Вивчення Біблії: Проповідь “На те я й прийшов” (Від Івана 12:20-36)

НА ТЕ Я Й ПРИЙШОВ

Від Івана 12:20-36

Ключові вірші 27-28 : “Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години! Але ж задля цього Я і прийшов — на цю годину. Отче, прослав Своє Ім’я! Почувся тоді голос із неба: І прославив Я, і знову прославлю!”

Як ви, напевно, пам’ятаєте Єв. від Івана часто розділяють на дві великих частини: «книгу ознак» і «книгу слави». Перша частина стосується всього періоду служіння Христа від хрещення Ісуса до Його останньої Пасхи. В ній Іван наводить вчинки і слова Христа, які найбільше розкривають, хто Він такий і сутність Його Царства. В другій частині автор говорить про страждання, воскресіння і піднесення Христа, які найбільше являють нам славу і любов великого Бога.

Немає жодного сумніву, що 12й розділ є переломним в цій структурі. В кожному епізоді цього розділу Ісус отримує визнання. Спочатку від Марії, потім натовпом при урочистому в’їзді до Єрусалиму. В сьогоднішньому уривку Він вшанований греками. Вони прийшли до Учителя. Цікаво, що кожного разу Сам Ісус бачить за цими виявами визнання значно більше, ніж ті, хто приходить до Нього. У вияві любові від Марії Він вбачає підготовку до власного похорону. Урочистий в’їзд до Єрусалиму стає виконанням пророцтва про прихід праведного і спасаючого Царя. А прихід греків спонукає Ісуса оголосити, що Його час настав. Це година, про яку раніше говорилося лише у формі майбутнього часу, година Його страждань, воскресіння і вознесіння. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам очі, щоб бачити славу Отця, Сина і Духа Святого в смерті і воскресінні Христа.

Подивіться вірші 20-22: «Деякі з тих, хто прийшов поклонитися у свято, були греками. Вони підійшли до Филипа, який був з Витсаїди Галилейської, і просили його, кажучи: Пане, ми хочемо бачити Ісуса! Филип іде і каже про це Андрієві, а [далі] Андрій з Филипом ідуть, та й повідомляють Ісуса».

Уривок починається з повідомлення, що Ісуса шукають греки, які прийшли до Єрусалиму поклонитися на свято. Нам не відомо, що то були за греки і звідки вони походили. Взагалі, читаючи НЗ ми можемо легко помітити, що в часи Ісуса чимало язичників цікавилися юдейською релігією, співчували євреям і приходили на їхні свята. При цьому з різних причин вони залишалися язичниками. Такими були, наприклад: Корнилій сотник італійського полку, ефіопський євнух, який намагався розібратися в книзі пророка Ісаї та багато інших.

Чому греки не пішли зразу до Ісуса, а спочатку звернулися до Пилипа? Ми не знаємо точно. Можливо вони боялися, що Ісус не захоче з ними говорити. Іван для чогось нагадує нам, що Пилип походив з Витсаїди Галилейської, місцевості де проживало багато греків. Крім того Пилип і Андрій були єдиними учнями Ісуса, хто мав грецькі імена. Тож греки звертаються до Пилипа. Пилип, вірогідно, сам не маючи певності, що Ісус прийме їх, шукає підтримки в Андрія. Вдвох вони йдуть до Ісуса.

Складний сюжет. Багато запитань. Жодних відповідей. Та, насправді, цікаве в цій історії ось що: вона не має продовження. Греки приходять поговорити з Ісусом, але нам не повідомляється, що було далі, зустрілися вони з Ним чи ні. Ми не знаємо про що вони хотіли говорити з Ісусом і який був результат. Звичайно, у нас виникає запитання: тоді Іван розповідає нам про це? Вочевидь, в цій історії Івана (та й Ісуса) не стільки цікавлять конкретно ці греки, скільки сама ситуація: в момент, коли ставлення юдеїв до Христа стає найбільш ворожим, коли фарисеї нарікають, що «увесь світ йде за Ним» (19), Його дійсно починають шукати язичники. Прихід цих язичників стає для Ісуса своєрідним сигналом, знаком, який вказує, що надійшов час Його найвищої слави, час, заради якого Він і прийшов в цей світ.

Подивіться вірші 23-24: «А Ісус сказав їм у відповідь: Прийшов час прославитися Синові Людському. Знову й знову запевняю вас: якщо зерно пшениці, упавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, — принесе великий урожай».

Минулого разу ми читали, як криками «Осанна!» багатотисячний натовп вітав Ісуса, як свого Царя і Месію. Про таку славу і пошану, напевне, мріяв би кожен політик. Але не Ісус. Господь момент Своєї найвищої слави все ж бачить лише попереду. Що Він має на увазі? Може Він очікує, що так, як Його вітали юдеї, Його вітатимуть і язичники? Що ж відповідь тут і «так» і «ні». Ці слова звучать досить оптимістично. Але варто поглянути кілька віршів вперед, щоб зрозуміти, що надходження цього часу тривожить і лякає Його.

В цілому, прославлення Сина Людського – це образ взятий зі СЗ, з книги Даниїла. У нічних видіннях Даниїл бачив Людського Сина, що йшов з небесними хмарами і наблизився до престолу Самого Бога «І Йому було дано владу, славу і царство, аби всі народи, племена та язики Йому служили. Його влада стане вічною владою, яка не минає…» (Дан.7:14).

Рання церква вбачала в цьому пророцтві прославлення Христа. Тому ми можемо знайти посилання на цей образ звеличеного Сина Людського в кожного з євангелістів. Іван тут не виключення. Ми побачимо, як він все більше і більше розкриває цей образ впродовж кількох наступних розділів. Година, що настала – це година Ісусового переходу від цього світу до Отця (13:1). Слава, якої очікує Ісус – це та слава, яку Він мав у Отця ще перед тим, як світ постав (17:5). Це рух вгору, піднесення. Але парадокс цього піднесення в тому, що воно відбувається через хрест, через страждання Христа і Його смерть. Перед тим як Христос має бути піднесений вище небес, щоб посісти по правиці Божій, Він має бути піднесений на хрест. І хрест, і воскресіння і вознесіння – це частини одного процесу, в якому Син Людський прославляється.

Не дивно, що говорячи про час Свого прославлення, Ісус використовує образ пшеничного зерна. Я думаю, цей образ кожен розуміє. Зернина, яку не покладуть в землю, а покладуть, приміром у скриню, чи в музеї під скло, звичайно збережеться, але вона ніколи не принесе плоду. Навіщо вона тоді? Єдиний спосіб, як вона може принести плід – вона має бути покладена в землю і повністю, без останку зотліти в ній. Власне, це те, що робить Син Божий йдучи на хрест. Він впокорює Себе волі Отця, щоб всього Себе віддати заради спасіння кожного, хто вірує. Всього Себе віддає заради любові.

Ми вшановуємо, як героїв тих, хто залишив своє звичне життя і в цей страшний час добровільно пішов до війська, тих хто покладає свої життя за нас. Той самий подвиг ми бачимо в житті Христа, який добровільно залишив небеса і з любові пішов на хрест. Чи ж це не слава?

Що ж Ісус каже нам, Його учням? Чесно кажучи, такі слова, як «віддати себе без останку», «вмерти»… — це не ті слова, які нам приємно чути, чи не так? Тобто, добре, коли хтось це робить заради нас. Але самим нам того зовсім не хочеться. Проте Ісус не пропонує Своїм учням якогось іншого шляху, ніж той, яким іде Він сам. У віршах 25-26 Він каже: «Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує [Мій] Отець».

Іншими словами: той, хто в центрі свого життя ставить власне «Я», хто усі свої зусилля направляє на те, щоб зберегти своє життя, втратить Його. Це життя кероване страхом. Але той, хто зрікається себе заради Божої волі, так як це робить Сам Ісус, той увійде в життя вічне і його пошанує Отець. Амінь!

Улюблені, чи прагнете ви увійти у життя вічне? Чи прагнете ви почути одного дня від Свого Господа слова: «рабе добрий і вірний, увійди в радість свого пана!»? Тоді ви знаєте шлях. Це шлях, яким йшов наш Господь, і який Він показує нам. Шлях не страху, але любові. Нехай Господь помилує нас і навчить жити заради Його слави. Амінь!

Подивіться вірші 27-28: «Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години! Але ж задля цього Я і прийшов — на цю годину. Отче, прослав Своє Ім’я! Почувся тоді голос із неба: І прославив Я, і знову прославлю!»

В оповіданні Івана немає розповіді про молитовне боріння Христа в Гетсиманії. Але тут ми бачимо те саме напруження. Думки про хрест не можуть залишати Ісуса байдужим і відстороненим. Його душа стривожена. Якою б не була майбутня слава, зараз Все Його єство постає проти думки про страждання, через які Йому доведеться пройти. Йому хотілося б, щоб Отець спас Його від цієї години, але з іншого боку Ісус усвідомлює, що саме на цю годину Він і прийшов. Отче, прослав Своє Імʼя! – каже Ісус і отримує відповідь: «І прославив Я, і знову прославлю!»

В житті, смерті і воскресінні Христа нам відкривається вічна слава Отця. І ми розуміємо чому. Те, що Син Божий прийшов в цей світ – це справа Отця не в меншій мірі, ніж справа Сина. Справа усієї Трійці. Отець посилає Сина, а Син іде і, при сприянні Святого Духа, виконує усе, на що послав Його Отець. І коли ми бачимо, на яку саме справу Отець посилає Сина, ми бачимо славу Отця. В любові Отець посилає Сина прийняти смерть, щоб звільнити цей світ від рабства зла і тління і відмінити прокляття.

У віршах 31-32 ми бачимо наслідки прославлення Сина Людського. Подивіться вірші 31-32: «Нині настав суд цьому світові; нині князь цього світу буде вигнаний геть. Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе!»

По-перше, страждання і прославлення Сина Людського – несуть суд цьому світові. В Євангелії від Івана слова «цей світ», як правило, вказують на світ, який противиться Богу.

Ми часто говоримо про хрест, як про доказ Божої любові до нас. Але хрест – це не лише доказ Божої любові, хрест показує на скільки цей світ зіпсований, на скільки він лежить у злі. Хрест – це люди, які намагаються вбити Бога. Чи є якась надія для таких людей? Хрест – це не лише спасіння тим, хто вірує, але також це вирок для тих, хто відкидає Бога. Розп’яття Ісуса – це подія, яка запускає незворотній процес: з цього моменту наше ставлення до хреста визначає нашу вічну долю. В Ів.3:18-19 Ісус каже: «Хто вірить у Нього (Сина Божого), не буде засуджений, а хто не вірить, той уже засуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Божого Сина. Це і є суд, що світло прийшло у світ, але люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо їхні діла були погані».

По-друге, прославлення Сина Людського – це вирок для князя цього світу. Нині князь цього світу буде вигнаний геть, каже Ісус. Князь цього світу – це диявол. В оповіданні Матвія ми читаємо, як на початку Ісусового служіння Він був випробуваний дияволом в пустелі. Під час одного з випробувань диявол показав Сину Божому усі царства світу і запропонував владу над ними, бо вони йому служать. Що це значить?

Влада диявола над світом має зовсім іншу природу, ніж Божа влада. Божа влада – абсолютна. Він контролює все і немає жодного атому в світі, який би рухався всупереч Його провидінню. Диявол же має владу тільки тому, що зіпсовані гріхом люди хочуть виконувати його бажання (8:44). Його влада стоїть на двох стовпах: перший – це страх смерті, другий – це брехня. Але прославлений Христос руйнує владу диявола. Автор послання до євреїв каже в 2:14-15 «А що діти стали спільниками крові й тіла, то й Він подібним чином став їхнім спільником, аби Своєю смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола, і визволити тих, які через страх смерті все життя утримувалися в рабстві».

Звичайно, диявол все ще діє в світі. Його остаточне вигнання станеться тоді ж, коли і остаточний суд, коли Ісус прийде в славі Свого Царства. Але вже сьогодні ми, учні Христа, ті, хто має Його Духа, маємо владу протистояти сатані: «Тож підкоріться Богові, — каже ап. Яків, — протидійте дияволові, і він утече від вас» (Як.4:7). Нині древній змій зв’язаний, він вже не може, як раніше обманювати цілі народи (Об.20:1-3), бо в усі народи прославлений Христос посилає Своїх учнів проповідувати істину Євангелії. Амінь!

Третє, піднесений Син Людський притягне до Себе весь світ. Подивіться ще раз вірші 32-33: «Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе! Він говорив це, зазначаючи, якою смертю мав померти».

Слово «піднятий» тут має два значення. З одного боку воно вказує на смерть Ісуса. Він має бути піднятий на хресті. Це вже не вперше Ісус говорить про Своє розп’яття, як про підняття. В Ів.3, в розмові з Никодимом Він говорить, що Син Людський має бути піднятий так само, як Мойсей був підняв змія в пустелі. Дивлячись на цього піднятого Христа з вірою ми спасаємося, так само, як рятувалися євреї в пустелі споглядаючи мідяного змія.

Але «піднятий», це також піднесений на небеса. І, вочевидь, Іван використовує це двозначне слово тому, що обидва твердження правильні. Піднесення на хресті змінюється піднесенням на небеса у славі. Він каже: «як Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе!» Тут слово «всіх» вказує на масштаб спасіння, це люди всіх народів, племен і мов, усі далекі і близькі, кого Отець дає Сину, щоб з них створити народ Нового Заповіту. Амінь!

Коли мають статися усі ці речі? Вони мають статися «нині», каже Ісус. Суд над світом, вигнання сатани, піднесення Сина Людського, люди, притягнені до Ісуса зі всіх кінців землі, — все це могло сприйматися, як особливості останнього часу. Іван показує, що разом зі смертю, воскресінням і вознесінням Христа ці останні часи вже прийшли.

В останніх віршах цього уривку, ми бачимо, що люди не зрозуміли і не прийняли слів Ісуса. Він закликає їх вірити Йому, ходити в світлі, допоки Він Сам, світло, є з ними, щоб коли Він буде взятий від них і прийде темрява, ця темрява не огорнула їх. Те саме Він говорить і нам сьогодні. Нехай Господь помилує нас і допоможе вірити у світло, Христа, щоб синами Світла ми стали, щоб нам нині жити для слави Божої і виконувати в цьому світі Його волю (36). Амінь!

(п. Йонатан)