Вивчення Біблії: Проповідь “І Писання досліджували день-у-день” (Дії 17:1-15)

І ПИСАННЯ ДОСЛІДЖУВАЛИ ДЕНЬ-У-ДЕНЬ

Дії 17:1-15

Ключовий вірш 11 : “Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є”

Ми продовжуємо вивчати книгу Дій, другу місіонерську подорож ап. Павла. Євангеліст Лука дуже майстерно показує, як через Своїх вірних служителів Господь здійснює Свій задум. Він Духом Святим направляє місіонерів, відчиняючи одні двері і зачиняючи інші. Він працює в серцях людей, як от Лідія чи в’язничний сторож, і відкриває їх до проповіді Євангелії. Він здійснює чудеса і ознаки, підтверджуючи проповідь апостолів.

Першим містом Європейського континенту, де Павло проповідував Боже слово і заснував церкву стало римське місто-колонія Филипи. Ми вивчали це минулого разу. І сьогодні ми читаємо, як місіонери продовжили свою подорож і звіщали Євангелію в Македонських містах Солунь та Верія. Тут вони зустрілися з новими труднощами і опором як від юдеїв, так і від язичників. Однак Господь працював через них і тут і приводив до віри в Христа все нових і нових людей. Сьогоднішній уривок дуже тісно перекликається з 1 посланням Павла до Солунян. Судячи зі всього, він писав це послання всього через кілька тижнів після описаних Лукою подій, можливо навіть під час цієї ж подорожі. Тому ми кілька разів будемо заглядати до цього послання. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє і наші серця, щоб нам чути Боже слово і вірувати в нього.

Подивіться вірші 1-3: “Як вони перейшли Амфіполь й Аполлонію, то прийшли до Солуня, де була синагога юдейська. І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писання, виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що Христос Той Ісус, про Якого я вам проповідую”.

16ий розділ книги Дій закінчується словами: “І, вийшовши з в’язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли” (40). Чесно кажучи, з огляду на те, як почалася та як проходила друга місіонерська подорож Павла я б не здивувався, якби Лука написав: “І, вийшовши з в’язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли собі додому”.

Вдумайтеся на хвилинку. З самого початку в них все пішло шкереберть: хотів йти з Варнавою — посварилися і розійшлися. Потім блукали по всій території сучасної Туреччини без якогось ясного напрямку, впираючись носом то в одні, то в інші зачинені двері. Потім Павло бачить видіння: “прийди в Македонію і нам поможи” (16:9) — ну нарешті, яке полегшення, тепер зрозуміло, куди Бог нас кличе, напевне там нас чекає велике пробудження. Приходять у Филипи. І що там? З навернених — Лідія з домом її, і в’язничний сторож з домом його. Напевне ще кілька в’язнів з тих, що сиділи з Павлом і Силою. А щодо решти… замість того, щоб покаятися Филип’яни схопили місіонерів, без суду і слідства побили їх різками, завдали багато ран, каже Лука, закували в колодки і посадили до в’язниці, як страшних злочинців. Звичайно, вони потім вибачилися. Але від вибачень спина менше не болить, правда? Ну і в результаті з міста їх все одно виперли. Напевне, багато хто в такій ситуації сказав би: “ну що ж… напевне Бог не благословляє”. Чи не так?

Ми опускаємо руки і занепадаємо духом коли зустрічаємося зі значно меншими труднощами. Я знаю людей, які страшно сердяться, навіть коли просто раптово змінюються плани і все йде не так, як очікувалося. Не кажучи вже про якісь серйозні труднощі, страждання чи гоніння. Ми починаємо якесь служіння і маємо великі очікування. Сподіваємося, що все піде, як по маслу, бо це ж для Бога. Але починаються труднощі, чи плід не такий значний, як мріялося і з’являються сумніви… чи це потрібно взагалі? Чи я на своєму місці?

Дивовижно, що після 16го розділу Павло не розвертається додому зализувати рани. Він продовжує свою місію. Ось як він пише про це в 1Сол.2:2-4 “Та хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою. Бо покликання наше було не з обмани, ані з нечистости, ані від лукавства, але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Євангелію, ми говоримо так, не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця”.

Труднощі і терпіння не зламали Павла. Він вважав великою честю, привілеєм, що Бог визнав їх гідними і доручив їм величезну цінність — Євангелію. За цю Євангелію він був готовий страждати і навіть віддати життя. Його метою було догодити Богу. Тож ми бачимо, як він виходить з Филип побитий і зранений, але не зламаний. Виходить, щоб прийти до Солуня і знову звіщати Євангелію.

Брати і сестри, в цьому поколінні Господь доручив Свою Євангелію нам. І ви бачите, що проповідь Євангелії ніколи не була і не буде простою. Багато ваших планів підуть шкереберть. Багато ваших очікувань не здійсняться. Але нехай Господь помилує нас, щоб нам бути гідними цієї Євангелії. Щоб нам вірно звіщати її в цьому поколінні. Щоб джерелом нашої впевненості і віри були не обставини, не успіхи чи невдачі, а свідчення Духа Ісуса Христа і Божа воля виявлена нам в Його вірному слові. Амінь!

Наступною зупинкою Павла стало місто Солунь. Це місто було адміністративним та торгівельним центром Македонії, її столицею. Справді величезне місто по міркам тих часів. На відміну від Филип, тут була велика юдейська спільнота і, відповідно, синагога. Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботи з Писання.

Так цікаво: протягом усього свого служіння Павло вже безліч разів зустрічав спротив в першу чергу зі сторони юдеїв. Ми читаємо про його першу місіонерську подорож: язичники з тих, що Бога шанують, з радістю приймають проповідь Євангелії, а юдеї відкидають. Однак раз за разом, за звичаєм своїм, каже Лука, Павло повертається до синагоги і в першу чергу проповідує Євангелію юдеям.

З чого ж складалася проповідь Павла в синагозі? Раніше Лука наводив скорочені тексти таких проповідей. Однак цього разу він дає нам резюме, підсумок того, про що говорив Павло з юдеями. Власне, два пункти:

Перше — Павло пояснював юдеям хто такий Христос, хто такий Месія, що Його Бог дає світу, а також в чому полягає Його справа: “…виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих”. Він говорить не про конкретного Ісуса Христа, а про Христа в цілому, про те, яким має бути і що має здійснити Месія.

Друге — Павло пояснював їм, що це служіння Христа, це місце і роль в Божій історії спасіння виповнилося в конкретній історичній особистості, в конкретній історичній постаті — в Господі Ісусі, якого проповідував Павло.

Що є основою проповіді Павла? На що він спирається в своїх аргументах? — це Писання: “з Писання, виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати…” І, коли Лука чи Павло згадують в своїх творах слово “Писання”, вони мають на увазі те Писання, що вони мали — книги Старого Заповіту.

Але чому Павлові потрібне було Писання, щоб пояснити суть служіння Христа і суть Євангелії? – тому що Євангелія, це те, що Бог пообіцяв, а потім відкрив нам в Своєму слові. Це не щось, до чого можна дійти в результаті логічних міркувань. Пригадайте, як Павло говорить про це в посланні до Римлян: “Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний для звіщання Євангелії Божої, яке Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писаннях, про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового, і об’явився Сином Божим у силі, за духом святости, через воскресення з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого” (Рим.1:1-4) Тобто, Писання свідчить про Христа, що Він буде діяти в силі, в дусі святості, що Він помре і переможе смерть Своїм воскресінням. І завдяки цьому ми дізнаємося, що Ісус, в якому все це здійснилося — це і є Син Божий.

Якщо ми хочемо розуміти глибину Євангелії, якщо ми хочемо розуміти, хто такий Ісус і що Бог здійснив через Христа в наших життях, в історії світу, нам потрібно знати Писання. Писання відкриває нам хто такий Бог і який Його задум для світу. Писання відкриває нам яка проблема сталася. Писання відкриває нам, який Божий шлях вирішення цієї проблеми. Писання відкриває нам, що Христос мусів постраждати і воскреснути з мертвих. В нас немає іншого Христа, ніж Христос Писань, любі брати і сестри. Хрест і воскресіння Ісуса справді стають Євангелією для нас лише тоді, коли їхнє значення відкривається Писанням.

Без свідчення Писання народження Ісуса — це просто одна з історій, як в світ народилося дитя без батька. Без свідчення Писання, без його пояснення смерть Ісуса — це просто іще одна рядова страта, така сама як страта двох розбійників. Вона немає до нас жодного стосунку. Без свідчення Писання, навіть воскресіння — це звичайно не рядова подія, нею можна дивуватися але вона також немає жодного стосунку до нас. Але коли ми відкриваємо Писання, то дізнаємося, що народження Ісуса — це Божа любов що втілилася для нашого спасіння. Коли ми відкриваємо Писання, то дізнаємося, що Христос умер за гріхи наші. Що Його воскресіння — для нашого виправдання, це перший плід і зразок того, як Бог оновить нас і наш світ, світ для якого Він нас створив, це перемога Божої любові над гріхом і смертю. Амінь!

І останнє про проповідь Павла. Він проповідував солунянам Христа, який помер за наші гріхи за Писанням і воскрес на третій день за Писанням (1Кор.15:3-4). Він проповідував їм Євангелію. Біблія містить в собі безліч різних прикладних і не дуже вчень: як керувати фінансами, створювати сім’ю, жити в шлюбі, вирішувати конфлікти і т.д., ми виводимо з Писання різні доктрини, які систематизують наші знання про Бога і світ. Однак в центрі проповіді завжди має бути Євангелія. Без Христа, без Його заслуг, без того, що Він зробив усяке інше вчення скочується або до сухого ітелектуалізму, або до моралізаторства, або взагалі не зрозуміло до чого. Євангелія — це сила на спасіння кожному, хто вірує. Вона потрібна не тільки тим, хто невірує, щоб навернутися до Бога. Вона потрібна нам, щоб жити кожного дня. Це те, що нам потрібно нагадувати, в чому нам потрібно оновлюватися, в що нам потрібно вірувати. Амінь!

Подивіться вірші 4-7: “І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, безліч побожних із гелленів та немало з шляхетних жінок. А невірні юдеї були запалилися заздрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіговисько та й бунтували те місто, а набігши на хату Ясонову, шукали апостолів, щоб до натовпу вивести їх. А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясона та декого з братті, кричачи: Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили! А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, говорячи, ніби інший є цар Ісус…”

Юдеї мали Писання, однак їхнє уявлення про Христа і про те, що Він має здійснити було зовсім іншим. Вони очікували царя, який відновить царство Ізраїля. Тому Павло брав Біблію і показував їм, що Божий задум значно більший. І тут або ти підкоришся свідченню Писання, або залишишся в своїх упередженнях і марновірстві. Як бачимо, Солунські юдеї вирішили залишитися при своїх переконаннях. Розп’ятий Христос — це дійсно спокуса для юдеїв і безумство для язичників, але для нас, покликаних і юдеїв і язичників, цей розп’ятий і воскреслий Христос — це Божа сила і Божа мудрість (1Кор.1:23-24). Амінь!

В Біблії є речі, які справді складні для нашого сприйняття. Деякі з них складні тому, що їх дійсно важко осягнути, інші — збагнути легко, а от підкоритися і прийняти — важко. Іноді ми чуємо: все це складне богослів’я не для мене, я хочу просто вірити, дайте мені якісь прості рецепти, прості відповіді. Але в що вірити? В те, що сам собі придумав, бо так легше? В те що пастор чи якийсь черговий апостол в білому дорогому костюмі сказав? Як діяти, коли в тому списку рецептів, що ти отримав немає конкретно твоєї життєвої ситуації? Ні! Нам потрібно докладати зусилля, щоб знати Писання в усій його повноті, щоб наш розум оновлювався згідно Слова Божого, щоб наші серця змінювалися за Писанням. Амінь!

Проповідь Павла мала великий успіх у побожних гелленів, але водночас вона викликала палючу заздрість у юдеїв. Вони не могли перемогти Павла аргументами з Писання. Вони не могли зупинити проповідь Євангелії, тому вирішили діяти підступом: зібрали якихось охломонів-ледарів, язичників і підбурили їх вчинити заколот в місті. Вдерлися в Ясонову хату, шукаючи апостолів. А коли їх не знайшли, то схопили Ясона і потягнули його на суд начальників міста.

Ми не знаємо, хто такий Ясон. Напевне, він був добре відомий тим, хто читав книгу Луки в І ст. Швидше за все він був шанованим і впливовим членом Солунської громади і одним з перших, хто прийняв Євангелію і апостолів в своєму домі. Звинувачення юдеїв були безпідставні, Павло нікого не закликав до громадянської непокори і бунту проти кесаря. І, як бачимо, поручительства від Ясона було достатньо, щоб закрити справу. Однак Павло розумів, що рівень протистояння досяг такого рівня, що залишатися в Солуні далі не мало змісту. Тож він відправився далі. А до солунян пізніше відправив з Атен Тимофія з листом і словами підбадьорення для цієї молодої церкви (1Сол.3:1-5).

Подивіться вірші 10-12: “А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії. І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську. Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є. Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів”.

Наступною зупинкою Павла і його супутників стало місто Верія. І знову ми бачимо Павла і супутників у синагозі. Як бачимо, він не відступав від своїх звичок і принципів. Як правило, ми говоримо про Павла, як про апостола язичників. Але бачимо, що він не втрачав можливості завжди в першу чергу звіщати Євангелію своїм братам, юдеям.

Вочевидь, метод і проповідь Павла у Верії, були такі самі, як і у Солуні. Він з Писань доводив і пояснював, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що цей Христос — це Той Ісус, про Якого він їм проповідував. Однак реакція верійців була іншою, не такою, як солунян. Лука спеціально порівнює їх. Якщо солуняни відкинули свідчення Писання, то верійці вийвилися шляхетніші. Вони з повним запалом прийняли слова Євангелії, і день-у-день досліджували Писання, чи так воно є.

Верійські віруючі є гарним прикладом для нас. Є гарним прикладом правильного ставлення до Божого слова. Боже слово — це те, що нам потрібно приймати з повним запалом і досліджувати день-у-день. Ним ми живемо і будуємося. Ним укріплюється наша віра і збагачується пізнання Бога.

Боже слово — це те, чим має перевірятися кожне вчення. І це те, чому ми маємо коритися. Коли ми не працюємо над Писанням, не підкоряємося йому цілковито, наші життя будуються не на міцному фундаменті слова Божого, а на калейдоскопі влучних цитат з проповідей і християнських слоганів, при чому одні з них можуть суперечити іншим. І це справді сумно. Нехай Господь допоможе нам бути подібними до цих верійських віруючих, щоб нам приймати Боже слово, щоб нам вірувати в нього і коритися йому цілковито.

Вірші 13-15 розповідають, що в солуньких юдеїв також були певні чесноти. Вони були дуже наполегливі. Вони вчепилися в Павла і повисли на ньому мертвою хваткою, як бульдог. Як тільки до Солуня дійшла звістка, що Павло у Верії, вони одразу ж відправилися туди, щоб переслідувати його і там. Нам потрібна така заповзятість і наполегливість, тільки не в тому, щоб когось переслідувати, а в тому, щоб пізнавати Бога і багатство Його Євангелії, що Він її виявив нам в Ісусі Христі. Амінь.

(п. Йонатан)