Вивчення Біблії: Проповідь “Кого навмання шануєте” (Дії 17:16-34)

Кого навмання шануєте

Дії 17:16-34

Ключовий вірш 23 : “Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові. Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.”

У вас бувало таке, що якась річ для вас очевидна, але донести це іншій людині – дуже важко або й зовсім неможливо? Люди мислять по-різному. Тому різним людям треба пояснювати по-різному, розуміючи, як вони мислять. Кажуть, що в спілкуванні важливіше не говорити, а слухати. Для проповідника це завжди привід для смирення, бо цю важливішу справу робить не проповідник, а його слухачі.

Коли Лука описує нам різні місця, де проповідували Павло і його команда, він деякі міста пропускає, як Амфіполь й Аполлонію на початку цього розділу. Можливо, тому що ці місця не сильно відрізнялися від уже описаних. Ми зупинилися на тому, що Павлу довелося негайно тікати з Верії, і він прибув до Атен, де якийсь час чекав своїх супутників. А Атени були особливим місцем, де люди мислили по-особливому. Це був великий культурно-освітній центр. Давайте прочитаємо вірші 16,17:

¹⁶ Як Павло ж їх чекав ув Атенах, у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.

¹⁷ Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо стрічними.

По-перше, це місто було повне ідолів. Сюди з’їжджалося багато людей, щоб вчитися і працювати. Кожен з них вклонявся якимось божествам, і привозив ідолів з собою. В ті часи релігійні питання сприймалися серйозно. Наприклад, вже кількома роками пізніше християн будуть засуджувати на смертну кару за атеїзм, адже вони не вшановують ніяких ідолів. В наші часи також в деяких країнах, зокрема в тих, що живуть згідно шаріату, питання релігії і політики нерозривно пов’язані між собою. Тож влада Атен завжди розглядала питання нових божеств і офіційно дозволяла їх, якщо вважала, що це не зашкодить місту. І місто було буквально забудоване ідолами. Навіть існувала приказка, що в Атенах легше зустріти бога, ніж людину.

Ідоли – то не просто фігурки, як з кіндер-сюрприза. Вони уособлювали те, у що людина вірить і чого прагне. Наприклад, серед відомих нам богів Близького Сходу, Ваал персонізував такі цінності, як матеріальне багатство, а Астарта – все, що стосується статевого життя та продовження роду. У греків же був великий пантеон і детальніша спеціалізація божеств, як от Діоніс відповідав за алкоголь, Арес за війну (вважай, насильство), Атена теж за війну, але оборонну, а Аполлон – за фізичне здоров’я. Хоча часи минули, ми можемо знайти ті самі цінності у сучасних людей. Хто фанатіє Дартом Вейдером, в старовину поклонявся би Аресу. Хтось прагне грошей, як рішення всіх проблем, хтось прагне зовнішньої краси, і ще купи різних варіантів. Але сучасні люди вважають себе цивілізованими, і не помічають, що займаються тим же самим ідолопоклонством, просто в новій обгортці. Жителі Атен також були на той час цивілізованими і освіченими, в порівнянні з іншими. Але все, що вони вважали найважливішим і чому присвячували своє життя, то були приземлені ідоли. Тому Павло не витримував і щодня намагався розмовляти як з людьми, що знали про Бога, у синагозі, так і з усіма іншими на ринковій площі. На відміну від попередніх міст, ми бачимо, що юдеї не відіграють такої великої ролі в атенському суспільстві. Можливо, їх було недостатньо багато, щоб якось впливати, або ж вони не були такими освіченими в грецькій філософії.

По-друге, вчена громада якось намагалася осягнути суть цього світу і смисл людського життя. Дивіться вірш 18:

¹⁸ А дехто з філософів епікуреїв та стоїків сперечалися з ним. Одні говорили: Що то хоче сказати оцей пустомов? А інші: Здається, він проповідник чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресення.

Тут ми зустрічаємо дві великі філософські школи: епікурейці та стоїки. Хоча стиль життя у них був приблизно однаковий, філософське підгрунтя було зовсім різним. Послідовники школи Епікура говорили, що боги далеко (по-сучасному це зветься “деїзм”), їм до нас немає діла, а тому треба взяти від життя все. При цьому вони розуміли, що безконтрольні насолоди знищують саму здатність насолоджуватись, тому старанно дисциплінували і обмежували себе, щоб могти насолоджуватись якнайбільше. Стоїки ж були пантеїстами, вважали божественним абсолютно все у світі, і головною метою мали гідне життя, а тому також обмежували і дисциплінували себе. Перші, почувши Павла, сказали, що він пустомов, а другі зацікавились новими божествами, про яких, на їх думку, говорив Павло. Тому вони повели Павла в ареопаг, тобто, на місце суду, щоб вияснити, чи не навчає він чогось шкідливого.

По-третє, цивілізоване суспільство понад усе цінує інформацію. Погляньте на вірш 21:

²¹ А всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати.

Де можна знайти таких людей, які постійно цікавляться новою інформацією? Правильно, в соцмережах. Там не важливо, що, аби новеньке. Юдеї та християни понад усе цінували слово, і тому любили книги. Атеняни ж любили слухати новеньке. Також вони любили дивитися вистави. І, якби дозволяли технічні можливості, вони б з радістю зависали в ютюбі чи інстаграмі.

Як бачимо, ми живемо у дуже схожому до Атен суспільстві, що різношерстне і приземлене за своїми цінностями, ласе до нового і зневажливо або підозріло ставиться до проповіді Ісуса Христа. Тож, коли ми читаємо, що Павло говорив у ареопазі, ми можемо повчитися, яку ж цінність має Добра Звістка Ісуса Христа для людей цивілізованих і освічених.

Погляньмо, як Павло почав свою промову:

²² Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські! Із усього я бачу, що ви дуже побожні.

²³ Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові. Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.

Хоча дух в Павлі кипів, він почав не з того, що йому не подобалось. Справа в тому, що між юдеями і греками була велика відмінність: юдеї були навчені про те, хто такий Бог, а греки – ні. Павло це добре розумів, адже і сам виріс в Тарсі, далеко за межами Юдеї. Після всіх спостережень в Атенах, він побачив, що і ненавчені про Бога греки також мають духовну спрагу. Зокрема, на це вказував жертівник Незнаному Богові. Легенда говорить, що за шість століть до цих подій в Атенах сталася епідемія. Зупинити її старалися найкращими на той час методами: принесенням овець в жертву. Але, оскільки не знали, хто з богів відповідав за цю пошесть, про всяк випадок створили жертівники і Незнаному Богові. Як бачимо, наявність великого пантеону не давала їм впевненості. У посланні до Римлян Павло зазначає, що розглядаючи творіння, ми можемо знати щось про Бога. Але лише одкровення від Самого Бога дозволяє нам знати Його. Це одкровення дане нам в Біблії. Найбільшим одкровенням Бога став Ісус Христос, втілений Бог. Ми можемо шанувати Бога навмання, слідуючи за вигадками людей, але вивчаючи Боже слово ми можемо будувати цілісний світогляд і знати, хто насправді гідний нашого поклоніння.

Люди завжди шукають, кому чи чому варто присвятити своє життя. Вірші 26-27 показують причину цих пошуків:

²⁶ І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх,

²⁷ щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.

Вчені намагаються виділити якийсь ген релігійності чи обгрунтувати релігійність якимись об’єктивними законами природи, але це описання технічної реалізації. А причина – ось вона: Бог створив людину саме для того, щоб шукала Бога. Це наша основна функція, і чим би ми не займалися, ми прямо чи побічно чинимо саме поклоніння. Ми поклоняємось правильним чи неправильним речам, які цінуємо понад усе. Тому Павло першим ділом намагався розказати про те, хто такий Бог, чим він відрізняється від ідолів, від Зевса, Ареса і інших. Погляньмо на вірші 24-25:

²⁴ Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,

²⁵ і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.

Всі боги політеїстичних релігій схожі на Супермена тим, що живуть у світі, мають суперздібності, але обмежені простором, часом, матерією і енергією – чотирма фундаментальними властивостями цього світу. Тому їм потрібні храми і жертви. Бог-Творець, хоча й називається тим же словом, суттєво відрізняється. Тут Павло заперечує філософію стоїків. Бог є причиною появи цього світу, але не належить до самого світу. Він не обмежений часом (вічний), простором (всюдисутній), матерією (духовний) і енергією (всемогутній). Тому Він живе не в храмах і не може бути ніким приватизований. Грецькі Боги, коли люди перестають приносити їм жертви, починають страждати від голоду. Творець таких потреб не має. Він сказав у Псалмі:

Пс.49:8-13

⁸ Я буду картати тебе не за жертви твої, бо все передо Мною твої цілопалення,  ⁹ не візьму Я бичка з твого дому, ні козлів із кошар твоїх,  ¹⁰ бо належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір,  ¹¹ Я знаю все птаство гірське, і звір польовий при Мені!  ¹² Якби був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній!  ¹³ Чи Я м’ясо бичків споживаю, і чи п’ю кров козлів?

Навпаки, це Бог є першопричиною існування світу і законів природи, нашого життя і всього, що з нами відбувається, і Йому нічого від нас не потрібно. Натомість, Йому потрібні ми самі, а нам потрібен Він. Поглянемо вірші 27-29:

²⁷ щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.

²⁸ Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його!

²⁹ Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки.

А тут Павло вже заперечує філософію епікуреїв, вказуючи, що Бог недалеко. Ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо. Для ілюстрації Павло процитував поезію. Кажуть, що творчість – це духовний процес. Люди мистецтва часто ловлять істину, хоча самі і не завжди живуть згідно неї. Так і грецькі поети відчули, що Бог є необхідною складовою нашого життя. Грецькі божества були свавільними і небезпечними, тому найкраще, що можна було зробити у житті, – це не попадатися у них на дорозі. З Творцем все не так. Оскільки ми Ним і живемо, і рухаємося, і існуємо, то найкраще – це бути до Нього поближче. Напевне, хвалячи Зевса, поети вловили те, що ми – Божий рід. Адже ми створені за Божим образом і подобою. І якщо ми, рід Божий, не схожі на камінь чи золото, то не повинні і про самого Бога так думати. А якщо Бог не є нашим витвором, то ми повинні серйозно зважати на Нього. І тут Павло переходить до суті Євангельської звістки. Прочитаймо вірші 30-31:

³⁰ Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,

³¹ бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.

На відміну від наших власних витворів, Бог може наказувати і вимагати. І Він наказує всім каятися. По-перше, тому, що часи невідомости минули. Раніше ви поклонялися Незнаному Богу. Тепер же знаєте. Колись Біблія була доступна не всім людям, а зараз доступ до неї відкритий. Можна для наглядності порівняти з інструкціями з техніки безпеки. Доки ви їх не мали, ви могли скалічитись, хоча формально вас не могли звинуватити в порушеннях. Коли ж ви отримали інструкції і дієте згідно з ними, то будете в безпеці. Якщо ж свідомо ігноруєте – то будете винні в порушенні. По-друге, Бог назначив день суду. У 31 вірші написано “поправді”, але в оригіналі – εν δικαιοσύνη̣, “в праведності”. Тобто, це не буде корумпований суд, який закриватиме очі на малі чи великі злочини, він судитиме по правді. Тому покаяння – це єдине, що можна зробити, щоб підготуватися. По-третє, Бог дав чіткий доказ, а саме: воскресив Ісуса Христа з мертвих. Маючи такий доказ, варто поставитись до звістки серйозно.

Вірші 32-33 розповідають, як закінчився суд:

³² Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом…

³³ Так вийшов Павло з-поміж них.

Для греків вокресіння було дивною концепцією. Адже в їхньому світогляді, тіло було в’язницею душі, і коли людина помирає, то стає вільною. Який сенс повертатися до в’язниці? Біблія ж бачить дух, душу і тіло людини як одне ціле, тому воскресення в тілі означає відновлення людини як цілого. Проблема була в тому, що Павло був сам. Його супутники ще не прийшли, а свідчення однієї людини суд не приймав. Тому Павла висміяли та відпустили.

Існує думка, що ця проповідь Павла невдала. Спочатку від похвалив безбожників за набожність, потім спирався на невіруючих поетів. Але я думаю, що навпаки, Павло зробив все можливе, щоб стати зрозумілим для тих, хто його слухає. Він багато вивчав, як атеняни думають, і постарався говорити їх мовою і їх поняттями. Тому були і ті, хто сприйняв слова Павла серйозно (34).

³⁴ А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім’ям, та інші із ними.

Зокрема, тут вказано два імені. Діонисій названий Ареопагітом, тобто, він мав тісний стосунок до пагорба Ареса. Можливо, він був силовиком чи суддею. Дамара була жінкою, а в атенській культурі жінки, як правило,  займалися домашнім господарством, а не суспільною активністю. Можливо, вона була жрицею якогось ідольського храму. Проповідь Павла торкнулася цих людей і деяких інших і змінила їх життя.

Коли Павло хвалив язичників за набожність, він увійшов в їхнє становище. Як би ви шанували Бога, не знаючи про Нього? Хтось взагалі про Нього не чув, а хтось виріс на карикатурних зображеннях, що не відповідають дійсності. Ми за них не кращі, але Бог відкрив нам Себе через Біблію. Я часто чув, як піднімають питання, чи Аллах в ісламі – це той самий Бог? Коли ми порівнюємо їх характеристики, ми бачимо принципові відмінності, тому очевидно, що це різні речі. Але коли ти говориш з мусульманином і зразу засудиш його за ідолопоклонство, можна буде вважати, що розмову закінчено. А можна підійти з іншого боку. Адже Аллах – теж описаний як творець. Тому можна сказати: “Добре, ми обоє віримо у Творця, але у когось із нас про Нього неправильна інформація”. Після цього можна свідчити про Христа з Писання. Кожен з нас є грішником, і кожен має прийти на Божий суд. Кожен з нас зробив достатньо, щоб цей суд програти (ми ж пам’ятаємо, що цей суд – праведний). І єдине наше спасіння полягає в тому, що Христос зайняв на цьому суді наше місце, щоб ми отримали виправдання. Немає якогось іншого способу. Не вийде Бога надурити чи показати себе праведнішим, ніж ти є насправді. Лише Христос – наше єдине спасіння. Тому Писання закликає покаятися і вірити у Господа Ісуса Христа. Я дякую Богу, що Він відкрився нам. А для багатьох Він досі є незнаним Богом, хоча вони багато про Нього чують. Незнаним, але не менш потрібним, ніж нам. Хай Бог дає нам мудрість, щоб донести Євангеліє до таких людей.

(п. Ной)