Вивчення Біблії: Проповідь “Будь бадьорий, тобі треба свідчити!” (Дії 22:30-23:35)

Будь бадьорий, тобі треба свідчити!

Дії 22:30-23:35

Ключовий вірш 11 : “А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі!”

Минулого разу ми залишили Павла у в’язниці після того, як його хотіла пошматувати фанатична юрба. Життя Павла стало схожим на казку: що далі, то страшніше. Хоча Павло старався мати добру совість перед Богом і бути в мирі з усіма, але його чекали тяжкі випробування. Чи готові ви також свідчити про Христа, коли це буде небезпечно? І як нам до цього підготуватися?

Після того, як тисяцький посадив Павла до в’язниці, він вирішив провести законні процедури. Подивіться вірш 22:30:

22:30 А другого дня, бажавши довідатись правди, у чому юдеї його оскаржають, він звільнив його та звелів, щоб зібралися первосвященики та ввесь синедріон. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.

Для юдеїв найголовнішими речами були закон Мойсея і їх національна ідентичність, тому вони не могли терпіти згадок про поган. Для римлян же найвищою цінністю був римський закон і римське громадянство. Павло дивовижним чином сумістив у собі і те і інше, бо був і юдеєм, і римським громадянином, але він мав ще вищі цінності: благодать Ісуса Христа, яка дає спасіння всякому, хто вірить, і небесне громадянство, яке уособлює в цьому світі Божа церква. Тому він почав відповідати на суді досить сміливо:

1 І вп’явся очима Павло на той синедріон і промовив: Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням!

Дуже важливо мати добру совість, це одне з найсильніших свідчень того, що Бог нас змінює. Але первосвященнику такі слова не сподобалися, і він наказав бити Павла по устах. Можливо, йому не сподобалось, що Павло назвав його братом, а не високошановним начальником. У Христовій церкві “брат” і “сестра” – це найшанобливіше звертання, з яким не зрівняються ніякі земні титули, але первосвященник цього не розумів. А можливо, він уже був переконаний, що Павло злочинець, і обурився його словами про добру совість. Але суд лише почався, і засуджувати наперед було незаконно. Тому Павло відповів жорстко:

3 Тоді промовив до нього Павло: Тебе битиме Бог, ти стіно побілена… Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, наказуєш бити мене проти Закону?

Слова Павла нагадують нам, як Ісус називав фарисеїв побіленими гробами:

Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! (Від Матвія 23:27)

В Ізраїлі любили побілку не менше, ніж у нас. Тільки у нас білять дерева, мотивуючи це захистом від шкідників. А от в Ізраїлі любили білити гроби. Гроб вважався нечистим місцем, пов’язаним зі смертю, тому той, хто торкнувся до нього, теж ставав нечистим. Юдеї придумали геніальний вихід: вони білили гроби, і тоді той, хто до них торкався, міг сказати: я ж не до гроба торкнувся, а до побілки! Тож коли Павло згадав про побілку, він не мав на увазі, що Ананій себе зафотошопив, а що той нечистий всередині. Ананій мав славу ненажери і грабіжника, а тепер ще й порушував закон про справедливий суд. Ні про яку добру совість мова не йшла. Фраза “Тебе битиме Бог” могла бути відсилкою до Повторення Закону 28, де перечисляються благословення для тих, хто слухається Божого слова, і прокляття для тих, хто не слухається. Вірші 22-28 там говорять про те, якими нещастями Бог битиме неслухів. Юдеї вважали це дуже серйозним прокляттям, тому обурились. Подивіться вірші 4,5:

4 А присутні сказали: То ти Божому первосвященикові лихословиш?

5 І промовив Павло: Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов.

Павло погодився, що первосвященника лихословити не можна, і навіть процитував Вихід 22:27, де про це сказано. Цим він підтвердив, що не мав наміру порушувати Божий закон. Але теологи досі сперечаються, чи Павло насправді не знав, що це первосвященник. Можливо, він просто мав на увазі: “Ні за що не подумав би, що так може поводитись первосвященник”.

Можливо, Павло бачив, що на цьому суді справедливості не доб’єшся, і його втомив цей фарс. Тому він знайшов спосіб все швидко припинити. Подивіться вірші 6-10:

6 І Павло, спостерігши, що частина одна саддукеї, а друга фарисеї, покликнув у синедріоні: Мужі-браття, я фарисей, і син фарисея. За надію на воскресення мертвих мене судять!

7 Якже він це промовив, колотнеча постала поміж саддукеями та фарисеями, і розділилась юрба.

8 Саддукеї бо твердять, що немає воскресення, ані Ангола, ані духа, фарисеї ж оце визнають.

9 І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали сперечатися, кажучи: У чоловікові цьому ми жадного лиха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи Ангол, не противмося Богові.

10 А коли колотнеча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів воякам увійти та забрати його з-поміж них, і відвести в фортецю.

Садукеї тримали владу в храмі. Їх вплив базувався на співробітництві з римським урядом, тому вони переймали і шановану в Римі грецьку культуру. З Біблії вони визнавали лише закон, але заперечували все надприродне. Фарисеї були консерваторами і їх вплив базувався на тому, що вони міцно вірили у все Писання і передання. Вони не могли поступитися самою основою своєї влади, тому почали навіть захищати Павла. Політика –штука хитра. Тим часом Павла, задля безпеки, забрали до фортеці.

Ми можемо лише здогадуватись, як почувався Павло, коли сидів у в’язниці. Ісус попереджував, що Його учнів будуть переслідувати, але одне діло чути про це, і зовсім інше –коли це стається особисто з тобою. Чи бувало у вас так, що все погано, і немає нікого, хто б підтримав? Лука не згадує, щоб Павла відвідав хтось зі старійшин Єрусалимської церкви. Мабуть, варта і не пустила б явних юдеїв до в’язня, якого хотіли вбити юдеї. Не згадує Лука і ніякого іншого відвідувача, який підтримав би Павла. Можливо, Павло дійшов до крайнього відчаю. Він мріяв побачити і Рим, але застряг у в’язниці, з якої можливо вийти лише мертвим. Але подивіться 11-й вірш:

11 А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі!

Вночі Господь став перед Павлом. А чи виникає у вас питання, де Господь був до цього, коли Павло був битий, арештований чи коли його судили в Сінедріоні? Подивимось вірші, які ми читаємо наприкінці кожного Богослужіння:

18 А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі.

19 Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,

20 навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь.

(Матвія 28:18-20)

Христос був поряд увесь час, і вночі лише з’явився, щоб нагадати про це. Брати і сестри, Христос поряд завжди. Коли ми маємо силу свідчити? Тоді, коли пам’ятаємо, що Христос поряд і що Йому дана вся влада на небі і на землі.

Господь підтримав Павла двома фразами. По-перше, Він сказав “Будь бадьорий!”. Господь хоче, щоб Його свідки були бадьорими. Ісус Христос воскрес і живе, і ми житимемо з Ним. Коли Павло усвідомив це, він радив своїм адресатам:

Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте! (До филип’ян 4:4)

Коли у тебе вже немає сили, можна збадьоритись, згадавши Ісуса:

Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. (до Євреїв 12:3)

І по-друге, Господь сказав, що як Павло свідчив у Єрусалимі, так само свідчитиме і в Римі. Дуже цікава мотивація. Досі Павло служив Богу як свідок Ісуса Христа, але це стало проблематично робити крізь стіни в’язниці. Інколи обставини складаються так, що ми почуваємося зовсім безпорадними і нездатними щось зробити. Але Господь дав Павлу зрозуміти, що Божий план ніякі стіни не можуть обмежити. Згідно Божого плану, Павло ще буде свідчити навіть у Римі. Згодом Павло сформулював цю думку у листі до свого учня Тимофія:

⁸ Пам’ятай про Ісуса Христа з насіння Давидового, що воскрес із мертвих, за моєю Євангелією, ⁹ за яку я терплю муки аж до ув’язнення, як той злочинець. Але Слова Божого не ув’язнити! (2-е Тимофію 2)

Брати і сестри, у Бога є план для кожного з нас, і ніякі обставини не можуть його обмежити. Тому будьте бадьорі, пам’ятайте Христа і будьте Його свідками.

Як Павло хотів бачити Рим, я колись рвався в Крим. Але тоді для мене шлях туди не відкрився, а з початком російської окупації здається, що шлях закрився остаточно. Я не знаю, як планує Бог, але людські перепони Його точно не можуть зупинити, і це місце теж одного разу стане відкритим.

Подивіться вірші 12-15:

12 А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву склали, говорячи, що ні їсти, ні пити не будуть, аж доки Павла не заб’ють!

13 А тих, що закляття таке поклали, було більш сорока.

14 І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: Ми клятву склали нічого не їсти, аж поки заб’ємо Павла!

15 Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він наблизиться, готові забити його…

Хоча Бог заповідав не вбивати, юдеї вважали вбивство виправданим, якщо людина загрожувала суспільству і моралі. Тож сорок чоловік сказали: хай прокляне нас Бог, якщо ми будемо їсти чи пити до того, як уб’ємо Павла. Первосвященник і начальники їх у цьому підтримали. Але Бог і тут врятував Павла. Виявляєтся, Павло не інопланетянин і не самородок, а у нього є сім’я. У Павла була сестра, а у неї –син, який дізнався про підступний план. Лука детально описує, з якою секретністю ця інформація дійшла до тисяцького. Тисяцький зразу зрозумів небезпеку і діяв негайно. Його план був дуже продуманим. Серед ночі, доки ніхто не очікує, він відправив Павла до Кесарії. На проміжку від Єрусалиму до Антипатриди було багато юдейських поселень, тому небезпека нападу була висока. На цій ділянці Павла везли сімдесят вершників і охороняли дві сотні піхотинців і ще дві сотні лучників. Після Антипатриди, де небезпека не була такою великою, важливою була швидкість, тому всі піші воїни повернулись, а кіннотники швидко доставили в’язня до Кесарії і віддали правителю Феліксу. Мабуть, ця операція обійшлася в гарну копійку.

Вам, як і мені, цікаво, чи померли сорок розбійників від голоду і спраги? Точно не відомо. Але в принципі, начальники чи сам первосвященник могли офіційно звільнити їх від прокляття, бо такі тітушки можуть їм ще придатися для подібних справ. Формальна релігійність не зберігає людей від зла, а часто і сприяє злим справам. Нам треба не бути релігійними, нам потрібно, щоб Христос реально змінював нас всередині.

Чому римський чиновник так старався захистити Павла? Він не був християнином чи другом Павла. Але у нього були серйозні причини. Подивимось, що він написав у листі Феліксу:

27 Цього мужа, що його юдеї схопили були та хотіли забити, урятував я, із вояками прийшовши, довідавшися, що він римлянин.

Клавдій Лісій виставляє себе героєм, що спас римського громадянина від рук юдеїв. Насправді ж він ув’язнив і звелів бити його до того, як дізнався, що це римський громадянин. Якби про це порушення стало відомо, він міг би поплатитись. Сила Римської держави базувалась на суворому виконанні закону. Хто без суду карав римського громадянина, той зневажав саму Римську державу і мав бути покараним. Тому чиновники боялися відкрито порушувати закон. Лісій боявся наслідків, якщо він не вбереже життя римського громадянина. Тут ми бачимо, що гарно побудована система може якоюсь мірою вберегти зіпсованих людей від злих вчинків. Треба сприяти, щоб справедлива система була побудована і в нашій країні. Але, з іншого боку, гарно побудована система не може врятувати від внутрішньої зіпсованості. Навіть відповідальний Клавдій Лісій, відчувши безкарність, без суду наказав бичувати римського громадянина, а потім мусів старанно це приховувати. Фелікс же, до якого Павла відправили, взагалі не переймався нормами моралі. Він змінював дружин, як рукавички, і часто діяв підступом по відношенню до власних союзників. Тодішні історики писали, що він виконував царські справи душею раба.

При всій необхідності хорошої системи, вона не може змінити злих бажань людей. Лише внутрішня зміна, яку дає Христос, започатковує в наших серцях боротьбу проти зіпсованості. Тому треба свідчити про Христа. А це можуть робити лише ті, хто самі пережили відродження, яке дає Христос тим, хто вірить у Нього. Тому будьте бадьорі!

(п. Ной)