Вивчення Біблії: Проповідь “Приклад Ісуса” (Від Івана 13:1-17)

ПРИКЛАД ІСУСА

Від Івана 13:1-17

Ключовий вірш 13:15 : “Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив”

До цього розділу ми знаходимо багато подій, де Ісус, зазвичай, перебуває у Храмі і веде велику кількість розмов з юдеями, з юдейськими старшинами про те: Хто Він Є! Це спілкування не було легким. Поведінка юдеїв в цих діалогах була в більшості агресивною, напористою і ворожою. Причиною тому було те, що вони не визнавали Ісуса Месією і Божим посланцем, а навпаки звинувачували Його в тому, що Він богохульник і самозванець. Зі своєї ж сторони, Ісус говорив про Себе, не як від Себе, а як Той Кого Послав Батько. Він приводив приклади з Писання, яке вказувало на Ісуса як на Сина Божого, якого Батько послав в цей світ на Спасіння людей. В розділах з 5 го по 12 й, Він неперервно доводить юдеям, що Він і Батько це Одне. Він відкриває їм Свої стосунки з Батьком. Він говорить, що справи Його, насправді ж Батькові. Він говорить, що все що робить – ціль в цьому прославити Батька. В кінці кінців Його мета приходу це виконати волю Батька. Юдеї цього не сприймали і весь час шукали можливість вбити Ісуса. Ісус знав, що скоро цей момент настане. Не тому, що люди досягнуть своєї мети, а тому, що так було треба. Тому в розділах з 13го по 17 й ми знаходимо довгу розмову між Ісусом і учнями. Незабаром Йому прийдеться їх покинути. Настає той час коли учні мають бути самостійними і дорослими в своїй вірі. Ісус вибрав цей час, щоб провести його з тими Кого Він так любив. У сьогоднішньому уривку Ісус омиває ноги своїм учням, щоб показати їм свою любов. Але на цьому Він не зупиняється і заповідає їм мити ноги один одному, щоб ця любов ширилася поміж них і багатьох інших, хто прийматиме Ісуса своїм Господом. Нехай Бог допоможе нам зрозуміти цю подію і наслідувати приклад Ісуса.

Погляньмо на вірш 1-й: «1 Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх.»

Цей вірш формулюється дуже по особливому. Тут говориться, що Ісус полюбив Своїх учнів, а далі додається – до кінця полюбив. Чому тут застосовується така конструкція? А тому, що значення слів «полюбив і до кінця полюбив» утримують в собі найперше – дію. Тобто те, що Ісус зробив, а особливо в недалекому майбутньому зробить для учнів і всіх нас і було проявом любові яку Він виконав до кінця. Коли батьки піклуються про свої дітей – годують, одягають, кличуть лікара, коли хто захворіє, допомагають їм отримати гарну освіту,– тоді ми розуміємо, що батьки люблять своїх дітей. Якщо ж вони цього не роблять, а просто говорять: «ми тебе любим і хвилюємся за тебе», а самі сидять з бутилкою пива і цигаркою в зубах десь в барі, їх немає дома, діти голодні і т.д – то це не дуже схоже на любов.

В першій половині 1го вірша ми бачимо такі слова: «Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу». Апостол Іван пише дуже символічно. Коли він згадує про Пасху – що вказує на Ягня, яке має бути принесеним в жертву за гріх то пов’язує це з Ісусом, який усвідомлює, що прийшов Його час виконати Волю Батька і піти на Хрест. В першому розділі цього Євангелія Іван Хреститель вигукував про Ісуса: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!». Це вказувало на божественну долю Ісуса на хресті. Тепер час настав. Залишилися лічені години до того, як Ісуса заарештують і судитимуть, і він піде на Голгофу. Що зробив Ісус? Він виявив своїм учням всю свою любов.

Погляньмо на 2-гу частину 1го вірша: « полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх»

По-перше «полюбивши Своїх»:

В 1й главі Івана згадується Ісус, як Слово Боже, що прийшло до Ізраїльського народу. Там Іван називає юдеїв теж «свої». Проте 11 вірш говорить, що вони відцуралися Його. Тобто не прийняли за свого. Але тут ми бачимо особливе ставлення Ісуса до своїх учнів. Він називає їх «Своїми» і виокремлює із цього світу. В 6му вірші в 17 главі від Івана Ісус так говорить про «Своїх»: «Я Ім’я Твоє виявив людям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово.» А в 16-17 віршах цієї ж глави Він говорить про учнів: «16 Не від світу вони, як і Я не від світу. 17 Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда.»

По-друге «полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх»

Ісус дуже любив своїх учнів від самого початку. Ісус покликав їх зі звичайного життя бути Його співробітниками. Ісус посіяв у них надію стати великими людьми Бога в Його роботі зі спасіння світу. Ісус також любив їх, будучи з ними. Людям жити разом з іншими нелегко. Багато тих, хто в церкві здається святим, вдома сильно відрізняються. Ісус є святий Бог. Проте він жив зі своїми учнями день у день, зносячи їхні гріхи та слабкості з терпимістю та повагою. Ісус любив їх найбільше, навчаючи їх слова Божого. Слово Боже очистило їхні серця та розум. Божий характер гартувався в них. Це було дивовижно і подібно до того, як Ісус змінив звичайну воду на смачне вино. Так Він змінив простих рибаків в прекрасних вчителів Біблії. Крім того, Ісус навчив їх почуття відповідальності як лідерів. Ісус навчав їх віри, яка долає бурі. Ісус навчав їх віри у воскресіння. Їх три роки божественної дисципліни під керівництвом Ісуса були напруженими, але вони зростали як лідери, які змінять світ.

Здається, Ісус достатньо зробив для своїх учнів. Однак вони ще не знали повної міри любові Ісуса – не знали, що значить «полюбивши Своїх, до кінця полюбив їх». Отже, Ісус хотів явити їм дещо таке, що пов’язане з вічністю. Любов Ісуса є любов’ю Бога. Божа любов відрізняється від людської. Людська любов умовна. Одна жінка на весіллі поклялася любити свого чоловіка до самої смерті. Через кілька років вона сказала: «Я просто більше не кохаю тебе» і розлучилася.

Божа любов безумовна. Івана 15:13 : «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.» А Івана 17:19 «А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони.» Ісус відав себе в жертву щоб Його учні пізнали, що то вічна любов Божа. Псалом 135 повторює 26 разів: «бо навіки Його милосердя». Божа любов вічна. Вона не припиняє любити грішника бо Ісус забезпечив це коли висів на хресті. Брати і сестри всі ми учні Ісуса Христа. Його любов незмінно діє і в наші дні. Так багато людей в цьому світі ще не пізнали цю любов. Але ми, як церква маємо являти її і відкривати іншим.

Подивіться на вірш 2-й. «Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його».

Це була Пасха, і це була остання їжа, яку Ісус їв зі своїми учнями. Вони були окремо в кімнаті зовсім самі. Учні були щасливі, коли їм подавали тарілки з гарячим хлібом і смаженим ягням. Вони були щасливі бути з Ісусом. Однак там був непроханий гість. Це був диявол. Диявол знайшов слабке місце серед учнів Ісуса. Ним виявився Юда Іскаріотський. Його любов до грошей перевершували любов до Ісуса. Ісус для нього був радше як засіб для досягнення своїх користливих бажань. Тут постає контраст стосовно любові – як розумів і подавав це Ісус і як уявляв це собі Юда. Любов Юди – це було все для мене. Любов Ісуса – все заради вас. Коли слідування за Ісусом стало вкрай невігдним і безперспективним ділом, Юда розчарований йде на угоду з дияволом. Нарешті він був схоплений дияволом і готовий виконати його наказ. Проблема Юди полягала в тому, що він абсолютно не приймав слова Ісуса. Юда не прийняв любові Ісуса. Ми повинні знати, що диявол існує. Диявол блукає навколо, щоб захопити всіх тих, хто ставиться до слів Ісуса, як не до істини, а альтернативної думки.

Ісус добре знав про присутність диявола. Але Ісус не хвилювався. Погляньмо на вірш 3: «то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить,» Розум Ісуса був зайнятий думками про Бога. Ісус знав, що Всемогутній Бог повністю довірив свою роботу зі спасіння світу в його руки. Завдяки цій дивовижній Божій силі Ісус міг вільно робити те, що хотів. Якби Ісус наказав спуститися легіону ангелів, вони миттєво знищили б його ворогів. Якби Ісус попросив Петра та Якова розібратися зі зрадою Юди, вони могли б легко провчити його. Але що зробив Ісус зі своєю всемогутньою силою?

Погляньмо на вірші 4-5: «4 устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. 5 Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний.»

Ісус використовує свою всемогутню силу, щоб мити ноги учням. Вони зібралися разом останній раз. Вино, що споживають вони наразі Ісус обіцяє споживати знову, але вже в іншому місці в Божому Царстві. Ісус залишає їх на одинці. Здавалося, що потреби у учнів зовсім не закриті і можливо вони потребують більшого ніж миття ніг? Хтось потребує житло, хтось віслючка, а хтось нового човна для успішної рибалки? Але Ісус спрямовує свою силу, щоб явити учням речі з вічності – Свою Любов! В той час, в суспільстві, за звичаєм саме раби мили ноги своїм господарям. І навіть з рабів це були найнижчі за своїм рангом. І коли Ісус почав це робити своїм учням, то це було настільки незвичайним і неприйнятним, що шокувала їх, а Петро почав цьому протистояти. До Филип’ян 2: 6-8 «6 Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, 7 але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, 8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…» Ісус був відданий волі Свого Батька. Він став зразковим явленням Божої любові на землі. В той час Він перевертав уявлення того, що таке Любов до ближнього. А це значило відкласти владу Творця і зійти до рівня свого творіння й служити йому в якості слуги. Чи знайдемо ми щось подібне де небуть у світі? Ось ці цінності стали рушійною силою для повалення таких несправедливих речей на нашій землі: «як рабство», «гендерна нерівність», «нерівність за расою» і т.д тобто повалення сегрегації як такої. Ось ці цінності піднесли на найвищий щабель життя окремо взятої людини як найбільший скарб. Дало право вибору і багатьох різних свобод. І хоча сатана і сюди доклав свою руку – у загальному любов, як рушійна сила переважно домінує навіть і в житті невіруючих людей.

Давайте подумаємо про духовне значення обмивання ніг

Погляньмо на вірші з 6 -11 : «6 І підходить до Симона Петра, а той каже Йому: Ти, Господи, митимеш ноги мені? 7 Ісус відказав і промовив йому: Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш. 8 Говорить до Нього Петро: Ти повік мені ніг не обмиєш! Ісус відповів йому: Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною. 9 До Нього проказує Симон Петро: Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову! 10 Ісус каже йому: Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі. 11 Бо Він знав Свого зрадника, тому то сказав: Ви чисті не всі.»

Коли Ісус обмивав ноги учням, він підійшов до Симона Петра. Петро сказав: «Ти, Господи, митимеш ноги мені?» Петру було важко це прийняти. Петро мав чітке уявлення про ієрархію людської влади. У цій ієрархії той, хто зверху, наказує своїм підлеглим робити те і те. Коли його Господь Ісус зайняв позицію найнижчого слуги, щоб обмити йому ноги, Петро був надзвичайно вражений. Це перевернуло світогляд Петра з ніг на голову.

Ісус знав, що Петру було важко прийняти це. Тому Ісус сказав: «Ти зараз не розумієш, що Я роблю, але пізніше ти зрозумієш». Ісус хотів, щоб Петро довірився йому і прийняв його обмивання. Не рідко я чую, як багато солдат говорять про те, що їх командири, особливо у високих рангах віддають м’яко кажучи неприйнятні накази. Але ще частіше виявляється, що невиконання наказу військового керівництва, обізнаність якого – де, які бойові групи, як діють, кого як прикривають призводить до того що в оточення потрапляють цілі бойові підрозділи и гине багато солдат. Тому в правильній армії все побудовано на довірі до свого керівництва, накази яких не обговорюються, а виконуються і при цьому особовий склад максимально залишається живий. Ісус вкотре намагався довести Петрові, що тому слідує довіритися Йому. Але Петро відборонявся 8а: «Ти повік мені ніг не обмиєш!» Здається ніби Петро проявляє велику повагу до Ісуса. «Ось, – я учень, Ти – мій Господь». Має бути субординація – Пан не має мити ноги своєму слузі. Насправді, тут ми зустрічаємся з гордістю Петра. Петро не слухав Ісуса. Він проштовхував своє розуміння і своє уявлення того як все це має бути. У кожної людини є своя прихована гордість. Зазвичай людина покладається на свій розум і намагається нав’язати Богові саме такий результат, як вона собі це уявляє. Наше уявлення про Бога іноді стає на перешкоді щоб прийняти Його смиренне служіння нам і отримати любов та зцілення від Нього.

Вірш 8б говорить : «Ісус відповів йому: Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною.» Коли я жив на Херсонщині у нас була сусідка – бабця на пенсії. Вона мала чоловіка, що був паралізований і лежачий досить довгий час. Оскільки він був масивний дядько, то наша сусідка іноді просила мою маму допомогти перемістити чи посадити дядька під час того, як вона його купала або справляла його туалетні справи. Чоловік і дружина це сім’я, одне ціле, і тягар одного з них розділяється на обох, тобто це стає їхньою спільною справою. Тому коли Ісус говорить Петрові: «ти не матиматимеш частки зо мною», то це значить, що нас нічого не об’єднує і ми ні в чому немаємо спільного. Ми не можемо йти за Ісусом і власними ідеями одночасно. Єдиний спосіб наслідувати Ісуса – це шанувати Ісусове слово більше, ніж власні думки. Наш розум повинен бути захоплений словом Ісуса. Коли Петро зрозумів, що йому доведеться вибирати між словом Ісуса та його власною ідеєю, він передумав і сказав: Вірш 9: «Тоді, Господи, не тільки мої ноги, але й руки, і голова!» У певному сенсі він прийняв слова Ісуса, але не насправді. Тепер він доповнював слова Ісуса надзвичайною заявою, яка виходила далеко за рамки того, що Ісус вимагав. Ісусові довелося ще раз виправити його.

Подивіться на вірш 10: «Ісус каже йому: Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі.». Петрові не потрібно було мити руки і голову, тобто купатися. Ісус просто хотів обмити ноги Петру, не більше і не менше. Щоб отримати благодать Ісуса, ми повинні просто прийняти те, що Ісус дає. Ми не можемо нічого додати до нього і ми не можемо нічого пропустити. Це правильне ставлення до Ісуса як до Господа. Ісус хотів, щоб Петро просто прийняв його слово, не сперечаючись, не відповідаючи і не роблячи крайніх тверджень. У Матвія 5:37: Ісус сказав: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого». Через те, що Петро був гордий, диявол також грався з ним. Ми повинні вірити Ісусу на слово.

Відповідь Ісуса Петрові в 10му вірші відкриває нам духовне значення ритуалу обмивання ніг. Що Ісус має на увазі коли говорить , що той хто чистий увесь, то достатньо йому обмити лише ноги? В 15 главі в 3 му вірші Ісус сказав своїм учням: «Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті.»

Коли ми приймаємо одне слово Ісуса, воно очищає наш розум і серце від усіх наших брудних гріхів. Слово спасає нас бути праведними перед Богом і дає нам вічне життя. Ми маємо впевненість, що належимо Ісусу, і ніхто не може вирвати нас з Його рук. Але ми ще в світі. Ми бачимо і чуємо речі, які забруднюють наш розум. Це символізує брудні ноги. Для цього нам потрібне очищення Ісуса щодня. Його слово – це хліб насущний для нашого духовного відновлення. Молитва й духовне спілкування з Богом це прощення на кожен день.

Коли Ісус звернувся до самарянки з проханням напитися води, то насправді попросив її явити свою справжню проблему спраги. Ісус попросив її відкритися і простягнути свої брудні ноги Йому і Він очистить їх. І так і сталося.

Брати і сестри коли Господь хоче омити нас, ми повинні простягнути до Нього свої брудні ноги. Тоді він очистить і зцілить нас.

Нажаль серед учнів був той хто так і не згодився зробити цього. Це Юда. Ісус до кінця любив його. Знаючи його злі наміри, Ісус все одно омив йому ноги. Ісус любить грішника до кінця. Та чи прийде грішник прийняти Божу ласку з руки Всемогутнього Бога? Брати і сестри – приклад Юди це застереження для нас.

Погляньмо на вірші 12-15: «12 Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: Чи знаєте ви, що Я зробив вам? 13 Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. 14 А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. 15 Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.»

В цих віршах Ісус пояснює учням, що Він зробив тільки що.

По – перше Він підкреслив свій статус. Так я дійсно Учитель і Господь. Так я володію владою, що наділив мене Батько з Небес. Так це Я – Той Хто зцілював невиліковно хворих, воскрешав мертвих, забороняв вітру і морю. Так Я Той кого ти Петре назвав Христос – Син Бога Живого! І я зробив – це. Я, в якості слуги омивав кожному ноги з вас. Ісус навчав їх, що духовне керівництво не означає мати мирську владу. Духовні лідери мають бути схожими на Ісуса. Духовні лідери повинні бути скромними і повинні служити. Вони повинні бути готові виконувати найчорнішу і навіть брудну роботу, щоб любов поміж учнів переважала над будь чим (амбіції, знання, влада). Вони повинні бути готові робити те, що ніхто інший не хоче робити без нарікань. Вони повинні бути готові служити, не отримуючи жодної людської честі чи похвали. Коли духовні лідери мають таке ставлення, вони можуть сформувати посудину любові, яку Бог може використовувати для поширення Євангелії по всьому світі.

По-друге Він дав приклад учням робити те саме. Не тільки учням, але й нам. Як ми можемо наслідувати приклад Ісуса? Що для нас означає мити ноги один одному? Це значить служити один одному. Коли чоловік застеляє ліжко в ранці або замітає на кухні чи помиє унітаз, то послужить цим своїй сім’ї і допоможе своїй дружині. Коли старша дочка побуде з меншими дітьми поки батьки в церкві на служінні то послужить їм. Коли сестри в хвалі приймають недоліки кожного – то служать і підтримують одна одну. Ми служителі і Бог покликав нас служити. Але служити один одному і людям без любові то є марна і нездійснена справа. В 1-му Послані до Тимофія 4: 12-13, 5:1-3 Павло наставляє Тимофія : «12 Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! 13 Поки прийду я, пильнуй читання, нагадування та науки! …1 Старшого не докоряй, але вмовляй, немов батька, а молодших як братів, 2 старших жінок немов матірок, молодших як сестер, зо всякою чистістю. 3 Шануй вдів, удів правдивих.» Любити один одного – це виявляти велику повагу до кожного. Це бути готовим жертвувати своїм статусом, своїми можливостями заради досягнення спільного – заради того щоб Христос міг оселитися в наших серцях, а Царство Бога розширяло свої межі по всій землі.

У сьогоднішньому уривку ми дізналися, що Ісус любить нас. Тож він упокорився до найнижчого місця, щоб служити нам. Зрештою, Він поніс наші гріхи своїм тілом на хрест. Він хоче, щоб ми любили інших і служили їм, наслідуючи його приклад. Нехай Бог допоможе нам це зробити.

(п. Джентельмен)