Вивчення Біблії: Проповідь “Життя церкви. Ефект п’ятидесятниці” (Дії 2:42-47)

ЖИТТЯ ЦЕРКВИ. ЕФЕКТ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

Дії 2:42-47

Ключовий вірш 42 : “І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати другий розділ книги Дій. Як ви пам’ятаєте, в цьому розділі Лука описав події П’ятидесятниці, коли Цар-Ісус злив на Свою Церкву обіцяного Святого Духа. Святий Дух наділив молоду і невелику церковну громаду силою згори, щоб свідчити про Ісуса усім, хто в цей день прийшов до Єрусалиму: «Отож, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!» (35), каже ап. Петро в своїй першій публічні проповіді. В результаті 3000 чоловік зворушені дією Святого Духа прийняли слово, охрестилися і приєдналися до Церкви.

Завершальний уривок цього розділу коротко описує життя цієї молодої спільноти. З одного боку цей уривок – це ніби висновок, риска, яку Лука підводить під розповіддю про день П’ятидесятниці. Він ніби каже: ось який результат і головний плід роботи Божого Духу: це жива, плідна і радісна Церква. 

З іншого боку цей короткий уривок – це ніби пролог, короткий зміст до того оповідання, яке ми будемо вивчати в наступних розділах: про молитву церкви, про щоденне перебування в храмі, про апостольську науку, про турботу про бідних та щедрість віруючих. В цьому короткому уривку ми знаходимо головні і життєво-важливі елементи з яких повинно складатися життя християнської спільноти: це апостольське вчення, братерська спільнота, молитва, ламання хліба (причастя) та свідчення світу. Нехай Господь зараз відкриє нам розум і серце, щоб нам чути Його слово і вірувати в Нього. Нехай Його слово діє в нас, виправляючи і наставляючи на всяку правду.

Подивіться вірші 42-43: «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен».

Тут Лука наводить нам декілька видів діяльності, в яких віруючі «перебували». І я хотів би спочатку трішки зупинитися на цьому слові: «перебували». Ми вже зустрічали його раніше в 1му розділі, коли вивчали про те, як учні збиралися разом і молилися в очікуванні Духа Святого: вони перебували однодушні і перебували на молитві. Більше того, ми ще не раз зустрінемо це слово надалі. Лука, так само, як і Павло любить це слово. Воно вказує на постійну зайнятість, або наполегливість в чомусь. 

Звичайно, в житті віруючих були і якісь інші зайняття, крім вивчення Біблії і зібрань. Вони спали, їли, турбувалися про своїх дітей і сім’ї, займалися якоюсь іншою повсякденною діяльністю. Але було дещо, чим вони займалися не іноді, не вряди-годи і не при нагоді, а саме на постійній основі, цілеспрямовано і наполегливо. Дещо, що наповнювало, спрямовувало і визначало їхні життя. 

Ви знаєте, різні люди перебувають в різних речах і ці речі впливають на їхні життя, а іноді і визначають їх. Хтось постійно перебуває в страху і переживаннях, особливо в цей час пандемії. Хтось постійно перебуває в думках про роботу і бізнес. Хтось – в пошуку насолод. Інший – в домашніх клопотах. Ще інший – в гаджетах чи соціальних мережах. Любі брати і сестри, чи є у вашому житті щось, про що ви також можете сказати: «так, це те, в чому я постійно і наполегливо перебуваю, це те, що визначає моє життя і наповнює його»? Я думаю, буде корисно, якщо ми подумаємо про це, коли будемо писати свідчення. А поки, давайте подивимось в чому ж перебувала церква в Єрусалимі. 

Я ще раз прочитаю 42 вірш: «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах».

 По-перше, вони перебували в апостольській науці. Ви пам’ятаєте з минулого розділу, яким вимогам повинен був відповідати той, хто називався апостолом. Це мала бути людина, яка перебувала з Ісусом весь час від Його хрещення в Йордані і аж до Його вознесіння. Людина, яка знала Христа, яка була навчена Ним. Апостоли були людьми, яких Ісус виховував впродовж усього Свого служіння, пояснював їм таємниці Царства, а потім відкрив їм розум, щоб розуміли Писання. Ісус навчив їх, а тепер вони навчали церкву. І церква перебувала в цій науці. 

Ці люди прийняли Духа Святого, покаялися і увірували. Але ні в кого не виникло навіть і думки, що раз у нас тепер є Дух, нам не потрібне слово. Навпаки Дух Святий спонукав їх перебувати у вченні. І самі апостоли розуміли важливість свого служіння і дуже відповідально ставилися до нього. Тому, коли церква ще збільшилися і в ній виникли труднощі пов’язані з розподіленням їжі, апостоли розуміли, що проблемою їжі може зайнятися хтось інший, а навчати Божому слову хтось інший не може (пам’ятаєте, знайшлося всього два кандидати на місце апостола). Тому для вирішення проблеми церква обирає собі дияконів, а апостоли продовжують навчати. 

 Божа церква будується Божим словом. Тому Бог в мудрості Своїй поставив церкві апостолів, пророків, пастирів і вчителів, служителів слова. Він Духом людям дав дари «щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Еф.4:11-12). 

По-друге, вони перебували в братерській спільноті. Кожної неділі ми читаємо на початку Богослужіння Апостольський символ віри. І в ньому є такі слова: «вірю… в сопричастя святих». Коли я лише прийшов до церкви, ми читали цей символ віри російською і ці слова звучали: «верю… в общение святых». Я багато років думав: «що значать ці слова? Що це за общеніє святих? Це коли святі чай п’ють і спілкуються про щось? І чому це так важливо, що це навіть в символ віри помістили?» Але люди, які складали символ віри знали, що це таке і чому це так важливо. 

26 розділ Вестмінстерського сповідання віри має назву: «про спільність святих». Там укладачі так пояснили це поняття: «усі святі з’єднані з своїм Главою – Христом – Його Духом і вірою, мають спільність з Ним в Його благодаті і участь в Його стражданнях, смерті, воскресінні і славі. Точно так само, з’єднані між собою любов’ю, вони сопричасні дарам і чеснотам одне одного…» 

Коли ми читаємо Писання, то знаходимо дивовижний факт. Церква, спільнота святих – це дещо більше, ніж сума окремих її членів. Церква це не лише організація, це – організм. Павло порівнює її з тілом. Якщо на анатомічному столі покласти окремо руки, ноги, тіло і голову, це не буде людиною. Людиною вони будуть, лише зв’язані між собою. І поєднані між собою органічними зв’язками, різні органи служать як одне одному, так і тілу в цілому: око бачить для руки, щоб вона брала їжу і клала її до рота. Так і Бог з’єднує нас в одну спільноту і дає нам дари, щоб цими дарами ми служили як одне одному, так і церкві в цілому. 

Так само, як ми з’єднані з Главою, Ісусом Христом (Духом Святим і вірою), ми з’єднані і одне з одним, бо всі ми одним Духом христилися в одне тіло (1Кор.12:13), каже ап. Павло. Церква, це спільнота, аналогів якої немає в світі і це дивовижно. 

Братня спільність, взаємне служіння і любов в Єрусалимській церкві проявилися в тому, як вони служили одне одному в потребах. Як ви пам’ятаєте, багато з тих, хто приєднався до церкви були не місцевими, а прочанами, які прийшли на свято. Вони не розраховували затримуватися в Єрусалимі так довго. Але їм потрібно було десь жити і якось харчуватися. І ми читаємо (44-45), як місцеві віруючі продавали свої статки, щоб допомогти прибулим.

Цей уривок не вчить, що в нас не повинно бути приватної власності, не вчить він і комунізму: «від кожного по можливості, кожному по потребі». Він вчить нас любові і турботі одне про одного не лише в духовних, але і в матеріальних і в будь яких інших потребах. Ми бачимо тут, як Дух П’ятидесятниці побуджував віруючих до радикальної щедрості і жертовності і будував з них, так само, як будує із нас братерську спільноту.

Третє, вони перебували в ламанні хліба: «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах».

В ніч, коли Господь був виданий на хрест, Він зібрав Своїх учнів в таємному місці, щоб їсти з ними Пасху. Під час цієї вечері Він взяв хліб, вчинив подяку, поламав його і розділив між учнями зі словами: «Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене! По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лук.22:19-20). Ісус дав учням видимі, матеріальні засоби, які б могли нагадувати їм про Його жертву, а також про ті нові стосунки, Завіт, в який Він взяв їх по своїй благодаті. Він дав їм засоби, через які вони могли б оновлюватися в цих стосунках із Ним а також одне з одним. 

В 42му вірші цього уривку ми читаємо, що учні перебували в ламанні хліба. Це те, що вони робили свідомо і постійно. 

В 46 вірші ми читаємо: «І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті». 

Кожного дня віруючі збиралися по домам, щоб вечеряти разом, і під час цієї вечері, вони брали хліб, ламали його ділячи між собою і згадували Ісуса. Вони збиралися в Його ім’я і хотіли бачити Його між собою. В центрі їхніх життів, в центрі їхньої спільноти, в центрі вчення в якому вони перебували був Ісус і те велике спасіння, яке Він здійснив. Не було ніякої іншої причини, крім Христа, щоб ці люди з різних прошарків населення, з різних країн і культур збиралися разом, ділилися їжею і раділи. Їх об’єднували не потреба в товаристві, не якісь спільні проекти чи інтереси. Ні! Дух П’ятидесятниці будує Христову церкву навколо Христа. Це єдина можлива основа для Церкви. І Господь дав нам прекрасний і дієвий засіб, щоб ми могли постійно згадувати про нашу спільність Христу і одне одному – ламання хлібу, причастя. 

Четверте, вони перебували в молитві та в хвалі. Рання церква була церквою, яка молиться, поклоняється та прославляє Бога. Я думаю, ми вже досить багато сказали про молитву минулого разу. Додам лише те, що в Бога є безліч засобів, якими Він говорить і взаємодіє з нами. Але коли ми хочемо говорити з Богом, виразити Йому свою вдячність і любов або просити Його про якісь потреби, в нас не так багато варіантів. Ми молимось і поклоняємось Йому, як кожен особисто, так і разом, як церква. І в цьому уривку ми бачимо, як Дух Божий, Дух П’ятидесятниці будує церкву, яка не просто копошиться в якійсь своїй діяльності, організації зібрань, місіонерських і євангелізаційних проектах, але церкву, яка хоче мати живе спілкування з Богом, яка потребує Бога, яка хоче поклонятися Богу і шукає Його волі і керівництва. Церкву, яка молиться. 

П’яте, останнє, це була церква, яка свідчила. Подивіться вірші 46-47: «І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися».

Кожного дня вони перебували в храмі. Чому вони там перебували? Я не думаю, що вони йшли туди, щоб приносити жертви. В наступному розділі ми читаємо, як вони йдуть туди в час молитви дев’ятий, напевне, щоб молитися. Але при вході до храму Петро зцілить кривого і це стане приводом для його другої проповіді. 

Дух Святий не гнав віруючих в пустелю. Він не спонукав їх до ізоляції від життя суспільства. Навпаки, вони йшли в самий епіцентр. Храм став для віруючих не лише місцем зібрань для молитви і вивчення Біблії, але також полем їхньої місії. Вони не ховалися, їхнє життя було публічним. І воно мало величезний вплив. Через апостолів Бог здійснював багато чудес і знамен і вони мали ласку в усього народу і був острах на кожній душі. І Господь щодня додав до церкви тих, що спасалися. 

Так, Лука не згадує в цих шести віршах таких слів, як євангелізм, проповідь чи місія. Але вивчаючи книгу Дій ми маємо пам’ятати слова Ісуса: «Моїми свідками ви будете в Єрусалимі, Юдеї, Самарії і аж до останнього краю землі». Це є той контекст в якому власне і відбувається П’ятидесятниця і в якому написана уся книга. Дух П’ятидесятниці – це місіонерський Дух, який будує церкву, що свідчить світу про Христа.

Лука дає нам п’ять ключових, життєво-важливих елементів, з яких має складатися життя церкви: вчення апостолів, братерська спільнота, ламання хліба, поклоніння та молитва і свідчення світу. Але ми мусимо розуміти, що усі ці елементи нероздільні, їх не можна відірвати одне від одного.  

Відніміть звідси, наприклад, вчення, Боже слово. Що станеться? – постраждає усе інше. Бог поставив в церкві вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового (Еф.4:12). То якщо вчителі не виконують своє завдання, і облишають служіння слова, тоді церква залишається без підготовлених людей здатних здійснювати служіння як всередині церкви, так і назовні. Без вивчення слова не буде будуватися і спільнота тіла Христового. 

А як пов’язані вивчення слова і ламання хліба? – напряму пов’язані. Хтось може казати: «та що там вивчати-мудрувати, треба в простоті серця ламати хліб та й усе». Звичайно, проста віра – це важливо і прекрасно. Але з іншого боку, причастя – це не таблетка аспірину. Таблетка діє не залежно від того, ти знаєш її склад чи ні. Але ми маємо знати, в що ми віримо. Для того, щоб причастя приносило користь, нам потрібно знати на що воно вказує, інакше воно буде сприйматися або як звичайно їжа, або як магія, фокус-покус. І те і інше, насправді, вже було в історії церкви. Проти того, щоб сприймати причастя, як звичайно їжу Павло застерігає церкву в Коринті в своєму першому посланні. Вони приходили і не чекаючи братів, не роздумуючи про Христа, сідали їсти і пити. Проти того, щоб сприймати причастя, як магію боролися діячі Реформації. Середньовічна католицька меса велася латиною і звичайним християнам давали тільки хліб, чаша належала духовенству. Християни приходили до церкви і ні слова не розуміли з того, що відбувається. А потім священик давав їм шматочок хліба і казав слова: «hoc est corpus meum» і ось це вже не хліб, а тіло Христа. Тому діячі Реформації, по-перше почали перекладати Біблію на місцеві мови, щоб люди розуміли, по-друге знову зробили причастя доступним для усіх віруючих.  

Що буде якщо забрати спільноту? Тоді, наприклад, вивчення слова втратить своє практичне значення. Принаймні частково. Тому що братерська спільнота – це якраз те середовище, в якому ми практикуємо покірність Божій заповіді і любов. Втратить сенс і місія, бо Господу не буде куди долучати тих, що спасаються. Спасіння – це не якась спец-операція по вихопленню безплотних душ з гинучого світу. Тих, що спасаються Господь доєднує до церкви. 

Без спільноти втрачає свій смисл ламання хлібу, так само, як спільнота багато втрачає без причастя. Для ранніх віруючих, ламання хлібу було центральним моментом зібрання. Вони об’єднувалися навколо Христа в цій дії. В сучасному світі панує страшний індивідуалізм. Він не обминув і церкву. Мені здається, що для сучасної євангельскої церкви євхаристія вже не має такого визначного місця в побудові спільноти. Ми навчилися об’єднуватися навколо інших речей. І вже добре, коли сучасний віруючий приходячи до столу причастя думає про нього, як про оновлення стосунків з Христом. Але для нас ап. Павло говорить: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне нас багато, бо ми всі спільники хліба одного» (1Кор.10:16). Втрачаючи ламання хліба, як основу нашої спільності, ми втрачаємо той стрижень: особистість і справа Христа навколо яких Дух Святий будує і об’єднує церкву. 

Про що ще можемо сказати? Про місію? Без неї також не можливе життя церкви. Коли ми втрачаємо розуміння місії і саму місію, тоді церква опиняється на узбіччі суспільного життя, перетворюється на закриту маргінальну групу яка не може впливати на світ. (Святослав Шевчук – Жадан). 

Коли учні подорожували з Ісусом дорогами Галілеї, їх було не багато, в них не було ніякої власності, в них був спільний гаманець, який зберігав Юда. Вони разом їли і разом голодували. І серед них завжди був Ісус, навчаючи їх Свого слова, огортаючи їх Своєю любов’ю. В день П’ятидесятниці церква раптово збільшилась в декілька десятків разів, а потім ще продовжувала збільшуватися так само швидко. Але суть церкви не змінилася. Дух Святий продовжував будувати навколо Ісуса, Його смерті і воскресіння братську спільноту, яка виховується і зростає словом Христа і молитвою і продовжує свідчити світу про свого Царя і Спасителя. Сьогодні суть, завдання і ознаки церкви залишаються тими самими. І Дух П’ятидесятниці діє в церкві сьогодні, так само, як і тоді. Нехай же Він, Дух Господній сьогодні ростить нас спільнотою учнів Христа, через яку Бог буде діяти потужно в цьому світі. Побуджуючи нас перебувати у вченні апостолів, братській спільноті, ламанні хліба молитві та проповіді. 

(п. Йонатан)