Вивчення Біблії: Проповідь “Царське священство” (1-е Петра 2:1-25)

ЦАРСЬКЕ СВЯЩЕНСТВО

1-е Петра 2:1-25

Ключові вірші 9,10 : “Але ви — вибраний рід, священство царське́, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер народ Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані!”

Ми продовжуємо робити огляд 1 послання Петра і сьогодні розглянемо другий розділ. Цей розділ містить щонайменше 5 важливих тем, кожна з яких сама по собі заслуговує окремої проповіді і розбору. Але ми спробуємо подивитися на цей уривок з висоти, щоб зрозуміти загальний задум Петра.

Центральна і основна частина цього розділу говорить про ту нову ідентичність, яку ми, віруючі в Ісуса Христа, отримали в Ньому. Також, Петро говорить і про наслідки, які з цієї нової ідентичності випливають. Якщо Господь зробив нас чимось чи кимось новим, то наші слова, поводження, взаємодія одне з одним, з невіруючими, з державою і суспільством також має змінитися. Наші життя, слова і вчинки мають віднині свідчити і прославляти Бога, Який з спас нас в Ісусі Христі. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам розум, до розуміння Його слова.

Подивіться вірші 1-3: «Отож, відкладіть усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння, якщо ви спробували, що добрий Господь»

Цей уривок починається зі слова «отож». Що це значить? – це значить, що Петро робить тут певний висновок з того, що було сказано раніше. Насправді, ці вірші є логічним і послідовним завершенням першого розділу. Пригадайте, в кінці 1го розділу Петро закликає віруючих очистити свої душі послухом правді, через Духа, «бо, — каже він, — народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, — Словом Божим живим та тривалим» (1:22-23). Петро нагадує нам, що на відміну від речей цього світу (речей, які гинуть, тліють і занепадають), Боже слово – вічне. І воно живе, адже саме Словом Божим Господь народив нас до вічного життя. Воно живе і тривале і це те слово, яке звіщене нам в Євангелії.

Отже, якщо в Бозі ми отримали нове і вічне життя, тоді те, що було притаманне старому життю (злоба, підступ, лицемірство і т.д.) ми маємо відкласти, позбутися всього того. Воно нам більше не властиве. Воно несумісне з новим життям у Христі. Замість всього цього ми маємо шукати тепер, як нам ставати зрілими і досконалими в Богові.

Як же нам зростати на спасіння? Це гарне питання. Але в Петра вже є відповідь для нас. Відповідь – це Боже Слово. Господь народив нас Своїм Словом і тим самим Словом Він може і вдосконалити нас, зростити нас у зрілості і покірності віри. Амінь!

Петро називає тут Боже Слово духовним молоком (в інших перекладах словесним молоком) і каже, що ми маємо прагнути його, так само, як новонароджені прагнуть молока мами. Ви знаєте, як новонароджені прагнуть маминого молока? Вони готові їсти його весь день. І навіть серед ночі прокидаються, щоб підкріпитися. Це єдине, що вони можуть їсти, але воно їм зовсім не набридає. А якщо мама десь відлучилася і не подала молочка вчасно, малюк буде такий незадоволений, що про це почують усі. Ось так, — каже Петро, — ви маєте прагнути Божого Слова. Ось так маєте любити його, адже саме зі Слова ви зростете на спасіння.

Чи прагнете ви Божого слова, як дитя молока? Чи зростаєте ви на спасіння? Чи душі ваші насичені Словом Божим, живим і тривалим? Чи може, навпаки, вони голодні і виснажені і не здатні протистояти спокусам і гріхам? Господь дав нам Своє дорогоцінне слово, щоб нам жити ним. Адже не хлібом одним житиме людина, але кожним словом, яке виходить із уст Божих. Воно необхідне нам для життя не менше ніж їжа фізична, але так часто ми забуваємо про це. Шукаємо насичення з новин, соціальних мереж, різних розваг, а вони не можуть наситити нас. Сьогодні ап. Петро закликає нас знову полюбити свою Біблію. Полюбити щоденний час читання і роздумів над Божим словом. Полюбити години, коли ми боремося за Боже слово, щоб прийняти його, коли пишемо свідчення. Пастирів він закликає полюбити своїх ягнят і не недбати про них, але регулярно годувати їх Божим словом. Бо ним, Словом Божим, ми ростемо на спасіння, бо ми пізнали, що благий Господь. Амінь!

В наступній частині розділу ап. Петро говорить нам про нашу нову ідентифікацію, про те ким і чим Бог зробив нас в Ісусі Христі. Говорячи про це він вдається до певних метафор, образів. Так, він говорить про нас, як про храм, дім Духа, який збудований на камені Христа і в якому Богу приносяться духовні жертви. Інший образ – взятий з книги Вихід 19, це образ царського священства, вибраного з посеред усіх святого Божого народу.

Цікаво, що всі ці образи – колективні, збірні. Наша нова сутність, нове життя будується на Христі, але вповні вона відкривається в нашій приналежності до Божого народу. Бог не просто спасає кожного віруючого окремо. Ні, Він робить нас частиною чогось більшого, частиною нової Божої сімʼї, Його обраного народу, Церкви через яку Господь здійснює Свій задум в цьому світі.

Подивіться вірші 4-6: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писанні: „Ось кладу́ Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений“!»

Куди Петро направляє нас? – він направляє нас до Ісуса. Петро вживає тут дуже цікавий образ-метафору. Він називає Ісуса живим Каменем. Взагалі, камінь дуже слабо в нас асоціюється з життям, чи не так? В першому класі, коли дітки на уроках природи вчаться відрізняти живе від неживого, камінь відносять до категорії неживого. Але Петру від образу каменя потрібна його міць, стабільність, а життя він вже додає окремо.

Петро називає Ісуса наріжним каменем. Що це значить? Нині, зводячи якусь будівлю, будівничі виливають під нею міцний, монолітний залізо-бетонний фундамент. Міцний фундамент необхідний, щоб будинок простояв довго. Але в часи Петра нічого не знали про залізобетон. При будівництві фундаменту вони використовували великі міцні камені, які закладалися на кутах (на рогах) будівлі. Від того на скільки ці камені міцні та стабільні залежала міцність усієї споруди.

Ісус – це живий наріжний Камінь, бо Він – міцна основа нашого життя і спасіння, Він – міцна основа Церкви-спільноти і в Ньому є повнота вічного життя. Амінь!

Ми живемо в світі, який весь час змінюється. В країні війна і ми не знаємо, чого чекати від завтрашнього дня. Багато людей втратили своє звичне життя, були змушені залишити свої доми. Віруючі, до яких писав Петро були гнані, не мали постійного місця для замешкання, були приходьками і подорожніми. Їхні життя були під загрозою. Тому Петро дає і їм і нам міцну основу, щось на що дійсно можна обпертися, щось, що не захитається, який би вітер чи буря не налягли – це Ісус Христос. «Приступайте до Нього», — каже нам Петро. В Ньому, в Христі, є наше життя.

Що ж ми маємо робити, приступаючи до Христа? – ми маємо і самі, як живі камені, будуватися в дім Духа. Зʼєднані з основою-Христом, ми самі стаємо живими каменями. Але кожен окремий камінь не так багато вартує. Та коли один камінь міцно прилягає до іншого, а той – ще до іншого, міцно зʼєднані разом вони стають прекрасною будівлею. Домом Духовим, храмом, в якому Богу приносяться приємні жертви.

Як будівельний розчин зʼєднує окремі цеглини, так нас зʼєднує і тримає купи любов і благодать Бога, який обрав нас від вічності і вірою, через Духа зʼєднав нас із Христом. Він для нас – дорогоцінність. Кожен, хто вірує в Нього, не буде осоромлений. Амінь!

Подивіться вірші 9-10: «Але ви — вибраний рід, священство царське́, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого́, колись „ненаро́д,“ а тепер народ Божий, колись „непомилувані,“ а тепер ви помилувані!»

Петро вдається тут до образу взятого зі СЗ, книга Вихід 19. Після того, як Бог вивів нащадків Авраама з рабства в Єгипті, Він привів їх до гори Сінай у пустелі і там уклав із ними вічний Завіт. Бог відкрив їм Свій задум для них. Вся земля і всі народи належать Господу, і Він турбується про них. Але Він обрав Ізраїля, щоб вони стали царством священиків для всіх народів. Потім Бог дав їм Свої справедливі закони і заповіді. Ці заповіді стосувалися, як їхнього приватного так і суспільного життя. Вони навчали їх мати правильні стосунки з Богом, правильні стосунки в сімʼї і правильні стосунки в суспільстві.

Бог хотів, щоб Ізраїль став зразковим суспільством, прикладом для інших народів. Таким суспільством, в якому життя, честь та гідність людини, так само і її приватна власність захищені Божою постановою. Народом, де навіть найслабший (вдова, приходько чи сирота) може розраховувати на захист, допомогу і справедливий суд. Суспільством, яке скеровується милістю та правдою в усіх сферах свого життя.

Коли Бог називає Ізраїля царством священиків, це не значило, що кожен з євреїв автоматично ставав священиком і міг служити в храмі, приносити жертви чи щось подібне. Ні, йдеться саме про народ-священик. Це було їхнє місце, їхня роль, як народу в Божій викупній історії, в Божій місії. В тому самому ключі Петро називає і віруючих Нового Завіту священством царським, народом святим, людьми власності Божої. В тому, як ми живемо і діємо і кожен окремо, і в цілому, як спільнота викуплених, в тому, як ми ставимося одне до одного, до слабких, відкинутих і незахищених, до зовнішніх має проявлятися Божий образ, Божий спасительний задум для цілого світу і Божа слава.

Судячи з загального змісту послання, з того, як Петро звертається до цих віруючих, значною мірою ці церкви складалися не з євреїв, а з язичників. Вони були далекими, вони були ненародом, але через Христа стали частиною Божої сім’ї. Ми стали частиною Божої сім’ї, священством царським і народом святим. Амінь!

Образ царського священства, це образ, який неодноразово використовується в НЗ. Ісус говорить учням, що при відновленні світу вони засядуть на 12 престолах (Мат.19:28). Іван в Обʼявленні декілька разів згадує цей образ і прославляє Христа, який зробив нас царями і священиками Богу нашому і ми царюватимемо на землі, — каже він (Об.1:6; 5:10) і т.д.

Це образ, який своїм корінням йде навіть не до історії Виходу, а до історії створення світу, коли Бог – верховний Цар і Господь, створив весь світ і поставив в ньому людину, щоб від Його імені людина турбувалася, збудовувала і царювала над усім творінням. Це царський образ, який ми втратили через гріх, але Господь відновлює його в нас через смерть і воскресіння Ісуса Христа. Через Христа Він покликав нас із темряви, гріха і смерті в Своє чудове світло. Через Христа Він зробив нас новим творінням, щоб наші слова, вчинки і самі життя звіщали усьому світу досконалості нашого Спасителя Бога. Амінь!

В історії Виходу Бог, після того, як оголосив Ізраїлю Свій задум про царство священиків і народ святий, дає їм Свої заповіді і закони. Пояснює, як має жити це царство священиків. Петро діє за тією самою схемою. Залишок розділу, та й наступний розділ також він присвячує саме практичним аспектам християнського життя і тому, як в такому поводженні прославляється Бог.

Подивіться вірш 11: «Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадли́востей, що воюють проти душі»

Бог створив людину цілісною, давши їй тіло і душу. Як духовний та емоційний стан людини впливає на її тіло (пригноблений дух сушить кості, – Прип.17:22), так само і тіло впливає на дух (тому піст – це духовна практика, а не дієта). Тому Петро закликає віруючих приборкувати тілесні пожадливості, які воюють проти душі. Ми маємо добре піклуватися про своє тіло: спати достатньо, їсти здорову їжу, гуляти і відпочивати, лікувати хвороби і т.д. Але коли ми розумну турботу про тіло перетворюємо на догоджання своїм тілесним пожадливостям, тоді це проблема. Петро називає нас приходьками та подорожніми і такі речі, як обжерливість, сексуальна розпуста, лінощі і прагнення насолод заважають і стримують нас на шляху віри.

Вірш 12 каже: «Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що́ вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання»

Християни були гнані і зневажені. Про них розповідали різні нісенітниці і звинувачували в усіх гріхах. Імператор Нерон в своєму безумстві спалив Рим і звинуватив в цьому християн. Вони поклонялися Богу, якого розіпʼяли на хресті, як злочинця, це була цілковита нісенітниця в очах греків та римлян. Але Петро закликає віруючих не зважати на всі ці насмішки і образи. Але своєю здержливістю, добрими ділами та святістю гамували неуцтво нерозумних людей (15).

Римська держава була далекою від ідеалу, але Петро закликає віруючих бути покірними владі, коли це можливо. Писання називає чиновників Божими слугами, навіть коли вони самі про те не здогадуються. Бог встановив систему державної влади, щоб стримувати зло в світі, щоб карати злочинців та для похвали тих, хто чинить добре. Звичайно, коли держава так і робить, в нас нема підстав, щоб не коритися такій державі. Проблема виникає тоді, коли держава намагається контролювати речі, які їй не властиві, коли вона карає доброчинців і нагороджує злодіїв. Чи потрібно коритися в такому разі? – зовсім ні. Бога ми маємо слухати більше ніж людей (Дії 4:19). Іноді послух Богові проявляться в тому, щоб протистати тиранам. Ми маємо навчитися розрізняти добре і зле, бо одного дня святі судитимуть світ (1Кор.6:2), і, насправді, так страшно бачити, коли мирські люди: журналісти, політики, письменники можуть відрізнити добро від зла, а ті, хто називають себе християнами, кажуть що не все однозначно і не зрозуміло, хто правий, а хто ні.

Петро жив в світі, де існували пани і раби. Рабів християн він закликає бути покірними своїм панам і добре служити їм, навіть якщо це жорстокі і несправедливі господарі. Це непросто, але в приклад Петро наводить нам Ісуса, який також постраждав несправедливо, але не лихословив у відповідь і не погрожував, але передав усе Тому, Хто судить справедливо, Богу (23). Його страждання і смерть зцілили нас від гріха і принесли праведність. Його відповідь на несправедливість і страждання, те, як Він прийняв їх, є прикладом і для нас, каже Петро (21).

Ми живемо в світі, де рабства вже нема, слава Господу! Нам не потрібно терпіти аж надто прикрих начальників, можна просто поміняти роботу. Але, навіть при цьому, ми маємо своїм поводженням наслідувати Христа. Петро не вчить християн уникати страждань і шукати легкого шляху. Він не каже, що страждання і труднощі оминуть їх, ні. Він вчить нас правильної реакції на страждання і труднощі, які ми обов’язково зустрінемо в цьому світі. Страждаючи за правду, за Євангелію, ми приймаємо участь в стражданнях Христа і являємо цьому світу Його самого.

Образ життя, який представляє нам Петро явно іде врозріз зі стандартами і тенденціями світу. Це життя в якому людина керується не власними пожадливостями, а волею Бога. Це життя, в якому свобода використовується не на догоджання собі, а на служіння. Це чисте життя. Це життя, яке прославляє Бога, життя царського священства, частиною якого ми стали через смерть і воскресіння Ісуса Христа. Нехай Господь допоможе нам жити в цьому поколінні, як Його народ і прославляти Його ім’я в світі.

(п. Йонатан)