Вивчення Біблії: Проповідь “Ревна молитва Павла за солунян” (1-е Солунян 2:17-3:13)

Ревна молитва Павла за солунян

1-е Солунян 2:17-3:13

Ключовий вірш 10 : “Ніч і день ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі”

У 8 – му вірші 2-го розділу Послання Павло, звертаючись до солунян, говорить такі слова: “Ми так прив’язалися до вас, що бажали передати вам не лише Божу Євангелію, але й свої душі, бо ви стали для нас любими.” З цих слів ми бачимо, що і Павло і його співробітники серцем і душею прикипіли до солунян.

Давайте згадаємо, які події передували цьому і чому це так повпливало на апостолів, що в їх серцях зародилась велика любов до солунської церкви.

Із книги Дій ми знаємо, що Павло, Сила та Тимофій прийшли в Солунь з Филип. Три тижні вони перебували там і за звичаєм проповідували в місцевій синагозі.

Із 5 вірша 1 го розділу Послання, ми дізнаємося, що проповідь Павла була потужною. Євангелія, яку вони звіщали супроводжувалася силою Святого Духа. Врешті це призвело до того, що й деякі з юдеїв, а особливо з числа побожних греків, увірували і приєдналися до Павла та Сили.

Але там, де є робота Бога, там завжди з’являються вуха сатани. Місцеві юдеї почали заздрити справі Божій, тому організували збіговисько негідних людей і створили безлад у місті. Вони налаштували місцеву владу і самих жителів проти апостолів, що змусило їх покинути Солунь.

Проте Церква, що зародилася від проповіді апостолів залишилася. Обставини, в яких вона мусила продовжувати своє служіння, для неї були вкрай складними. Як говорив раніше Дмитро, м. Солунь мало статус “вільного міста”, і цей статус вони набули лояльністю до культу римського імператора. Сам імператор прирівнювався до Бога, а тому служіння Господу Ісусу як Спасителю і Царю викликало велику небезпеку. У 2 – му розділі вірші 14-му, Павло говорить: ““Адже ви, брати, стали наслідувати Божі Церкви, які в Ісусі Христі є в Юдеї, бо і ви так само потерпіли від своїх земляків, як і вони від юдеїв,..”

Тут Павло згадує про страждання, що відчули на собі солуняни, слідуючи за Богом і приймаючи його слово. Слідування за Христом вимагало змінити свої життєві пріоритети. Вимагало відкинути всяке ідолопоклонство і грішні практики, що очевидно йшло врозріз із місцевими безбожними звичаями і постановими. Врешті це призвело до тиску та гонінь від невіруючих.

Але стійкість солунської церкви вразила апостолів. Варто відмітити, що Павло і співробітники були з солунянами лишень 3 тижні і вимушено пішли. У них зовсім не було часу послужити своїм ягнятам. Коли ми дивимося на це, то насправді бачимо Боже чудо.

Навіть дванадцять учнів Ісуса слідували за Ним не менше 3 років. І як ми знаємо їх духовне зростання, незважаючи на великі справи і Божі чудеса, потребувало немало часу щоб усвідомити і пізнати Хто був їх Учитель.

Але історія солунських віруючих інша. Їм довелося надто швидко дорослішати духовно, зростати в вірі і бути готовими захищати своє духовне надбання у ворожому оточені.

Тому Павло пишається ними і схвильовано дякує Богові за їх вірність і любов до Христа. Вірші 2-3, 1-го розділу говорять: “2 Ми завжди дякуємо Богові за всіх вас, згадуючи в наших молитвах; постійно 3 пам’ятаємо перед Богом, нашим Отцем, про ваше діло віри, про відчайдушну працю любові та терпіння в надії на нашого Господа Ісуса Христа.”

Але окрім того, що апостоли змушені були поспішно залишити солунських віруючих, існувала й інша проблема – їм після цього так і не вдалося з ними знову зустрітися.

Коли ми дивимося на 2 – й розділ Послання, то особисто в мене, виникає враження ніби Павло спростовує певні чутки щодо мотивів, з якими він і його співробітники служили солунянам. Так, наприклад, у 5 вірші 2 розділу він говорить: “Бо ніколи, як вам відомо, в нас не було ні підлесливих слів, ні корисливих мотивів, – Бог свідок.”

Чому він це говорить? Та тому, що розлука, що була між ними створювала інформаційний вакуум і це могло породжувати неправдиві чутки щодо апостолів. “Не приходять, бо не хочуть. Служили із користі для себе. Шукали слави собі, а не Богові.”

Та чи дійсно це так? Погляньмо на 17-18 вірші 2-го розділу: “17 А ми, брати, були розлучені з вами на короткий час, – особисто, але не серцем, – та з великим бажанням намагалися побачити ваші обличчя.18 Тому ми хотіли прийти до вас, – я, Павло, і один раз, і другий, – але перешкодив нам сатана.” Павло каже, що вони хотіли зустрітися з солунськими віруючими з “великим бажанням”. Вони горіли побачити їх кожного лицем до лиця. Вони намагалися зробити це двічі, але протистояння було настільки сильним, що не дозволило їм цього. І винуватцем цих обставин Павло називає сатану.

Ці вірші відкривають нам сильні почуття Павла до солунян. Він говорить, що їх розлучили примусово, не з його волі. Бачимо, що він почувався як батько з розбитим серцем, в якого насильно забрали дітей. Його серце страждало і постійно боліло за ними. Через сильну тугу, він прикладав багато зусиль, щоб побачити їх. Павло бажав приходити до них знову і знову, але сатана перегородив йому шлях. Ми не знаємо точно, як саме сатана заблокував Павла. Можливо, через протидію вороже налаштованих юдеїв. Але факт залишався фактом: сатана перешкоджав Павловому служінню. Павло завжди усвідомлював хто його справжній ворог. За його словами наша боротьба не проти плоті і крові, а проти піднебесних сил зла – сатани та його союзників (Єф.6:12). Вони злі, підступні і будь-якої миті готові до нападу.

Поведінка нашого сусіда у сьогоднішній війні дуже гарно це ілюструє. У притчі про сіяча Ісус порівняв сатану із птахом, який прилітає і поїдає насіння, посіяне сіячем. (Мк: 4:15б) Проповідь Євангелії – ц сіяння Слова Божого, від якого Спасіння. Сатана перешкоджає цьому, щоб утримати людей від віри в Слово Боже. Кожного разу коли ми служимо проповіддю Слова Божого – пам’ятаймо: сатана на сторожі, щоб зашкодити цьому.

Але сила сатани обмежена. І хоча він розлучив Павла із солуннями фізично, але не в серці. В серці Павла теплились надія і радість за них. В решті вони були для нього вінцем похвали перед лицем Господа, який гряде (2:19-20): “19 Бо хто є нашою надією, радістю чи вінцем похвали, якщо не ви перед нашим Господом Ісусом під час Його приходу? 20 Адже ви – наша слава і радість!”

Розлука з солунянами була настільки болючою для апостолів, що їм вдається знайти обмежений варіант їх навідати. В духовній боротьбі їм відкрилась можливість і вони послали Тимофія до солунян, а самі ж залишилися в Афінах. Справою Тимофія було втішити, підтримати та укріпити солунську церкву в вірі. Зміцнити та підбадьорити їх в труднощах і боротьбі, з якими вони стикалися. Так важливо, щоб знайшовся духовний лідер, який візьме на себе відповідальність за інших. Який послужить в час сумнівів і непорозумінь, щоб віра того хто хитається окріпла і посилилась (3:1-3).

На вивченні ми згадували служіння м.Петра для багатьох із нас. Зазвичай, він починав його не з балачок, а із розбору Святого Письма. Пам’ятаю, як одного разу він запросив мене до себе в офіс. Відкрив 1-е Петра 2 розділ і обережно, по-батьківськи укріплював мою віру і наставляв триматися вірного шляху в Бозі.

У віршах (3б – 5) ми бачимо, що солунські віруючі проходили різні випробування через переслідування. Але Павло не спішить їм співчувати по-людські. Замість цього він сказав: (3б-4)“…Адже ви самі знаєте, що на те ми призначені. 4 Бо коли ми були у вас, ми вам казали наперед, що маємо страждати; так воно й сталося, і вам це відомо.” Тут ми дізнаємося, що страждання є частиною нашого шляху, коли ми слідуємо за Христом.

Моїй середній дочці майже 4 роки. Вона на тому етапі, коли починає усвідомлювати багато речей в своєму житті. Наприклад, вона зрозуміла, що тато заробляє гроші і може купити їй різні ласощі або гарну іграшку. Тому вона вміє підлещуватися до тата і переконувати його це зробити. Але ще вона розуміє, що мама почала вимагати від неї самій переодягатися, чистити зуби, їсти кашу, і робити інші справи. Ось це їй дуже не подобається. Тому вона вередує, плаче, іноді дуже голосно і довго. І мені як татові, по-людськи хочеться швидко її втішити і все за неї зробити. Але я розумію, що це нашкодить їй. Бо врешті вона подорослішає фізично, але назавжди залишиться дитиною, за яку все роблять і у всьому годять. А в дорослому житті так багато труднощів і викликів, і до них потрібно бути готовим!

В першу чергу Павло піклувався не про фізичні потреби солунян. На сам перед його хвилювало їхнє духовне зростання. І він чітко розумів, що віра християнина рано чи пізно зазнає випробування.

Деякі люди підкреслюють: “Якщо ви вірите в Євангеліє, то будете багатими, здоровими і успішними. Ваше життя стане безтурботним.”. Я не можу сказати, що цього не буде в нашому житті, адже Бог дійсно піклується про нас і про всі наші потреби і навіть закликає молитися за це. Але я точно знаю, що це лише половина того, що Він обіцяв в своєму Слові. Також Він обіцяв, що будуть труднощі, утиски, і гоніння за віру. Бо Його теж гнали. (Ів. 15:18, 20 б): “Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене він раніше від вас зненавидів….Якщо Мене переслідували, то й вас будуть переслідувати”, – говорить Ісус.

Хто, як не апостол Павло, глибоко розумів цю істину. Він знав, що участь у стражданнях Христа є частиною Євангелії. Тому після того, як його побили камінням і залишили помирати біля Лістри, він встав і знову увійшов до міста. Він підбадьорював усіх віруючих: “Бо ми маємо, – казали вони, – через великі утиски ввійти до Царства Божого.” (Дії 4:22б)

Чому Бог допускає випробування і страждання? Це для нашого блага. По своїй природі ми схильні прив’язуватися до речей в цьому житті. Нам властиво покладати свою надію на речі, які дають нам комфорт, легкість, впевненість в завтрашньому дні. Це гроші, гарна робота, навіть гарне оточення. Але це хибна надія, яка призводить до поступового духовного занепаду. Через виклики і труднощі Бог очищує нас і дає справжню надію, яка в Ісусі Христі. Ба більше це дає нам усвідомлення, що цього потребують і інші, тому ми готові свідчити Євангелію людям, що потопають у гріху.

Погляньмо на вірші (3:6-8): “6 А тепер, коли від вас повернувся Тимофій і приніс нам радісну вістку про вашу віру та любов, і що ви завжди про нас згадуєте добром, бажаючи бачити нас, як і ми вас,7 саме тому, брати, ми втішилися вами серед усієї нашої біди й горя, через вашу віру. 8 Адже ми тепер ожили, якщо ви стоїте в Господі!”

Коли Тимофій повернувся і розповів все апостолам – як солунська церква, незважаючи на труднощі і страждання стоїть у вірі і любові, і з радістю згадує про своїх духовних батьків, що принесли їм слово Спасіння, то вони зраділи. Павло каже: “ми тепер ожили, якщо ви стоїте в Господі”. Його батьківське серце на хвильку відтануло. Ці чудові новини так втішили Павла, що на радощах він став дякувати Богові за них (3:9). І ця подяка далі виливається в молитву за них.

Погляньмо на вірш (3:10) : “Ніч і день ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі.”

Реакція Павла дивовижна! Він не зупиняється на досягнутому. Він відчуває що його духовні діти і вдень і вночі потребують його підтримки. Тому він ревно молиться за них. Він бажає очної зустрічі з ними. Він молиться за віру їхню. Щоб вона збагатилася, щоб всього чого бракує їй, було доповнено Богом.

Брати і сестри, чи часто ми молимося за тих, кого дав нам Бог щоб ними опікуватися? Чи молимося ми за їх духовне зростання і за їхню віру? Приклад Павла чудово ілюструє нам, як це потрібно робити.

Давайте зупинимося на молитві Павла і поглянемо уважніше, що ж він просить у Бога для своїх духовних дітей.

По-перше, як ми згадували раніше і на чому наголошує Павло в молитві в (10 та 11 му) віршах, це нестримне бажання зустрітися з братами та сестрами з Солунь. Жодні дистанційні засоби зв’язку, не зможуть відтворити атмосферу тої радості і любові, що виникає, коли ми присутні особисто. Особиста присутність дозволяє вислухати потреби кожного. Кожному дати персональну пораду. З кожним помолитися за його потребу. Врешті порадіти разом і дізнатися, як йдуть справи.

По-друге, в 10 му вірші Павло молиться за їх віру. (3:10б):”… щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі.”

Взагалі, якщо ми поглянемо на сьогоднішній уривок, то побачимо, що про віру Павло говорить не менше п’яти разів: (2):“…і потішити [вас] у вашій вірі.”, (5): “довідатися про вашу віру”,(6): “приніс нам радісну вістку про вашу віру”, і т.д в (7) та (10) віршах теж згадується про їх віру. Одне із правил індуктивного підходу до вивчення Біблії вчить нас, що якщо в тексті щось повторюється багато разів, то це значить, що автор бажає щоб ми звернули уваги на це особливо.

Чому Павло так хвилюється про їх віру? Та тому, що віра – це засіб для нашого Спасіння. Не легко берегти віру в Ісуса, в часи коли за це тебе можуть катувати, кинути за грати чи навіть вбити. Недавно я бачив новину, що наш президент зустрівся із духовенством Православної Церкви України та Української Греко-Католицької Церкви, де одним з нагальних питань було гоніння на священнослужителів на окупованих територіях.

У (3:5) Павло говорить такі слова: “Тому‑то і я, не витримавши більше, послав довідатися про вашу віру, щоби часом не спокусив вас спокусник, і наша праця не виявилася даремною.” Павло прекрасно розумів, що сатана буде протистояти будь якими методами чи то насиллям, чи то солодкими спокусами – лишень би позбавити людину віри в Господа Ісуса Христа. Тому він молиться щоб віра солунян невпинно зростала і наповнювалася всім чого їй бракувало.

По-третє, Павло молиться, щоб Бог примножив любов серед солунян. Погляньмо на вірш (12-13а): “І Господь нехай помножить і наповнить вас любов’ю один до одного і до всіх, – такою ж, яку ми маємо до вас,13 аби зміцнити ваші серця” Тут Павло молиться за те, щоб Бог наповнив і примножив любов серед солунських віруючих. Він говорить, що любов зміцнює серця. Коли в спільноті сварки, заздрощі і непорозуміння, то така спільнота легка здобич сатани. Її легко розколоти, поділити на табори, а потім знищити. Проте коли церква наповнена істинною любов’ю Христа, то ніщо не може їй нашкодити. Приклад такої церкви ми знаходимо в часи перших апостолів. Дії (4:32а): “Всі ті, які повірили, мали одне серце й душу;” Любов Божа єднає нас по між собою, а також з Господом Христом.

По-четверте, Павло молиться, щоб солунські віруючі були бездоганним у святості перед Богом. Погляньмо на (3:13б): “аби зміцнити ваші серця, зробити бездоганними у святості перед Богом …” Середовище, в якому знаходилася солунська церква, було переповнене ідолами. Коли Павло прийшов в Афіни, то в очі йому відразу потрапили жертовники для багатьох божків. Ми знаємо, що в грецькій культурі було багато різних богів, а частина з них спонукала робити блуд і розпусту. В такому середовищі жити в святості дуже не просто. В (1:9) він згадує їх першу любов до Бога, коли вони відкинули ідолів і послідували за Христом. Це було важливе і необхідне рішення. Але те середовище нікуди не поділось. Жити посеред нього вимагало завжди бути в духовному тонусі. То ж важливо завжди бодрствувати і працювати над собою. Павло молиться, щоб Бог укріпив їх в цьому.

І останнє. В (2:19) та (3:13) Павло говорить дещо важливе. Ось як це звучить (3:13): “…перед Богом і нашим Отцем під час приходу Господа нашого Ісуса з усіма Його святими” Що Павло вкладає в це? Він говорить, що наше життя має відбуватися так щоб нам не було соромно перед Богом. А ще він говорить, що незабаром в цей світ прийде Господь Ісус. Його другий прихід буде не як Спасителя, а як справедливого Судді. Але разом з цим прийде і Царство Боже для тих, хто були вірні йому. І ось тому ми розуміємо, чому Павло так хвилюється за віру солунських віруючих. Чому він молиться, щоб любов Божа примножувалася в них, піклується, щоб їх життя було в святості. Щоб встояли під час страждань і гонінь, зберегли свої життя від спокусника. Бо те, що вони отримають від Господа Христа під час Його приходу не може зрівнятися з тим, чого б бажали люди тут на землі. А це вічне життя в присутності Бога.

Отже, брати і сестри сьогодні ми вчилися пастирському серцю ап.Павла до свої ягнят з м.Солунь. Ми вчилися, що важливо молитися за тих, кого Господь дав нам. Ми маємо найперше піклуватися про їх духовний стан, не забуваючи і про потреби насущні. Бути з ними чесними і відкритими. Говорити не тільки про солодкі речі, а й те, що слідування за Богом потребує великих зусиль. В нашому житті можуть бути різні виклики за нашу віру. Але варто не забувати, як говорив Павло, Ісус Христос гряде – уповаймо на Нього.

Ключовий вірш 10: “Ніч і день ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі.” Молитва.

(п. Джентельмен)