Вивчення Біблії: Проповідь “Навернення ефіопського вельможі” (Дії 8:26-40)

Навернення ефіопського вельможі

Дії 8:26-40

Ключовий вірш 8:37б : “А той відповів і сказав: Я вірую, що Ісус Христос то Син Божий!”

Сьогодні ми вивчаємо другу частину 8-го розділу книги дій. В першій частині ми бачили, як Бог, через Пилипа та Апостолів Петра та Івана заснував в самарійському місті нову церкву. Там з’явилися віруючі, що прийняли Ісуса Христа як Господа, які прийняли Святого Духа і почали підкорятися Богу. Але, на відміну від єрусалимської церкви, що була з юдеїв, які змалку знали Слово Бога і Закон Бога, і їм треба було лише прийняти Ісуса Христа, церква в Самарії складалася з самарян, що мали вельми специфічне знання Слова Бога. Їм потрібно було не лише звістити Благу Звістку про Ісуса, але й навчити Слову Бога, і виправити неправильне розуміння, того, що вони, як думали, вже знали. Тут було багато роботи для пастиря та вчителя Біблії. З нашої точки зору, Пилип, як засновник церкви, мав тут лишатися і багато навчати, але Бог мав на нього інший план. Ми точно не знаємо, як Бог далі піклувався про цю новонароджену церкву, але виходячи з того, що ми читаємо в Діях, 9 розділ, можемо припустити, що Апостоли обходили околишні церкви і навчали їх Слову Бога. В будь-якому випадку, Бог, Ісус та Святий Дух піклуються про Божу церкву. Але наразі у Бога для Пилипа було інше завдання.

Подивіться вірші 26-29: “А Ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: Устань та на південь іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Гази спускається, порожня вона. І, вставши, пішов він. І ось муж етіопський, скопець, вельможа Кандаки, цариці етіопської, що був над усіма її скарбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись, вертався, і, сидючи на повозі своїм, читав пророка Ісаю. А Дух до Пилипа промовив: Підійди, та й пристань до цього повозу.” Ми бачимо, що до Єрусалиму прибув один вельможа з Ефіопії, скарбничий цариці. Він прибув до Єрусалиму, щоб поклонитися Богові, і зараз вертався назад, в свою країну. Саме для того, щоб благовістити цьому одному чоловікові Бог послав Пилипа.

Ким був цей чоловік? Тут сказано, що він був скопець, вельможа Кандаки, цариці ефіопської, був її скарбничім, тобто міністром фінансів, головним податківцем і митником та головою нацбанку. Ще тут сказано, що він прибув в Єрусалим, щоб вклонитися Богові, а тепер він повертався, читаючи книгу пророка Ісаї. З подальшої розмови ми розуміємо, що він не розумів слова, що читав, і розумів, що не розуміє, але мав гаряче бажання зрозуміти. Тут про цього чоловіка сказано досить багато. По-перше, він був вельможею і довіреною особою цариці ефіопії. У будь-якого царя є коло найближчих довірених осіб: це той, хто відповідає за особисту безпеку, тобто начальник охорони, та той, хто відповідає за царські гроші. Інколи, але не завжди, до цього кола належить ще й головнокомандувач війська. Тобто цей вельможа належав до самого найближчого кола довіри цариці. Відповідно, він був багатим та впливовим, він був на найвищому місці, на яке міг потрапити. Більш того, цариця дозволила йому піти на поклоніння, хоча чиновник такого рангу тримав вельми небезпечні секрети про реальний стан фінансів цариці. Але цариця дозволила йому піти на поклоніння, тобто не тільки довіряла йому, але й поважала його духовні потреби, можливо, він був навіть другом цариці. Але, очевидно, що він не був задоволений, його не задовольняв його стан. 

Цей чоловік був скопець. Ми пам’ятаємо, як гаряче Авраам хотів мати нащадка, як молилася Анна, коли не могла родити. Весь Старий Заповіт наповнений думкою: “не мати дітей — погано, діти — благословення”. Цей чоловік не міг мати дітей, він не міг залишити по собі пам’яті свого імені. Його життя має пройти надаремно. Крім того, Закон Бога має особливе застереження щодо скопців: “Не ввійде на збори Господні ранений розчавленням ятер та з відрізаним членом.” (Повт. Зак. 23:2). Також він також був чужинець. Це також відділяло його від народу Божого. Але він все одно хотів поклонитися Богу. Він витратив багато грошей, щоб купити сувій з Словом Бога, і читав його, хоча не розумів того, що читає. Все свідчило про те, що він дійсно хоче стояти перед Богом і вклонитися Йому, хоча всі обставини були проти нього.

Чому цей чоловік так хотів поклонитися Богові? Ми не знаємо про цей конкретний випадок, але знаємо, що будь-яка людина створена за образом Бога. Тому тільки в Бозі ми можемо знайти сенс існування, тільки в Бозі наше спасіння, тільки в Ньому наш прихисток. Тільки в Бозі ми маємо стосунок до вічності, і тільки Він достойний поклоніння, слави й хвали. Багато людей ігнорують цей факт, вони наповнюють своє життя всіляким непотребом, але не можуть заповнити свою пустоту. Її може заповнити тільки Бог. Але Господь чує тих, хто кличе Його ймення. Він не відвертається від тих, хто хоче мати з Ним стосунки. Ми можемо пригадати, як Ісус прийшов в дім Левія-Матвія, як прийшов до Закхея, як приймав митарів та блудниць. Так і зараз, Господь не захотів втратити одну людину і спеціально для неї відправив йому благовістника.

Подивіться вірші 30-34: “Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: Чи розумієш, що ти читаєш? А той відказав: Як же можу, як ніхто не напутить мене? І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним. А слово Писання, що його він читав, було це: Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У приниженні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається… Відізвався ж скопець до Пилипа й сказав: Благаю тебе, це про кого говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?” Скопець читав 53 розділ пророка Ісаї. Цей розділ говорить про страждання й смерть Ісуса Христа як викупної жертви за гріхи людей. Через слова цього розділу я особисто повірив, що Ісус став викупною жертвою, щоб мої гріхи були прощені перед Богом. Я знаю, що дехто із нас також повірили в Ісуса Христа саме завдяки цьому розділу. Для нас ці слова були очевидні, тому що ми вже раніше знали про жертву Ісуса Христа, а вони стали останньою краплею, після якої ми не могли вже більше не вірити. Але так не для всіх. “Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У приниженні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається…” Для нас, віруючих, ці слова — свідчення про страждання Ісуса Христа і про добру волю Бога, що вирішив віддати Свого Сина на хрест, щоб прийняти грішників. В цих словах ми бачимо неправедний суд грішників над Ісусом і їх рішення стратити Ісуса. Але для того, хто ніколи не чув про страждання й смерть Ісуса Христа, ці слова — дуже складний текст. Він був складним і для скопця. Тому Бог послав йому благовісника.

Подивіться вірш 35: “А Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому.” Пилип благовістив йому про Ісуса. Ісус — це і є суть благої звістки. Без Ісуса неможливо зрозуміти не тільки це слово, що читав скопець, без Ісуса взагалі неможливо зрозуміти Писання. Є відомий вислів: якщо сильно стиснути Біблію, то звідти потече Кров Ісуса Христа. Це правда. Якщо викинути з Біблії Ісуса Христа, то у нас залишаться казки єврейського народу. Якщо викинути з Старого Заповіту Христа, то Бог Ізраїля буде богом одного маленького народу, що прихильний тільки до свого народу, і ненавидить всіх інших. Якщо викинути Ісуса Христа, то Бог виглядатиме таким, що прискіпується до грішників і хоче покарати за найменшу провину. Ми інколи це чуємо від невіруючих. Не тільки вороги Бога помиляються. Якщо викинути Христа з Біблії, то й сам Ізраїль буде говорити: “з нами нічого не станеться, тому що ми — народ Божий”. “Тому що наш батько — Авраам”. “Тому що тут храм Господній”. Так стається, коли люди відкидають Ісуса Христа. Але, якщо ми читаємо Біблію через Ісуса, то бачимо зовсім іншого Бога. Якщо дивитися на Біблію через Ісуса Христа, то ми бачимо величезну любов Бога, що хоче і обіцяв прийняти грішника і відновити людину. Заради цього Він послав Свого Сина на хрест. Ми знаємо, що всі обіцянки Бога, вся Його любов і милість сконцентровані в Ісусі Христі. Той, хто бачив Ісуса Христа, той бачив Бога. Хто вклонився Ісусові, той вклонився Богові. Хто слухається Христа, той слухається Бога. Хто приходить до Бога через Ісуса, той входить в Святе Святих, що на небесах. 

Ми не знаємо, що саме говорив Пилип ефіопському вельможі. Мабуть, він говорив про хрест і воскресіння Ісуса Христа, про викупну жертву, про прощення гріхів та примирення з Богом, яке відбувається в Ісусі Христі. В контексті 53 розділу Ісаї про це неможливо не говорити. Мабуть, він також розповідав про життя Ісуса, про його чуда, про Його вчення. Ми не знаємо точно. Але, ми точно знаємо, що Пилип благовістив йому Ісуса. Ісус — це ключ до розуміння Біблії. Він — ключ до стосунків з Богом, ключ до того, щоб прийти до Бога. Ісус — це Той, Хто йому насправді потрібний.

Подивіться вірші 36,37: “І, як шляхом вони їхали, прибули до якоїсь води. І озвався скопець: Ось вода. Що мені заважає христитись? А Пилип відказав: Якщо віруєш із повного серця свого, то можна. А той відповів і сказав: Я вірую, що Ісус Христос то Син Божий!” Коли вони їхали, розмовляючи, проїжджали біля якоїсь води. В цей час скопець запитав: “ось вода, що заважає мені христитись?” Пилип відказав, що якщо вірує від усього серця, то можна. Тоді скопець сповідував свою віру: “Я вірую, що Ісус Христос то Син Божий”. Я не буду розглядати про саме хрищення, мабуть про це скоро розповість п. Ной. Я хочу звернути вашу увагу на сповідь віри скопця. Він сповідав, що визнає Ісуса Христа Сином Божим. Він визнав, що Ісус достойний поклоніння, що Ісус — це саме той Бог, заради зустрічі з яким він подорожував в Єрусалим. Він визнав, що зустрітися з Богом йому заважав гріх, і саме цю проблему вирішив Ісус Христос. Тому, щоб засвідчити свою віру та нові відносини з Ісусом він захотів христитися. 

Я дуже поважаю цього скопця. Я, як і він, повірив в Ісуса Христа через слова Ісаї 53 розділ. Але у мене від часу, коли повірив до часу, коли наважився сповідати свої гріхи, пройшло не декілька хвилин, а приблизно три місяці. Весь цей час я боровся з страхом, як до мене ставитимуться інші, якщо відкрию свій гріх. Але цей вельможа не боявся, він зразу визнав себе грішником, а Ісуса — Сином Божим. Як на мене, це — велика віра.

Вірші 38-40. “І звелів, щоб повіз спинився. І обидва Пилип та скопець увійшли до води, і охристив він його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопець уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм. А Пилип опинився в Азоті, і, переходячи, звіщав Євангелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарію.” Цікаво, що коли скопець увірував, Бог вирішив, що місія Пилипа закінчена, і Святий Дух переніс його в Азот, а скопець, поїхав далі, радіючи з нових стосунків з Богом.

В сьогоднішньому слові можна побачити багато різних граней. Взагалі ефіопський вельможа викликає повагу своїм гарячим бажанням вклонитися Богу та готовністю приймати Його Слово. Бог відповів на його бажання і послав проповідника. Легко сказати, що до таких людей Бог приходить. Це дійсно так. Але Бог приходить і до інших людей, що протистоять Богу, наприклад в наступному розділі ми почуємо, як Ісус прийшов до гонителя церкви Савла. Також тут можна вчитися любові й милості Бога, що не забув про одного відкинутого усіма грішника, і для його спасіння послав проповідника. Можна побачити вірність Бога, який обіцяв прийняти і скопців і чужинців ще за 700 років до того і зараз здійснив це через Ісуса Христа. Можна вчитися від Пилипа, який вірно слухався наказів Бога і звіщав благу звістку різним людям: і самарянам, і ефіопському вельможі, і мешканцям філистимського краю в Азоті, і римлянам в Кесарії. Але мені здається, що найголовніше — це Ісус Христос. Він — блага звістка для кожного з нас і для всіх людей. Ісус Христос — це головне, чого потребують люди. Він — та відповідь, яку чекають всі люди. І Він має бути найголовнішою темою нашої проповіді.

(п. Авраам Влад)