Господа, і не спалю цілопалення дармо!” Давид знав дещо важливе про пожертви – пожертви, які мені нічого не вартують, не будуть нічого вартувати і для Бога і не будуть прийняті Ним. Давайте пам’ятати любов нашого Господа, Який віддав заради нас Своє життя і віддавати з радістю і вдячністю.
(п. Яків)